Жити за кордоном: як українцям чинити інформаційний опір росіянам

Повномасштабна російсько-українська війна вкотре вакцинувала від російської пропаганди Україну, але не світ. Мітинги, марші, інсталяції, які влаштовують українці, нагадують, що війна в Європі триває, і не дозволяють Росії підпорядкувати собі глобальний інформаційний простір. Однак важливо пам’ятати, що РФ іще задовго до війни провадила активну політику м’якого впливу (англ. — soft power), укорінюючи міфи про винятковість їхньої країни й культури навіть серед демократичних держав. А ще чимало росіян, яким вдалося виїхати за межі своєї федерації, усе ж не змогли відмовитися від імперських амбіцій. Вони поширюють наративи своїх пропагандистів і вірять, що війна, яку веде Росія, праведна. Тому протистояння українців цій ситуації за кордоном — питання не лише захисту культурної ідентичності, а й безпеки.

Німецький контекст

Від початку повномасштабного вторгнення Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) солідарна з Україною та підтримує санкції проти Росії. Таку позицію схвалює більшість німців. За результатами соціологічного опитування, яке провів інститут Infratest dimap 2023 року, 44 % опитаних німців підтримують постачання німецької зброї українцям, 15 % вважають такі дії недостатніми, а 35 % — надмірними. Водночас на землях ФРН неодноразово проходили проросійські акції, адже вплив Росії тут добре відчутний: після падіння Берлінської стіни обидві країни налагоджували тісні економічні й культурні зв’язки. До того ж РФ досі не гребує маніпулювати комплексом провини німців за розв’язання Другої світової війни.

Яскравий приклад акцій на підтримку РФ — автопробіг проти русофобії та дискримінації російськомовних, що відбувся навесні 2022 року в Ганновері. Тоді столиця землі Нижня Саксонія побачила на своїх вулицях близько 350 автівок із російськими прапорами. На акцію, яка була заявлена як протест проти повномасштабної війни й утиску російськомовних у Франкфурті-на-Майні, вийшло кількасот учасників. Мітингувальники використовували прапори Росії, Німеччини, Казахстану, СРСР і навіть символіку сепаратистів із самопроголошених «ДНР» і «ЛНР», а також кричали «Донбас — це Росія».

Демократія у ФРН працює так, що лише відкрите схвалення війни проти України є злочином, решта — свобода думки. Насправді делікатна тема захисту свободи слова давно викликає дискусії в німецькому суспільстві. У коментарі німецькій газеті журналіст і письменник Клаус Гілленбранд сформулював певний компроміс, на який доводиться йти німцям:

— Дозвольте їм (проросійським демонстраціям. — ред.) бути, навіть якщо це боляче. Довелося пережити і прихильників PEGIDA, і противників вакцинації від COVID-19. Зі свого боку ми проводитимемо демонстрації за правду.

Паралельно з проросійськими акціями зазвичай проходять проукраїнські, часто на відстані буквально декілька метрів. Така близькість провокує словесні суперечки, подекуди — сутички.

Так тільки за один день 9 травня 2022 року активісти «Віче» (об’єднання молодих українців у Німеччині. — ред.) зафіксували понад 100 випадків порушень з боку учасників проросійського зібрання: погрози українським активістам, напади, словесні образи. Одній потерпілій варто було лише вийти з дому в українському прапорі, щоб учасники російського автопробігу обзивали її хвойдою та кричали різні погрози.

Індонезійський контекст

У березні 2023 року губернатор Балі Ваян Костер запропонував центральному уряду Джакарти припинити дію віз по прибуттю для туристів з України та Росії. За словами Костера, причина такої ініціативи — численні скарги місцевих. Ті, хто приїжджає, зловживають своїми туристичними візами й нелегально працюють на Балі. Посол України в Республіці Індонезія повідомив про депортацію всього восьми громадян України за чотири роки (за період із 2019 по 2023 рік). Такий низький для цього острова показник свідчить, що українці не вчиняли масових порушень місцевих законів. Але схоже на те, що ні влада, ні балійці не бачать різниці між двома народами. І мають на це певні причини.

