Як вбиває російська soft power: частина 2

Share this...
Facebook
Twitter

Росія завжди прагнула впливати на світ та просувала свої імперіалістичні наративи: «Захід має поважати РФ», «ЄС не протримається без Росії», «санкції не завдають Москві ніякої шкоди, а навпаки — роблять її сильнішою». Кожна така теза просувається завдяки soft power або ж «м’якій силі» — інструменту впливу не через військовий чи економічний тиск, а через культуру та наративи.

На перший погляд це цілком безневинна річ, але Росія зуміла зробити «м’якість» токсичною — тож просуває думки, вигідні їй. А ще — шантажує, провокує, підкуповує і діє завуальовано, тож не всі встигають зрозуміти, що саме Кремль і його політика стоїть за цими наративами. Ще один вагомий вплив країни-агресорки — енергоносії. Бо ж бачимо, як через залежність від російського газу деякі країни не підтримують санкції проти РФ, або обирають нейтралітет.

Першу частину матеріалу про вплив Росії на Білорусь, Україну, Грузію, Казахстан, Німеччину та Францію читайте тут. Друга частина присвячена Туреччині, Румунії, Молдові та Болгарії.

Болгарія

Шлях впливу:

Болгарія була частиною Варшавського блоку, військового союзу на чолі з СРСР, що став своєрідною відповіддю НАТО. Блок розпався у 1991 році.

Після розпаду Радянського Союзу Росія не збиралася відпускати Болгарію, Кремль активно посилював свій вплив на країни Східної Європи.

РФ вдалося досягти певних результатів, у першу чергу завдяки економічним інструментам впливу, особливо енергетичним. Крім цього, Росія користувалася успадкованою мережею особистісних контактів та агентури, що була сформована ще за часів Радянського Союзу і розширювалася після 1989 року, коли Болгарія розпочала процес демократизації.

Росія прагне посилити антинатівські настрої в країні, просуваючи наратив про те, що «НАТО мілітаризує Чорне море».

Результат впливу:

Росія посідає провідну позицію в економічному секторі країни.

За даними OEC (The Observatory of Economic Complexity) у 2020 році сума експорту з Росії до Болгарії склала 2,15 млрд доларів. А у листопаді 2022 року віцепрем’єр-міністр з питань економічної політики Болгарії Христо Алексєєв заявив про угоду з російським «Лукойлом» в обхід ембарго: Болгарія постачатиме нафтопродукти РФ до Європейського Союзу. Така угода принесе держбюджету країни 350 мільйонів євро.

До квітня 2022 року «Газпром» був єдиним постачальником природного газу до країни. До того ж російська державна корпорація «Росатом» та її дочірні компанії переважають у секторі ядерної енергетики, наприклад ТВЕЛ, російський виробник ядерного палива, постачає його в усі АЕС країни, а приватна нафтова компанія «Лукойл» — теж російська — контролює єдиний болгарський нафтопереробний завод.

Свій економічний вплив Росія використовує для підтримки місцевих підприємців, які мають зв’язки з Кремлем та пропагують його інтереси у владних установах країни.

У 2014 році парламент Болгарії підтримував здійснення мегапроєкту «Південний потік». Це мала бути система газопроводів, що з’єднувала б Новоросійськ та болгарську Варну, а також італійські та австрійські міста. Після початку російсько-української війни в 2014 році та окупації Криму європейські політики зрештою відмовилися від цього проєкту.

Болгарія стала членом НАТО у 2004 році, разом із низкою інших держав — Естонією, Латвією, Литвою, Румунією, Словаччиною і Словенією. Це було поки найбільше розширення альянсу за один рік. Проте зараз антинатівські настрої болгар стають все більш помітними. У новому дослідженні GLOBSEC за 2022 рік йдеться, що 38 % населення хоче вийти з НАТО, а 50 % проголосували б за те, щоб залишитися — менше, ніж у 2021 році, коли 54 % були за членство в альянсі й 27 % проти.

Також дослідження фіксує, що 50 % населення Болгарії назвали Росію країною-агресоркою, яка розпочала війну проти України. Такий низький відсоток може залежати від російської пропаганди, яка просуває тезу, нібито «Україна є маріонеткою Заходу», оскільки 11 % болгар погоджуються з цією кремлівською дезінформацією.

