Razom for Ukraine: захищаємо життя тих, хто захищає нас

Із 24 лютого 2022 року волонтери зосередились на забезпеченні військових засобами зв’язку й медикаментами, навчанні операторів дронів, курсах тактичної медицини, а також психологічній підтримці та гуманітарній допомозі для постраждалих від російської агресії. У цьому матеріалі розповідаємо, як команді Razom for Ukraine вдається ефективно працювати в умовах великої війни.

Українці, які живуть за кордоном, послідовно посилюють голос України на міжнародній арені й, перебуваючи далеко від дому, підтримують розвиток демократичного суспільства на батьківщині. Об’єднавшись, можна зробити більше — в цьому переконалися українські активісти в США, які заснували громадську організацію Razom for Ukraine, коли Україна потребувала допомоги.

Усе почалося з групи ініціативних українців, які жили в США й вирішили діяти, коли в 2013 році розпочався Євромайдан: організовували прямі нічні включення з Майдану Незалежності в Києві та щотижня збиралися на акції в Нью-Йорку, згадує співзасновниця Razom for Ukraine Любов Шипович:

— Ми собі вирішили, що кожні вихідні це (мирні акції. — ред.) буде в новому парку в Нью-Йорку, що ми хочемо зробити кожен парк Нью-Йорка жовто-блакитним. І ми робили ці події.

А в будні активісти збирали кошти, закуповували необхідні для українських протестувальників речі та створили логістичний центр. Пізніше купували бронежилети й каски для майданівців і продовжили допомагати, коли 2014 року почалася російсько-українська війна. Місією Razom for Ukraine є розбудова успішної розвиненої України. Активісти системно діють у різних сферах, співпрацюючи з організаціями та приватними особами в Україні й за кордоном.

Після повномасштабного російського вторгнення свої основні ініціативи волонтери поставили на паузу, натомість запустили один величезний, розгалужений на кілька напрямів проєкт Emergency Response (з англ. «Реагування на надзвичайні ситуації»). Його суть — реагувати на нагальні виклики. Цей проєкт був основним під час піку пандемії COVID-19, а зараз його головне завдання — підтримувати військових і цивільних українців в умовах великої війни.

Волонтери Razom for Ukraine готувалися до повномасштабного наступу ще з кінця 2021 року, коли в медіа з’явилась інформація про скупчення російських військ на кордоні з Україною. В середині лютого активісти вже почали координуватися з кількома українськими організаціями в Америці, запустили фандрейзингову кампанію, тож до початку великої війни встигли зібрати 2 млн доларів саме на допомогу Україні.

Новини про перші «прильоти» в Україні застали команду під час відеодзвінка щодо навчань Сил територіальної оборони тактичній медицині. Пам’ятаючи досвід 2014 року, коли після початку бойових дій із ринку зникли всі необхідні для військових товари, волонтери одразу почали бронювати великі партії всього, що могло знадобитися, розповідає Любов Шипович:

— Коли дізналися новину про те, що на Київ уже летять російські літаки, після того вже не лягали спати тиждень. Ми просто сконтактували зі всіма виробниками техніки, (засобів) тактичної медицини, і купували просто все.

Відповідь на вторгнення

Razom for Ukraine синхронізує свою роботу з іншими українськими фондами за кордоном, щоб не конкурувати, а навпаки знизити вартість необхідних товарів завдяки великим об’ємам закупівель. Для ефективнішого використання коштів об’єднали логістику з Київською школою економіки (КШЕ), Nova Ukraine та Smart Medical Aid. Кооперація з великими українськими фондами доволі проста, адже ті зосередилися на товарах військового призначення, тоді як Razom for Ukraine, за американським законодавством, не може закуповувати товари військового чи подвійного призначення без ліцензії, пояснює виконавча директорка фонду Евеліна Курілець:

— Ми всі насправді займаємося трошки різними напрямами. Де ми перетинаємось, це, напевно, в постачанні дронів, але і «Повернись живим», і Фонд Сергія Притули спеціалізуються на нецивільних дронах. Ми на себе взяли цивільну частину: евакуаційні дрони, дрони для розмінування, медичні.

Про конкуренцію не йдеться, адже у всіх спільна мета:

— Це як одна справа. Тобто те, що ця гривня впаде не мені, а Притулі чи в інший фонд, по факту нічого не міняє — воно все йде в одну скриньку. І з цієї скриньки купується все можливе, щоб Україна перемогла і була успішною.

У березні 2022 фонд започаткував програму RAZOM Гранти для підтримки українських волонтерських організацій, що допомагають цивільним, які постраждали від війни — продуктами, притулком та (або) евакуацією. З наближенням зими пріоритетними для такої допомоги є прифронтові території.

За словами Евеліни Курілець, репутація Razom for Ukraine у світі працює: фонду допомагають люди з різних країн.

— Вони бачать, скільки ми всього робимо, якими темпами це робимо, як віддаємося цьому, тому нам довіряють.

У перший місяць повномасштабного вторгнення проблем із коштами не було: підтримували і прості американці, і фонди, і корпорації. Надходили пожертви від кількох доларів до мільйона одноразовим платежем, а середня пожертва становила 120 доларів. Спад надходжень став помітним уже на другий-третій місяць великої війни, тому це актуалізувало питання фандрейзингу. Любов Шипович каже, що ніхто не очікує такої шаленої підтримки, як була на початку, але щоб вона не впала до нуля, потрібно комунікувати й підкреслювати досягнення України, адже людям хочеться підтримувати тих, хто бореться:

— Спочатку на такому шоці, що на Україну напали, була підтримка. А зараз, я думаю, треба показувати, що Україна сильна, українці самі себе можуть захистити, але нам потрібна технічна, технологічна, збройна підтримка. Тому що важко воювати з країною, яка, напевно, готувалася весь час свого існування до війни, тоді як Україна була зосереджена на розбудові демократії.

Важливо, щоб кошти надходили регулярно, адже турнікети, бандажі, медикаменти — це розхідні матеріали, які неможливо забезпечити одноразово. До того ж будь-які запаси військових можуть бути знищені ворогом:

— Їх (турнікети, бандажі, медикаменти) треба поповнювати. Це щось таке, що потрібно буде постійно, поки тривають бойові дії. Як ми говоримо, війна — це дуже дорого.

Крім медикаментів і спорядження, організація навчає операторів квадрокоптерів працювати в умовах воєнних дій, а також забезпечує військовослужбовців дронами. Техніка, яку закуповують, дорога, але ще важливіше те, що правильне її застосування може рятувати життя, і важливо, щоб людина, яка нею користується, розуміла нюанси. Любов Шипович пояснює:

— Незважаючи на те, що в Україні досить багато було шкіл цивільних пілотів (квадрокоптерів), знімати весілля — це не те саме, що облітати по лінії фронту чи працювати під засобами радіоелектронної боротьби.

Наразі організація активніше допомагає військовим, ніж цивільним. Таку позицію прийняли тому, що військові захищають цивільних:

— Ми вважаємо, що треба йти на випередження. Зв’язок, дрони — саме те, що працює на випередження, до поранення: як прокомунікувати так, щоб спланувати все і не допускати масштабних жертв.

Допомогу від фонду може отримати будь-яка військова частина, підрозділ Нацгвардії, Національна поліція, ДСНС, військові та цивільні шпиталі. Пріоритетність надання підтримки визначають за близькістю до лінії фронту: найвища — ті, хто в зоні активних бойових дій, середня — друга лінія фронту, найнижча — тилові міста. Умовно, замовлення з Києва приймають, якщо вони надходять від людей, які за кілька днів вирушать на схід чи південь країни.

Однією з нових програм фонду є «Авто для перемоги», в межах якої шукають благодійників, які готові передати власне авто на потреби ЗСУ або ж продати його за символічну ціну. Також проводять збори коштів для придбання автівок для фронту, зокрема медичних бусів.

Активісти Razom for Ukraine кажуть, що волонтерські фонди, які працюють за кордоном, не завжди повністю розуміють специфіку роботи в Україні під час повномасштабної війни. Наприклад, для звітності організації краще завжди розраховуватися безготівково, але що ближче до фронту, то більша ймовірність, що придбати пальне чи відремонтувати машину можна буде лише за готівку. Так само в мирний час було б доцільніше розташувати логістичний хаб поближче до місця, звідки розвозитимуть вантажі, що надходять з-за кордону, але страхування європейських перевізників не працює в Україні, тому компромісним рішенням для фонду Razom for Ukraine став Львів. Таких нюансів багато, розповідає Любов Шипович, яка чотирнадцять років жила в США, але після кількох тижнів повномасштабної війни повернулася в Україну:

— Тут люди зранку на складі, а після обіду на похорони поїхали, бо хтось із їхніх друзів загинув. І це все треба враховувати, це те, що стає зрозумілим, відчутним, коли ти знаходишся в цьому середовищі.

Ще в перші дні великої війни український громадський сектор взяв на себе багато роботи, коли держава потребувала підтримки, щоб впоратися з усіма масштабними викликами, що з’явилися водночас. Така активна горизонтальна взаємодія в суспільстві, за словами Любові Шипович, — це прояв живої традиції козаччини, а також децентралізації. Те, що в Україні немає централізованого волонтерського руху, жінка вважає перевагою:

— Навіть якщо фізично знищити кількох лідерів-активістів, від цього не зникне волонтерський рух, бо це просто десятки, сотні тисяч людей, які в цьому задіяні. Його неможливо знищити.

Любов Шипович переконана, що волонтерство в Україні почалося не з російсько-української війни. Активісти об’єднувались задовго до цього, під час важливих моментів історії незалежності: Революції на граніті (1990), акцій «Україна без Кучми» (2000–2001), Помаранчевої революції (кінець листопада 2004–кінець січня 2005), Мовного Майдану (2012), студентських протестів (2013):

— У кожного покоління українців є своя хвиля цього волонтерського руху, а з повномасштабними воєнними діями це торкнулося майже кожної родини. У кожного є якщо не родичі, які на війні чи постраждали від війни, то якісь близькі знайомі, друзі. І це така природна відповідь нації: або захищати, або допомагати тим, хто захищає.

Любов Шипович включилася у волонтерство, коли переїхала в США в 2008 році. Разом із друзями-американцями допомагала постраждалим від урагану Сенді, який тоді стався у Нью-Йорку. Готовність допомагати Україні вона пояснює розвиненістю благодійності серед американців, які починають по-різному волонтерити ще зі школи і продовжують в дорослому віці. Наприклад, в Америці більшість пожежників — волонтери:

— Діти ростуть, бачать, як їхні батьки волонтерять, і це стає просто частиною їхнього існування. Є робота, є родина, але треба от щось віддавати ще для своєї громади.

Допомогу звичайних американців українцям Любов Шипович бачить як вияв тієї ж готовності до взаємодопомоги, тільки масштабованої до інтернаціонального рівня:

— Коли бачать несправедливість — включаються допомогти.

Український та американський досвіди відрізняються, на думку жінки, тим, що у Штатах зусилля спрямовують на локальну громаду: моє місто, мій район, моя вулиця, а в Україні йдеться про глобальні процеси держави, адже є зовнішній ворог. Вона зауважує, що з 2014 року в періоди відносного затишшя, переговорів і спроб укладання угод із Росією, було видно, як українці починають спрямовувати зусилля на локальні групи:

— Це, напевно, просто життя в мирний час, коли ти починаєш дбати про свій будинок, свій двір, своє місто. А коли настає небезпека, то ми об’єднуємося громадами проти загального ворога.

Логістика й евакуація цивільних

Ще з часів Революції гідності і впродовж російсько-української війни на сході України Razom for Ukraine вибудували логістичні схеми постачання допомоги в Україну, але їх довелося переглянути після повномасштабного вторгнення Росії, розповідає Любов Шипович:

— Якщо до великої війни сюди кораблі плавали, літаки літали, то зараз стало зрозуміло, що треба шукати шляхи через інші країни.

Ніхто з працівників фонду не був знавцем військової логістики. Зверталися по допомогу до провідних фахівців, але ті розповідали про цивільну логістику, яка не працювала через закрите небо, заблоковані порти й підірвані мости. Нерозуміння фахівців, як діяти під час цієї війни, можна пояснити тим, що востаннє велика війна в Європі була в середині минулого століття:

— До сухопутної війни такого масштабу ніхто в світі, крім Росії, не готувався.

Доводилося винаходити нові процедури й механізми, враховувати специфіку закупівель у різних країнах, конкурувати із закупівельниками Росії і Білорусі. Зараз у фонду є своя ERP-система керування складом: доставок, обробки замовлень, відвантаження на складі тощо. Завдяки автоматизації системи менеджери бачать, коли який вантаж доставлено, отримують документи, підтвердження, фотографії з моменту отримання. Усі процеси постійно налаштовують. Любов Шипович каже, що після перемоги вони зможуть навчати військової логістики інші країни. Жінка оцінює прогрес у роботі організації від лютого 2022 так: те, що є зараз, і те, як це було на початку, — це велика різниця, але вони продовжують вдосконалювати процеси.

— Ми шукаємо, де можна оптимізувати, зекономити, спартнеритись, кому ми можемо бути корисними, що саме і як завезти, що є більш нагальним, а що менш.

Зараз склади організації є в чотирьох країнах: США, Канаді, Польщі й Україні. Команда українського складу приймає вантажі, сортує їх і завантажує дві-три машини кожні два дні. За словами керівника логістичного напряму організації Віталія Свічинського, десять машин постійно в рейсі: дев’ять бусів і одна вантажівка (станом на літо 2022 року):

— Перевантажувати з нашого складу на склади Збройних Сил немає ніякого сенсу, тому краще ми проїдемо тисячі кілометрів, але переконаємося, що воно справді потрапить одразу в роботу.

Віталій Свічинський не тільки координує фахівців транспортної системи, а й сам розвозить вантажі, а на початку вторгнення евакуював людей із прифронтових міст у безпечніші регіони. Долучився, адже Razom for Ukraine допомогли його родині зібрати 2 млн доларів на укол для сина зі СМА:

— Наша ініціатива збору спочатку називалась «Діма, ми встигнемо» (це ім’я мого сина), а потім її трансформували у «Діти, ми встигнемо». Організація Razom (for Ukraine) була активним партнером цього всеукраїнського громадського руху.

Після повномасштабного вторгнення Росії проєкт «Діти, ми встигнемо» переріс в евакуаційний, адже дітки зі СМА потребують медикаментозного лікування, спеціального харчування, тобто з початком великої війни стояло питання вже не про комфорт, а про життя. На допомогу прийшов польський фонд Fundacja SMA, який взяв опіку над більшістю евакуйованих діток.

У перші дні вторгнення Віталій Свічинський перевіз родину на захід України й поїхав у Кривий Ріг, щоб евакуювати Алісу Шевчик (дитину зі СМА) з її мамою Галиною до Польщі. По допомогу почали звертатися інші родини, тож більшу частину березня чоловік евакуйовував жінок із дітьми та літніх людей із Сєверодонецька, Бахмута, Соледара, Слов’янська, Харкова та населених пунктів Херсонського напрямку. Спочатку він робив це легковими автомобілями, потім бусами. Загалом Віталію Свічинському вдалося евакуювати більше п’ятиста людей.

— В березні ми більшу половину місяця тільки евакуацією займалися, а потім почали вже доставляти гуманітарні вантажі.

Якийсь час діяли за схемою: куди везли вантаж, звідти заодно евакуйовували людей, щоб бути максимально корисними. Про роботу водіїв Віталій Свічинський каже, що були миті, коли їхали з величезною швидкістю, адже від цього залежало їхнє життя. Маршрути були складними через підірвані мости й небезпеку в’їзду в зону бойових дій, їх треба було дуже ретельно продумувати. Водії одягали бронежилети, коли під’їжджали до лінії фронту, адже розуміли рівень загрози життю:

— Не раз таке було, коли ми знаходились у точці, від’їжджали від неї, і через годину-дві її повністю розносило.

В організації працює 14 водіїв (станом на літо 2022 року). Їздять по двоє, другий водій виконує роль експедитора: домовляється про місце зустрічі з військовими, відповідає за документи. Часто в дорозі проводять по 14 годин; колега слідкує, щоб водій не засинав від утоми, а у випадку поранення може допомогти.

— Для нас це той борг, який ми маємо віддати державі, — усі військовозобов’язані чоловіки. Ми працюємо в напрямі постачання і забезпечення. Буде потрібно піти на фронт — підемо.

На четвертий місяць Віталій Свічинський разом із братом, за власними підрахунками, проїхали 80 тис. кілометрів. У дорозі ночували там, де була можливість: в готелях, у людей, навіть у церквах. Зараз намагаються без зупинок доїхати до Дніпра на ночівлю. Упродовж наступного дня їздять на заплановані локації, а ввечері повертаються до міста.

— Зараз, безумовно, ми Донбас знаємо вздовж і впоперек, всі ці точки, де можна проїхати, де скоротити, якісніше плануємо. Тому ми і ефективніше зараз працюємо.

Медицина

Травм і серйозних поранень на війні не уникнути, тому потрібно робити все можливе, щоб бійці та медики мали необхідні засоби для порятунку життя. Аптечки, які українським бійцям і військовим медикам постачають Razom for Ukraine, містять лише сертифіковані складові, зокрема турнікети: закордонні SOF, TMT, CAT, SAM і українські «Січ». Несертифікований турнікет називають рулеткою: може спрацювати, може — ні, тобто створює ілюзію безпеки. Найслабшим місцем несертифікованих турнікетів зазвичай є тримач, який може ослабнути, через що поранена людина стікатиме кров’ю, розповідає виконавча директорка фонду Евеліна Курілець. В організації хочуть бути впевненими в кожній переданій на фронт аптечці, тому мають чіткі вимоги до її вмісту: бандажі, турнікети, пластирі, рукавички, декомпресійні голки, назофарингіальні трубки, ножиці, термоковдри, оклюзійні пов’язки тощо:

— Перевірили, запакували, і ми тепер знаємо, що це хороша аптечка, яка, дай бог, не знадобиться, але якщо доведеться, вона може врятувати життя.

Окрім усього необхідного, до аптечок стараються докласти малюнки дітей. Волонтери розповідають, що військові у своїх фотозвітах дякують за них найбільше.

Кожна аптечка містить QR-код, за яким можна подивитися короткі відеопояснення, як використовувати кожен з її елементів. Волонтери радіють: працює «черезтинне радіо» (український відповідник «сарафанному радіо»), військові хвалять комплектацію цих аптечок і радять побратимам звертатися саме до Razom for Ukraine.

Окремо формують рюкзаки військових медиків, які відрізняються від аптечок не лише розміром і кількістю тих же турнікетів чи пластирів, а й самим набором засобів, розрахованим на людину, яка має медичну освіту чи пройшла відповідні курси.

Розуміючи навантаження медичних закладів, що приймають поранених, Razom for Ukraine займається і госпітальною медициною. Закуповують не лише ліки, а й обладнання. Наприклад, частим запитом від медиків є монітор пацієнта, який допомагає оцінювати стан пораненого, зменшуючи так навантаження на персонал.

Наявність аптечки не є гарантією, що вона допоможе, тому волонтери запустили навчання з тактичної медицини, а також у співпраці зі Smart Medical Aid започаткували проєкт «Запустимо серця разом». Його метою є здобуття й популяризація навичок надання серцево-легеневої реанімації серед населення завдяки тренінгам і просвітницькій кампанії.

Через потребу оперативно реагувати на запити, пов’язані з повномасштабною війною, багато інших проєктів організації довелося призупинити, але вони, за словами Евеліни Курілець, не пройшли безслідно. Одним із найуспішніших ініціатив, які втілювали до великої війни — це Co-Pilot: нейрохірурги з Америки навчали українських колег проводити операції, яких раніше в Україні не робили. Наприклад, оперативне втручання при епілепсії:

— Ми щасливі, тому що наша робота і її результати помітні навіть після того, як проект поставлено на паузу. Тобто лікар, який навчився виконувати певний вид операції, продовжує це робити.

Нейрохірург Михайло Ловга навчався в межах цього проєкту, працював із нью-йоркським нейрохірургом Люком Томичем в Україні і стажувався в США. На 24-те лютого в Михайла була запланована операція, але ранок почався з вибухів у Луцьку, де він тоді жив. Планові операції скасували, перейшли на режим проживання в лікарні й готувалися до можливих масових надходжень пацієнтів. Михайло писав усім знайомим дитячим нейрохірургам із різних країн, щоб розповісти про те, що відбувається. Згодом очолив дитячу хірургію у львівській лікарні.

— Якщо зараз здається, що ворог один, то насправді, на жаль, є багато інших проблем, які потрібно вирішувати. З початком війни захворювання нікуди не ділися.

Відділення займається пораненими дітками з пошкодженнями головного та спинного мозку, але патології нікуди не зникли й не всі пацієнти виїжджають за кордон: хтось не може, а хтось не хоче, щоб бути з родиною, розповідає Михайло Ловга:

— Ми ніколи сильно не розлежували на дивані, але останнім часом стали працювати ще активніше.

Команда Razom for Ukraine мріє створити центр епілепсії для дітей, адже є лікарі, які вміють не лише діагностувати, а й оперувати й ви́ходити пацієнта з такою недугою:

— Наша ціль — максимально покращити якість життя кожного з наших дітей. Звичайно, якщо є можливість, повністю вилікувати їх.

Михайло вважає, що за місяці великої війни в українському суспільстві відбулися позитивні зрушення — люди зрозуміли, що насправді важливо, хто друг, а хто ворог, і згуртувалися:

— Я думаю, струсило тих, хто був не струшений ще, якщо можна так сказати. Така наша багатостолітня війна, таке наше протистояння. Все рівно якесь покоління мусить закінчити. Я думаю, наше покоління найбільш готове до того.

Центри психологічної підтримки

Війна принесла в життя українців багато болю, важких змін і втрат. Люди, які раніше не зверталися до психологів, тепер часто потребують фахової консультації. В Razom for Ukraine вважають, що у психічному здоров’ї перша допомога так само важлива, як домедична під час поранення, тому вирішили не чекати до кінця війни і спільно з Rockefeller Foundation запустили програму Razom з тобою. Евеліна Курілець розповідає, що ідея виникла давно й вони довго обдумували її реалізацію. Зараз це три центри психологічних консультацій: два у Львові й один в Івано-Франківську.

— Щоб люди, які внутрішньо переміщені, щоб мами військових, чиї сини зараз на передовій, дружини чи близькі, кохані, які не виходять на зв’язок, — аби їм було з ким поговорити і отримати якусь підтримку.

Безкоштовні заняття проходять офлайн у двох форматах: групові й індивідуальні. Є ігрова кімната, щоб матері могли спокійно поговорити з психологом і не перейматися за дітей. Інколи на групових заняттях діти малюють, розповідає Евеліна:

— Психолог на базі цих малюнків може оцінити стан дитини, а самі малюнки ми тоді пакуємо у наші аптечки на складі. Це такий коловорот доброти.

Перевагою групових занять, за спостереженнями Евеліни Курілець, є можливість для учасників чути різні думки одне одного, знайомитися та спілкуватися:

— Навіть мами, які втратили дітей (це жахливо!) — вони собі мають підтримку одна в одній, не покидаючи стін цього центру.

У центрах працюють фахівці з відповідною освітою та досвідом. Однією з них є Юлія Бурда, нейропсихологиня, яка керує центром розвитку дітей з інвалідністю «Вірю в тебе», і практикує у Львові:

— Ми працюємо з дітьми-підлітками, з дітьми, які, на жаль, потрапили під ворожі ракети, бомби, і допомагаємо їм відновити своє життя настільки, наскільки це можливо у нас, в Україні.

Юлія розповідає, що за підтримкою звертаються люди, які втратили свої домівки, а також бізнеси, які не хочуть йти з України:

— Вони все одно щось планують тут зробити, в Україні, тому що для них найголовніше — це бути вдома. І їм дуже потрібне таке плече, опора.

Юлія закликає звертатися за фаховою допомогою і не нехтувати станом, коли важко впоратися з емоціями. Робота психологів зараз відрізняється від мирного часу, адже горизонт планування зовсім інший, ніхто не знає, куди може прилетіти наступна ракета.

— Ми не знаємо, скільки нам відведено жити, може годину, може ще 10–20–30 років. Але я точно знаю, що я цей час хочу прожити щасливою людиною, з посмішкою, а не зі сльозами. І цей час навчив дуже багатьох людей не прив’язуватися до своєї квартири.

Евеліна Курілець каже, що відписалася від каналів новин, адже пам’ятає відчуття перших днів, коли цілодобово «сипляться» повідомлення про негативні події, на які не можна вплинути. Включення в роботу організації допомогло зосередитися на конкретних завданнях і розуміти свої сили: вивезти конкретну людину, забезпечити госпіталь необхідними ліками чи обладнанням чи продумати маршрут евакуації:

— Я українка, я мама, я на своєму фронті. Він мені дає сили продовжувати рухатися, вірити у майбутнє, будувати плани.

Не вигорати Евеліні Курілець допомагає віра в перемогу та думки про майбутнє доньки, яка житиме в Україні:

— Життя під Росією…я навіть уявляти такого не хочу. Це гірше пекла. Я не хочу такого майбутнього своїй дочці, я зроблю все можливе і неможливе, аби цього не сталося.

Для Евеліни Курілець важливе й цінне відчуття себе частинкою спільноти, коли за кілька дзвінків можна вирішити навіть надскладне питання. Вважає, що будь-яка допомога істотна: хтось піклується про сусідів, хтось купив бронежилет для військового, хтось сортує медикаменти.

— І це супер важливо, і це робить нас тими, ким ми є — українцями, яким не байдуже, які не кидають один одного. Ця зв’язка дуже важлива і вона нам допомагає «вигрібати» і залишатися Україною. Це те, що приведе нас до перемоги.

Разом до перемоги

Попри те, що низка проєктів Razom for Ukraine зараз на паузі й основні зусилля команда спрямовує на боротьбу з наслідками російської агресії та допомогу українському війську, адвокування України у США залишається в пріоритеті. Адвокаційна команда побудувала зв’язки з громадськими активістами й посадовцями в обох країнах, щоб рівень підтримки України не падав і світова спільнота розуміла свій безпековий інтерес. Любов Шипович переконана:

— Імперії не зупиняються. Коли світ проковтнув Крим, для Росії це був сигнал, що можна рухатись далі. Тобто це як дворовий гопник: він розуміє лише силу, ніякі переконання не працюють. Дуже важливо, щоб світ зрозумів, що тут переговорами не вирішується питання, треба просто зупинити — жорстко, силою. Показати, де та межа, через яку не варто переходити.

Одним із головних меседжів українців до світової спільноти, на думку Евеліни Курілець, є те, що ми просимо не «ловити для нас рибу», а тільки «дати вудочку». Українці беруть на себе відповідальність і ризикують найціннішим — життям. І немає місця для гри в напівтони, а є чорне і біле, коли Росія дозволяє собі зрівнювати мирні міста з землею, скидати бомби на дитячі садочки й пологові будинки.

Після перемоги фонд планує працювати з ветеранами війни і включатися у відбудову держави. Любов Шипович каже, що хоче бачити Україну незалежною, сильною, економічно спроможною європейською країною:

— Думаю, що після перемоги роботи не стане менше, можливо, навіть більше.

Продовжувати боротися, на думку жінки, українцям допомагає те, що вони повірили в себе, свою силу і здатність перемогти:

— Суспільство вже змінилося після того, коли Україна не впала за три дні, як їй багато хто пророкував навіть серед наших західних партнерів. Я думаю, що стався такий переломний момент, що українці повірили в себе.

Доки триватиме війна, Razom for Ukraine продовжуватиме підтримувати армію. Любов Шипович переконана: кожен має максимально включатися вже зараз: опановувати тактичну медицину, проходити базову військову підготовку та завчасно придбати амуніцію, щоб за необхідності стати на захист країни:

— Основна наша ціль — така сама, як в усіх українців і усього цивілізованого світу — зупинити ворога, повернути території. Ми як організація не можемо постачати зброю, ми не можемо воювати, але ми можемо підключатись, щоб забезпечити тих, хто захищає нас.