2022 року на Балі прибуло майже 60 тисяч громадян Росії. Після оголошення Кремлем часткової мобілізації через повномасштабну війну в Україні щомісяця на острів прилітає близько 20 тисяч росіян. За підрахунками, у січні 2023 року росіяни були другою за величиною групою туристів на Балі, більше лише австралійців. На відміну від останніх, які живуть тут із візами KITAS/KITAP, що передбачають можливість роботи в країні, росіяни працюють на Балі нелегально. Мігранти з РФ надають послуги туристам із РФ, замикаючи коло грошового обігу та забираючи роботу в місцевих.

На Балі росіяни в основному живуть або в регіоні Чангу, або в центральній частині району Убуд (регіон Гіньяр). Туди ж селяться українці, часто, на жаль, повністю мімікруючи під штучно зросійщену екосистему, вочевидь, щоб швидше адаптуватися до тамтешнього життя. Своїми міркуваннями про це поділилася Анастасія Марушевська — українка, яка мешкає на острові, але уникає російського товариства:

— Наприклад, практично всі події української спільноти на Балі проводять у Чангу або в Убуді. Тобто в один день ці заклади набиті росіянами, в інший туди приходять українці. Ну або приходять (українці. — ред.) в українські заклади та підтримують українські бізнеси, а не місцеві, що, на мою думку, така собі поведінка колонізаторів, адже ці створені іноземцями бізнеси існують лише для інших іноземців та оминають місцевих, які не можуть собі дозволити відвідувати ці бізнеси або ж часто мають зовсім іншу культуру споживання та відпочинку.

За її словами, для багатьох українство закінчується там, де починається комфорт. Так у тому ж районі Убуд спільнота українців на Балі анонсувала відкриття коворкінгу зі співвласниками-українцями. Анастасія звернулася до організаторів коворкінгу та запитала, як вони збираються відмежовуватися від росіян в Убуді. Запропонувала, як це можна зробити візуально та ціннісно, але стикнулася з пасивною позицією: «Ми нічого зробити не можемо». Так, український бізнес, на жаль, співпрацюватиме з росіянами, адже саме вони складають основну авдиторію району. І знову межа між двома націями стирається, тому що з росіянами на Балі, за словами Анастасії, заведено розмовляти російською. Та й філософія представників країни-терориста про зняття із себе відповідальності вкрай спокуслива для деяких громадян України на цьому острові. Показуючи таку «дружбу», вони спрямовують інформацію у світовий медіапростір, у якому свідомі українці намагаються розвіяти міф про братні народи.

Та поруч із бездіяльністю одних українців інші продовжують налагоджувати міжкультурні зв’язки. Наприклад, консульство України на Балі у квітні 2023 року організувало висаджування дерев у межах проєкту Greening of the Planet (з англ. — «Озеленення планети»). Участь української спільноти в цій акції важлива не лише крізь призму екоактивізму. Це реальна можливість допомогти балійцям та познайомити їх із українським контекстом.

Серед інших заходів — показ українського фільму «9 життів» у столиці Балі Денпасарі та відеозустріч з українськими зоозахисницями Ольгою Чевганюк (UAnimals) та Марією Щедріною (авторкою статті про тварин на війні для The Pet Times), а також щотижневі українські бранчі для української спільноти. У межах цих та інших подій українці на Балі збирають благодійні внески. Одна з покупок — прилад нічного бачення AGM, який передали на фронт. За донат продавали навіть борщ.

Індонезія не надає прихистку біженцям з України, тому українці для місцевих — туристи, про яких вони мало що знають. Та балійці сформували думку щодо росіян. Останні відкрито демонструють власну нелегальну діяльність у соцмережах, рекламуючи свої послуги на острові: фотографування, заняття йоги, серфінгу тощо. Місцеві таку позицію сприймають як неповагу.

