Львів. Реформувати органний зал

31 березня 2021
Share this...
Facebook
Twitter

З 2017 року Іван Остапович і Тарас Демко очолюють Львівський будинок органної та камерної музики. Відтоді міський осередок класики отримав друге дихання і перетворюється на сучасний культурний хаб. Тут відбуваються концерти і лекції про музику, працює художня галерея, а під шаром радянської побілки віднайдено цінну фреску. Маючи багато щоденних турбот в органному залі, його керівники також спільно керують музичною агенцією, відроджують Галицьке музичне товариство і втілюють стратегію популяризації української класики у світі Ukrainian Live.

Один із найвідоміших концертних залів Львова розташований у колишньому костелі Святої Марії Магдалини на вулиці Бандери, 8. Збудована ще на початку XVII століття, ця будівля набула сучасного вигляду майже через 300 років, поєднавши у собі стилістичні особливості епох ренесансу, бароко і романтизму. Храм, що нині є пам’яткою архітектури національного значення, після Другої світової війни передали Львівському політехнічному інституту (з 2000 року — Національний університет «Львівська політехніка»). У ньому був склад, спортивний зал, а також періодично проводились танцювальні вечори. Наприкінці 1960-х, взявши до уваги встановлений тут ще у 30-х роках орган, будівлю пристосували під органний зал Львівської державної консерваторії ім. М. В. Ли­сенка. Як концертна організація Львівський будинок органної та камерної музики працює з 1988 року.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

З кінця 2016 року в Україні діє закон про конкурсний відбір директорів інституцій культури. Саме на конкурсній основі 2017 року новим директором Львівського органного залу обрали композитора і диригента Івана Остаповича, а його заступником став літературознавець, перекладач і культурний менеджер Тарас Демко. Разом вони керують усіма процесами та вибудовують стратегію розвитку концертного залу. Завдяки злагодженій роботі нової команди щомісяця органний зал відвідують тисячі слухачів, а музиканти зі світовою славою обирають його як майданчик для виступів.

Іван Остапович і Тарас Демко товаришують вже понад 10 років. Іван — професійний музикант, диригент і композитор. Тарас — дослідник літератури, знавець багатьох мов, поет і перекладач, що зацікавився класичною музикою і завдяки цьому захопленню познайомився з Іваном.

2011 року Іван і Тарас створили мистецьку спільноту Collegium Musicum, яка популяризує музичне і поетичне мистецтво. З 2016 року Collegium Musicum переросла у музичну агенцію Collegium Management, яка організовує концерти, фестивалі, освітні заходи та медіапроєкти, пов’язані з класичною музикою. Агенція працює над комплексним розвитком молодих і талановитих українських виконавців та пропонує оригінальні концертні програми, по-новому інтерпретуючи традиції класичної музики.

Нове життя органного залу

Взявшись за розвиток Львівського органного залу, Іван Остапович і Тарас Демко прагнули долучились до позитивних реформ у країні. Але навіть з власним хорошим досвідом у музичній сфері, нові керівники мали багато чому навчитися і розібратися, як працюють комунальні заклади культури.

— Ми йшли сюди з розумінням, що доведеться кілька років провести у важкій роботі з кризовим менеджментом і вивести цю організацію на базовий рівень, з якого можна вже починати нормальну роботу.

Планування і проведення концертів, ремонти і благоустрій будівлі, комунікація з аудиторією — це ключові завдання керівників. Іван і Тарас прагнуть зробити органний зал яскравою зіркою на туристичній карті України та Європи.

— Одним із векторів роботи було значне розширення репертуару. Протягом цих трьох років нам вдалось запросити багатьох відомих іноземних зірок. Усі найбільш відомі органісти з усіх міст України були в нас. І молоді музиканти, яких ми стараємось підтримувати. А з логістикою треба завжди тримати руку на пульсі. Потрібно постійно покращувати це середовище, дбати про приміщення і слідкувати за новинками в модернізації.

Іван Остапович і Тарас Демко багато подорожують та збирають досвід провідних концертних майданчиків світу, що допомагає їм розширювати репертуар Львівського органного залу. Майже щодня тут лунають музичні концерти: від класиків бароко Антоніо Вівальді та Йоганна Себастьяна Баха до одного з найвпливовіших композиторів другої половини ХХ століття Філіпа Ґласса.

— У нас відбуваються не тільки органні концерти. Симфонічна музика, камерна музика, вокальна музика — якомога ширше, для різного слухача.

