Види міжнародних злочинів і які вже вчинила РФ

Розслідування воєнних злочинів, збір доказів та притягнення винуватців до відповідальності — це важлива частина досягнення справедливості у війні. Саме тому важливо розуміти, як міжнародне право визначає злочини і як триває процес розслідування. Разом із юристкою Регіонального центру прав людини (RCHR) Катериною Рашевською розбираємося у видах міжнародних злочинів, чи можна притягнути росіян до відповідальності та які процеси цьому передують.

Війна залишається звичним явищем у розвитку людства. Лише відносно нещодавно її засудили як недієвий метод врегулювання спорів — у 1945 році. При створенні Організації об’єднаних націй (ООН) ухвалили, що війна — не спосіб вирішувати суперечки і заборонили її. Утім, обмеження на застосування сили в міжнародних відносинах залишається не абсолютним: у випадку індивідуальної або колективної самооборони держава має право захистити себе збройним шляхом. Саме цим нерідко зловживають агресори, перекручуючи і підміняючи поняття. Наприклад, офіційна позиція Росії в Міжнародному суді ООН за скаргою України щодо порушення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього — це те, що РФ «превентивно» застосувала статтю 51 Статуту ООН, запобігаючи «ймовірному нападу київського режиму». Вочевидь, це спроба виправдати свої протиправні дії, прикриваючись самообороною.

Міжнародні злочини: загальний огляд

Перші уявлення про те, хто є міжнародним злочинцем з’являються завдяки Цицерону вже в Римській імперії (концепція hostes humani generis — «ворогів людства»). Мислитель наполягав, що окремі діяння зазіхають на інтерес кожного члена міжнародної спільноти, а тому винні особи можуть бути покарані будь-ким, незалежно від того, де й проти кого було вчинено злочин. У XVII столітті окремі держави вважали міжнародними злочинцями піратів та тих, хто обертав людей у рабство. Однак, у наш час лише останнє діяння визнають як міжнародний злочин.

У 1948 році у справі про заручників, яка стосувалася подій Другої світової війни, військовий трибунал США визначив міжнародний злочин як «загальновизнане протиправне діяння, яке викликає занепокоєння міжнародного співтовариства в цілому і саме тому виходить за рамки виключної юрисдикції держави, яка би існувала за звичайних обставин». Надалі завдяки діяльності Комісії ООН з міжнародного права, а також міжнародних кримінальних трибуналів для Югославії (1993–2017) та Руанди (1995–2017), Міжнародного кримінального суду (МКС) було встановлено, що міжнародними злочинами є воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид та агресія. Їх ще називають «основними» міжнародними злочинами (з англ. «core» international crimes). Крім «основних» також є ті, які лише претендують на статус міжнародних злочинів. До них належать тероризм, тортури та піратство. Те, які злочини будуть визнані міжнародними, вирішують виключно держави шляхом ухвалення міжнародних договорів.

Визначення кожного окремого міжнародного злочину можна знайти в Римському статуті МКС та Кампалійських поправках, які є його невід’ємною частиною. Так геноцид — це вбивство чи каліцтво членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи з наміром знищити її повністю або частково. Геноцидом також може бути визнано заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічного розладу, створення умов життя, що призведуть до знищення, а також насильницьку передачу дітей з однієї групи до іншої.

Злочини проти людяності — ті діяння, які вчинені свідомо в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб. До них належить вбивство, винищення, поневолення, депортація або примусове переміщення населення, ув’язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи, що порушує норми міжнародного права, катування, сексуальне та гендерно обумовлене насильство, переслідування, насильницьке зникнення, апартеїд та співмірні за тяжкістю злочини.

Геноцид та злочини проти людяності можуть бути вчинені як у воєнний, так і в мирний час. Натомість воєнні злочини завжди вимагають прив’язки до збройного конфлікту. Це такі серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (порушення законів і звичаїв війни), за скоєння яких передбачено індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб на національному та міжнародному рівнях. Римський статут перераховує 26 елементів воєнних злочинів — конкретних заборонених діянь, таких як умисне вбивство, катування, взяття заручників, умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти та населення тощо. Важливо не плутати воєнні та військові злочини. Адже останні стосуються саме військової служби (наприклад, неправильне користування майном, розголошення військової таємниці тощо) і караються виключно за національним законодавством.

Збройний конфлікт також напряму пов’язаний зі злочином агресії — це коли людина, яка має можливість контролювати або керувати політичними чи військовими діями держави, планує, готує або виконує злочин. Це може бути застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави. Повний перелік актів агресії закріплено в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 від 14 грудня 1974 року.

Які з міжнародних злочинів вже вчинила РФ?

Аналіз протиправних діянь РФ та її агентів, щонайпізніше, з лютого–березня 2014 року, показує, що вони є не спорадичними «побічними наслідками» збройного конфлікту, а патернами поведінки держави-агресора, її стратегією ведення війни. До початку повномасштабного вторгнення у своєму підсумковому звіті (2020, доступна також розширена версія англійською) щодо попереднього вивчення ситуації в Україні Офіс Прокурора МКС вказував, що діяння російських агентів на окупованих територіях мають ознаки воєнних злочинів та/або злочинів проти людяності. Кожен з них може кваліфікуватися по-різному і перетинатися. Серед них — умисне вбивство, умисні напади на цивільне населення та цивільні об’єкти, катування, протиправне позбавлення волі, насильницькі зникнення, примусова мобілізація, умисне позбавлення права на справедливий суд, сексуальне насильство, депортація та примусове переміщення, захоплення та руйнування майна, зокрема культурної спадщини.

Після 24 лютого 2022 року на міжнародному рівні встановлювати факти та розслідувати міжнародні злочини в Україні взявся не лише МКС, а й Спільна слідча група, Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні та Московські механізми ОБСЄ. За результатами їхньої діяльності можна стверджувати, що росіяни в Україні вчиняють відразу кілька міжнародних злочинів, зокрема й агресію, яка обумовила збройний конфлікт. Ба більше, військові угрупування РФ систематично порушують основоположні принципи ведення війни, зокрема, розрізнення (між цивільними і комбатантами), пропорційності (військова перевага повинна переважати нанесену шкоду), обережності (потрібно упевнитися, що цілі є військовими об’єктами), гуманності (заборона методів, які можуть заподіяти надмірні страждання). Крім описаних воєнних злочинів, що вчиняли росіяни до 2022 року, до списку додали також жорстоке поводження з військовополоненими.

Російські окупаційні сили — основні винуватці широкомасштабних та систематичних порушень прав людини в Україні, окремі з яких уже визнані злочинами проти людяності. Мова йде про напади на енергетичну інфраструктуру, через які страждає цивільне населення. Крізь призму злочинів проти людяності також слід розглядати «фільтраційні» заходи РФ. Це облік, допит та затримання українців, які намагаються покинути окуповану Росією територію. У місцях утримання тих, хто не пройшов «фільтрацію» зафіксували неналежні умови — катування, антисанітарію, брак їжі та води.

Безпрецедентні масштаби та систематичний характер протиправних депортацій та примусового переміщення цивільних, зокрема дітей, спонукали Палату досудового провадження II МКС видати ордери на арешт Президента РФ Путіна та Уповноваженої з прав дитини у РФ Марії Львової-Бєлової 17 березня 2023 року. Їхня політика щодо переміщення та русифікації українських дітей повторює відповідну політику нацистів під час Другої світової війни, яка мала на меті викрадення й перевиховання дітей з окупованих територій задля посилення держави-агресора. РФ примусово нав’язує їм громадянство та ідеологію «руского міра». Крім того, дітей змушують вступати до так званих військово-патріотичних рухів («Юнармия», «Движение первых» тощо), де їх готують до служби в російських збройних силах та вчать любити Росію як Батьківщину.

Кумуляція міжнародних злочинів та особливості геноциду, який вчиняють росіяни

На думку Володимира Василенка, судді міжнародних судів та трибуналів, особливістю стратегії РФ у ході збройного конфлікту в Україні є те, що вчинені її агентами воєнні злочини та злочини проти людяності — це окремі складові геноциду проти української нації. Справді, одне й те ж діяння за умови наявності в ньому всіх необхідних елементів можна кваліфікувати як кілька міжнародних злочинів. У рішенні трибуналу по справі Жан-Поля Акайесу, мера руандійського міста Таба, щодо вчинення злочинів проти людяності та геноциду тутсі в Руанді закріплено: «Одночасне обвинувачення у вчиненні декількох з цих [міжнародних] злочинів щодо тієї ж сукупності фактів є правомірним». Такий феномен називають кумуляцією.

На сьогодні найбільший потенціал кумуляції у контексті збройного конфлікту в Україні мають депортації та примусове переміщення цивільного населення, невибіркові напади на об’єкти енергетичної інфраструктури, а також сексуальне насильство. Саме ці злочини, за заявою прокурора МКС Карім Хана є пріоритетними для розслідування його Офісом.

Латвія, Литва, Естонія, Польща, Канада, Чехія та Ірландія визнають, що те, що вчиняє РФ з українською нацією можна назвати геноцидом. За словами історика Тімоті Снайдера:

— Росія однозначно здійснює в Україні геноцид. Але люди так про це не кажуть. Одна з причин, чому вони так не кажуть, бо вони й не хочуть визнавати це геноцидом. Якщо йдеться про геноцид, то вони (міжнародна спільнота. — ред.) мали б робити більше.

Дійсно, відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зобов’язання попередити, зупинити та покарати геноцид лежить на кожній із держав-сторін цього міжнародного договору. Нині таких держав — 153.

Риторика ненависті з боку росіян — окремий доказ того, що воєнні злочини та злочини проти людяності можуть становити геноцид проти української нації. Її можна розцінювати і як спеціальний умисел вчинити геноцид, і як окремий міжнародний злочин — підбурювання до вчинення геноциду. Це і заяви вищих посадових осіб РФ про відсутність України як держави, про штучний характер її національної ідентичності, знелюднення українських громадян через надумані обвинувачення в нацизмі. Це також чітка політика, спрямована на викорінення української національної ідентичності, русифікація освіти та культури. Прояви такої геноцидальної риторики вже фіксує Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні.

Історично підбурювання до геноциду відігравало значну роль у вчиненні самого злочину, серед прикладів — Голокост (справа Юліуса Штрайхера), геноцид у Руанді (обвинувачення щодо діячів «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів»). Підбурювачі й пропагандисти були притягнуті до відповідальності.

Як кваліфікують діяння російських агентів на національному рівні?

Станом на середину квітня 2024 року Офіс Генерального прокурора України зареєстрував понад 130 тисяч злочинів агресії та воєнних злочинів, вчинених з початку повномасштабного вторгнення. Більшість з них кваліфікують за такими статтями Кримінального кодексу України:

– Порушення законів та звичаїв війни (стаття 438).
– Планування, підготовка або розв’язання та ведення агресивної війни (стаття 437).
– Пропаганда війни (стаття 436).
– Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (стаття 110).

Крім того, Офіс Генерального прокурора ініціював магістральне кримінальне провадження щодо розслідування та доведення злочину геноциду проти української нації (стаття 442). Воно має на меті знайти докази та встановити, що або окремі діяння (такі, як насильницька передача українських дітей у російську національну групу), або ж злочини в цілому, однак на окремих територіях (в Бучі, Маріуполі, Ізюмі тощо за зразком геноциду боснійських мусульман у Сребрениці) є геноцидом.

Ті, хто перейшов на бік РФ, сприяють її агресії та анексії територій України, найчастіше переслідуються за державну зраду та колабораційну діяльність (статті 111, 111-1).

Та проблема притягнення винних до відповідальності на національному рівні залишається. Причина — недосконалість українського кримінального законодавства та його невідповідність міжнародному кримінальному праву. Лише стаття 438 може умовно вважатися такою, що відповідає воєнним злочинам, стаття 437 — агресії, стаття 442 — геноциду. Однак, навіть у такому випадку формулювання положень Кримінального кодексу та практика їхнього застосування не дозволяють охопити всі діяння, а подеколи викликають шквал критики щодо неналежного переслідування. Національне законодавство досі не містить визначення злочинів проти людяності та не передбачає покарання них, що вкотре актуалізує питання ратифікації Римського статуту Україною.

Як притягнути до відповідальності та відшкодувати шкоду?

Основна відповідальність за покарання міжнародних злочинців лежить на Україні. Проте беручи до уваги значні масштаби вчинених злочинів, статус окремих злочинців вищої ланки (зокрема, посадові імунітети таких осіб, як Путін, Лукашенко, Лавров та Мішустін), відсутність доступу до них та на окуповані території, Україні взялися допомагати МКС та понад 20 держав, 14 з яких — члени ЄС. 14 березня 2022 року вони створили Спільну слідчу групу. Притягнути винних до відповідальності за міжнародні злочини, вчинені росіянами в Україні, в судах іноземних держав можна завдяки принципу універсальної юрисдикції — права кожної держави переслідувати за міжнародні злочини незалежно від того, хто й де їх скоїв. Станом на жовтень 2023 року в результаті діяльності Спільної слідчої групи відкрито 18 справ у Євроюсті, у 8 державах-членах ЄС і в 2 третіх країнах. Україна залучена до процесу їхнього розгляду.

Що стосується МКС, у 2014 та 2015 році Україна двічі визнала юрисдикцію Суду щодо ймовірних злочинів за Римським статутом, які відбуваються на її території, відповідно до його статті 12(3). Протягом 7 років ситуацію в Україні вивчав Офіс прокурора, і лише 2 березня 2022 року розпочав повноцінне розслідування, яке нині привело до видачі вже згаданих ордерів на арешт. Тривалий строк руху справи на кожному з етапів (попереднє вивчення ситуації, розслідування, судові слухання, відшкодування шкоди) пов’язаний як із продовженням збройного конфлікту та тяжкістю вчинених російськими агентами злочинів, так і з відсутністю чітких процесуальних строків у документах, які регулюють діяльність Суду.

Основною перевагою МКС є його спроможність переслідувати вищих посадових осіб РФ, незважаючи на їхні привілеї та імунітети. У той же час Суд не має юрисдикції щодо злочину агресії, оскільки ні Україна, ні Росія не є сторонами Римського статуту. Ліквідувати цю прогалину можна створивши Спеціальний трибунал з агресії щодо України або ж через внесення поправок до Римського статуту. На сьогодні реалізація будь-якого з варіантів — складне завдання, оскільки в обох випадках потрібно досягти узгодженої позиції понад сотні держав, укласти відповідні міжнародні договори, адаптувати українську правову систему і, врешті, забезпечити функціонування органу, який притягуватиме до відповідальності за агресію. Так само не слід очікувати, що Росія визнає юрисдикцію МКС або ж стане членом Суду в найближчій перспективі. Це блокуватиме діяльність МКС щодо злочину агресії, навіть якщо Україна ратифікує Римський статут.

Окрім рішення по суті, згадані суди та трибунали також можуть задовольнити вимоги жертв щодо справедливої компенсації. Це важливо, адже право жертви на відшкодування шкоди є рівноцінним праву на справедливість та праву на правду. На сьогодні також опрацьовуються варіанти конфіскації і перепрофілювання заморожених російських активів. Наприклад, 12 жовтня 2023 року уряд Естонії схвалив і направив до Парламенту постанову про використання російських заморожених активів для відшкодування шкоди, завданої Україні та українцям. Подібні законодавчі ініціативи також існують на рівні Канади, США, Сполученого Королівства, Латвії. Крім того, поволі створюється також міжнародний компенсаційний механізм. Зокрема, 17 травня 2023 року на Саміті глав держав та урядів Ради Європи створили Міжнародний реєстр збитків, завданих агресією Росії проти України. 2 квітня 2024 року відбувся його технічний запуск. Тепер окремі категорії постраждалих можуть подавати заяви про відшкодування шкоди на порталі «Дія». Міжнародний реєстр збитків — один з чотирьох елементів майбутнього компенсаційного механізму поряд з Комісією для розгляду вимог, Фондом для здійснення виплат та міжнародним договором, яким буде закріплено положення про функціонування попередніх трьох складових. Відтак, відшкодування шкоди, завданої РФ, вже стає реальністю, хоча слід готуватися до тривалих процесів.