Обурення індонезійців вилилось у створення в інстаграмі акаунта Moscow Chapter Bali (з англ. — «Відділення Москви на Балі»). За перший місяць сторінка отримала понад 100 повідомлень про підозрюваних нелегальних працівників та опублікувала скрини — докази рекламних кампаній. Незабаром акаунт заблокували через нібито порушення прав спільноти. А тепер можна знову згадати про питання припинення дії віз… То чи дійсно українці хочуть так сильно зливатися з росіянами за кордоном? Анастасія підсумовує, що на Балі українці, звісно, убезпечують себе від ворожих обстрілів, але тут їм треба докласти чималих зусиль, щоб відстояти свою ідентичність і не допустити ототожнення з представниками країни-агресора:

— Єдиний спосіб заявити про себе в таких місцях, як Балі, — формувати уявлення про українців з нуля, і цього точно неможливо досягнути через ті самі культурні прояви, що й у росіян. У країнах, де люди споживають новини з відео в тіктоку та поки що не фільтрують дезінформацію, не варто очікувати глибокого розуміння проблеми. Наприклад, я не живу поруч із росіянами, мої сусіди-місцеві не здають їм житло саме через те, що я довго й нудно їм пояснювала (відмінність між нами. — ред.). Якщо поважати людей, а не вимагати, можна багато чого досягти.

Контекст Великої Британії

2022 року Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії надало Україні військову допомогу — 2,3 млрд фунтів стерлінгів (приблизно 106 млрд грн). Наразі це найбільша за обсягом військова допомога після США. А разом із гуманітарною та фінансовою підтримкою сума становить майже 4 млрд фунтів стерлінгів (приблизно 184 млрд грн).

Окрім внеску в протистояння Сил оборони України російським військам, Велика Британія дає прихисток українським біженцям. За спонсорською програмою Homes for Ukraine (з англ. — «Домівки для України») громадяни України могли отримати безкоштовне житло для тимчасового проживання.

Шалено підтримують і українських активістів за кордоном. Від початку повномасштабної війни тричі на тиждень — кожної середи, суботи й неділі — у Лондоні проходять акції на підтримку України, участь у яких уже пів року бере киянка Валентина Саржевська. Вона учасниця волонтерської організації Women Fight 4 UA (з англ. — «Жінки борються за Україну»).

— Кожного разу, коли ми виступаємо, навпроти нас є журналісти, є фотографи. Що більший перформанс — то більше буде камер. От, наприклад, учора (24 березня 2023 року. — ред.) був виступ українок та іранок разом, і були журналісти як з нашої сторони, так і з їхньої… Ми намагаємося підсвічувати кожну вагому подію, яка відбулася. Оленівка, Буча, вбивство українського військовополоненого за слова «Слава Україні».

За словами Валентини, іноземці іноді не розуміють, що повномасштабна війна в Україні триває. Досить часто їй ставлять запитання, чи все гаразд на її Батьківщині. Поступове зниження пріоритету теми російсько-української війни в ЗМІ наштовхує людей на думку, що все владналося. Саме тому критично важливо розповідати про актуальний стан справ в Україні. Попри те що авторитетні британські медіа консолідовані в проукраїнській позиції, трапляються ті, що намагаються знайти виправдання воєнним злочинам Росії. Здебільшого їхні друковані версії безкоштовно розповсюджують у метро.

Щоб спростовувати наративи російської пропаганди, важливо не лише проводити протести, а й налагоджувати особисті зв’язки з іноземцями. Британці мають славу доволі закритої нації. Вони ввічливі, але не схильні заводити дружбу за годину. Та Валентина своїм прикладом доводить, що не обов’язково бути найкращими друзями, щоб правильно розставляти акценти в публічних чи приватних розмовах про російсько-українську війну:

— Я вважаю своїм обов’язком розповідати британцям про все, що відбувається в Україні. Навіть якщо вони не хочуть знати так глибоко, я все одно на запитання «як день?» можу відповісти, що сьогодні Україну бомбили. Так само із сусідкою, якій 84 роки. Вона дивиться британське телебачення, там щодня розповідають про Україну, і деколи в нас із нею хороші такі, ґрунтовні дискусії.