Іван і Тарас випрацювали особливу схему, за якою подають концертну програму. Вони називають її «напівтеатральним репертуаром». Театральна практика, коли вистави з часом повторюються, для концертних залів не є дуже поширеною. Натомість у Львівському органному залі намагаються віднайти баланс, щоб кожен охочий мав можливість прийти на концерт. Якщо не вийшло потрапити на прем’єру, можна спробувати прийти на концерт улюбленого композитора, скажімо, за місяць. Наприклад, «Сутінки Богів» Ріхарда Вагнера або «Пори року» Антоніо Вівальді звучать у Львівському будинку органної та камерної музики регулярно.

Тарас Демко розповідає, що кожного місяця у залі відбувається близько 30-40 подій.

— Львівський органний зал — один з ключових концертних залів Львова, що може вміщувати до 400 слухачів. Це концертний зал, орієнтований на багатожанровість і різноманіття, на універсальність концертних програм. У нас є музика для різних складів, жанрів, епох.

Останніми роками в органному залі постійно відбуваються ремонти, адже будівля цінна і про неї потрібно дбати. Тут оновили зовнішнє освітлення, упорядкували громадський простір біля будівлі, переробили, хол, коридор і фоє, де облаштували вхідну зону та рецепцію.

Коли у залі почали робити ремонт, то зіткнулися з великою кількістю хаотично розташованих старих проводів. Відтак, застарілу проводку вирішили повністю замінити. Щоб краще обігрівати приміщення, будуть встановлені теплові завіси.

З кінця 2018 року в органному залі можна не лише насолоджуватися музикою, а й відвідувати художні виставки. В оновленому фоє облаштували експозиційний простір — Галерею органного залу, де виставляють твори живопису або фотографії.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Перед початком ремонтів керівники замовили послуги реставраторів і художників. Легенда, що радянська влада облаштувала вбиральні в приміщенні, де були розписи, підтвердилась. Під шаром білої фарби були сховані фрески відомого майстра сакрального живопису Яна Генрика Розена. Відколи триває реставрація, фрески Розена відкрито для відвідувачів. Натомість сучасні вбиральні перенесли до сусідньої кімнати, що раніше була кабінетом директора.

«Головний робітник» — орган

Орган — духовий клавішний музичний інструмент, історія якого налічує понад 2000 років. У Європі він був найбільш популярним у часи пізнього ренесансу та бароко, тобто у XVI-XVIII ст. На території України орган стає відомим завдяки розвинутим зв’язкам Київської Русі з Візантійською імперією. Перші згадки про орган на землях нашої держави збереглися на фресці XI ст. у Софійському соборі в Києві.

А перші документальні свідчення про орган в Галичині датовано початком XV ст. Впродовж кількох століть центром органної культури в цьому регіоні залишався Львів, у храмах якого богослужіння часто відправлялися під звуки органа. У другій половині XIX ст. у цьому місті було понад 40 органів. Але під час Першої і Другої світових воєн, а також у післявоєнний період багато історичних інструментів було втрачено.

За даними проєкту «Органи України», нині у Львові зберігаються 10 органів з історією — переважно у костелах, соборах і музеях. А світську органну музику тут можна послухати в Будинку органної та камерної музики, а також у філармонії.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Історію органа у Львівському органному залі заведено рахувати від 1932 року, коли інструмент замовили на фабриці братів Рігерів (Gebrüder Rieger) у тодішній Чехословаччині. Орган мав 70 регістрів (група труб органа, які мають різну висоту звуку, але однаковий тембр. — ред.), 3 основні клавіатури для рук (мануали) та одну педальну клавіатуру для ніг. Незвичайним було те, що 12 регістрів (додатковий мануал, або Fernwerk) були розміщені в іншому кінці залу в спеціальній шафі.

З приходом радянської влади до Львова цей орган дивом залишився у костелі у той час, коли інші церковні інструменти вивозили та знищували. Але й за призначенням його не використовували. Лише 1968 року майстри фірми Rieger-Kloss полагодили і частково перебудували орган, і він знову заграв. Після реконструкції орган отримав 60 регістрів, 4560 труб, три мануали та електропневматичне керування.

Rieger-Kloss
Утворилася, коли наприкінці Другої світової війни Gebrüder Rieger була націоналізована чеським урядом і об'єдналася з іншими майстернями. Нині фірма діє в Австрії під назвою Rieger Orgelbau.

Інструмент у Львівському органному залі по-справжньому унікальний. Тривалий час він був найбільшим органом в Україні і лише 2016 року поступився першістю новому інструменту, який збудували спеціально для Харківської філармонії.

Музична частина у львівського органа повністю автентична, адже за роки точкових ремонтів міняли лише те, що стосується керування. Нині потребують оновлення деякі труби органа: одні втратили первинне інтонування, а інші зігнулися під своєю вагою або ж зіпсувалися пристрої для налаштування. Також модернізації потребує застарілий пульт, якому майже 50 років.