До того ж активна пропаганда росіян вплинула на імідж Володимира Зеленського в країні. Загалом, за даними GLOBSEC лише 50 % болгар схвально сприймають Президента України. Однак у жителів Болгарії змінилася думка і щодо президента Росії. 29 % схвально ставляться до Путіна, у 2021 році підтримка диктатора була значно більшою — 70 %.

У липні 2022 року речниця уряду Болгарії, керівниця апарату прем’єр-міністра Лєна Бориславова заявила, що Росія щомісяця платить місцевим журналістам та політикам, аби вони поширювали пропаганду.

Росія активно використовує своїх агентів впливу в країні. Націоналістична проросійська партія «Вазраждане» («Відродження») поширює фейкові новини про українських біженців. У таких матеріалах йдеться, що держава та ЄС замість того, щоб турбуватися про болгар, зосереджують свою увагу на українцях. Цю партію підтримують близько 10 % виборців.

Болгарія перебуває на останньому місці в ЄС у рейтингу «Індекс сприйняття корупції». Про це йдеться у щорічному дослідженні Transparency International за 2021 рік. За шкалою Асоціації 0 є найвищим рівнем корупції, тоді як 100 — найнижчим. У Болгарії цей показник дорівнює 42.

Можна помітити, що вплив Росії підвищує рівень корупції в країні. До прикладу, перед Болгарією — Угорщина (43), Румунія (45), Хорватія (47) та Греція (49). Цьогоріч найбільш некорумпованими країнами ЄС визнано Данію (88), Фінляндію (88), Швецію (85) та Нідерланди (82).

Прем’єр-міністр Болгарії Кирил Петков наголосив: те, що країні не вдається позбутися корупції за останні 15 років в ЄС, пов’язано з впливом Росії. Адже саме корупція є найкращим зовнішньополітичним інструментом Москви на Балканах. Забезпечення високого рівня корупції створює поле для ефективної діяльності російської агентури.

А ще на початку березня 2022 року контррозвідка Болгарії виявила генерала запасу, який шпигував на користь Кремля. У відповідь на це з країни вислали двох російських дипломатів. Згодом Міністерство закордонних справ Болгарії оголосило 10 російських дипломатів персонами нон ґрата. У червні 2022 року з Болгарії вигнали ще 70 шпигунів Кремля, які працювали у російському посольстві.

Румунія

Шлях впливу:

Головна ціль Росії у Румунії — послаблення позиції країни як провідника політики НАТО та ЄС в Чорноморському регіоні. Кремль намагається підірвати єдність румунського суспільства через інформаційні заходи. Також РФ прагне не допустити зміцнення зв’язків Румунії з Молдовою. Оскільки у разі російської агресії Кишинів звернеться за допомогою до Бухареста.

Результат впливу:

Кремлівські наративи поширювалися у країні через засоби масової інформації. Трансляцію російського телеканалу «Russia Today» у Румунії заборонили лише на початку березня 2022 року.

Колективна свідомість румунів не надто добре сприймає Росію. Це пов’язано як і з минулим, коли Радянський Союз окупував країну (1944—1958), так і з російською агресією в сусідніх Молдові та Україні. Уряд країни засудив повномасштабне вторгнення РФ на територію України.

До того ж Румунія перша серед держав-членів ЄС ратифікувала угоду про асоціацію між Україною і Євросоюзом. Підписана була ця угода 21 березня 2014 року, а уже у вересні того ж року ратифікована. Саме цей документ став точкою неповернення для України, адже ще у листопаді 2013 року уряд на чолі з Азаровим призупинив процес підготовки до асоціації. Це рішення викликало масові протести, що переросли у Революцію гідності. Уже у 2014 році Румунія активно вимагала посилення санкцій щодо Кремля.

Проте як же російська дезінформація просочується у суспільство країни? Це пояснив місцевий експерт з дезінформації Ніколае Тібріган, який запевнив, що у своїй пропаганді Росія використовує емоційність, яка здатна привернути увагу та довіру людей.

За його словами, російська пропаганда в Румунії досить різнопланова, вона стосується військового сектору, сфери безпеки, зовнішньої політики, а також працює на погіршення румунсько-українських відносин.

