Олександр Болькін — лідер ерзянського народу, громадський діяч та перекладач, а ще громадянин України і військовослужбовець у лавах територіальної оборони ЗСУ, де разом із групою добровольців-ерзян бореться з російськими окупантами на фронті.
Інтерв’ю із Олександром Болькіним стало продовженням циклу розмов журналістки Дарки Гірної з українськими інтелектуалами, яким довелося прийняти доленосне рішення: воювати стилетом чи стилосом, тобто зброєю чи пером.
Рідною мовою повне ім’я Олександра звучить як Боляєнь Сиресь, тобто старший, адже зараз він «інязор» — очільник ерзянського народу. Ерзянин за походженням чудово говорить українською, цитує ерзянською свої улюблені вірші Тараса Шевченка і Василя Стуса, а ще мріє про незалежну державу Ерзян Мастор і вірить, що смерть Російської Федерації — у повстанні корінних народів.
Олександр Болькін був військовим понад 25 років. Із 1980-х років, переїхавши з Мордовії (республіка в складі РФ) на українське Полісся, служив у Збройних силах УРСР, а в 1992 році склав присягу на вірність українському народові. Із 2015 по 2017 роки був добровольцем у ЗСУ, а з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну служить в лавах ТрО.
Зараз Олександр поєднує боротьбу стилетом і стилосом. На інформаційному фронті — під час його публічних виступів й інтерв’ю — лейтмотивом виступає його переконання, що смерть РФ як політичного утворення полягає в її розпаді на національні республіки. І перемога України стане тригером цього процесу.
До складу сучасної Російської Федерації входить 21 національна республіка і понад 190 корінних народів. Республіки де-юре наділені атрибутами державності й об’єднані договором із РФ, однак де-факто права корінних народів на національне самовираження, культуру і традиції обмежені. «Титульна» нація з верхівкою в Кремлі вбачає в регіональних рухах небезпеку — і це не безпідставно.
Один із поневолених Росією етносів — ерзяни, що походять від давнього угро-фінського народу і проживають на території Поволжя. Під гнітом Московського царства, потім Російської імперії, тепер Російської Федерації, ерзяни перебувають майже 800 років, але надихаються боротьбою України і прагнуть відновити державність.
Історія ерзянського народу
Ерзяни — давній народ, про нього згадував арабський мандрівник Ібн Хаукаль ще в Х ст. Ерзя мали тісні зв’язки з Волзькою Булгарією (державою, що існувала у VII–XIII ст. навколо злиття річок Волги і Ками). Після приєднання до Московії ерзян не просто колонізували, а штучно об’єднали з іншим народом — мокшанами. І назву для них вигадали нову — мордви. Олександр зазначає:
— Мордва — це дуже погане слово. Це прізвисько одразу двох народів: ерзян і мокшан. Називати ерзю мордвою — це ще гірше, ніж називати українця хохлом.
Усередині ХХ ст. мокшан та ерзян було 1,5 мільйони, а тепер населення скоротилося до 500–600 тисяч. Зараз дуже швидко відбувається асиміляція — ерзян, носіїв мови, стає все менше. У радянські часи поширеним інструментом стирання національних кордонів було «перемішування» народів і насадження російської мови. Хоча мови етнічних спільнот не забороняли, фактично їм не залишали простору в політичному та культурному житті, де домінувала російська як єдина можливість соціального ліфту. Мови народів на території РФ майже не вивчають у школах, ними мало говорять у побуті, і через це вони — під загрозою зникнення.
Мова повсякчас була інструментом маніпуляцій. Олександр розповідає:
— Мені з дитинства говорили: «Ґаварі па-чєлавєчєскі, тєбя нє панімают». У Мордовії, в Саранську, в ерзянському місті «тєбя нє понімают». На жаль, відпрацювався такий механізм, коли стоять четверо татар, башкортів або ерзян, підходить один рускій — і треба переходити на російську, бо він не здатний вивчити мову народу, де він живе.
Крім схожої історії стирання Росією рис національної ідентичності, українці мають з ерзянами ще дещо подібне — національний одяг, а саме вишиванки. Орнамент на ерзянських сорочках вишитий червоними і чорними нитками на білому полотні. Чорний колір — це той світ, мати-земля, червоний — колір крові, життя сьогоднішнє, білий — це майбутнє і предки, які завжди з нами. Олександр розповідає, що коли він дарував ерзянам вишиванки, які купив на київському Хрещатику, його питали: «Де ви це взяли? У Пензі, в Саранську? — У Києві», — це був шок.