Крім нагального ремонту, Іван і Тарас планують відновити додатковий мануал, розташований у вівтарній частині. Лунаючи з протилежних боків залу, звук з відновленого органа заповнюватиме увесь простір і створюватиме красивий стереоефект.

Після відновлення роботи Fernwerk, розташованого на горищі органного залу і водночас в осучасненому офісі Івана й Тараса, керівники планують запровадити екскурсії до цієї частини приміщення:

— Нічого, що це офіс, що тут працюють люди. Потрібно буде встановити таймінг для репетицій. До прикладу, органіст мусить пам’ятати, що тут працюють люди, тому цю кнопку не натискати. Звісно, це буде окремий виклик для нас, але ми точно хочемо цього.

Тарас Демко пояснює, що орган має дуже високий потенціал:

— Він може звучати так, що дрижать стіни. Може звучати надзвичайно лірично, що виступлять сльози навіть. Орган використовують найбільш різноманітними способами. Для органа пишуть музику, поєднуючи її з бітами, електронікою. Він може імітувати звук дощу, велосипедних клаксонів. Ми працюємо з дуже особливою субстанцією. Це найцінніше, що має людство — музика, мистецтво, культура.

Стрімкими сходами можна дістатися на горище органного залу. Саме тут розташовані другий мануал та механічний міх, що подає до нього повітря. Поряд з цим мануалом встановлено додаткову клавіатуру, яка дозволяє налаштувати орган. Для цього потрібні дві людини: одна натискає потрібну клавішу, а інша стукає спеціальним засобом по язичку — металевій пластинці, що кріпиться на органній трубі, коливається під впливом повітря і дає звук. Іван Остапович показує місце, де зазвичай працюють органні майстри:

Міх
Пристрій для контрольованого нагнітання повітря, що використовується в конструкції деяких музичних інструментів.

— Дуже важливо не зачепити жодну з труб. Серед них є зовсім крихітні — флейтові регістри. Кожна з труб реагує на коливання тиску, на температурний режим та інші зовнішні фактори. Працювати з такою кількістю труб непросто, тому робота органного майстра цінується.

Музична спадщина

У Львові класична музика є традицією. 1838 року спільнота композиторів і музикантів створила тут Галицьке музичне товариство (ГМТ) — культурну інституцію, що вплинула на музичну історію Львова і Галичини. Завдяки товариству у 1853 році була заснована Львівська консерваторія, вихованцями якої було багато відомих музикантів: оперна співачка Соломія Крушельницька, композитор і музичний критик Василь Барвінський, польський піаніст і диригент Рауль Кочальський.

Також Галицьке музичне товариство створило у Львові концертне бюро і запрошувало до міста багатьох видатних виконавців з Європи. Завдяки ініціативам ГМТ львів’яни могли наживо почути багатьох зірок класичної музики: угорського піаніста Ференца Ліста, німецького композитора Йоганнеса Брамса, бельгійського скрипаля Анрі В’єтана та ін.

Товариство проіснувало століття, до 1939 року. З приходом радянської влади до Львова воно було знищене. На початку 2020 року, після понад 80 років мовчання, Галицьке музичне товариство відродилось. До відновлення культурної інституції долучились і керівники Львівського органного залу. Тарас Демко став директором товариства, а Іван Остапович — одним з його заступників.

Відновлене ГМТ називає себе сучасною організацією, що має на меті об’єднати культурних діячів Галичини і комунікувати українську культуру назовні. За перший рік роботи товариство провело низку лекцій, стало партнером фестивалю «ЛюдкевичFest» і презентувало збірник наукових-популярних статей про українського композитора «Людкевич у фокусі ХХІ ст.», авторами якого є 15 музикознавців.

Станіслав Людкевич
Український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог.

У планах популяризації — ще дві постаті: Стефанія Туркевич (Туркевич-Лукіянович) та Порфирій Бажанський. Тарас Демко впевнений, що про видатного галицького мислителя, філософа, священника, музикознавця і композитора XIX ст., який писав опери — Порфирія Бажанського — знають незаслужено мало. Деякі з його творів планують невдовзі заграти в органному залі.

Іван Остапович розповідає про британське подружжя з українським корінням Ларису і Павла Гуньок, які зібрали та оцифрували напрацювання першої української професійної композиторки Стефанії Туркевич. Її творчість в Україні почали відкривати лише протягом останніх років.

— В Україні про неї майже ніхто не знав, але завдяки дослідникам її творчості, які привезли до Львова оригінальні авторські рукописи і невідомі досі композиції, тепер ці твори можна виконувати.