Про те, що пропаганда Кремля має свій вплив у Румунії, може свідчити те ж опитування від GLOBSEC за 2022 рік. У країні істотно знизилася підтримка західної геополітичної орієнтації за останній рік. Якщо у 2021 році цей показник був 43 %, то наразі – 27 %. Однак більшість румунів переконані, що їхня країна повинна залишитися в складі ЄС, хоч 21 % виступає проти цього. І лише 58 % населення вбачає небезпеку з боку Росії, а 26 % вважають, що РФ спровокував Захід. До того ж 25 % опитаних переконані, що Україна є маріонеткою Заходу, а 9 % проголосувало за те, що території України належать Росії.

Також російські ЗМІ намагалися просувати кампанію щодо виходу Румунії з ЄС у 2018 році. Тоді експолковник Служби розвідки країни Даніель Драгомир заснував націоналістичний рух під назвою «Румунія 3.0» і заявив про необхідність виходу з Європейського Союзу. Тим часом місцеві ЗМІ надали докази, що заяви колишнього чиновника — це пропаганда Кремля.

Вплив Росії в країні посилювався також внаслідок присутності дипломатів Кремля. У лютому 2022 року в МЗС Румунії відреагували на заяву посла Росії Валерія Кузьміна під час пресконференції з нагоди Дня дипломатичного працівника. Там зазначають, що він нібито заявив, що додаткові сили НАТО у Румунії (зокрема протиракетна база у Девеселу) створюють лише зайву напругу. А це теза, що цілком підтримує інтереси Росії, де ще у 2016 році заявляли, що протиракетна оборона (ПРО) в Румунії є частиною «військово-політичного стримування» РФ.

У квітні 2022 року МЗС Румунії відкликало посла Росії та повідомило, що 10 співробітників посольства РФ у Бухаресті є персонами нон ґрата, мовляв, їхня діяльність суперечила Віденській конвенції про дипломатичні відносини.

Молдова

Шлях впливу:

Молдова, як і Україна, стала об’єктом російської агресії після розпаду СРСР. Однак географічна віддаленість та вплив Румунії сприяли інтеграції країни на Захід, тож штучне сепаратистське утворення на території країни — один із вагомих чинників для збереження впливу Кремля.

Присутність російських військ у Придністров’ї — не єдиний засіб просування кремлівських наративів у країні. Молдова залежна від енергетичних електроносіїв Росії. Також парламент країни 2016—2020 років займав проросійську, деструктивну політичну позицію.

Результат впливу:

Минуло вже 30 років, як закінчилася гаряча фаза війни за Придністровʼя. Визначальну роль у цьому конфлікті зіграла 14-та армія Росії. Після розпаду Радянського Союзу ця армія обстрілювала молдовські позиції, але вже у складі ЗС Росії. Після втручання військових Кремля влада Молдови була змушена піти на перемир’я. Країна підтримує економічні та соціальні зв’язки з Придністров’ям, а також веде перемовини з його лідерами. Парламент Молдови надав регіону автономію, а також визнав його Верховну Раду.

Політика Кишинева щодо окупованих територій значно відрізняється від української. Молдова погодилася на прямі перемовини з Тирасполем (столицею сепаратистського утворення) після закінчення гарячої фази конфлікту, тож Росія стала не просто учасником війни, а посередником. Тому багато молдован не сприймають РФ як агресора.

Російський вплив був помітним також і в політичному житті країни.

Ігор Додон, колишній президент Молдови (2016—2020), відомий своїми тісними зв’язками із Кремлем. На початку 2018 року Конституційний суд тимчасово припинив повноваження Додона як президента за відмову підписати закон про боротьбу з російською пропагандою. Його обов’язки перейшли до голови парламенту Андріана Канду. Тож саме він у січні 2018 року підписав замість президента цей закон. У ньому йшлося про заборону ретрансляції в країні російських новин та інформаційно-аналітичних програм. У цьому ж році Конституційний суд скасував закон про статус російської як мови міжнаціонального значення.

Але Ігор Додон продовжував боротися за владу і намагався переобратися на другий термін. До прикладу, наприкінці 2020 року, перед інавгурацією Маї Санду, нинішньої президентки Молдови, парламент ухвалив низку законів.

Один із них зняв обмеження з російської пропаганди в Молдові. Парламент скасував запроваджену заборону на трансляцію у країні російських новин та політичних ток-шоу, а також повернув російській мові офіційний статус.

