Роман Вінтонів — український журналіст, сценарист, актор і музикант. Правда, чимало українців впізнають його як Майкла Щура, бо саме з цим персонажем асоціюють завдяки випускам сатиричних новин, зокрема щотижневого дайджесту«Телебачення Торонто». З початку російського вторгнення Роман Вінтонів — у лавах ЗСУ. У повномасштабній війні він бореться з окупантами справжньою зброєю (стилетом), а словом (стилосом) — його телевізійне альтер-еґо Майкл Щур, публікуючи злободенні пости у соцмережах.
Журналістка Дарка Гірна продовжує цикл розмов із українськими інтелектуалами, які опинилися на роздоріжжі вибору: взяти до рук автомат чи битися словом.
Свій піджак і кумедну краватку Майкл Щур залишив за лаштунками знімального майданчика «Телебачення Торонто». 20 лютого 2022 року Роман Вінтонів провів крайній випуск цих гумористичних новин. Через чотири дні він уже носив піксельну форму. Тепер він відгукується на позивний Майкі.
У Романа Вінтоніва та Майкла Щура біографії різні. Роман виріс у місті Долина на Галичині. Його мама — бухгалтерка, тому зі школи він хотів опанувати цю сферу діяльності і стати економістом. Але квотне місце, на яке він претендував як учень гімназїі, в якої були укладені угоди з певними вишами, залишилося тільки на факультеті журналістики. Так він став студентом Львівського національного університету ім.І.Франка.
Із журналістикою в Романа все склалося: у 2017 році він став лауреатом премії ім. Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці», а у 2020 році — фіналістом премії Георгія Ґонґадзе. Зважаючи на це, зараз трохи складно повірити, що на першому курсі його ледь не відрахували з університету, бо тоді він не надто загорівся перспективою стати журналістом, намірявся перевестися на економічний факультет і навіть не розумів різниці між лекцією та семінаром. Але перспектива бути відрахованим іще першокурсником таки взяла своє: Роман таки почав підтягувати навчання.
Професійний досвід у Романа чималий. Він працював на телеканалах «К1», «Інтер», «1+1», «Україна», «ZIK», «hromadske.ua» та ін. Зрештою, у 2012 році Роман уперше з’явився в образі Майкла Щура — на створеному YouTube-каналі, що тепер називається «Телебачення Торонто». Пізніше український глядач міг побачити Майкла Щура у таких телепрограмах як «Але є одне але» (скорочено «АЄОА»), «Вйо до трону», «Вже на троні» та «Утеодин». У них харизматичний Майкл не боявся відверто кепкувати з політиків і ставити незручні запитання. Роман Вінтонів вигадав Майклу Щуру настільки правдоподібний образ і біографію, що його респонденти, а це були здебільшого депутати, йому вірили. Завдяки цьому Майкл безжально тролив політиків, показуючи глядачам їхні справжні обличчя, а не гарно змонтовані сюжети на телебаченні.
За «легендою», Майкл Щур народився і виріс у канадському місті Торонто, в родині українських емігрантів. Там же закінчив університет і одружився. Захотів поїхати в Україну й так склалося, що діаспора українців у Канаді, до речі, одна з найбільших у світі, відрядила його на свою батьківщину, щоб він знімав там репортажі. Це трапилося якраз напередодні парламентських виборів України 2012 року, тож Майкл робив багато інтерв’ю з українськими політиками. У своїх телесюжетах Майкл говорив із «емігрантським» акцентом і носив вишиванку під піджаком.
Під час цього активного телевізійного періоду Романа призвали в армію. Відслуживши рік, він повернувся до справи, яка в нього виходила найкраще. Менш як за місяць після демобілізації вийшов перший випуск програми «#@)₴?$0» — «Ґрати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль». Вона виходила у співпраці з креативним продюсером Євгеном Самойленком. Передача трімко завойовуючи серця глядачів сатиричним висвітленням актуальних новини в Україні та світі. Виходила одразу на чотирьох платформах — каналах «UA:Перший», «24», «Громадському» і, звісно, на YouTube-каналі. Разом із цим Роман встигав робити і українське вечірнє шоу «ЧереЩур». Уже тоді, з 2017 по 2019 рік він був членом правління «Суспільне», чимало зробивши для розвитку цього незалежного від політиків і бізнесу медіа. Звідти він пішов за власним бажанням, щоб цілком присвятити себе власному проєкту — «Телебаченню Торонто».
Стилет Романа Вінтоніва: адреналін і бажання ліквідовувати окупантів
Роман Вінтонів міг бути одним із тих, хто боронить Україну від окупантів на інформаційному фронті, висвітлюючи правду про російсько-українську війну та протидіючи російській пропаганді. Якби він продовжував працювати разом із командою «Телебачення Торонто», то справляв би потужний інформаційний вплив, адже щотижневу передачу дивляться від 300 до 500 тис. глядачів. Однак Роман довірив цю справу своїм колегам, а сам пішов воювати. Щодня впродовж уже більш як п’яти місяців (на момент публікації матеріалу. — ред.) Роман будує бліндажі і виконує інші завдання командирів, а інтерв’ю тепер роздає, сидячи на пеньках в окопах. Коли Дарка Гірна поцікавилася, як пройшло його 24 лютого, Роман жартує, що це питання стало таким затертим, як і «ваші творчі плани на майбутнє».
Хоч у розгортання повномасштабної війни вірити не хотілося, Роман іще за місяць до її початку зібрав тривожний рюкзак:
— Я давно зібрався. Ми заздалегідь обговорили з сім’єю всі плани: хто куди їде, що беремо з собою. Тому ранок 24 лютого мене не застав не готовим. Шокували ракетні обстріли рано-вранці. Якби я збирався саме в цей день, то багато чого точно би провтикав. А так на повні збори пішло не більше 15 хвилин, після чого я швидко виїхав на місце, куди мені сказали приїхати. І все.
Одразу ж після початку вторгнення військ РФ на територію України Роман долучився до Сил ТрО, з якими підписав контракт ще за рік до цих подій. Розповідає, що давно вирішив, що робитиме, якщо все ж таки «почнеться». Тому думка лишатись на інформаційному фронті чи брати до рук зброю у вирішальний момент уже просто відпала. З’явилися драйв і лють на окупантів.
— Я передивлявся спогади на телефоні, де їхав весь натхненний. Відчував: «Вау, несеться!». І відео ще зберіг, як стояв на світлофорі, себе знімав і кричав на камеру: «Несемооось!». Потім аналізував, які емоції мною керували в той момент. Точно було відчуття несправедливості. Вони (росіяни. — ред.) просто можуть собі дозволити на нас напасти, а насправді жодної підстави немає. У них є зброя, нафта, газ, через те вони думають, що все можуть. І мене це дратує.
Росія: збій системи
Роман не раз наголошує, що в РФ не було жодних об’єктивних причин починати повномасштабну війну. Все це — наслідок багаторічної пропагандистської роботи, в межах якої росіян наче зазомбували вірити у бажану дійсність, сформовану владою, та підтримувати її.
— Не було жодної ознаки, що в українському суспільстві є те, про що вони говорять — фашизм, нацизм і все інше. І тут раптом вони (російська влада і провладні медіа. — ред.) починають про це говорити. І всі мають в це повірити? Ні. Кожна нормальна людина, яка має якусь базову освіту, зрозуміє, що щось тут не так.
На думку журналіста, пересічні росіяни наче піддаються стадному інстинкту, беручи на віру меседжі, які транслює більшість. Так вони вважають війну ледь не священною, а російську армію — визволителями. Якщо і є ті, хто сумнівається у правдивості наративів про російсько-українську війну, то їх меншість. Однак, на думку Романа, історія показує, що навіть ця меншість здатна кардинально змінювати хід історії, якщо тільки наважиться на опір:
— Як тільки вони відчують, що є такі самі, як вони, ті, що сумніваються в цій пропаганді, що їх є достатня кількість, — вони (народ РФ. — ред.) зупинять це, я впевнений в цьому. Тому влада РФ стільки уваги приділяє тому, щоб ізолювати людей, які демонструють непокору і невіру в ці міфи. Тому що вона знає, що на цьому ґрунтується успіх їхньої кампанії.
На шостий день повномасштабної війни Роман записав 4-хвилинне відеозвернення до росіян, зокрема журналістів і військових, російською мовою. Відео виклали на каналі «Телебачення Торонто». Станом на 8 серпня 2022 року ролик набрав більше як пів мільйона переглядів. Можливість коментувати його завбачливо вимкнули.
У цьому ролику Роман називає все своїми словами, не добираючи для окупантів ввічливих формулювань. Зокрема, каже, що йому тепер подобається бачити, як гинуть російські солдати, що вдерлися робити «рускій мір» в Україні; називає РФ ганебною, прокаженою державою, яка «просирає» всі здобутки своїх найкращих представників.
— Росія — останній довб***б на карті світу. На вас (росіянах. — ред.) — мітка ганьби. У вас не вийшло створити державу, яка може дати світу хоч щось, ви тільки відбираєте. Ваша держава вийшла з-під вашого контролю. Влада забороняє вам говорити — і ви мовчите, влада забороняє вам збиратися — і ви не збираєтеся, влада каже, що вам думати — і ви це думаєте.
Дарка Гірна, яка спілкувалася з Романом, перепитує, чи й справді журналіст сподівався, що на росіян подіє його звернення.
— Ні, я не вірив, що можна до росіян прямо достукатись, але є така штука: коли хтось когось дурить, і поки йому не кажуть: «Чувак, всі знають, що ти дуриш!», то йому легше дурити. І мені здається, що росіянам треба доносити, мовляв, чуваки, ми знаємо що ви робите, всі знають, що ви робите. Вам не получиться просто стояти в куточку і робити вигляд, що ви боретесь із фашизмом. Ніхто в це не вірить, ніхто, знайте це. Все, що ви робите — все на вашій відповідальності.
На думку журналіста, між росіянами й українцями — прірва. Схоже на те, що в народу РФ просто атрофувалася здатність до спротиву владі. Натомість українці завжди показують владі свою реакцію на ті чи ті речі. І якщо, скажімо, правляча верхівка гне свою політику проти інтересів громадянського суспільства, то українці готові змінювати її. Це добре ілюструє Революція Гідності, коли люди різного віку та статусу виходили на Майдан Незалежності в Києві, а також в інших містах, щоб відстояти європейський курс розвитку країни. Тоді мітингувальників не змусив розійтися ані силовий тиск «Беркута», ані розстріли спецпризначенцями.
Роман каже, що Росію можна дотиснути, якщо перекрити їй кисень в різних сферах. На його думку, все, чого зараз заслуговує Росія — тотальна ізоляція.
— Я не збираюся замість них (росіян. — ред.) розв’язувати їхні проблеми. У них є проблема, їхня проблема тепер робить проблеми нам, ми розв’язуємо цю проблему, яка у нас на території. Якщо вони не бачать в цьому проблеми і не збираються її вирішувати — вони не гідні XXI століття. Вони рухаються в інший бік, вони винайшли машину часу. Я відчуваю до росіян тільки зневагу.
Росію телеведучий порівнює із греко-римським борцем, який готовий терпіти будь-що і до останнього подиху. Здається, це влучно описує менталітет росіян як нації.
— Вони (росіяни. — ред.) можуть терпіти біль, виходити з якихось неймовірних захватів, удушень і всього іншого. Росія, як ти їм не роби боляче — вона терпить. Так суспільство налаштовано. Легкий біль їм не канає. Вони своєю масою душать, як вони зараз і воюють. Вони просто всією масою налягли зверху, що неможливо рухатись — так борці роблять. Але як тільки наступає критичний біль — це кінець бою. Їм треба зробити оцей критичний біль, і тоді вони зупиняться. Зараз весь світ думає, на що їм натиснути: газ, економіка.
Проте у кожної битви є своя ціна. І, на жаль, як каже Роман, все вказує на те, що Росія її ще для себе не визначила. Влада РФ і її народ, на думку журналіста, зупиняться тільки тоді, коли усвідомлять, як багато втратили і що ці втрати їм ніяк не вдасться відновити найближчі десятки років.
— Їм має стати дуже боляче (щоб вони зупинили війну. — ред.). Чи це має бути голод в Росії, протести, нульовий продаж газу або ж обвал економіки… Але щось має зробити боляче всій Росії, і тоді це зупиниться. Стіна має бути довкола Росії просто з усіх сторін: культурна, економічна, фізична, топографічна.
На думку телеведучого, Росія насправді боїться цієї тотальної ізоляції, тому й створювала роками якомога сильніші економічні зв’язки з іншими державами, зв’язки, які б узалежнювали їх одне від одного. Тому, як додає Роман, цю слабкість треба використати — необхідно тиснути на РФ якомога більше і впевненіше, ізолювати її.
Століттями «вєлікая руская душа» крала як могла. Мабуть, немає такої сфери життя, де б вона собі щось не привласнила. Історія державності, національні символи, культурні діячі, винаходи, навіть національна кухня. Не гребуючи такими методами, Росії таки вдалося зробити собі імідж країни з потужною культурою. Роман каже, що війною, розпочатою ще в 2014 році, Росія остаточно перекреслила всі надбання своїх попередників. Те, що напрацьовували роками і століттями, сучасники просто стирають буквально за лічені місяці.
– Та, вони це забирали, вони це підминали під себе, це зрозуміло. І за нашого життя, до цієї війни, яка почалась в 2014 році, це була культурна війна. Ти не вбиваєш нікого, а конкуруєш. Але коли вони почали вбивати людей — це інша історія. Путін, влада, росіяни свідомо йдуть на певні жертви заради досягнення кривавих геополітичних цілей в інтересах Росії.
Стилос Майкла Щура: правда про війну людською мовою
Поки Роман Вінтонів чинить опір російським окупантам, його телевізійне альтер-еґо — Майкл Щур — прицільно стріляє на інформаційному фронті, регулярно пишучи твіти українською й англійською мовами про те, що його хвилює у сусідстві з країною-агресоркою.
30 червня
127-й день великої війни. У новинах повідомили, що російські війська покинули острів Зміїний. Це клаптик землі в Чорному морі, розміром трохи більший за паризький Лувр. Або ж у 65 разів менший за металургійний завод «Азовсталь» у Маріуполі, який зруйнували окупанти. Але Зміїний — стратегічно важливий в обороні півдня України. А ще контроль над ним допомагає відновити експорт українського зерна і таким чином зменшити наслідки світової продовольчої кризи, яку спровокувала Росія.
Коли російські військові покинули територію острова, московські дипломати сказали, що це такий собі «жест доброї волі». Майкл Щур у твіттері переклав цю фразу нормальною мовою:
«Дорога Європа і Світ, бачили, як рускі пішли з острова Зміїний? Тепер ви розумієте, як це працює? Спочатку ви даєте рускім дуже сильного тягла і лише після цього росія робить те, що треба, як жест доброї волі».
16 липня
143-й день повномасштабної війни. Майкл Щур твітить власні тлумачення понять, пов’язані з країною-агресоркою. Далі — ці твіти в перекладі з англійської:
«Росіяни — людські створіння, які втратили всю свою честь і гідність, стали залежними від думки «великого боса» і готові виконати будь-який його наказ.»
«Росіювання — це процес, коли людина робить щось жахливе, бо так наказав «великий бос», і замість того, щоб спробувати виправити ситуацію, продовжує робити ще гірше.»
«Руссі — безпричинно агресивний.»
Тут важливо зробити невелику ремарку: англійською це слово звучить і пишеться схоже на pussy, для якого в українській мові є дуже поетичний відповідник — розкішниця. Отакий розкішний прийом у стилі «Телебачення Торонто» використав Майкл Щур.
Заради чого все це
Роман згадує, що на початку служби вже під час повномасштабної війни його моральний стан був «на підриві» від почуття помсти до росіян. Та хоч до вторгнення Роман зібрав речі заздалегідь, емоційно підготуватися до таких життєвих обставин — майже нереально.
— Якщо два місяці я був на такому адреналіні, мене реально драйвило всьо, чим я займаюсь, то потім мене дуже сильно накрило. Просто так — «пуух!» — ніби накрило якоюсь звуконепроникною тканиною. Було якесь емоційне прибиття.
Джерело енергії та сил журналіст знайшов у простих повсякденних речах і захопленнях:
— Я почав трошки музикою займатися, коли був вільний час. Музика досить класно тримає на хорошому рівні, і цього упадку немає.
Якщо згадати випуски «Телебачення Торонто» з фірмовими жартами та фразами Романа в образі Майкла Щура, як от «пам’ятник свині», «ніт», «жуй сраку» тощо, сказані з «канадським» акцентом, то можна припустити, що гумор додає енергії і на справжньому фронті. Проте Роман каже, що від жартів і пошуку каламбурів всюди він відійшов і став серйознішим.
Утім, на службі Романа дисциплінує побут і рутина. Телеведучий переконався, що зараз головне — не будувати зайвих ілюзій, що велика війна от-от закінчиться.
— Моя робота тут — рити окопи, тренуватися, переборювати свою лінь, шукати щось, що мені може дати енергію продовжувати оцю (військову. — ред.) діяльність. Наше (захисників і захисниць ЗСУ. — ред.) завдання — тримати себе в формі, і бути готовим до різного розвитку подій.
Під час обстрілів з’являлися різні думки, що змусили Романа переосмислити життя:
— Коли падають міни або снаряди, то, звичайно, з’являються думки, типу «що я тут роблю?», «заради чого це все?», «чи настільки я люблю цю країну, цю землю, на якій я лежу?». А потім обстріл закінчується. Я виходжу і відповідаю: «Ааа, у вас не получилось, москалі!»
Додає, що коли над головою пролітають ракети, то стрес не відчувається, бо немає часу аналізувати власні емоції:
— Ти просто втискаєшся в землю і думаєш: «Якщо зараз попаде в бліндаж, чи будем ми кричати? Чи буду я кричати?». І тому, можливо, це й не було найбільш стресовим.
Але найбільшим викликом для Романа за весь цей час, що він на фронті, стали постійні передислокування:
— Переїзди! Оце просто вимотує, капєц, коли за день тричі переїжджаєш. Приїхали в одне місце — окей, пожили — все, переїзд. Добре, приїхали в інше місце. Вже розпакувалися, рюкзаки покидали, все, приліг — нє, чуваки, в інше місце! «Вжжж» (переміщуються. — ред.) і в інше місце, теж пішки. Переносиш все, збираєш всі речі, переносиш, тільки розклався — нє, чуваки, в третє місце. Рутина, найгірше — рутина.
Навіть на службі в ЗСУ військовим іноді складно повністю усвідомити нову реальність.
— Я ніколи не думав, що буду жити… в підручнику з історії. Взагалі історія була десь збоку. Ось це я вчив в школі, це в універі, це якісь такі події були, що студія Pixar могла б намалювати. А оце взагалі з минулого. І кожен день ти думаєш про смерть! Це ж ідеологи холотропного дихання зараз мріють про такі передові (технології). Для них це просто вау! Смерть, вона ж помогає переосмислити кожен день. Коли думаєш про то, що сьогодні можеш померти, залишаєш біля себе тільки те, що справді потрібно. Психологи над таким працюють роками, щоб у людини виявити її фальшиві бажання, цінності. Війна допомогає це все просто повідкидати.
Холотропне дихання
Метод самодослідження, що базується на техніці частого дихання та подальшого обговорення пережитого досвіду.Бронежилет, автомат в руках, думки про вічне замість гумористичних сценаріїв — такі дні у Романа зараз. Дрібна деталь на амуніції видає його телевізійне «канадське» минуле — серед шевронів з українськими прапорами є один із кленовим листком. Його телеведучий купив у одній зі швейних майстерень Києва:
— У мене підкладка в рюкзаку порвалася, мені треба було її поміняти. Ну так от, там був стенд з різними патчами (з англ. — нашивка, шеврон. — ред.). Я дивлюсь — канадський прапор, це моє. Я його взяв і трошки позеленив (травою).
Роман ретельно натирає травою шеврон-прапорець Канади аж до зеленого відтінку. Це такий напів жартівливий спосіб максимального маскування. Але за «торонтівцями», каже, що не сумує. Та й про плани на майбутнє говорить вкрай обережно.
— Звичайно, є якесь таке відчуття, шо я нічо не роблю, тому що тримаємо позиції тут (на другій лінії фронту. — ред.), а не десь на «передку». І тому з’являються думки, що, можливо, я буду більш корисний на інформаційному фронті. Треба про це подумати, але такого, щоб прям скучав і рвався туди — немає. Мені більш комфортно зараз зі зброєю в руках.
Цей матеріал виходив як другий епізод подкасту «Стилет чи Стилос», який можна прослухати на різних платформах:
– Apple Podcasts;
– Google Podcasts;
– Spotify.
за підтримки
«Стилет чи стилос» — спільний проєкт Центру досліджень визвольного руху та Ukraїner про українців-сучасників, які долучилися до ЗСУ, щоб вибити російських окупантів із України. Партнери — студії звукозапису «20К» і «Гур-гури».