З 2019 року Collegium Management, Львівський органний зал та Галицьке музичне товариство за підтримки Українського культурного фонду реалізовують довгостроковий проєкт промоції української класики Ukrainian Live. Учасники проєкту виконують, записують та розповсюджують твори українських композиторів і таким чином дають друге життя часто несправедливо забутим творам.

Основне задання, яке ставлять перед собою — довгострокова промоція української класики у глобальному контексті. Для цього вже створена платформа — додаток класичної музики Ukrainian Live Classic, в якому має зазвучати якомога ширший спектр української музики від часів бароко до сучасності. Таким чином автори прагнуть показати різноманітність музичних стилів і напрямів з усіх регіонів України.

Додаток пріоритетно англомовний, потім — українськомовний. Музика класифікована за епохами, жанрами і авторами, додано біографію кожного композитора. Така конструкція дозволяє не лише слухати, а й досліджувати історію музики та людей, що її творили. Твори для додатка беруть із власних записів та з матеріалів, які надають партнери: національні музичні колективи, симфонічні оркестри, популяризатори української класики з-за кордону.

Музичний додаток збирає і систематизує роботу, яку його автори проводять вже близько десяти років. Іван Остапович згадує, що ідея збирати старі партитури виникла у нього ще зі школи, коли на вуличних базарах, серед, здавалося б, мотлоху, вдавалося знаходити цікаві та унікальні речі.

— Здається, що це треба викинути. І часто так роблять, на жаль. Багато чого я купляв у букіністів, які хотіли за це малі гроші, символічні. Згодом дивишся на це — перед тобою невідомий твір, про який не знали, і це унікальна спадщина.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Щоб давні рукописи і партитури стали музикою, яку можна виконати на сцені, треба багато працювати з ними: розшифровувати, виправити неточності чи помилки, навіть якщо вони суто механічні, — пояснює Іван.

— Приходиш до оркестру, сідаємо за інструмент, а виявляється, там ще помилки. Сидиш і виправляєш багато технічних деталей. Наприклад, з німецькими композиторами з цим простіше, вони більш досліджені, ніж наші. І саме тому колекціонування партитур є невіддільною частиною всієї стратегії Ukrainian Live. Немає нот — немає музики.

На базі Collegium Management функціонує Український фестивальний оркестр або Ukrainian Festival Orchestra. Головна мета цього оркестру — створення якісних записів української класики різних епох та її популяризація у світі. Зокрема, вони опрацьовують та виконують невідомі донині твори.

— Це такий великий пазл, який потрібно збирати з різних куточків. Збирати рукописи, доводити їх до пуття. Складання бази творів різних композиторів потребує детального вивчення. І ми разом з нашими колегами, експертами працюємо над цією нематеріальною культурною спадщиною.

Іван і Тарас ставлять за мету відродження української класичної музики, наразі ще не відомої широкій аудиторії.

— На вулиці запитати: «Яких українських композиторів ви знаєте?». Я думаю, ну двох назвуть. А їх безліч. І цей пласт культури опинився поза освітою, поза полем знання людей. І саме українська (класична) музика потребує більшої промоції.

Дуже цінним для Івана є відновлення музичної спадщини. За останні два роки відбулося прем’єрне виконання знакових композицій, які до того у Львівському будинку органної та камерної музики ще не звучали:

— Це та музика, яка заслуговує бути в усьому світі. Заслуговує виконуватись в різних залах. Саме та творчість українських композиторів, що в радянський час була свідомо замовчувана. Тому що вважалось, що українське — це другорядне. А вона не другорядна! Ми виконали тільки малу частину творів, що є високою планкою нашої музичної культури. Я за це гордий.

Великий пласт української музики був заборонений і забутий у часи радянської окупації. Це мало створити враження, що Україна не має високого мистецтва і власних мистецьких традицій. Нині — хороший час, щоб це змінити. Віднайдені з архівів і пожовклих партитур, опрацьовані і якісно виконані твори талановитих українських композиторів роблять українську класичну музику заслужено почутою.

— Музика є для того, щоб слухати, просто слухати. Це взагалі дуже об’ємне мистецтво, що супроводжує людство з найдавніших часів і супроводжувати буде завжди.

за підтримки

Історія створена під час спільного воркшопу зі студентами Школи журналістики та комунікацій Українського Католицького Університету.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка,

Сценаристка:

Карина Душкевич

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка,

Продюсерка,

Сценаристка:

Наталія Шкоропаняк

Коректорка:

Олена Логвиненко

Фотографиня,

Сценаристка,

Більд-редакторка:

Ірина Пельц

Оператор,

Сценарист:

Богдан Дзвоник

Операторка,

Сценаристка:

Ірина Радюк

Режисер,

Режисер монтажу:

Микола Носок

Сценаристка,

Інтерв’юерка:

Анастасія Бакуліна

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик