Пікассо і Малевич у Пархомівці

Share this...
Facebook
Twitter

У селі Пархомівка на Слобожанщині є художній музей, в експозиції якого — визначні твори світового живопису, графіки, скульптури, археологічні та етнографічні експонати. Колекція музею з’явилася завдяки сільському вчителю історії, мистецтвознавцю-самоуку Афанасію Луньову, який об’єднав своїх учнів навколо спільної справи — мистецтва.

Шкільні музеї в Україні почали з’являтися на межі ХІХ і ХХ століть, але справжньої популярності набули у 1950-х роках. Тоді учні здебільшого долучалися до пошуку цінних предметів та організації виставок. Зазвичай це були окремі кімнати на території шкіл, де розміщували краєзнавчі експонати.

У 1950-х роках український мистецтвознавець Борис Возницький жив і викладав у Винниках, що неподалік Львова, де створив кімнату-музей, експонати до якого збирав разом із учнями в експедиціях навколишніми селами. Сам музей не зберігся, та чимало експонатів з нього нині перебувають в історико-краєзнавчому музеї Винників та в Олеському замку.

Створений у Пархомівці художній музей так само починався з краєзнавчої кімнати, але з часом значно масштабувався за кількістю та цінністю зібраних предметів. На відміну від винниківського, цей музей функціонує досі. Понад 30 років він існував на громадських засадах і 1986 року став автономним відділом Харківського художнього музею.

З 2001 року музеєм у Пархомівці керує учениця Афанасія (Панаса) Луньова Олена Семенченко. Вона ще восьмикласницею спробувала себе у ролі директорки шкільного музею. Старшокласники (8–10 клас) не лише збирали експонати для музею та проводили екскурсії після занять, а й могли спробувати себе в ролі директорів, зберігачів колекцій тощо.

Регіон
ukrainer-map-large

Пархомівський художній музей, Слобожанщина Подивитись точку на Google Maps

Музейний тато

Афанасій Луньов народився 1919 року у селі Щегольок Курської губернії, а підлітком разом з родиною перебрався у Сталіно (нині — Донецьк. — ред.). Навчався на історика у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка. У жовтні 1941 року в окупованому німецькими військами Києві Луньов потрапив у полон. До кінця Другої світової війни він примусово перебував у німецьких концтаборах.

Після повернення до УРСР в 1945 році Луньов починає викладати історію у Пархомівській середній школі та екстерном, вже вдруге, здобуває історичну освіту, але тепер — у Харкові. У цей період він активно цікавиться мистецтвом і, не шкодуючи вчительської зарплатні, колекціонує художні твори. У Харкові Афанасій Луньов часто навідується на барахолку Благовіщенського базару, де у післявоєнний час можна було знайти старовинну порцеляну та цінні картини.

Олена Семенченко згадує, що вже тоді вчитель намагався зацікавити своїх учнів мистецтвом:

— Він вважав шкільну програму недосконалою в тому плані, що вона не приділяла значної уваги естетичному вихованню дітей. Тому і запропонував своїм учням створити в школі спочатку краєзнавчий музей. Музей, який би розповів про історію та культуру саме нашого села, Пархомівки.

Музей з нуля

У пархомівській сільській школі Афанасій Луньов створив краєзнавчий гурток «Юний історик», який потім переріс в історико-мистецький клуб «Райдуга». Саме цей клуб став основою майбутнього музею. Тут учні пізнавали мистецтво, історію та культуру країн світу.

Пізніше Луньов запропонував школярам пошукати у Пархомівці та сусідніх селах експонати, з яких би можна було зробити музей. Дітям вдалося зібрати колекцію старовинних монет, медалей, ікон, картин, рушників, одягу. Усе зібране вони розмістили в шкільному класі:

— Наш музей засновувався з нуля. У нас в основі не було ні колекції Харитоненка, якому належала Пархомівка, ні ще якихось відомих колекціонерів.