Сам Додон регулярно їздив до Москви та вибудовував дружні стосунки з Кремлем. Проте він постійно наголошував на тому, що Молдова прагне зближення з Європейським Союзом. Та насправді Додон прагнув відновлення дружби з Москвою, добросусідських відносин з Румунією та Україною. Хоча у 2016 році він назвав Крим «російською територією».

Молдова залежна від Кремля через енергетичні ресурси, тому побоюється підтримувати санкції щодо Росії через повномасштабне вторгнення на територію України. У 2021 році РФ навіть пропонувала Молдові знижку на газ в обмін на послаблення інтеграції в ЄС.

Лише у червні 2022 року у Молдові офіційно заборонили трансляцію всіх новинних програм Росії. Пропаганда Кремля потужно транслювалася через найрізноманітніші джерела інформації у країні. До того ж деякі російські медіахолдинги мали своїх представників у Молдові.

Ще одна особливість — політичні групи проросійського спрямування, які є власниками ЗМІ. До прикладу, у країні досі функціонує інтернет-портал, дотичний до Соціалістичної партії Молдови (PSRM), яку раніше представляв експрезидент Ігор Додон — Actualitati.md.

Сайт функціонує російською. Перейшовши на нього, можна побачити безліч новин з коментарів Додона, де він закликає Молдову співпрацювати з РФ, критику президентки Маї Санду та наративи про те, що ЄС нічого не зробить для Молдови.

Через вебпортал гагаузької автономії Gagauzinfo.md також транслюються потужні проросійські настрої. До прикладу, журналістка вирішила запитати у місцевих, чи готові вони до війни з Росією. Респонденти не вірять у повномасштабне вторгнення РФ на територію їхньої держави та заявляють, що не підуть воювати проти військ Кремля.

Туреччина

Шлях впливу:

Туреччина намагається всидіти на двох стільцях одночасно — її політику називають балансуванням. Адже країна підтримує цілісність України, продовжує надавати важливу військову техніку, керівництво Анкари відіграло ключову роль під час розблокування експорту українського зерна. Та водночас Туреччина не приєдналася до санкцій проти Росії та не збирається цього робити.

Туреччина залежить від енергетичних носіїв Росії не менше, ніж країни ЄС. Анкара отримує з РФ 45 % обсягів споживання газу, 40 % — бензину, 17 % — сирої нафти. Російська компанія «Росатом» будує тут АЕС, яка має запрацювати вже з 2023 року.

Результат впливу:

Замість того, щоб знайти нових постачальників енергоносіїв, президент Ердоган нарощує співпрацю з Кремлем. Відразу 5 місцевих банків погодилися вести розрахунки за газ у рублях.

У країні триває будівництво великої атомної станції «Аккую», яке може забезпечити 10 % споживання електроенергії в країні. Це ще одна з причин, чому Ердоган не планує застосовувати санкції щодо РФ, оскільки станцію зводить російська компанія «Росатом», а сам об’єкт працюватиме на обладнанні країни-агресорки. Бо ж навряд чи продовжиться її будівництво, якщо Анкара виступить проти Москви.

Туреччина має з Росією тісні економічні зв’язки. Після масштабних санкцій проти Росії у 2022 році, експорт Туреччини у РФ зріс на 75 %. А знайти заміну російському ринку без підтримки західних країн буде доволі важко.

Російські підприємці використовують інвестиції в Туреччину, оскільки влада країни не передбачає арештів на активи росіян. Також у її води пропускають яхти підсанкційних олігархів, а турецький авіапростір відкритий для російської авіації.

Тут також не обійшлося без російської пропаганди. Зокрема кремлівська дезінформація знайшла благодатний ґрунт ще з 2014 року, коли Росія окупувала Крим та вдерлася на схід України. Основними виданнями, які просувають кремлівські наративи, є Sol, Aydınlık, Oda TV та Birgün. Ці медіа представляють російську версію подій в Україні.

Така різна позиція держави відбивається і у настроях населення, адже за даними опитування 2022 року від стамбульського університету Кадіс Хас, 52 % турків вважають, що Туреччина має залишатися нейтральною щодо російсько-української війни. Експерти вважають, що образ України досі залишається для Туреччини розмитим — адже у країні бракує знань про історію та сучасність нашої держави, це допомагає поширювати наративи про «маніпуляції Заходу» та «нацистів на Донбасі».

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Дарина Жданович

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Леся Богдан

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик