Об’їхати Америку і побудувати власне ранчо

Галичина
Експедиція
Професії
Фермерство
10 Квітня 2019 21:11
3160

«Найкраще, що я зробив у своєму житті – об’їхав навколо Америку» – каже Остап Лунь, бізнесмен зі Львова. Він повернувся із подорожі у 2012-му і зрозумів, що потрібно робити щось більше, аніж просто бізнес. Так за кілька десятків кілометрів від міста з’явилося ранчо «Скарбова гора», де  його натхнення від подорожі Америкою поєдналося із дитячею мрією їздити верхи. «Скарбова гора» стала не звичайним ранчо, де просто приймають гостей. Це місце стало одним із центрів конярства, крім того, саме тут  займаються іпотерапією з дітьми і саме звідси починаються кінні походи Галичиною, які продумує сам Остап.

Остап

З дитинства Остап мріяв їздити верхи. Коли йому виповнилося 14 років, під час різдвяного колядування він назбирав достатньо грошей, аби протягом двох місяців відвідувати секцію верхової їзди. Далі батьки не мали можливості оплачувати таке хобі сина і на деякий час про захоплення кіньми Остапові довелося забути.

Та за двадцять років дитяча мрія знову нагадала про себе. Вперше після довгої перерви Остап сів на коня у Львові:

— Я чисто випадково потрапив на конюшню, де попросився сісти на коня, і воно так як би запустило знов механізм, помаленьку-помаленьку.

У 2012 році Остап Лунь протягом кількох місяців подорожував Америкою, де відвідав чимало родео та інших змагань, які є дуже популярними в  Сполучених Штатах. Саме тоді в чоловіка вперше з’явилась ідея побудувати справжнє ранчо, щоби проводити час на природі, взаємодіючи з тваринами:

— Я випадково натрапив на хатку, яка є тут от за горбом. Помаленьку почав у ній жити. Потім мені вдалося домовитися з громадою й мені виділили тут землю. Я почав будувати ранчо. Спочатку збудував хатку, у якій сам почав жити. Там на горі є два сарайчики — це були перші два сараї, куди я привів своїх перших двох коней. А у 2013-му почали будувати велику споруду. У першу чергу збудували конюшню, щоби коні мали де жити, а потім уже почали потроху закінчувати з гостьовим будинком.

Спершу Остап купив сідло. Згодом він придбав свого першого коня — Трістана. Сьогодні на «Скарбовій горі» живе з десяток коней, троє з яких народились уже тут, на ранчо. Майже весь час коні проводять на пасовищі, у своєму природному середовищі. Навесні та влітку коні харчуються виключно травою на левадах, а в інший час їх потрібно годувати сіном та вівсом:

— Це сінокос, який я кошу. Це все поле звідтам до лісу коситься кожного року. Ми збираємо сіно й цього вистачає на моїх десять коней. Цього року дуже поганий сезон, бо половина сіна мені згнила у зв’язку з дощами. Тільки половину сіна зібрав, тому прийдеться докуповувати. А так у нас сіном тут запаковано всьо аж під стріху.

Є тут і конюшня, де коні зимують та часом перечікують сильну негоду:

— Кажуть, шо конюшня — вона не для коней, а для конюхів. Коням конюшня не потрібна, а людям так зручніше просто обходитися з кіньми.

Для кінних походів околицями, які Остап планував організовувати із самого початку, він придбав відповідну амуніцію: вестернові сідла, до яких можна причепити багато необхідного спорядження та піти в автономний кількаденний похід.

Скарбова гора

Остап Лунь розповідає, що цю місцевість всі тутешні мешканці віддавна називали саме Скарбовою горою. Найбільшим скарбом сам Остап вважає гармонію людини з природою, спокій та енергетику цього місця:

Я щасливий від того, як я живу. Я не є класичний дауншифтер, але я живу в чудесному місці, де все справжнє. Це настільки тепер, мені здається, цінно, бо так багато фейку навколо. Зі всіх боків. Ми всі підсвідомо зманіпульовані політиками, компаніями, іншими людьми, соціальними мережами. А тут усе справжнє. І я просто помічаю цю силу природи, яка, з одного боку — дуже делікатна, з іншого боку — така сильна.

Чоловік бере активну участь у житті громади: поставив знак «Лопушна» перед в’їздом у село, ініціював прибирання сміттєзвалища неподалік, поставив сонячні батареї та намагається розвивати свою справу якомога екологічніше, із найменшим втручанням у природу.

5

До того, як заснувати ранчо, Остап Лунь упродовж майже 20 років працював у фірмі, що продає посуд та електротовари. Остап є засновником невеликого швейного підприємства, що спеціалізується на виготовленні корпоративного одягу. Саме цей бізнес і дає можливість займатися справою свого життя:

Це — мрія! Коні були в мені з дитинства, як виявилося. Просто воно не мало нагоди ніяк вилізти на поверхню. Я народився в місті. Мої батьки фактично народилися в місті. У нас ніколи не було села.

Коні

Кінь — горда тварина, зі своїм особливим характером. Його не можна змусити робити щось, що потрібно вам. Ви можете лише домовитись із твариною. Тому Остап опанував своєрідну мову спілкування з конями, яка  в основному складається з мови тіла, бо тварини найбільше реагують на рухи та зміну положення людського тіла, на дистанцію. Коли досягається гармонія та порозуміння (не з першого тренування), тоді коня   допускають до занять, а згодом  — і до роботи з дітьми. Такий навчальний процес є досить тривалим, бо від моменту народження до готовності тварини ходити під сідлом може пройти до чотирьох років.

