Розписати Маріуполь петриківкою

Share this...
Facebook
Twitter

У 2014 році Маріуполь став символом міських трансформацій. Після звільнення міста від російських окупантів місцеві мешканці переосмислюють свій дім. Культурне середовище міста стрімко розвивається: діють культурні та освітні осередки, відкриваються нові простори, проводяться фестивалі. Це історія про новий культурний простір, що гуртує громаду міста, — цього разу в храмі — унікальний тим, що він цілком оздоблений петриківським розписом.

Маріуполь — великий промисловий центр, портове місто, яке завжди було стратегічно важливим для оборони кордонів України з боку Азовського моря. На початку травня 2014 року російські окупанти захопили місто, та вже за місяць спецзагону «Азов» вдалось його відвоювати.

Спецзагін «Азов»
Формування Національної гвардії України, яке утворилося в 2014 році як добровольчий батальйон і базується в Маріуполі.

Нині Маріуполь активно розвивається завдяки культурним ініціативам місцевих активістів. Після 2014 року в місті почали з’являтися нові культурні простори та осередки. Одним із таких культурно-просвітницьких центрів поступово стає будівля храму Петра Могили та собору Успіння Пресвятої Богородиці. Це єдина церква в Україні, яку повністю розписали традиційним українським орнаментом — петриківкою. Парафіянка і волонтерка храму Православної церкви України (ПЦУ) Марина Перетятько, батько і брат якої — священники цієї парафії, бачить позитивні зміни в настроях містян.

— Людям вже не так байдуже, як це було до війни, до Майдану. Я думаю, що трансформація суспільства величезна за ці шість років пройшла, тому що багато людей зрозуміли, що ми можемо багато змінити самі.

Марина є очільницею донецького представництва благодійної організації «Елеос-Україна», що дбає про соціально незахищених громадян: годує, допомагає шукати роботу та житло, а також сприяє їхньому духовному розвитку, освіті. З початком війни багато людей стали не тільки допомагати нужденним, а й збирати продукти та речі для військових, які зберігають на складі при храмі.

— Незалежна Церква для України має величезне значення. Так історично склалося, що Церква має вплив на свідомість громадян. Нам не можна втрачати українську мову. Так само не можна втрачати українську Церкву. Українська Церква служить українською мовою. Люди моляться українською мовою.

Розписати храм петриківкою

Маріупольські храм Святого Петра Могили і собор Успіння Пресвятої Богородиці почали будувати в 1998 році. 23 роки тому парафія викупила будівлю колишнього управління морського пароплавства і почала її реконструкцію. Роботи тривають і досі, оскільки фінансуються з благодійних пожертв. У двоповерховій будівлі розміщено два храми. Нижній — Святителя Петра Могили — требний, а над ним — кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці, де проводять урочисті служби.

У 2017 році в архиєпископа Донецького і Маріупольського Сергія (Горобцова) виникла ідея розписати храми українським орнаментом, та реалізувати її відразу не вдалося. Згодом маріупольський волонтер Кирило Долімбаєв, який привозив продукти у соціальну їдальню при церкві Святителя Петра Могили, зголосився допомогти із втіленням задуму. Кирило написав пост у Facebook із закликом зібрати кошти на цей проєкт. Понад 350 меценатів зібрали близько 10 тисяч доларів менш ніж за 3 місяці.

Зробила ескіз і розписала храми майстриня петриківського розпису Ольга Черьомушкіна, а Марина Перетятько допомагала майстрині наносити орнамент навколо вікон. Малювали акриловими фарбами, після чого малюнок покривали лаком. Символічно, що храми почали розписувати на річницю визволення Маріуполя — 15 червня 2020 року (українська армія визволила місто від російських окупантів 13 червня 2014 року. — ред.).

Втому від роботи високо на риштуванні під палючим сонцем дівчата розвіювали музикою і віршами. Оскільки обидві люблять творчість Ліни Костенко, то й вирішили почитати разом «Марусю Чурай». Коли Марина закінчувала роботу раніше, то сідала на риштування біля Ольги і починала читати вголос.

Ольга

Ольга Черьомушкіна народилась у Дніпрі, після заміжжя переїхала до чоловіка у Маріуполь, проте з початку війни сім’я мешкає у Львові. Жінка пригадує, що вперше побачила петриківські квіти у дитячих книжках. Казка про Колобка, оформлена цим розписом, зачарувала маленьку Олю. Згодом у літньому таборі вона почала відвідувати гурток петриківського розпису. А після дев’ятого класу вступила в художнє училище в Петриківці. Ольга розповідає, що у Дніпрі вистачало майстрів петриківського розпису, оскільки Петриківка, звідки походить відомий народний орнамент, розташована всього за 50 км від міста.

Сім’я переїхала до Львова, коли у 2015 році Маріуполь почали обстрілювати. Чоловік Ольги на той час служив у батальйоні «Азов». Жінка вчить дітей і дорослих петриківського розпису у Львові, організовує майстер-класи у школах, проводить онлайн-уроки, робить ілюстрації до книжок, принти на одязі.

— Це насправді якийсь кайф, коли ти займаєшся тим, що тобі подобалося з дитинства. Ну уявіть, небагато ж людей займаються по життю тим, що їм хочеться. Я вважаю, шо мені дуже пощастило!

В Україні є храми, частково прикрашені петриківським розписом, наприклад, церква Святого Юрія в Києві, церква Святого Спиридона Тримифунтського Чудотворця у Дніпрі, церква Святого Пантелеймона у Львові та інші. Але маріупольські храми — перші, екстер’єр яких повністю розписаний петриківкою, занесеною до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. За це авторка проєкту Ольга Черьомушкіна отримала диплом Книги рекордів України. Тепер елементи петриківки планують використати і для оздоблення інтер’єру.

Розпис храмової будівлі в Маріуполі — це вже другий рекорд Ольги. У 2014 році художниця розписала петриківкою 133 метри огорожі бази батальйону «Азов» в приазовському Урзуфі. Окрім того, майстриня прикрасила національним орнаментом бетонні тетраподи (огороджувальні та захисні конструкції. — ред.) на блокпостах, що на в’їзді до Маріуполя.

Ольга розповідає, що серед її замовлень був розпис 800 м огорожі морського пансіонату, мережі маріупольських кафе, інтер’єр поліклініки та дитсадка. У Маріуполі художниця вперше працювала із зовнішньою стіною будівлі такого масштабу. А після цієї роботи отримала схожі замовлення від релігійних громад.

Петриківський орнамент має свої впізнавані елементи: здебільшого це фантастичні чи реальні рослини й тварини, що символізують гармонію, зв’язок людини та природи. Найчастіше малюють так звані цибульки — квіти, що нагадують цибулину в розрізі, та петушиння, а також ягідки, травинки, бутони, горіхи. Ними здавна прикрашали стіни осель, а згодом — і предмети побуту.

Читайте більше про особливості петриківського розпису в матеріалі «Всесвітньо невідома Петриківка».

Ольга називає петриківку позитивним розписом, каже, що він заспокоює і дарує гарний настрій.

— Неможливо малювати і залишатися в поганому настрої. Все одно не вийде зробити щось гарне, коли ти нервуєш. Мабуть, оця плавність ліній, переходів, поєднання кольорів — воно все налаштовує, заспокоює і дарує гарний настрій.

Ольга Черьомушкіна бачить свою місію в тому, щоб розвіяти стереотип про петриківку як розпис дощечок на кухню, магнітів та брелоків. Майстриня часто переконує людей, що петриківка — це не тільки прикрашання дрібної сувенірної продукції. Це давні народні традиції, національний орнамент, який треба відроджувати.

Для фасаду храмів у Маріуполі обрали біло-блакитні кольори із вкрапленнями жовтого.

— Петриківський розпис класичний виконується в теплих кольорах. Але тут два храми: Богородиці і Петра Могили. Богородичні кольори — біло-голубі, а Петра Могили — це більш теплі кольори. От ми думали спочатку це якось поєднати. Я так собі подумала: якшо в нас перший поверх буде теплий переходити в холодні — воно може виглядати трішки не для храму. І тому зупинилися на Богородичних кольорах.

Крім того, за словами Ольги, у цій кольоровій гамі закодовано символ міста — море і жовто-блакитний прапор України.

Робота з розпису зовнішніх стін храмів тривала усе літо. Завершили її у вересні 2020 року. Ольга Черьомушкіна каже, що справжню цінність цієї роботи зрозуміють згодом.

— Це приверне увагу і до української культури, і до української Церкви, і взагалі до Маріуполя і України. Я думаю, все зрозуміється з часом: що це дасть і що це несе.

Курси італійської мови у приміщенні храму, викладач Роман Чумак. 13 лютого 2021 року. Фото: Кирило Долімбаєв.

Створити культурний осередок

У 2020 році Український культурний фонд оголосив Маріуполь «Великою культурною столицею-2021». Проєкт має на меті формування спільного культурного простору, має сприяти розвитку туризму та підтримувати місцеві культурні ініціативи.

Марина Перетятько мріє, щоб простір довкола храмів став ще одним центром культурної і просвітницької діяльності.

— Ми б хотіли, щоб церква була не тільки місцем для молитви і таїнств, але й щоб люди могли культурно збагатитись.

Кобзар-лірник Василь Нечепа, волонтер Кирило Долімбаєв, митрополит Донецький і Маріупольський Сергій привезли книги для бібліотеки імені Василя Стуса, яку незабаром планують відкрити у приміщенні храму. 7 березня 2021 року. Фото: Валерія Карпиленко.

Відразу після завершення зовнішнього оздоблення храму громада почала працювати над створенням школи бандури та українського живопису імені Василя Сліпака. Навчальний центр при недільній школі відкрили на початку 2021-го. Онлайн-уроки з петриківського розпису проводить Ольга Черьомушкіна, є курси вишивання, вивчення іноземних мов. Наступним етапом, який для себе визначила громада, стане створення меморіалу загиблим воїнам ООС та бібліотеки україномовної літератури імені Василя Стуса у приміщенні храму. Волонтери та парафіяни збирають кошти на ремонт, книжки їм надсилають з усієї України.

Марина Перетятько спостерігає за тим, як поступово змінюється її рідне місто. Окрім збільшення різноманіття культурних ініціатив, маріупольцям йдеться також і про поліпшення екологічної ситуації в місті, про перетворення Маріуполя з промислового на туристичний центр регіону. Адже для цього, каже дівчина, у місті вже є все, що треба.

— Під час війни я переосмислила Маріуполь і полюбила. Я бачу свою роль в тому, щоб розвивати Україну тут. Ми мріємо про те, що заводи закриються і в нас буде класне туристичне місто — з морем і з різними культурними та просвітницькими об’єктами.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Орися Шиян

Редакторка:

Катерина Легка

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка,

Інтерв’юерка,

Сценаристка:

Карина Пілюгіна

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Юлія Безпечна

Вікторія Кравчук

Лідія Буляк

Фотографиня,

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Оператор:

Павло Пашко

Олексій Шандра

Режисерка монтажу:

Надія Мельниченко

Режисер:

Микола Носок

Транскрибаторка:

Ярослава Нікітюк

Транскрибатор:

Тарас Березюк

Слідкуй за експедицією