«Опіум народу» — ось як радянська влада називала релігію, а разом із нею — релігійні свята та звичаї їх проведення. Всі різдвяні традиції не просто скасовували, а замінювали на вигадані. Так замість автентичних колядок з’явилися колядки про комунізм і Леніна, комуністична зірка на ялинці — замість Вифлеємської, а Дід Мороз — замість Святого Миколая.
Різдвяні дні спеціально зробили робочими, а ввечері так звані добровольці патрулювали вулиці й записували імена всіх колядників і маланкарів, щоб наступного дня виписати їм догану на роботі чи насварити дітей, якщо ті вертепували. Були й випадки затримання й арештів. Найвідоміший з них — Арештована коляда 1972 року.
Арештована коляда в Києві і Львові
12 січня 1972 року КДБ заарештував учасників різдвяної коляди — всього 19 осіб у Львові й Києві. Серед затриманих були молоді інтелігенти, зокрема поет Василь Стус, літературний критик Іван Світличний, публіцист В’ячеслав Чорновіл, поетеса Ірина Стасів-Калинець, мисткиня Стефанія Шабатура та філософ Євген Сверстюк.
— Ті, що мали бути заарештовані (був би той вертеп, не був би той вертеп) — все одно були вже в списках, слідство вже було проведено в основному на кожному, і всі вони мали бути заарештовані. А ми не були дисидентами, багато з нас. Ми були українськими патріотами.
Ігор Калинець, письменник
«Радітєльскіє дружини» в Харкові
Попри переслідування колядників, наприкінці 1980-х у Харкові з’явився осередок Спілки української молоді, де започаткували щорічну традицію організовувати вертепи й колядування для місцевих дітей і молоді.
Фото: Євгенія Седнєва.
Виховник спілки Костянтин Черемський пам’ятає, як вони ходили колядували по квартирах у 1982–83 роках. Тоді існували «радітєльскіє дружини», які під час коляди стояли біля під’їздів будинків, щоб туди ніхто не заходив. Репресії тривали, але традиція колядування в Харкові зберігалась.
— Намагалися це (вертепування. — ред.) не фотографувати, бо, на жаль, за цим всим спостерігали, слідкували. Всі одягалися, на відміну від лялькового вертепу, в пошиті однострої, імпровізований одяг, і робили вистави самі для себе. Цю традицію вони передали нашому колу. Ми її урізноманітнили, осучаснили і почали впроваджувати активно в життя.
Костянтин Черемський, виховник Спілки, лікар
Фото: Олександр Хоменко.
Заборонена коляда у Криворівні
У радянський період забороняли церкву, а разом із нею й коляду в карпатському селі Криворівня. Тому гуцули робили все таємно. Колядували так званими верхами (верхньою частиною села), щоб ніхто не бачив, адже за це влада могла карати. В містах тексти коляд могли переписувати, замінюючи Ісуса на Леніна, бо КДБ переслідував колядників.
Фото: Дмитро Бартош.
— Плясали верховинці у нас біля церкви, ну й криворівнянці дехто там до них долучавсі і біля церкви майже кожного року плясали. І то воно шос таке було, знаєте, коли почуєш той плєс, то воно дійсно якос боляче ставало на душі. То нічьо не заборонено, там нічого такого не було, такого антидержавного в тих колідах.
Іван Зеленчук, учасник коляди в Криворівні
Розгін Маланки в Белелуї
У галицькій Белелуї, як і в сусідніх регіонах, у другій пол. XX ст. під заборону потрапило святкування Маланки. Місцеві розповідають, що навіть коли приїхала міліція розганяти маланкарів, їхній завідувач клубу Михайло Герліб закликав ряжених не розбігатися, а продовжувати святкувати. Врешті відстояли власну традицію, хоч потім чоловіка викликали на допити та змушували писати пояснювальні записки.
Фото: Артем Галкін.
— Був сам тоді учасником Маланки, де мене і в КДБ викликали, і міліція викликала. Вони не любили тоді, щоб народ збирався, щоб гуртувався. Не любили таких традицій. І я мусив місяць ходити у КДБ, писати пояснюючі, писати слова, що немає дійсно в меланкових дійствах релігії.
Михайло Герліб, завідувач клубу при Народному домі в Белелуї