Завдяки вмілій і своєчасній пропагандистській риториці, до якої вдавалася Росія, чимало європейців думають, що ціни на продукти й газ у них підвищилися через Україну, яка, мовляв, не хоче владнати «конфлікт» мирно. Але іноземцям важливо детально пояснювати, що винуватиця цього — країна-агресор, яка вирвала Україну зі світового економічного ланцюжка, погрожувала країнам Європи холодною зимою, зайшла на територію суверенної держави та почала вбивати її людей. Валентина додала, що в цьому опорі ворожим наративам важливо все:

— Я свідомо перейшла на українську, тому що розуміла: за кордоном іноземці знають, яка це мова. Ось ми проходимо повз, ми розуміємо: це йде італієць, це — іспанець… Британці розрізняють російські слова, тому перейти на українську було свідомим кроком. Я не хотіла асоціюватися з агресором… Своїх дітей, якщо вони народяться тут, за кордоном, учитимемо тільки українською. Коли ми чуємо на вулицях типовий російський акцент, то максимально відсторонюємося.

Війна — це спільна боротьба, а не справа тільки професіоналів. Зрештою, після повномасштабного вторгнення пішло воювати багато людей, які до того взагалі не тримали зброї в руках чи були пацифістами. Однак здобутки на фронті треба підкріплювати здобутками в інформаційному просторі. Утримувати інтерес до подій в Україні за кордоном — один зі способів наближати перемогу. Валентина вважає, що нині долучитися до цього може кожен, хто має смартфон чи комп’ютер:

— Основне, що мають робити українці, — це говорити. У кожного з нас є голос. Інформаційна війна триває, і вона саме в руках тих українців, які виїхали за кордон.

Кенійський контекст

Україна, шукаючи підтримки у війні з Росією, передусім апелює до США та країн Європи, адже саме вони мають достатньо важелів впливу на РФ. Та не налагоджувати нових зв’язків — помилкова стратегія, зважаючи, що Росія запускає свої імперські щупальці скрізь, де це можливо. Пересічні українці можуть не думати про представництво їхньої держави на, наприклад, африканському континенті, але на засіданнях ООН голоси всіх країн рахують однаково.

На важливості говорити про себе там, де з Україною ледь знайомі, наголошує Катя Тейлор — артекспертка, засновниця агенції культурного розвитку Port.agency. Їхня команда разом з Українським інститутом у листопаді 2022 року розпочала артпроєкт The Wall (з англ. — «Стіна»). У його межах українські й іноземні художники разом створюють мурали, які здебільшого символізують опір країні-агресору та вільне майбутнє. За Берліном, Женевою, Марселем, Анкарою та Віднем такий спосіб налагодити культурну дипломатію дістався й столиці Кенії — Найробі.

— Ми отримали дуже багато інсайтів, і вони не працюють на нашу користь. Тому що там, де люди не підтримують України, вони підтримують Росію. Дуже рідко вони залишаються в нейтралітеті.

Радянський Союз, а за ним Росія (як правонаступниця) налагоджує дипломатичні відносини з різними країнами вже близько 80 років — зміцнювати зв’язки почали після завершення Другої світової війни. Незалежна Україна присутня на дипломатичній арені 32 роки й ніколи не мала тих бюджетів, що СРСР чи РФ. За короткий період наша країна пережила дві революції, імпічмент президента, досі переживає окупацію територій, війну — усе це не давало на повну розгорнути свою діяльність у світовій спільноті. Так, в Африці є лише 6 українських посольств, а незалежних країн на континенті — 54. За словами Каті, у Кенії, де є українське представництво, більшість населення не розуміє, що в Україні не громадянська війна, а на неї напала Росія. Рівень поінформованості громадян інших африканських країн іще нижчий.

Уряд Кенії визнає незалежність України та засуджує претензії Росії на українські території. Зрештою, без підтримки влади Кенії реалізувати культурний проєкт у Найробі було б неможливо. Вимагати від країн африканського континенту глибоко розуміти контекст подій — не дуже правильно, надто зважаючи на відсутність політики інформування жителів цих країн про актуальну ситуацію. Попри це посол Кенії Мартін Кімані неодноразово порушував питання безпеки України на засіданні Радбезу ООН. У ніч на 22 лютого 2022 року, під час екстреного засідання через визнання Кремлем самопроголошених «ЛНР» та «ДНР», він висловився на підтримку України:

— Сьогодні реалізована загроза використання сили проти територіальної цілісності й політичної незалежності України. Кенія глибоко переймається заявою РФ про визнання Донецької та Луганської областей України незалежними державами. Ми розглядаємо цю заяву як порушення територіальної цілісності України. Ми не заперечуємо, що ці регіони мають серйозні побоювання за свою безпеку, але ці перестороги не виправдовують сьогоднішнього визнання їх незалежними державами. Ще не вичерпано численних дипломатичних засобів досягнення миру.