Павло Харитоненко
Український землевласник та промисловець, який належав до найбагатших власників цукрових заводів в Україні. Нині його колекція зберігається у палацово-парковому комплексі «Наталіївський» на Слобожанщині, а також у Сумах та Москві.

Луньов так пише про учнівські експедиції у своїх спогадах: «Ми буквально перерили всі навколишні села, заглянули в бабусині скрині, на горища. Чимало мешканців села самотужки приносили нам речі, що, на їхню думку, мали музейну цінність. Серед зібраних експонатів вдалося знайти справжні шедеври».

Джерело спогадів
Афанасій Федорович Луньов. Статті, спогади, документи, матеріали / Упоряд. О. Г. Павлова. - Харків: Тимченко, 2009. - 234 с.

З середини 50-х років учитель організовував для школярів виїзні екскурсії містами тодішнього СРСР (сьогодні це територія України, Росії, Литви та Латвії. — ред.) та Німеччини. Вчитель та учні ходили по музеях, знайомилися з музейними працівниками, зустрічалися з художниками та письменниками. Екскурсії частково оплачували батьки, які здебільшого працювали на цукровому заводі.

— У дітей, які вважали себе маленькими професійними музеєзнавцями, виникла ідея створити саме художній музей у Пархомівці. Щоб здійснити цю мрію, Панас Федорович запропонував учням написати листи до відомих художників, діячів культури, музеїв.

Першими Пархомівський музей підтримали харківські художники, які подарували школярам близько 50 творів живопису та графіки. Згодом на листи відгукнулися Державний музей образотворчого мистецтва імені Алєксандра Пушкіна у Москві, Державний Ермітаж та Російський музей у Ленінграді (нині — Санкт-Петербург), Об’єднання музеїв Московського Кремля. Музеї передавали експонати зі своїх фондів на постійне зберігання.

Як великі художні музеї вирішували передати частину експонатів Пархомівці? Після прийнятої 1965 року постанови про створення Музейного фонду Союзу РСР держава мала сукупний музейний фонд, що дозволяло обмінюватися колекціями з фондів музеїв та переміщувати їх в межах Союзу. Співпраця маленьких музеїв з масштабними культурними інституціями підкреслювала соціалістичні ідеї рівності і дружби народів.

— Панас Федорович любив дітей і вважав, що їх потрібно виховувати на справжньому мистецтві. Що діти повинні бачити, відчувати не тільки розумом, а перш за все серцем. Його головна ідея — це виховати людину висококультурну.

Сьогодні для дослідження доступні сотні листів від художників та мистецтвознавців, з якими Луньов налагоджував та підтримував зв’язки. Перш ніж звернутися до того чи іншого художника з проханням, Афанасій Луньов детально вивчав постать митця. Музейник встановлював контакти з діячами культури під час особистих зустрічей, відвідування музеїв, виставок, а також завдяки порадам друзів.

Спочатку експонати сільського музею, які вдалося зібрати дітям, розмістили у двох кімнатах місцевої школи, а вже за два роки, у 1955-му, їх перенесли у колишній купецький будинок. Наразі складно сказати, чи були у цій будівлі дотримані усі вимоги до умов зберігання музейних пам’яток, а саме температурно-вологісний та світловий режими, чи було там спеціальне обладнання.

Пізніше, 1963 року, до Пархомівки приїхала харківська телевізійна студія, аби зняти сюжет про музей. На період фільмування колекцію вирішили перенести до просторої садиби графа Подгорічані.

Іван Подгорічані
Граф сербського походження, який володів селом Пархомівка у середині XVIII ст.

Маєток побудований у вигляді палаццо (італійський міський палац-садиба з великим вуличним фасадом та внутрішнім двориком. — ред.). Тогочасна експозиція музею займала вісім кімнат першого поверху садиби, а з 1997 року — також і другий поверх.

Експозиція

У Пархомівському сільському музеї, окрім невеликої етнографічної колекції, представлені іконопис ХVІІ-ХІХ століть, вітчизняне, західне та східне мистецтво (у вітчизняному відділі — роботи митців колишнього Союзу РСР. — ред.).

Серед подарунків від місцевих жителів тут збереглася музична скринька — поліфон. До інструменту, якому понад століття, є 30 металевих платівок зі старовинними романсами.

Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Пархомівський художній музей, Слобожанщина

Подивитись точку на Google Maps
Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Пархомівський художній музей, Слобожанщина

Подивитись точку на Google Maps

У Пархомівському музеї чимало робіт українських художників: Тетяни Яблонської, Анатолія Рудницького та інших відомих митців. У залі вітчизняного мистецтва також можна побачити два великі портрети-мозаїки: композитора Петра Чайковського і поета Володимира Маяковського, які створила французька художниця білоруського походження Надія Ходасевич-Леже.

У музеї зберігаються роботи художників-авангардистів Васілія Кандінского та Казимира Малевича. В Україні налічується всього декілька картин засновника супрематизму Малевича. Серед них — «Супрематична композиція 1» з колекції Мистецького арсеналу в Києві та «Супрематизм 65» у Пархомівці.

Супрематизм
Напрям авангардного мистецтва, що виник на початку XX століття та був зосереджений на формах, фактурі та кольорі (від лат. supremus – «найвищий»).

У 1890-х роках батько Малевича працював інженером на Пархомівському цукровому заводі, а Казимир навчався у місцевому агрономічному училищі:

— У своїх спогадах Малевич згадує і село Пархомівку. Художник вважав, що саме українське село дало йому натхнення для подальшої творчості.

Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Пархомівський художній музей, Слобожанщина

Подивитись точку на Google Maps
Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Пархомівський художній музей, Слобожанщина

Подивитись точку на Google Maps

Поряд із твором Малевича — дві роботи Володимира Маяковського: «Сім пар чистих» і «Сім пар нечистих». Це ескізи костюмів до соціально-побутової п’єси «Містерія-буфф», яку Маяковський дописав 1921 року.

Західно-європейське мистецтво XVII–XIX століть представлено картинами відомих у світі художників, серед яких італійський графік Джованні Піранезі та голландський гравер, учень Рембрандта Фердинанд Боль.

Частину наявних у музеї картин пархомівцям дарували самі художники. Деякі експонати передавали власники колекцій. Наприклад, роботи Пабло Пікассо «Портрет Фредеріка Жоліо-Кюрі» і «Голуб з гілкою маслини» та кераміку — вазу «Сова» і декоративну тарілку «Пориначі» — музею подарував письменник Ілля Еренбург, який товаришував із Пікассо.

Країни Сходу представлені у Пархомівському музеї через декоративно-ужиткове мистецтво, створене індійськими, китайськими та японськими майстрами. У музеї також є копія давньоєгипетської скульптури «Цариця Нефертіті», подарована Дрезденською картинною галереєю.

Якщо передані з інших музеїв та галерей роботи вже були атрибутованими (було підтверджено їхню автентичність та авторство. — ред.), то подаровані експонати потребували додаткового вивчення. У 1980-х роках, коли Пархомівський музей одержав статус державного культурно-освітнього закладу, зібрали команду для дослідження його колекції. Однак через брак фінансів авторство багатьох картин досі не визначене. Щороку до музею приїздять фахівці, які оглядають стан колекції та відбирають по декілька експонатів на реставрацію.

Хоча сьогодні пархомівські школярі не продовжують традицію листування, фонди музею постійно поповнюють нові твори мистецтва:

— Наші фонди налічують понад сім з половиною тисяч експонатів, і ця цифра зростає. Художники, колекціонери, навіть відвідувачі музею іноді потім повертаються з подарунками для нас.

Взаємодія музеїв з дітьми

Сучасні музеї все більше виходять за рамки зберігання предметів старовини, перетворюючись на інтерактивні освітні центри. Музейники дедалі частіше враховують потреби дітей як окремої категорії відвідувачів, перетворюючи молодь на активних учасників музейного простору.

«Дитячий музей» — це культурний феномен, що набув особливого поширення у другій половині ХХ століття. Ці установи можуть бути присвячені різним темам та орієнтуються на дітей і підлітків за принципом музейної педагогіки. З 1962 року діє міжнародна Асоціація дитячих музеїв, з 1994-го — європейська.

Музейна педагогіка
Наука, що вивчає використання музеїв в освітніх цілях
Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Пархомівський художній музей, Слобожанщина

Подивитись точку на Google Maps
Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Пархомівський художній музей, Слобожанщина

Подивитись точку на Google Maps

Яскравий приклад взаємодії, коли діти стали кураторами виставки, втілив 2015 року Національний музей у Варшаві. Під час експериментального освітнього проєкту «У музеї дозволено все» (англ. The «Anything Goes» Museum) 69 дітей у віці 6–14 років поділили на шість кураторських груп. Упродовж шести місяців ці групи вивчали експонати музею, створюючи авторські виставки.

Незвичайний спосіб знайомства дітей з мистецтвом розробила галерея «Schirn»  у Франкфурті, де створили окрему навчально-ігрову зону, що нагадує величезний будинок на дереві, відокремлений виставковими залами галереї мистецтв. Тут діти можуть відкривати одну кімнату за іншою, досліджувати кольори, форми, створювати щось та експериментувати.

Схожий інтерактивний музей з 2016 року працює у Вигоді, що на Галичині. Його експозиція знайомить відвідувачів з екосистемою Карпат та історією місцевої вузькоколійної залізниці, а також дозволяє закріпити отриману інформацію у формі гри.

З 2015 року Мистецький арсенал проводить щорічний фестиваль «Арсенал ідей», присвячений інноваційним підходам у позашкільній освіті. Кілька днів поспіль діти беруть участь у творчих лабораторіях, квестах та обговореннях, пізнаючи різні галузі знань.

Художня музейна колекція також представлена у селі Кмитів, що на Поліссі. Засновник музею Йосип Буханчук викладав цивільну оборону в Ленінградській академії мистецтв, де і познайомився з багатьма художниками та вирішив створити музей. Він зібрав і передав до сільської колекції сотні творів мистецтва. Кмитівський музей спеціалізується на радянському мистецтві, особливо періоду 1950–80-х років.

Окрім виставкової і дослідницької роботи, музей у Пархомівці організовує зустрічі з художниками, музикантами та композиторами. Що два роки тут проходить мистецька акція «Малевич+», яка знайомить з творчістю Казимира Малевича та збирає митців, що працюють у схожому напрямку.

Попри смерть засновника 2004 року, музей продовжує працювати з дітьми. Навчати розуміння та любові до мистецтва тут починають ще з дитячого садочка. Малюнки місцевих вихованців стають частиною тематичних виставок, що мають допомогти дітям зрозуміти цінність власних творів. У школі, починаючи з першого класу, для учнів проводять різноманітні майстер-класи, практикуми та квести. Окрім цього, наукові співробітники музею приходять до школи читати лекції:

— Ми розробили цілий курс лекцій для кожного класу. На уроках літератури, образотворчого мистецтва, історії, краєзнавства читаємо лекції, що дозволяють дітям краще уявити культуру того чи іншого періоду. Музей може поглибити знання дітей, змінити ставлення до навчання у школі. Це допомагає дітям інакше засвоювати матеріал та розширювати світогляд.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Софія Базько

Редакторка:

Наталія Понеділок

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Фотограф:

Артем Галкін

Павло Пашко

Оператор:

Олексій Панченко

Олег Сологуб

Режисер монтажу:

Олександр Гужеля

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Анна Лукасевич

Експертка:

Євгенія Моляр

Діана Клочко

Слідкуй за експедицією