Усупереч гніту російської влади і насильницькій асиміляції, представники народу ерзя зберегли свою культуру і віру, плекають власні традиції, щотри роки відзначають день народного моління «Раськень Озкс». Цинічно, але навіть з дня, коли ерзяни вшановують пам’ять предків, влада РФ намагалася створити республіканське свято з піснями і танцями. Довелося шукати компроміс, аби не перетворити давню традицію на фестиваль примітивізму та несмаку.
Діяльність політичних партій нацспільнот на території РФ заборонена. Тож Рада старійшин, або Атян Езем, — єдиний національний представницький орган ерзян. Саме в день народного моління Рада збирається і призначає нового очільника ерзянського народу. Інязора обирають раз на три роки, хоч одна людина може стати ним необмежену кількість разів.
Усвідомлення своєї ідентифікації
Попри те, що Олександр — громадянин України, він зберіг свою ідентичність як ерзянин. Батько — ерзя, мати — росіянка, яка теж говорила ерзянською. Далося взнаки і дитинство в селі у бабусі, де всі плекали ерзянську культуру, дотримувалися народних звичаїв.
Перший поштовх вивчати, оберігати і розвивати ерзянську культуру Олександрові дав В’ячеслав Чорновіл:
— Я вже тоді жив в Україні. Це було в 1990-х роках. На прохання знайомого університетського викладача я пішов охороняти пам’ятник Леніну «від українських радикалів». Тоді до мене підійшов В’ячеслав Чорновіл. В’язень мордовських таборів розчув особливий акцент і зав’язав зі мною бесіду про історію та культуру народу ерзя. Звісно, що він мене буквально захопив зненацька. Чорновіл знав про ерзян більше, ніж я сам! Тому мені закидають, що мене колись завербував Чорновіл. Тобто пан В’ячеслав став тригером, який спонукав мене до переосмислення свого походження.
В'ячеслав Чорновіл
Український політик, громадський діяч, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР.Ще один поштовх посилити національний рух ерзян виник через призму розуміння української національної ідеї. До цього Олександра підштовхнула бесіда зі своїм наставником і попередником на посаді інязора Григорієм Мусальовим:
— Ми з ним розмовляли, і він дуже цікаву річ тоді сказав: «А ти от живеш в Україні, спробуй з’ясувати, звідки в українців така сила до спротиву, сила до зберігання своєї ідентичності національної? Чому в нас такого немає?» Я тоді ще не задумувався про це. Навіть пошуткував: «Що ти маєш на увазі? Що я маю підійти на вулиці й запитати: “Як ви тут зберігаєте ідентичність?”» Я думав, він засміється. Він навіть не посміхнувся. Він сказав: «Вивчи мову, заговори українською мовою, спробуй стати українцем». Я говорю: «Це неможливо». Він каже: «Ні, це можливо. Коли ти заплачеш від української пісні, ти зрозумієш, як вони зберігають це все».
Олександр Болькін заплакав на Майдані Незалежності під час Революції Гідності у 2014 році від пісні «Пливе кача». Тоді і зрозумів, у чому українська сила:
— Чи став я українцем? Іноді думаю, що да. Ну і думаю, що ні, бо я все одно ерзя. Бо те, що я всотав, воно якось саме потягнуло мене: а що ти робиш, а твій народ? Чому в тебе такого нема? І, можливо, це теж був поштовх до того, що він (ерзянський народ. — ред.) зникає, він пропадає, він нещасний, він не може по-іншому думати, бо нема де взяти ту думку.
Відтоді Олександр об’єднав навколо себе спільноту, з якою створили газету «Ерзян Мастор», почав перекладати ерзянською публіцистику та поезію, а згодом очолив ерзянський народ.
Інязор з України
Поза межами РФ, у демократичній державі, займатися просвітницькою та політичною діяльністю легше й ефективніше. Тому обрання Олександра інязором відбулося в Києві у 2019 році. За нього проголосували 12 з 18 старійшин. Олександр назвав це актом відчаю. Усі знали, що він український офіцер, громадянин України, націоналіст, ветеран російсько-української війни. Чому вони це зробили? Ерзяни розуміють — іншого виходу немає.
Хоча російська влада не цікавиться представницькими функціями корінних народів, обрання інязором громадянина України викликало занепокоєння:
— Чутки пішли, а газети все переплутали і почали писати: «Ха, там українські ерзяни пропонують інязором того Боляєнь Сиреся, мєчтать нє врєдно». Вони не знали, що рішення вже було прийнято Радою старійшин. І це було як грім серед ясного неба. Те, що нікому було не потрібно, одразу викликало жвавий інтерес… Потім почали казати: це незаконно, він громадянин іншої держави. Ерзяни кажуть: ну хвилиночку, він не інязор РФ, він інязор ерзянського народу. Ерзянський народ живе всюди.
Свою управлінську діяльність Боляєнь Сиресь веде дистанційно, адже з 1978 року мешкає в Україні. Інязор працює в дипломатичному полі. Він вимагає в Російської Федерації, інших держав та міжнародних організацій забезпечення національних, політичних, економічних і культурних прав ерзянського народу, а також скеровує національний рух. Інязор має сайт, де публікують інформацію щодо роботи очільника і Ради старійшин.
На думку Олександра, жодна революція не починається миттєво. Це поступовий процес, тому важливо звертатися до всіх етнічних спільнот, що проживають на території Росії, їхніми мовами. Від початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України група волонтерів товариства «Вільний Ідель-Урал», засновниками якого є Олександр Болькін і Рафіс Кашапов, випускає новини про російсько-українську війну ерзянською, татарською та російською, щоб корінні народи РФ знали правду. За пів року вийшло 24 випуски новин.
Олександр Болькін також долучився до створення суспільно-політичної платформи, мета якої — домогтися деколонізації народів РФ і створення нових суверенних держав. У травні 2022 року представники шести національних рухів — татар, башкирів, бурятів, калмиків, ерзян, козаків та інгерманландців — заявили про створення Ліги вільних націй. Вони створили свій маніфест і вже розгорнули активну інформаційну роботу. Наприклад, написали відкритий лист американському президенту Джо Байдену, закликаючи підтримати право національних рухів у РФ на самовизначення. І поки корінні народи та нацспільноти борються за свою свободу, РФ продовжує вносити їхні об’єднання у реєстри «іноагентів».
Козачий націоналізм
Суспільно-політичний рух, який добивається визнання донських, кубанських, астраханських, терських козаків єдиною політичною нацією.Розмови про «хароших рускіх» — це від лукавого
Певна частина російських еліт сформувала останнім часом наратив про «хороших росіян» і намагається нав’язати світові, що війна проти України — провина лише однієї людини. Статистика підтримки дій Кремля доводить, що це не так. Навіть якщо взяти до уваги риторику представників «ліберальних кіл», лідерів думок, телеведучих, блогерів, у їхньому ставленні до корінних народів і національних спільнот можна відстежити чимало шовінізму.
Олександр з відразою описує участь у «Форумі вільної Росії» (майданчик російської опозиції для обговорення проблем російської і міжнародної політики. — ред.) в 2019 році:
— Я їх слухав, спілкувався з ними 3 дні. Це такі самі імперці, як сьогоднішні кремлівські сидільці. Для них немає нас. А значить, вони хочуть створити іншу Росію. На жаль, ми допомагаємо цьому. Наприклад, ми створили в Україні «Русский легион». Але, пробачте, після перемоги цей Легіон скаже, що він має законно свою частку перемоги отримати. У чому вона буде? У створенні якоїсь Росії. Не може бути ніяких на сьогодні «хароших рускіх». Іде війна. Це треба усвідомити всім українцям. Це все від лукавого, як кажуть, оці всі розмови про «хароших рускіх».
Легіон «Свобода Росії»
Російський легіон ЗСУ, сформований у березні 2022 року для захисту України від російського вторгнення. Входить до складу Інтернаціонального легіону територіальної оборони України.Російська влада буквально влаштовує геноцид корінних народів, відправляючи їхніх представників на війну в Україні. З перших місяців повномасштабного вторгнення найбільше загиблих було серед жителів Дагестану та Бурятії. Однак, треба чітко відокремлювати «рускій народ» як ворога від представників інших народів, оскільки солдати з національних спільнот є по обидва боки. До прикладу, Олександр каже, що знає бурята і чеченця, які воюють за Україну. Адже активні представники національних республік РФ розуміють, що це війна двох принципів, двох світоглядів, яка зосередилася на території української держави, і перемога буде за Україною.
На тлі російсько-української війни народи, що перебувають у складі РФ, починають замислюватися про власну визвольну боротьбу. Україна стала для них взірцем. Як зазначає Олександр:
— Зараз від українського народу дуже багато чого залежить. І я вірю, що історична місія України — це саме знищення РФ як державного утворення. Бо справедливість має бути встановлена.
Україна є дороговказом для національних республік у боротьбі проти Росії. І, на переконання Олександра, роль українців — допомогти корінним народам повстати. Процес розпаду імперії незворотній. В України є союзники, і вона має цим скористатися.
Цей матеріал виходить як п’ятий епізод подкасту «Стилет чи Стилос», який можна прослухати на різних платформах:
– Apple Podcasts;
– Google Podcasts;
– Spotify.