Але необхідно розуміти, що переконання уряду, представників вищого, середнього й нижчого класів можуть суттєво різнитися. Пересічний кенієць не розуміє, чому має цікавитися подіями в Україні — державі, про яку мало знає і з якою не відчуває зв’язку.

Тепер завдяки співпраці української та кенійської сторін у центрі Найробі з’явився мурал-триптих. Над стінописом Grains of Culture (з англ. — «Зерна культури») з українського боку працювали художники Нікіта Кравцов і Андрій Ковтун, з кенійського — Еліамін Інк. Кожна частина триптиха — окрема стіна, що має близьку двом народам тему: експорт зерна / кави, звільнення від кайданів кріпацтва / рабства, переосмислення колоніального минулого та готовність мати вільне майбутнє. Такі ініціативи нагадують, що кожна країна на шляху свого розвитку стикається з подібними проблемами, незалежно від рівня економічного розвитку. Тому географічна віддаленість Африки досить умовна, адже у XXI столітті держави всіх континентів пов’язані значно тісніше, ніж може здаватися на перший погляд. Зрештою, людське життя й людська гідність — те, що не має залежати від географічних координат. Африка — частина європейської, американської, азійської, австралійської історії. Великий біль африканського континенту — що його ніби виключають зі світового контексту, в якому, до речі, користуються його ресурсами.

— Чи достатньо там (в Африці. — ред.) такої присутності? Ні, не достатньо. Але вона важлива. Бо сьогодні двохсотметровий прапор України (зображення українського прапора на муралі. — ред.) є в Кенії, на центральній вулиці, і цього ніколи не було в історії.

Робота команди, яку зібрала Катя Тейлор, не обмежилася стінописом. Дует художників — українки Аліни Коник і кенійця Мохи — працював над розписом двох матату — місцевого маршрутного таксі. Кожен матату має унікальний візерунок ззовні та декорування зсередини. Тепер рік (розписи щороку оновлюють) по Найробі їздитимуть автобуси зі своєрідною рекламою України. Внесок у проєкт Аліни та Мохи допоможе охопити більшу авдиторію в Кенії. За словами Аліни Коник, мета їхньої поїздки була культурно-дипломатичною.

— Ми туди (у кенійський інформаційний простір. — ред.) заходили не просто зробити стіну й поїхати. Це прям цілий великий комплекс заходів був. Хлопці зі своїм муралом. Я зі своїм розписом на матату. Якщо мурал — у центрі міста, то мої матату їздять поміж звичайних людей, у неблагополучні райони. Плюс приїжджав гурт Tvorchi. І ми знаємо, що їхній соліст теж з африканського континенту. Це також показує, що українці — не расисти.

За словами Аліни, кенійці ще пам’ятають часи, коли зерно до Африки привозив СРСР. Вони ідентифікують Росію як правонаступницю СРСР, тож українським митцям довелося пояснювати, що зерно постачала Україна, яка тоді була в складі союзу, і продовжує це робити попри війну у власній, уже незалежній, державі. Учасники цієї культурно-дипломатичної місії не лише працювали над муралом, а й щодня спілкувалися з місцевими, пояснюючи, так би мовити, українську базу: Україна — не частина Росії, Україною не керують нацисти, українці — не расисти, здатися в цій повномасштабній війні означає бути окупованими, а отже, зникнути як нація.

Як чинити опір агресії за кордоном

Відстоюючи правду, громадянам України варто пам’ятати про ризики від своїх дій і їхні наслідки. За кордоном іноземці — ми, тому треба поважати чинне законодавство країни, у якій перебуваємо. Важливо, щоб іноземці продовжували асоціювати українців із борцями за правду, а не порушниками порядку.

