З перших днів повномасштабного вторгнення Росії чимало мешканців центру та сходу України виїздили у західні регіони, рятуючись від ворожих обстрілів. До 24 лютого ранчо «Скарбова гора» на Галичині було центром зеленого туризму. Та з початком російської агресії це місце стало прихистком для переселенців, які змушені були виїхати зі своїх домівок у Маріуполі, Охтирці, Харкові, Бучі, Бородянці тощо.
Понад 10 мільйонів українців вимушені були залишити домівки через повномасштабне вторгнення Росії на територію України. З них більш ніж 7,7 мільйона стали внутрішньо переміщеними особами, а це кожен шостий українець. Щоби допомагати тим, хто опинився в скруті через бойові дії, з початком російської агресії частина українських підприємців перекваліфікувала свою діяльність: хтось надав свої приміщення під склади гуманітарної допомоги, хтось у своєму закладі нон-стоп готує благодійні обіди, а хтось облаштував простір, де приймає переселенців зі всієї України.
Одним із таких прихистків для переселенців стало ранчо «Скарбова гора», осередок агротуризму та конярства на Галичині, у селі Лопушна, який ще у 2013 році започаткував місцевий підприємець Остап Лунь. «Скарбова гора» стала справою його життя.
Нині ранчо приймає приблизно пів сотні переселенців з Охтирки, Маріуполя, Гостомеля, Рубіжного, Бучі, Бородянки, Харкова, Києва, — розказує Остап.
— У нас із дисципліною все добре. Люди самі допомагають, тобто підключаються до роботи на кухні й по прибиранню, ставляться до цього місця, як до місця свого проживання.
Частину продуктів «Скарбова гора» отримує як благодійну допомогу. Найскладніше — із м’ясом, овочами та фруктами, бо вони в дефіциті. Усе це треба купувати: за два дні всі разом з’їдають пів свині, додає Остап. Однак власник ранчо не втрачає оптимізму. Каже, що життя навіть у війну не завершується — за цей час на ранчо народилося двоє козенят.
Зазвичай ранчо займається кінними прогулянками, організовує заходи, приймає гостей та готує смачні бургери. Класичний зелений туризм. Із початку повномасштабної війни туристичну складову тимчасово призупинили, адже простір на ранчо та щоденні справи треба було адаптувати до потреб великої кількості людей.
Лікарка Христина Цибаленко приїхала на Галичину з Рубіжного. Її мрія — знову працювати за фахом:
— Мені дуже багато дзвонять моїх пацієнтів із Луганської області. Деякі (пацієнти) переїхали до цих регіонів. Їм теж потрібна допомога. Нам обіцяють, що нашу лікарню зроблять десь на заході України, філіал. Я цього чекаю. Так би я теж працювала.
Люди звикають до нових обставин та вірять у нашу перемогу. На ранчо життя не зупиняється.
