Щоденник водної експедиції Ukraїner

Share this...
Facebook
Twitter

31 травня 2021 року стартувала перша водна експедиція Ukraїner. Протягом 17 днів знімальна команда з п’яти учасників, а також капітан на вітрильному човні досліджували акваторію Дніпра від Київського моря до Канівського водосховища. Мета команди — розповісти про водні ресурси України й ініціативи, що займаються їхнім збереженням, а також перевірити на собі можливості водного туризму. Що з цього вийшло? Дізнаємося з циклу публікацій «Водні ресурси», що виходитимуть протягом кількох наступних місяців.

Цикл історій відкриває експедиційний щоденник фотографа Юрія Стефаняка. Це — щоденний побут на човні й водночас несподівані ситуації, як у пригодницьких романах, перемоги й виклики команди, а також коротке знайомство з місцями та людьми, яких експедитори зустріли на своєму шляху.

Графічна дизайнерка: Катерина Пташка

День 0

26.05.2021

Їдемо у Вишгород на інструктаж до капітана нашої яхти. Поки все схоже на початок звичайної експедиції.

Кожен учасник експедиції має своє завдання. Я буду щодня знімати світанки. Оператори Олег Сологуб і Роман Климчук — фіксувати природу в різних станах, а також записувати звуки птахів, води, вітру. Оператор Максим Завалля зніматиме закулісся експедиції, життя і роботу всієї команди. Наша продюсерка Каріна Пілюгіна має навчитись керувати яхтою та опанувати базові капітанські навички, щоби пройти фінальний відрізок шляху без допомоги капітана.

Наші капітани, Василь та Іван Біленко, мали на меті показати, що подорожувати водами Дніпра — можливо і не складно. Також їм було цікаво дослідити інфраструктуру на шляху експедиції, зробити заміри глибини та вивчити ландшафт для створення власної інтерактивної мапи. Вона має стати доступною для всіх, хто захоче вирушити в подорож акваторією Дніпра.

Після інструктажу стало трохи зрозуміліше, як буде проходити експедиція. Тоді ж я дізнався про маршрут і заплановані зупинки. Зрозумів, що треба взяти теплі речі, бо хоча експедиція буде на початку червня, погода не дуже літня, плюс вітер і постійна близькість до води.

День 0.1

Четверта ранку, світанок. Здається, зустрічати світанки стане лейтмотивом цієї експедиції. Прокидаєшся, будиш усіх, виходячи з каюти, знімаєш світанок, знову будиш усіх, повертаючись у каюту. Буде цікаво і, можливо, під кінець експедиції всі будуть мене ненавидіти. А можливо, це станеться раніше.

Сьогодні відбулося перше знайомство з яхтою. Для кількаденної подорожі наша яхта Queen може вмістити якраз 5–7 людей. Тут є 6 спальних місць (2 каюти і кают-компанія), туалет, кухня з газовою плитою, палубний душ. Місця ніби вистачає всім. Також з’явилося розуміння того, як команда буде взаємодіяти на яхті (обережно, поважаючи простір одне одного та з урахуванням знімального процесу, щоб ніхто нікому не заважав і водночас не випав за борт).

Каріна вперше керувала яхтою. Виглядає не дуже складно (штурвал вправо — яхта повертає праворуч, і навпаки). Може, так воно і є, а може, то Каріна молодець (хоча перше не скасовує друге).

Знімали вітрильну регату серед крейсерських яхт, присвячену Дню Києва. Виявляється, регата має цілу купу своїх правил, які зі сторони здаються доволі складними, проте дуже цікавими для спостереження.

Регата
Спортивне змагання із серії перегонів на вітрильниках чи на веслах.

Зробив світлину для завтрашнього анонсу експедиції. Тепер скоріше би доїхати додому й зібратися в експедицію, бо ще нічого не складав.

День 1

31.05.2021

У тата день народження, треба не забути привітати.

Перед експедицією я зробив фото, який маю вигляд. Цікаво, яким повернуся після, чи відобразяться ті емоційні та психологічни зміни (якщо вони стануться) на моєму зовнішньому вигляді (порівняти ці фото можна в кінці щоденника. — ред.). До речі, на зустріч запізнююся. Сподіваюсь, цього не помітять.

Нам видали нові дощовики S-cape. Вони фантастичні. Думав, хіба можна покращити попередню версію, а виявляється, можна. Купа невеличких, але дуже важливих деталей, які роблять ці дощовики просто незамінними.

Традиційне передекспедиційне фото зі знімальною командою та іншими учасниками Ukraїner, що прийшли нас провести.

Вийшли на яхті з Вишгорода. Дійшли до Поштової площі й висадили на ній журналістів, що знімали сюжети про нашу мандрівку. Після цього почалася справжня експедиція.

Дивно, наскільки швидко звикаєш до побуту на яхті, він вже здається цілком звичним.

Тут низькі стелі й мало простору. Усередині дуже багато дрібних поличок, і спершу здається, що все хаотично, але потім швидко звикаєш і можеш знайти будь-яку річ.

Ідучи Дніпром уздовж берегів Києва, зробив багато кадрів міста з води. Для мене це нова, незвична точка зйомки. До того ж, погодні умови давали змогу зробити світлини з дуже високими контрастами, що зараз мені дуже подобається.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Після виходу з Києва ми йшли під вітрилом. Під керівництвом Каріни яхта розігналася майже до 8 вузлів, що для неї (як для яхти, так і для Каріни) — рекорд. Але я дізнався про це вже потім, бо заснув. Спати на яхті, яка йде під вітрилом — звучить або дуже застаріло, або якось «по-багатому».

Зробили зупинку на острові поблизу села Плюти. Оператори політали дроном. Неначе діти, що по черзі граються найкрутішою іграшкою.

У цей час і потім всю дорогу до Українки, в якій ми ночуємо, я знімав птахів. На об’єктив 400 мм це цікавіше, але треба більше практики. Крім того, що не звик до такої фокусної відстані, ще й яхту хитає. Є нюанси зйомки, але певен — це минеться.

Ми висадилися на пляжі в Українці (за кілька метрів від берега, тому що яхта ближче підійти не змогла), перенесли речі й техніку по воді. Доволі цікавий досвід, який за цю експедицію може стати рутиною.

Вузол
Одиниця вимірювання швидкості в мореплавстві. 1 міжнародний вузол = 1,852 км/год.

На вечерю був смачний грибний крем-суп і така собі паста карбонара.

Дорогою до ночівлі зрозумів, що експедиція (а може, і всі подорожі) надають іншого контексту твоїм кадрам. Тобто знімаєш наче те саме, але кадри вже про інше. Вони наче наповнюються змістом в межах цієї історії, для якої достатньо одного дня, одного (хоч і невеликого) виїзду.

Завтра зніматиму перший світанок експедиції. Гарно, що це співпало з першим літнім світанком.

День 2

01.06.2021

Порадившись з операторами, вирішив вставати не о 4-й ранку, а трохи пізніше (що було помилкою). А тут ще й проспав на 15 хвилин. Розбудив Максима. Гадав, він на це не поведеться, а він майже автоматично взяв камеру й почав знімати. Майстерність, що тут скажеш.

Світанок вийшов не зовсім такий, як я планував. Зрештою зняв серію світлин «Світанок у місті Українка», що загалом відповідає концепції.

Вийшли в невеличкий шторм. Усіх потроху забризкало, але що нам — ми ж у дощовиках S-cape. До хитання яхти доволі швидко звикаєш, тому навіть вдалося поспати на палубі.

Наступний пункт — зйомка у Витачеві.

Нюанс у тому, що в нас немає ніяких засобів для висаджування на берег, тим паче з таким вітром. Найкращий варіант, що ми знайшли — заїхати максимально далеко в очерет (але там до берега ще метрів 20) і надути човен. Назвав його «Жаба», бо до цього я надував жаб. Цим човном по черзі переправили обладнання для зйомок, а потім команду. Піднялися схилом до городища. Схил більше схожий на даунхільну трасу, ніж на тропу для людей.

Даунхіл
Швидкісний спуск (від англ. downhill — «вниз із пагорба») — проходження екстремальної траси на гірському велосипеді за певний час.
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Герой історії Марк Вілкінс — швейцарський режисер, співзасновник галереї The Naked Room i співорганізатор вінтажного маркету Kyivness, що будує екологічний котедж на березі річки. Класний дядько, що тут скажеш.

Спускатись і переправлятися на яхту було легше, бо процес вже налагоджений і зрозумілий. А от відійти від берега було не так просто: мілина, мотор заблокований очеретом, вітер прибиває яхту до берега.

Спочатку Олег із Максимом виштовхнули яхту з мілини, але через вітер і заблокований мотор ми не могли рухатися далі. Олег намагався вивести двигун з очерету — трохи допомогло. Потім ми з Романом на човні відвезли якір якомога далі та спробували звідти витягнути яхту на якорі — не допомогло. Зрештою капітан спустився у воду й виштовхнув яхту — так, наче все, що ми до цього зробили, нічого не вартувало, а він просто взяв і виштовхнув.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Потім шукали місце для ночівлі на заході сонця (а він, до речі, був фантастичним і дуже неочікуваним, бо ще пів години тому небо було затягнуте хмарами й про сонце не було й мови).

Знайшли його вже близько 23-ї години — піщаний пляж посеред очерету.

Вечеря і перша ночівля на яхті.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

День 3

02.06.2021

Прокинувся посеред ночі з відчуттям того, що я задихаюсь десь у труні. Такий собі досвід, але відкриття дверей каюти допомогло.

Чудовий світанок, багато пташок. Зробив світлину з чаплею на довгій витримці. Вона (світлина) вийшла майже випадково, але кадр дуже крутий. Тепер не знаю, чи варто знімати далі чапель, чи зможу зняти щось краще? Але я намагатимусь.

Після сніданку пішли знімати острів, біля якого ночували. Дуже крутий змішаний ландшафт, у якому пустеля різко переходить у ліс. Відчувається дуже сюрреалістично.

Доволі дивно усвідомлювати, що ми обійшли майже весь безлюдний острів і повернулися на наш корабель. До цього таке траплялося тільки в книжках.

Перед відправленням ми вимили яхту, бо вчора, коли виштовхували її з очерету, наносили купу бруду. Я взяв на себе ініціативу мити палубу (здається, так я компенсував те, що вчора зробив замало, щоб витягнути яхту).

Потім пішли до затопленої церкви. Оскільки у нас був ще час до прибуття у Ржищів, ми походили під вітрилом, познімали краєвиди, налякали стаю лебедів і зняли, як вони красиво злітають над водою.

Спасо-Преображенська церква
Пам’ятка архітектури XIX ст., що вціліла у затопленому Канівським водосховищем селі Гусинці.
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У Ржищеві нас зустрів Богдан Попов — еколог, директор екологічної дослідницької станції «Глибокі Балики», де ми зупинилися на ночівлю.

Із особистого: дуже радий, що тут є нормальний душ (фото не маю, просто уявіть). Але здається, ми всі цьому раді. Усі потроху обпалюють обличчя (навіть з огляду на те, що сонця майже немає), у всіх дуже висохли руки. Завтра нас мають навчити в’язати морські вузли, бо в цьому є нагальна потреба (іноді треба прив’язувати човен, кранці (пристрої вздовж борту судна. — ред.), одяг, а звичайними вузлами це робити не дуже надійно; до того ж морські вузли легко відв’язувати, навіть якщо мотузка мокра). Вести щоденник стає складніше через втому, що накопичується. І це тільки третій день експедиції. Сподіваюсь, із часом буде легше.

День 4

03.06.2021

Чудовий був світанок. Максим так надихнувся, що взявся писати звук світанку. Щоб йому не заважати, я пішов спати далі.

Коли повернулися на яхту, капітан сказав, що треба змінювати плани, бо з таким вітром ми не зможемо пристати до Трахтемирова. У найкращому разі буде як позавчора, коли ми застрягли в очереті (здається, що то було вже три тижні тому). Тому сьогодні будемо ходити вздовж лівого берега Дніпра, а ночувати на яхті. Через скасування ночівлі на суші вирішили злити матеріали та зарядити техніку зранку, поки є доступ до мережі (а це є дуже важливим для нас чинником).

Насправді все виявилося не так страшно. Вітер був доволі міцним, але капітан провів нас між островами, за якими ми майже весь час ховалися від того вітру.

Трахтемирів
Півострів і однойменне село на правому березі Дніпра. Відомий як колишня козацька резиденція та місце з численними археологічними знахідками.

Зрештою, ми знайшли тиху бухту з чудовими краєвидами. Запланували тут пообідати, а на ніч знайти інше місце для стоянки.

До речі, це був поки найдовший період, коли я вів яхту. Залежно від швидкості дуже різко змінюється її маневреність — цей нюанс треба брати до уваги.

Під час стоянки в бухті в нас відв’язався якір і яхту понесло течією. Вчасно це помітивши, капітан Василь замінив якір на менший (який у нас був — і в цьому нам дуже пощастило). Новий якір ми закинули в коріння водяного горіха, щоб він вже точно втримав яхту та нас на ній.

Висадилися на берег. Місцева інфраструктура (наприклад, пірс зі старих дверей) вражає.

Знімати на березі мені майже ні́чого. Але сам факт того, що нам треба плисти на човні від яхти, висаджуватися на берег, вивчати місце висадки, стає вже природним і навіть трохи рутинним (на четвертий-то день експедиції). Але коли замислюєшся над цим — досі якийсь сюрреалізм із пригодницьких романів.

Капітан Василь приготував дуже смачний суп, салат і бутерброди з рибними консервами (а за межами дому, як усім відомо, консерви смакують найбільше).

Опісля двох операторів знову висадили не берег, а ми з Олегом і Каріною попливли далі на човні, щоб записувати звуки та знімкувати птахів. Це було фантастично! Неймовірне єднання з природою. Незважаючи на те, що треба було працювати, це було неймовірно круто та комфортно.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Дорогою до яхти зустріли рибалку, трохи з ним поспілкувалися. Є варіант зустріти його завтра зранку на риболовлі. Ми підійшли до яхти й чекали, поки хлопці закінчать знімати на берегу, коли чуємо — до нас звертаються. Той рибалка підійшов до яхти та подарував Каріні вудочку. Це було дуже мило.

Забрали хлопців із берега, де вони познайомилися з військовими (поруч полігон і тривають навчання). Після невеликого обміну враженнями всі пішли спати. За планом завтра всі встають о 4-й ранку, бо місця фантастичні й познімати на світанку має бути дуже круто. Подивимося, що з цього вийде.

Сьогодні спимо з відчиненими дверима й ілюмінатором. Сподіваюсь, обійдемося без нападів клаустрофобії. Було б добре, якби ще й комарі не з’їли. До речі, всі ті спреї, що ми взяли зі собою, їх не завжди зупиняють.

Нехай читач пробачить мені за те, що ще не сказав жодного слова про технічні подробиці зйомки, але й до цього час неодмінно прийде (сам не люблю, коли ламають «четверту стіну», але Дюма так робив — тож чому мені не можна).

День 5

04.06.2021

Писали звук, поки світанок ховався за хмарами.

Теплішає. Настав перший день експедиційних шортів, а разом з ними — перехід до Переяслава. Перед цим необхідно було витягти якір, що було не так просто, зважаючи на те, що він зачепився за коріння. Шанс втратити другий якір у нашій «Бухті загублених якорів» (а саме так ми її назвали) нас не дуже тішив. Добре, що витягнути його нам все-таки вдалося.

П’ять годин ходу та десь чотири з них — під вітрилами. Упродовж цього часу Максим встиг поголитися, а Олег — попрати речі, як це раніше робили моряки. На жаль, у цьому випадку речі стали ще брудніші.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У Переяславі ми зайшли в найближчий ресторан на вечерю. Там на першому поверсі святкували весілля — і тут у мене в голові зіткнулися два світи. Провінційний гламур і ми — немиті декілька днів, у зручному та практичному, проте не дуже чистому одязі. Та ще й дорвалися до розеток, щоб зарядити батареї і злити матеріал.

Потім ми поїхали заселятися на якусь спортивну базу. Судячи з її стану, нас там чекали 10 років і весь цей час там нікого взагалі не було. Але я встиг зайняти кімнату, окрему від голосних операторів.

Зірки познімати не вдалося, бо не дуже зрозумів, до чого ті зірки прив’язати. А знімати зірки без контексту навколишнього середовища — тупо.

День 6

05.06.2021

Фантастичний світанок.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Після світанку поспав до 9:30. Вважай, виспався, а що головніше — добрався до душу. Сьогодні буду ночувати на яхті, щоб знімати на довгій витримці вночі та на світанку, бо після цього обіцяють багато дощів.

Сніданок у тому ресторані не вдався, довелося їхати в інший. А там нам увімкнули Лепса (вибісило).

Сьогодні знімали у музеї архітектури просто неба. Музей дуже крутий, з відтвореними хатами кінця XIX — початку XX століття. Кілька хат перевезені із затоплених селищ. Виглядає все дуже цікаво, без шароварщини, тим паче музей космосу в церкві (частина заповідника «Переяслав», містить колекцію речей, пов’язаних із освоєнням космосу. — ред.).

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини
Розташований в околицях Переяслава, входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Після цього до нас приїжджали журналісти, щоб дізнатися більше про мандрівку та про місця і людей, яких ми бачили на шляху.

Я думав, що яхта лишається на мене і я буду головний, але виявилось, що Максим з Романом вирішили теж заночувати на яхті, щоб знімати природу та записати звук.

На вечерю був шашлик. Це розкіш в умовах експедиції — нормальна вечеря. Дуже рідко на таке вистачає часу.

Після вечері я облаштував собі офіс на пірсі. Було зручно, а от зі зніманням зірок нюанс — багато паразитичних засвіток від ліхтарів яхт-клубу. Спробуємо щось зробити з цим.

День 7

06.06.2021

Одягнув на голову камеру GoPro й налаштував техніку. Зняти, як проходить мій ранок зі зйомкою світанків та усім таким — здається, не найкращий вибір, бо дуже багато хмар. Світанку майже не було.

Наступний підйом о сьомій. Ще є кілька годин, щоб поспати. Зранку падав дощ. Через те, що ми для чогось помінялися спальними місцями з Максимом і Романом, я спав у носовій каюті з люком. І той ранковий дощ, стукаючи по люку, здавався мені дуже страшним. Але таке враження складалося тільки в цій каюті.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Зробив кави (не тільки собі, раптом що), взяв пакунок зі сніданком та ми поїхали писати інтерв’ю з учасниками ГО «Старий Дніпро», які саме готувалися до запливу. Інтерв’ю затягнулося, сніданку так і не було, але ж ми експедитори, нам не звикати. Також дуже класно познімали чаплю.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Враховуючи те, що спав менше чотирьох годин, дуже сильно вирубає, особливо під час інтерв’ю. Але я ж експедитор, мені не звикати.

Після інтерв’ю повернулися на яхту, пообідали. Потім поїхали з нашим героєм Миколою Богатирем оглядати місця, де раніше були села. Коли ми дійшли до затопленої церкви в селі Циблі, довелося розвертатися, бо почався шквальний вітер і дощ. Але вони швидко закінчилися, і вийшло сонце. І той момент, коли сонце вже світить, а дощ ще не скінчився — просто казковий.

Після приходу в порт повечеряли й поїхали ночувати на базу.

Перед сном зробили невелику зустріч щодо покращення знімального процесу та комунікації всередині команди.

День 8

07.06.2021

Фантастичні світанки на цій базі. З іншого її боку виявилася затока — і тут світанок був напрочуд гарним. Дуже класно вийшло: ночівля в тому ж місці, а світанки зовсім різні.

У душі майже не було гарячої води, таке собі…

Записали два інтерв’ю: з нашим героєм Миколою та переселеними мешканцями затоплених сіл. Не дуже багато кадрів вийшло, проте ми ж не женемося за їхньою кількістю.

Потім — вечеря і обговорення планів на подальшу експедицію. Вийшли з яхт-клубу дуже пізно, але яке ж чудове небо було в цей час. Воно варте всіх затримок. Дуже радий, що ми вийшли саме тоді.

Після декількох годин плавання ми знайшли острів, біля якого зупинилися на ночівлю. Тут багато комарів, але нас це не лякає, ми ж експедитори.

За збігом обставин острів виявився частиною затопленого села, про яке ми знімаємо історію. Крім цього, він навпроти місця нашої попередньої ночівлі. Перед раннім підйомом (усім треба встати о четвертій ранку) вирішили познімати зірки та нарешті записати звук.

День 9

08.06.2021

Сьогодні вся команда прокинулася на світанку. Знімали відео й писали звуки. А особисто мені нарешті вдалося зняти сонячний диск на світанку. Може, це сонце вийшло подивитися на всю нашу команду?

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Після цього вдалося ще хвилин 40 поспати (всього вийшло 3 години 40 хвилин). Потім сніданок, підготовка яхти до виходу, поповнення запасів води. Бонусом поставили мотор на човен. Мотор знадобився майже одразу, і виявилося, що я вмію ним користуватися.

Погода сьогодні по-справжньому літня. Навіть видався час трохи полежати під променями сонця. Але це тривало недовго: через годину почалася злива. Це було дуже красиво, і я встиг її зняти, але це мало свою ціну. Добре, що у нас на борту є пакет рису: тепер моя камера засипана рисом, який має увібрати вологу. Чекаю і сподіваюсь, що камера оживе.

Увечері записали інтерв’ю з капітаном яхти Василем (який за сумісництвом — один із героїв нашої історії про вітрильний спорт). Його я знімкував на фотоапарат Максима (дякувати богу та одній з наших операторок Олі, що вона дала йому свій Canon на час експедиції).

Технічні особливості зйомки на яхті полягають у тому, що потрібен або ширококутний об’єктив (щоб знімати те, що діється на яхті), або телеоб’єктив розряду 400 мм (щоб знімати щось за її межами). Об’єкти зйомки виявляються або дуже близько, або дуже далеко. З новою камерою довелося звикати до нових фокусних відстаней.

Сьогодні нашого капітана Василя замінив його син Іван. Перезміна капітанів відбулася дуже швидко і без зайвих емоцій: попрощались, привітались, загрузили продукти та відпливли трохи подалі від берега, бо нам все ще подобається наш новий мотор на човні.

День 10

09.06.2021

Прокинувся для зйомки світанку. Але через те, що батарея на фотоапараті Максима (який тимчасово став моїм) швидко розряджається, світанок теж довелося знімати дуже швидко. Проте була змога виспатися.

Прокинувся вдруге о 8:30 з відчуттям того, що виспався так, що аж соромно. Після сніданку ми відремонтували руль яхти й пішли до нашої наступної зупинки — Григорівки.

Новий капітан якраз перевірив, як ми можемо ставити вітрила, навчив нас в’язати кілька морських вузлів. Також ми відпрацювали сценарій «людина за бортом», внаслідок якого я покупався і був дуже задоволеним.

Людина за бортом
Маневр, що виконують на кораблі для порятунку людини, що впала за борт (англ. man overboard).

Під час переходу мені фантастичним чином вдалося домовитися про нову змінну камеру від Canon, поки моя буде в ремонті.

Після пошуку пристані в Григорівці ми пришвартувалися біля старої човникової станції (із другого разу, бо невеликий шторм, що якраз почався, зносив яхту до пірса).

Усі взяли свої речі й понесли на ночівлю до дядька Сашка (Олександр Кравченко — житель села Григорівка, художник, що відновлює козацькі традиції. — ред.). Як не дивно, дорогою ми потрапили під зливу. Знову. Приготували вечерю. Наш новий капітан Іван чистив картоплю разом зі мною та Каріною. Як він пояснив, капітан — це тільки на яхті, а тут він звичайна людина.

Після дощу вийшло сонце — і це дало фантастичний світловий малюнок. У цей час із пасовища якраз повернулися кози та барани. Кози, до речі, дуже дружні.

Вечеря видалася дуже душевна. Якраз тоді приїхав наш капітан Василь, привіз нам продуктів і (що особисто для мене найголовніше) — змінну камеру. Якщо повимахуватися, то я сказав би, що хочу «одиничку» (Canon EOS-1D X), а дали Canon EOS 5D Mark IV. Але вимахуватися не буду, і я дуже вдячний, що це можливо було організувати (а якби не вдалося, у мене був запасний план). І я дуже радий, що до мене повернулася камера звичного мені розміру, до керування якою я вже звик. В умовах експедиції це дуже важливо.

Капітан Василь трохи з нами посидів, і йому вже час було їхати. Увечері я помітив набряк на нозі. До цього вважав, що це я натер взуттям, а виявляється, мене хтось вкусив. Я розраховував на те, що змащу маззю від укусів і все мине (не мине, але це поки сюрприз).

День 11

10.06.2021

Як завжди прокинувся о 4-й знімати світанок. Рома тим часом бігав кімнатою і шукав шнур від телефона. Забув у нього запитати, чому він не підготував його ще вчора. А світанок з усіма кольорами та диском сонця — краса!

Попрохав Каріну, якщо буде змога, заїхати в лікарню, щоб щось зробити з ногою. Вона спитала про це в господарів. Ті відповіли, що мені допоможе компрес, і швидко дали все для цього необхідне.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Поїхали знімати заповідник у Трахтемирові разом із його старшим науковим співробітником Дмитром Івановим. Бачили жахливу картину, де частину лісу розчистили під поля. На землі лежали купи викорчуваних дерев.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Потім поїхали на обід. Ще дуже хочеться в душ і помити голову.

Після обіду пішли яхтою на озеро Бучак. Гарні краєвиди, але підйом був доволі тяжким, а тим більше з урахуванням моєї опухлої ноги.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Повертаючись назад, зняв чудовий захід сонця. У такі моменти взагалі стає байдуже, о котрій ти прокинувся, скільки спав, коли їв і як себе почуваєш. Хочеться просто знімкувати та насолоджуватися цією красою. Макс політав на дроні. Ще кілька днів тому йому було страшно запускати дрон із яхти, а тепер із цим взагалі жодних проблем. Молодець, еге ж?

Після причалювання ми повернулися до дядька Сашка, щоб повечеряти, зарядитися та помитися (це — одні з найголовніших речей в експедиції). Помити мені вдалося тільки голову, чому я дуже радий. Після вечері забрали всі свої речі й пішли ночувати на яхту. Завтра — ранній підйом і шлюзування.

Перехід через Канівський судноплавний шлюз — обов’язковий процес для суден, які хочуть перейти з Канівського водосховища вниз по Дніпру до Кременчуцького, бо через гідроелектростанцію ці водойми розташовані на різних рівнях. Процес триватиме близько 3 годин, і для цього потрібно завчасно реєструватись.

День 12

11.06.2021

Піднявшись на борт, почув «Іменинник на борту» й оплески. Приємно. Дуже приємно. Перед сном вирішив все-таки прийняти душ на яхті. Для цього необхідно було нагріти чайник та помитися в гальюні, безпосередньо між унітазом і мотором від човна. Це наче й цікаво, але зважаючи на пізню годину, втому й моє погане самопочуття, це викликало певний дискомфорт.

Перед сном випив жарознижувальне та приготувався через півтори години зустрічати світанок. На світанку був дощ, що дало мені змогу зняти два кадри та лягти спати далі. Сказав усім, що сьогодні зранку я їм допомогти ні в чому не зможу. Що мені погано і все таке, а не просто ліньки.

Гальюн
Звис на носі вітрильника, згодом вбиральня для екіпажу корабля.

Прокинувся о 7-й ранку й наче виспався, хоча ще хвилин 10 сидів і не міг зрозуміти, що краще одягти. Не те, щоб був великий вибір — просто не розумів, що відбувається. Вдягнувся як завжди (головне — дощовик, бо злива й не думає завершуватися). І це був правильний вибір, бо під час підготовки яхти до шлюзування та зйомки цього процесу все, що не покрите дощовиком, наскрізь мокне за три хвилини.

Ми дочекалися своєї черги та зайшли у шлюз, попередньо поставивши камери в необхідних частинах яхти. Під час шлюзування необхідно було накинути кормовий і носовий швартові на гак фіксувального механізму шлюзу. Довелося підходити декілька разів, бо в Романа не виходило накинути носовий швартовий, але після того, як був накинутий кормовий і яхта зафіксувалась, ця проблема була вирішена.

Шлюз закрився, і з нього почали викачувати воду. Ти просто бачиш, як рівень води падає, а стіни наростають над тобою. Після завершення шлюзування (а дізнатися про його завершення можна тільки по тому, як баржі перед нами почали відшвартовуватися) вийшли в мальовничу затоку, де розташований річковий порт славетного міста Канів, що для нас дуже зручно.

Швартов, швартовий
Сталевий, синтетичний або рослинний трос, призначений для кріплення корабля до причалу або іншого плавзасобу.
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Після причалювання ми одразу записались у лікарню, оскільки стан моєї ноги погіршувався. Стільки булінгу та погроз, як від цих лікарів, я не пригадую!

Але ногу треба швидко лікувати. Дякувати богу, Максим згадав, що мати його однокласника — дерматологиня. Зв’язавшись із нею, ми описали ситуацію та показали світлини ноги. Вона призначила курс лікування антибіотиками.

Найближчі аптеки були або зачинені, або не викликали жодної довіри. Тому ми вирішили замовити в найближчому кафе обід для всіх, а потім купити ліки в нормальній аптеці. Поки нам готували обід, зайшли на пошту за жорстким диском, що прислав наш режисер Коля. (Привіт, Коля, міг би ще вафельок прислати. Хоча, мабуть, міг би — прислав би).

Повернулись у кафе забрати наше замовлення. То було, до речі, найкраще кафе в Каневі, судячи з карт Google. Хоча за зовнішнім виглядом так і не скажеш — такий собі неогранований алмаз канівської гастрономії. Купивши рекомендовані ліки, ми повернулись обідати на яхту. Зробивши компрес і пообідавши, я випив антибіотиків і ліг трохи поспати — чудово, що ситуація це дозволяла.

Коли я прокинувся, ми зібрали речі та поїхали заселятись у гуртожиток Канівського заповідника.

Після заселення я планував разом із Каріною та Олегом піти поспілкуватися з нашими завтрашніми героями, але знявши компрес та побачивши, як розпухла нога, передумав. Вигляд моєї кінцівки в цей момент почав мене дуже лякати. Стало набагато гірше, і ти не розумієш, що з цим робити — через це починається легка паніка. Коли повернулися Каріна й Олег, дуже натхненні розмовою з нашими героями, я сказав, що якщо завтра мені не стане краще, я вимушений буду покинути експедицію.

Зважаючи на це, ми вирішили знову проконсультуватись у лікарки. Вона сказала, що потрібно не навантажувати ногу, тримати її в сухості та продовжувати лікування. Оскільки перші два пункти не співпадали з планом експедиції, було вирішено евакуювати мене до Києва негайно.

Перед від’їздом я встиг випити ще дозу пігулок, а Роман зробив мені укол. З усіма попрощався, а оскільки полишав експедицію, усім відверто сказав про своє ставлення до них під час цієї поїздки. І мене за це навіть не побили. Може, через відвертість наші стосунки навіть покращилися.

День 13

12.06.2021

Близько 00:30 мене забрав Богдан (засновник Ukraїner. — ред.). За дві години він домчав до Канева, щоб забрати мене! Половину дороги чи то ліки, чи то втома вирубали мене. Дорогою Богдан порадив мені дуже гарну дерматологічну клініку в Києві. Прийшовши додому, я нарешті прийняв нормальний душ і ліг спати.

На ранок набряк був меншим! Я записався на прийом у клініку. Поснідав, розібрав речі й техніку з експедиції, навіть домовився найближчим часом віддати телеконвертер (частина оптичної системи фотоапарату. — ред.). Поїхав у клініку. Дякувати богу, що є такі чудові, професійні й компетентні лікарі. Лікарка підтвердила призначений курс лікування, додала ще два препарати. Уважно роздивившись світлину, зроблену у вечір укусу, ми знайшли дві дірки. Виходить, що то був укус гадюки!

Також лікарка сказала, що найважчий період позаду, антибіотики вже почали діяти й можна помірно розминати ногу. На основі цієї інформації я вирішив, що завтра чи післязавтра повернуся в експедицію. Може, зухвало, може, тупо, а втім… Погодивши це рішення з іншими членами команди, вирішили, що я таки повернуся в експедицію. Увечері через ходіння нога знову набрякла, але вже суттєво менше.

День 14

13.06.2021

На ранок набряк значно спав, що дуже мене потішило. Як і інших членів команди, що запитували про моє самопочуття (кльово, ще не забули про мене!). Забронював машину через сервіс «Блаблакар» на 16:00, о 18-й вже маю бути в Каневі. Купивши смаколиків та знову зібравши техніку, випрані речі та нову аптечку, виїхав до Канева. До речі, це був мій перший блаблакар, що спрацював.

О 17:58 заїхали в Канів! Дуже дивно проїхати автівкою за дві години той шлях, що тривав майже два тижні. Канів знову зустрів дощем.

Коли команда повернулася зі зйомок, було дуже дивне відчуття. Я не розумів, чи не бачився з ними три години, чи то два місяці. Зібралися всі разом, до нас навіть приєднався наш капітан Іван (він був здивований мене побачити). Обговорили плани на наступні дні експедиції.

На вечерю Олег запік рибу. Після цього треба йти спати, завтра знову знімати світанок.

День 15

14.06.2021

Цей світанок вартував повернення в експедицію! Туман над рікою, сірі чаплі літають біля тебе майже зграями — неймовірно надихає.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Після сніданку домовилися дозняти наших героїв Віталія та Євгенію, орнітологів із Канівського заповідника. Нарешті я з ними познайомлюся. Дуже приємні орнітологи, і дуже приємно бачити, як вони горять своєю справою.

Знімали здебільшого проходочки заповідником. Мені обіцяли не дуже напряжний день, що було б дуже добре для моєї ноги (їй, до речі, вже краще). Але з урахуванням рельєфу заповідника це було тяжкувато, причому не тільки для мене.

Додаємо до цього ще купу комарів, які впродовж усього дня хотіли нас з’їсти (незважаючи на всі засоби захисту). Після зйомок на природі ми швидко пообідали та повернулися до героїв дознімати інтерв’ю. Під час нього було важко тримати увагу, але коли настав мій час знімати, увага повернулася.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Після інтерв’ю ми випили чаю з нашими героями. Олег вирішив подарувати Євгенії свій ручний штатив. Це було дуже зворушливо (тим паче, що їй він неодмінно знадобиться).

Після чаювання я встиг зняти дуже красивий захід сонця. Чомусь мені здається, що Шевченко бачив саме такий захід сонця свого часу.

Після цього вечір пішов швидко: укол, вечеря та обговорення планів на завтра. А ще треба заварити собі чай на ранок, дописати щоденник — і спати. Завтра знову чекає чарівний світанок.

День 16

15.06.2021

Повертаюсь у звичний режим.

Те ж місце, але зовсім інший світанок. Дуже гарно, але, мабуть, той вчорашній із туманом мені сподобався більше.

Після цього була змога ще поспати. Сніданок, виїзд на яхту. Виявилося, що десь загубили драбину. Тепер яхта без драбини, а вона була дуже зручна, якщо необхідно спуститися з яхти на берег. Далі за планом — висадка на острів бакланів. Але перед цим капітан зробив нам іспит — «людина за бортом». Ми доволі довго витягали той кранець, що грав роль людини за бортом.

Висаджуватися на острів бакланів вирішили на «Жабі» втрьох з Олегом і Максимом. У тому місці виявилася доволі сильна течія, що ускладнювало причалювання. Ця висадка була справді схожа на якийсь момент із пригодницької книги.

На острові немає людей, крім нас, але є колонія бакланів, яка нам не дуже рада. Весь острів у їхньому посліді, який дуже кислотний. Через це ми замотали всю техніку в пакети та повдягали дощовики. І це навіть допомогло, хоча дощовики все одно потім довелося прати. Ситуація на острові така собі: сморід бакланячого лайна, де-не-де лежать трупи птахів, що випали з гнізд, і шматки неперетравлених рибин, яких збльовують баклани.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У таких умовах поводитися необхідно якомога тихіше, щоб не привертати увагу птахів.

Ми записали звук і відео 360. Про фото 360 забув, був зосереджений на самих птахах.

Робота продюсерки в той час, коли на інших блюють баклани.

Після повернення на яхту ми вирішили ще раз заїхати в Канів на дозаправку та взяти про всяк випадок ще пального. Хоча за розрахунками того, що було у нас на борту, вистачало до Черкас.

Дорогою до Канева зварили пасту. Повечеряли, обговорили останні зйомки, поділилися своїми емпіричними враженнями. Заправившись ще пальним і водою, пішли в сторону Черкас.

Майже за годину я пішов спати до каюти, бо ті ліки мене дуже вирубали. Прокинувся посеред якогось ґвалту: всі в рятувальних жилетах і метушаться. Роман сказав, що йде гроза.

Вийшовши на палубу, я в цьому впевнився. Горизонт перед нами був осяяний блискавками. Мені саме вчасно зробили укол, поки не почався шторм. Після уколу я пішов у каюту взяти камеру й почув, як щось вдарилось об яхту та голос капітана: «Людина за бортом!». У цю ж мить до каюти зайшов Максим. Не дуже розуміючи, що відбувається, я запитав його, чи це не жарт. Він відповів, що ні.

Взявши ліхтарик і камеру, я піднявся на палубу. Виявилось, що ми наскочили на навігаційний буй, і внаслідок цього відірвало наш надувний човен. Команда спрацювала швидко, і впродовж хвилини наш човен був врятований.

Прив’язавши його знову до яхти, ми пішли на Черкаси, назустріч грозовому фронту. Видовище неймовірно красиве, але в тих умовах знімати його доволі складно. Майже не контролюєш результат зйомки, а коли передивляєшся те, що назнімав, пропускаєш велику серію блискавок.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

За годину ходу й наближення до шторму (який за цей час неймовірно розрісся) ми вирішили повернутися і шукати місце, де можна пристати й перечекати грозу. І ми наче щось таке побачили: пляж і ліхтар поряд з берегом.

День 17

16.06.2021

Нам пощастило, і ми знайшли таке місце. І навіть змогли нормально пришвартуватися на тому пляжі. Це було дуже вчасно: шторм посилився, і окрім зливи, що супроводжувала нас останні півтори години, над нами навис і грозовий фронт.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

А ми тим часом сиділи в каюті, слухали дощ, раділи тому, як нам пощастило тут пришвартуватися, та згадували страшні історії, пов’язані з електрикою. Бо гроза поруч, треба ж згадати всілякі цікаві випадки. А найприкріше в цьому те, що команда пила лікер, а мені через ті антибіотики не можна.

О пів на третю вирішили залишити Каріну й Олега на вахті на пів години, а іншим поспати. І о 4-й ранку, на світанку, виходити далі до Черкас. Вранці зливи вже не було, але небо та все навколо нагадувало про нічну грозу.

Через деякий час нам вдалося побачити чудовий світанок останнього дня нашої водної експедиції. І це притому, що трохи позаду нас так і наздоганяв той (а може, і не той, а просто схожий) грозовий фронт.

Перед Черкасами мені пощастило поспати ще годину. Каріна розбудила перед мостом, для проходу під яким нам треба було завалити щоглу.

Щогла
Високий стовп на вітрильному судні, призначений для встановлення вітрил.
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Як це робити — ніхто, крім капітана, не знав. Але після його пояснень і чіткого керівництва це виявилося доволі просто та швидко. За словами Івана, ми з цим гарно впоралися. За нашими відчуттями, також все було добре. Після проходу під мостом поставили щоглу на місце (із цим теж не виникло якихось суттєвих складнощів).

Нарешті поснідали! Всі були дуже стомленні до цього моменту, тому вирішили пришвартуватись у яхт-клубі й поспати пару годин. Прокидатися всім було дуже важко. Але попереду екзамен, а перед ним треба помити яхту. За це з ентузіазмом взялися Роман і Максим, поки всі інші наводили лад у каютах та збирали свої речі.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Екзамен був більше формальністю, бо ми вже дуже добре знали, як, і вміли ставити та спускати вітрила. Але в дощ це робити ще цікавіше. Після екзамену треба було завершувати й нашу експедицію. На березі нас зустрічали журналісти (доволі незвично бути з іншого боку камери). На цих інтерв’ю експедиція завершилась, але знадобиться ще не один день, щоб це усвідомити.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Як і обіцяв, порівняльне фото до і після експедиції. Здається, нічого не змінилося.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Автор,

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Шеф-редакторка:

Євгенія Сапожникова

Редакторка:

Наталія Понеділок

Коректорка:

Марія Горбач

Слідкуй за експедицією