Водночас діяльність деяких росіян за кордоном не обмежується поширенням наративів московської пропаганди й участю в проросійських акціях. Свою антипатію до українців вони можуть виражати іншими, більш брутальними способами. Агресія буває:

— інформаційною (лайка, образи в публічних місцях, булінг, сталкінг, «викрадення особи»);

— фізичною (пошкодження майна, напад).

Україна закликає своїх громадян бути активними за кордоном. Та навіть не привертаючи уваги до війни, українці можуть зіткнутися з агресією проросійськи налаштованих людей — як росіян, так й іноземців. Часто на вашу національну приналежність вказує не синьо-жовта смужка на одязі, не українська мова, а, наприклад, номерний знак автомобіля. У соцмережах час від часу з’являються історії про пошкодження саме цього майна. Невідомі можуть подряпати машину, розбити скло або навіть украсти номери. Так сталося з українкою в німецькому місті Нойс. Поїхавши у справах, вона зупинилася на міській парковці, де й помітила, що номерного знака на автівці немає. У поліції, куди звернулася постраждала, натякнули, що це могли зробити росіяни. Наразі українка не може повернутися додому, адже без номерів її машину не випустять із Німеччини, а відновити їх вона може лише в Україні.

В іншому німецькому містечку Бад-Вісзее росіянка, яка, за її ж словами, 20 років живе в Німеччині, агресувала на дворічного хлопчика та його маму з Чернігова. Серед образ і нецензурної лексики траплялися заклики до геноциду українців Путіним та схвалення знищення євреїв Гітлером. Українка почала фіксувати на відео слова росіянки. Після цього остання змінила риторику й викликала поліцію, бо її «образила відеозйомка».

Випадки нападу росіян на українців не поодинокі. Ба більше, вони не почалися 24 лютого 2022 року. Можемо пригадати справу 2016 року, коли росіянка спробувала отруїти українку, щоб викрасти її особистість. Жінки мали схожу зовнішність, тож клієнтка з РФ пригостила свою косметологиню з України чизкейком із феназепамом. Українка, на щастя, вижила. Та повернувшись додому з лікарні, виявила, що український паспорт, дозвіл на роботу в США, коштовності й 4000 доларів готівкою зникли. Через сім років суд визнав росіянку винною в спробі вбивства.

Якщо на вас напали за кордоном:

1. Зверніться до поліції. Так ви, по-перше, повідомите про правопорушення, а по-друге, убезпечите себе, якщо нападник звернеться до органів порядку із заявою на вас, адже ви могли завдати йому фізичної шкоди, хоча й оборонялися.

2. Якщо кривдник усе ж подасть зустрічну заяву, зверніться по безоплатну юридичну допомогу для українців або найміть адвоката.

3. Незалежно від того, порозумілися ви з правоохоронними органами чи ні, розповідайте про свій досвід у соцмережах. Що активніше українці висвітлюватимуть агресію росіян, то менше світ толеруватиме такі їхні вчинки, а отже, і саму присутність росіян у їхній країні.

4. Не зневірюйтесь і не зупиняйтесь, бо рано чи пізно винних буде покарано.

Українці за кордоном дійсно гідно представляють нас інформаційно. Приватні розмови з іноземцями про Україну, маленькі акції та масштабні перформанси, різноманітні культурні проєкти митців України. На думку Каті Тейлор, діячам культури потрібна спільна стратегія, яка б посилила українську присутність під час війни та після перемоги.

— Було б класно зібрати експертів, які працюють сьогодні в різних сферах: візуального мистецтва, кіносфері, креативних індустріях… і поговорити про те, які вони бачать пріоритети. Культурну стратегію треба скласти як на зовнішню роботу (на експорт), так і на внутрішню роботу. Можна скласти дуже загальний поліс, які в нас є пріоритети. Чи є, наприклад, пріоритетом повернення культурних цінностей, чи є пріоритетом повернення імен українцям, яких апропріювала Росія. Чи є пріоритетом діяльність у якомусь сучасному напрямі чи розповідь нашої історії… До цього ми асоціювалися з Кличком і борщем. Під час (повномасштабної. — ред.) війни в нас імідж bravery (з англ. — «сміливих». — ред.).