Я коли купив коня, Трістана, першого свого, то мені здавалося на четвертий місяць, шо я про коней знаю все — я стільки начитався, стільки знав! Від того часу пройшло вже дев’ять років, а мені здається, шо я знаю менше про них, ніж на початку. Це завжди шось нове. Кожен із них має свій характер, свої настрої якісь, свій типаж поведінки. І це завжди цікаво. Заходиш у «бочку» (вольєр, де тренують коней — ред.) з конем, то забуваєш про час, направду.

Із  десятьох тварин, що живуть на Скарбовій Горі, дев’ять — кобили. Трістан, перший кінь Остапа та єдиний  на ранчо жеребець — авторитет для всього табуну. Він у разі появи перешкоди показує, що небезпеки немає і всім можна рухатися за ним.

— Перший урок може закінчитися, навіть не почавшись. Бо перше завдання — це мені з ним (конем — ред.), без табуна, дійти до «бочки». Найгірше, шо можна зробити з конем — це його злякати якоюсь певною дією. І тоді це все переробити дуже важко. Тому, коли кінь чогось не хоче, то його треба просити про це, а не заставляти. І як тільки він зробить те, шо ти в нього просиш — треба обов’язково похвалити. Коні, як люди можуть бути дуже вперті й можуть чогось не робити на зло. Тоді, звичайно, можна йому підказати: давай, будь чемніший.

Іпотерапія — це унікальний комплекс лікування і реабілітації , що ґрунтується на взаємодії людини зі спеціально навченим конем. Цей метод  відомий у світі вже давно, а широко використовується з 50-х років ХХ століття. В Україні іпотерапія набула популярності лише протягом останнього десятиліття.

Діапазон захворювань, при  яких іпотерапія ефективна , досить широкий: від патологій шлунково-кишкового тракту до порушень у роботі опорно-рухового апарату тощо. За словами Остапа, вплив цього методу лікування на здоров’я людини проявляється у тому, що під час занять постійно тренуються базові рефлекси тримання рівноваги тіла. Для того щоби не впасти з коня, людина змушена повторювати рухи тварини у трьох вимірах: уверх—униз, вправо—вліво, вперед—назад:

— Почали займатися іпотерапією, тому шо я почав їздити на коні і я себе фантастично почав почувати  і фізично, й емоційно. Я зацікавився: шо ж таке?! Тоді вичитав, що є взагалі така штука, як іпотерапія, такий метод, і я вирішив, шо я хочу почати цим займатися або дати таку можливість.

Кілька років тому Остап організував на ранчо перший триденний табір з інтеграції дітей з особливими потребами та їхніх батьків у суспільство. Малечу катали на конях, возили до лісу на підводах, були й інші спільні забави:

— Метою табору була інтеграція, власне, більше не так дітей, бо з дітьми нема проблем, як батьків. Батьки, у кого є діти з особливими потребами, потребують найбільше підтримки, допомоги й соціалізації.

За словами Остапа, найчастіше іпотерапія застосовувається      в роботі з дітьми, які мають діагноз «дитячий церебральний параліч»: ураження рухової та м’язової активності з порушенням координації рухів. Температура тіла коня на 1,5–2 градуси вища людської, тому вправи чинять розігріваючий вплив на м’язи ніг вершника. Заняття з конями мають не лише механічний, але і психоемоційний ефект. Діти розслабляються, спілкуючись із конем, забувають про біль. Під час заняття маленькі пацієнти налаштовуються на позитивний лад, виявляють більшу самостійність у  вчинках і рухах, відчувають меншу тривогу та більшу впевненість у собі. До того ж, для дитини захопливо сидіти на спині величезної тварини і зверху, можливо, вперше в такий спосіб, оглядати цей дивовижний світ.

Спочатку Остап навіть хотів зробити заняття іпотерапією безкоштовними, доступними для всіх, кому це потрібно. Проте невдовзі відмовився від такої ідеї для того, щоби люди  цінували таку можливість. Адже утримання коня – справа непроста і вимагає, окрім фінансових витрат , чимало часу. . Щодня кінь з’їдає 6 кг сіна та 4 кг вівса. До занять із дітками він  може бути допущений щонайменше у віці 4–5 років, а до того з конем потрібно регулярно займатися. Амуніція для верхової їзди та спорядження для терапевтичних занять також недешеві, як і послуги професійних дитячих реабілітологів.

Незважаючи на всі ці, здавалося би, труднощі, справа продовжує жити.

Провівши п’ять років у затишному місці на Скарбовій Горі, Остап Лунь вирішив об’єднати навколо себе однодумців. Зараз чоловік займається проектуванням і готує макети майбутніх будинків, які планує органічно вписати в ландшафт. Загалом господар ранчо планує збудувати 1012 будинків та сформувати спільноту  молодих людей, які вже досягли чогось в житті та бізнесі, живуть у Львові, але хотіли би жити за містом, перебуваючи в гармонії з природою:

15

Тут є якийсь надзвичайний скарб — тут усім добре. Я не зустрічав людей, які би сюди приїжджали й не поверталися з якимось спокоєм і задоволенням. Тому я думаю, шо це — скарб. Спокій — це ж найцінніший скарб.

Над матеріалом працювалиАвторка:Ірина Глушкевич Автор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Тетяна РодіоноваПродюсерка:Ольга ШорФотографиня:Катя АкварельнаФотографиня:Христина КулаковськаОператор:Макс Завалля Оператор:Павло ПашкоМонтажерка:Людмила КучерРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Мирослава Олійник Коректорка:Ольга Щербак

10 Квітня 2019 21:11