Кожен день українців — це боротьба за власну ідентичність, суверенність своєї держави та незалежність. Щодня гіркі звістки про загибель наших захисників і захисниць змушують серце завмирати. Такі новини вибивають землю з-під ніг, знерухомлюють і заважають тримати емоційну рівновагу, та мусимо продовжувати з усіх сил протистояти ворогові й не забувати тих, хто віддав за майбутнє країни найцінніше.
Продовжуючи жити, ми повинні пам’ятати, кому завдячуємо своїми відносно мирними буднями, а значить, і робити все, щоб ці жертви не були марними. Ділимося цитатами героїв-оборонців, які стали на захист країни зі зброєю і мужньо дали відсіч окупантам. Вони загинули, захищаючи свої родини, землю та цінності, та їхні голоси повинні бути почуті й ніколи не забуті нами.
Микола Мялковський
Народився в Луцьку. Навчався в Національному університеті «Острозька академія» за спеціальністю «Культурологія». Згодом кілька років жив у Польщі, де здобував освіту в Люблінському католицькому університеті та працював у департаменті стратегії та підприємництва мерії Любліна.
У перший день повномасштабного вторгнення написав заяву на звільнення, повернувся з Польщі і поїхав захищати Україну.
28-річний сержант загинув під час виконання бойового завдання 4 грудня 2023 року.
— Коли ворог атакує твою країну, природною реакцією буде зробити крок вперед і вдарити його. Звичайно, я кажу це дуже метафорично. З історії ми знаємо, що Російська Федерація розуміє лише мову сили. Тому найприродніша поведінка — хоч і зовсім неочевидна, адже ми в ХХІ столітті — взяти зброю в руки і показати їй місце.
Микола Мялковський
військовослужбовець
Артем Сачук
Був кандидатом у майстри спорту з шахів, віцепрезидентом Федерації шахів України. До початку повномасштабної війни працював проєктним менеджером в офісі реформ Кабміну та мав власний бізнес.
Із початку повномасштабної війни пішов у військо добровольцем. У квітні 2023 року був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
39-річний лейтенант загинув під час виконання військових обов’язків 26 листопада 2023 року.
— Я вважаю, що війна надовго. Мої очікування, що ще десь два з половиною або три роки ми воюватимемо в цій фазі, і я передбачаю, що через років десять ми матимемо повторення агресії. Якщо ви під час тривог знаходитеся у місті, ви маєте зважати на сигнали тривоги, шукати сховище. Якщо ви живете в приватному секторі, зробіть собі сховище у дворі. Якщо стався обстріл, одразу залягайте, закривайте руками голову, відкривайте рот, щоб не було контузій. І бережіть себе і близьких, працюйте на нашу спільну перемогу.
Артем Савчук
шахіст, підприємець, військовослужбовець
Дмитро Лесич
Випускник соціально-правового факультету Національного університету «Одеська юридична академія». До повномасштабної війни працював юристом в Одеському обласному центрі патріотичного виховання та організації дозвілля дітей та молоді.
24 лютого 2022 року записався до лав ТрО, а з 26 лютого почав служити в Нацгвардії України, в аеророзвідці спеціального призначення.
24-річний воїн із позивним Вайт загинув 30 листопада 2023 року внаслідок поранень, отриманих на луганському напрямку.
— Саме існування не тільки моєї професії, а й моєї держави наразі вирішується, і поставлено питання існування таких ознак держави як суверенітет, незалежність й інші притаманні сучасним державам риси.
Дмитро Лесич
юрист, військовослужбовець
Джалалудін Саід Мухамед Асан
Афганець із позивним Джонні родом із Кабула (Афганістан). Служив у афганському спецназі. Мав охоронну фірму. Вільно говорив англійською, фарсі, пушту, українською, російською і ще декількома мовами.
Жив в Україні з 1998 року та брав участь у Революції гідності, АТО та ООС. У лютому 2022 року склав присягу на вірність Україні у 112 бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Згодом перевівся до іншого підрозділу і воював на передовій.
Загинув у бою з російськими окупантами 20 червня 2023 року.
— Те, що в Київській області зараз спокійно і не відчувається війна, люди живуть як у повсякденному житті, — ходять на пляж, у магазини, кінотеатри… Це все завдяки хлопцям, які зараз на «нулі», в пекельних умовах приймають бій. Я просто хочу вклонитися перед ними і подякувати їм. Нехай тримаються.
Джалалудін Саід Мухамед Асан
військовослужбовець
Андрій Павленко
актор, режисер-документаліст
Випускник Київського національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого. У фільмографії Андрія понад пів сотні робіт, зокрема ролі в телесеріалах «Жіночий лікар» і «Мереживо долі». Також працював актором київських театрів «Ательє 16» і «Чорний квадрат». Із початком повномасштабного вторгнення доєднався до війська.
10 грудня 2023 року стало відомо про загибель Андрія.
— Вторгнувшись в Україну, путін думав, що жбурнув снаряд на Запад. Але виявляється, що це був не снаряд, а високоточний бумеранг.
Андрій Павленко
актор, режисер-документаліст
Василь-Яків Капустинський
активіст, громадський діяч
Народився в селі Білий Потік на Галичині. 2022 року закінчив магістратуру Західноукраїнського національного університету за спеціальністю «Психологія». Був членом Організації українських націоналістів, Молодіжного націоналістичного конгресу та «Пласту». Після повномасштабного вторгнення пішов до ТЦК, однак його не мобілізували, бо натоді ще був студентом. Тож Василь почав волонтерити й готуватися до війська. У грудні 2022 року долучився до лав 95 окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув 2 лютого 2023 року.
— Хочу бути там, де буду ще більш корисним.
Василь-Яків Капустинський
активіст, громадський діяч
Сергій Зелінський
волонтер, підприємець
Народився в селі Кізомис неподалік Херсона. З початком російської агресії у 2014 році почав активно волонтерити, а згодом очолив громадську ветеранську організацію. Разом із друзями-ветеранами АТО заснував у Херсоні піцерію Sale e pepe. Після повномасштабного вторгнення Сергій долучився до підпільного руху опору, а влітку 2022 року доєднався до лав 8 окремого полку спеціального призначення ССО.
Загинув 4 червня 2023 року.
— Є речі, які, незалежно від бажання, ми мусимо робити. І повинні робити добре, не зважаючи ні на що.
Сергій Зелінський
волонтер, підприємець
Микола Молоков
військовослужбовець, підприємець
Народився 1952 року в Росії. Навчався в Київському вищому танковому інженерному училищі та військовій академії. 1991 року приєднався до лав ЗСУ. Після звільнення з армії у 1994-му почав власну справу в будівельній сфері. З початком російської агресії у 2014 році повернувся до війська. Згодом працював інструктором у полку «Азов». Після початку повномасштабного вторгнення проводив інструктажі з бойової справи для полку ім. Кастуся Калиновського. Був найстаршим бійцем у складі білоруського полку та спеціалізувався на військовій розвідці.
10 листопада 2023 року пресслужба полку повідомила про смерть Миколи.
— Українці усвідомили себе як націю і це — велика справа. І навіть я, росіянин, повністю на їхньому боці (перекл. із рос.).
Микола Молоков
військовослужбовець, підприємець
Максим Кривцов
військовослужбовець, поет, фотограф
Народився 1990 року в Рівному. Закінчив Київський національний університет технологій і дизайну. 2014 року пішов в АТО до лав Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». У 2016 – 2019 роках служив у Нацгвардії. До повномасштабного вторгнення працював у Центрі реабілітації та адаптації ветеранів «Ярміз» та Veteran Hub. Також навчав дітей фотографії у клубі «Строкаті єноти». У 2022 році знову пішов на фронт. 2023 року видав свою першу поетичну збірку «Вірші з бійниці».
Загинув 7 січня 2024 року.
— Будильник війни
пробудив живих і мертвих
звірів і комах
птахів і вулиці
ставало холодно
хто поділиться коциком
чи пустить до себе у спальник?
Коли мене запитають
що таке війна
я без роздуму відповім:
імена.
Максим Кривцов
військовослужбовець, поет, фотограф
Андрій Яремчук
військовослужбовець
Народився в селі Якимівці на Волині. До повномасштабного вторгнення п’ять років служив у Французькому іноземному легіоні, де брав участь в антитерористичній операції в Малі, після чого отримав звання капрал-шефа. На початку повномасштабного вторгнення повернувся захищати Батьківщину. Спершу воював у лавах обʼєднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють», та згодом перевівся у воєнну розвідку, де очолив загін спецпризначенців.
Загинув 17 жовтня 2023 року, рятуючи своїх побратимів біля Купʼянська на Слобожанщині.
— Я б не зміг сидіти вдома, коли в моїй країні війна. Я б перестав себе поважати.
Андрій Яремчук
військовослужбовець
Анатолій Тегза
військовослужбовець, підприємець
Захисник із позивним Варвар родом із Закарпаття. Здобув вищу економічну освіту в Міжрегіональній академії управління персоналом. Згодом заснував власну агрокомпанію. Після початку повномасштабного вторгнення боронив Україну на посаді командира тактичної групи 8 окремого полку спеціального призначення. За успішне виконання бойових завдань був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». А вже посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув 14 липня 2023 року на околиці Бахмута.
— Всі бійці, що боронять свою країну, боронять і вас, щоб ви жили в мирі і злагоді.
Анатолій Тегза
військовослужбовець, підприємець
Віктор Суходольський
військовослужбовець, підприємець
Родом із Рівного. Був приватним підприємцем, а також служив у військово-транспортній авіації. 2014 року добровільно пішов служити в розвідку та вивчився на снайпера. Повернувшись додому, створив власний ютуб-канал «Дідусик ТВ», де в чат-рулетці спілкувався з росіянами, спростовуючи пропагандистські наративи Кремля. На початку повномасштабного вторгнення повернувся на фронт. 14 червня 2023 року отримав медаль «За хоробрість у бою».
Загинув 17 червня 2023 року поблизу села П’ятихатки на Подніпров’ї та Запоріжжі.
— У цій великій Перемозі буде проміжний етап — це звільнення наших територій, включно з Кримом. А святкувати будемо тоді, коли розвалиться рашка.
Віктор Суходольський
військовослужбовець, підприємець
Ігор Андрухов
медик, старший сержант
Народився в Павлограді (Донеччина). Після здобуття середньої освіти навчався в медичному училищі. 2014 року був мобілізований до ЗСУ. У складі 74 батальйону боронив Донецький аеропорт, за що 2015-го був нагороджений орденом «За мужність». Улітку 2022 року перевівся до 78 полку «Ґерць», де обіймав посаду начальника медичного пункту штурмового батальйону.
Загинув 8 липня 2023 року під час евакуації поранених.
— Головне, щоб не були забуті хлопці, які поклали свої життя, щоб про них пам’ятали. Бо, як то кажуть, «герої не вмирають перші два дні».
Ігор Андрухов
медик, старший сержант
Руслан Сенчук
ексголова Вижницької РДА, капітан
Родом із Хмельницького. Навчався в Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича. Очолював Вижницьку РДА у 2016–2019 роках. Вступив до лав ЗСУ у травні 2022-го. Мав звання капітана та був командиром роти протитанкових ракетних комплексів. Служив у складі 82 десантно-штурмової бригади.
Загинув 6 січня 2024 року та ще місяць вважався безвісти зниклим.
— У мене, як у чиновника, а тепер бійця відбулася кардинальна переоцінка цінностей: матеріальне — ніщо. Найголовніша цінність — людське життя. І коли бачиш, які вмотивовані хлопці гинуть, — це дуже боляче. Водночас я не вважаю, що українці в мирних містах і селах мають жити лише війною. Ми ж тут для того стоїмо і будемо стояти до Перемоги. Все буде Україна!
Руслан Сенчук
ексголова Вижницької РДА, капітан
Святослав Ковшиков
гранатометник
Народився в Бердянську. Навчався на філологічному факультеті Бердянського державного педагогічного університету. 2023 року вступив до лав ЗСУ. Проходив службу в 401 окремому стрілецькому батальйоні. Був гранатометником.
Загинув 20 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання.
— У нас все вийде. Україна буде вільною. Уся, без винятків. Україна починається з кожного із нас: з того, хто доносить недопалок до урни та не дає хабара. Ми і є наше майбутнє, ніхто, окрім нас, його не зробить.
Святослав Ковшиков
гранатометник
Олександр Андрухов
молодший лейтенант, командир взводу
Народився в місті Бар (Поділля). Навчався в Барському транспортному технікумі, а потім у технічному інституті, де пройшов військову кафедру і склав присягу на вірність Україні, отримав звання молодший лейтенант. Олександра мобілізували на початку повномасштабного вторгнення. Воював на Донеччині, був командиром взводу.
Загинув 29 грудня 2022 під час виконання бойового завдання.
— Держава — це ми. Почни з себе.
Олександр Андрухов
молодший лейтенант, командир взводу
Максим Штатський
науковець, військовослужбовець
Закінчив історичний факультет Запорізького національного університету, працював науковим співробітником Національного заповідника «Хортиця», досліджував історії німців-менонітів. Служив у складі 79 окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув 12 лютого 2024 року.
— Ніколи не думав, що буду… ветераном. Це якось дивно. Але я знаю купу неймовірно сталевих козарлюг, які робили й роблять чудеса. Я дуже вдячний моїм особистим героям. Дякую, хлопці. Ви — Сила.
Служу українському народові!
Максим Штатський
науковець, військовослужбовець
Богдан Колесник
актор, військовослужбовець
Народився в Кривому Розі (Подніпров’я та Запоріжжя). Навчався в Київському театральному університеті ім. Карпенка-Карого. Як актор брав участь у зйомках серіалів, а також грав у театральних постановках. На початку повномасштабного вторгнення вступив до лав ТрО.
Загинув 23 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання.
— Кожну хвилину на передовій ми ризикуємо своїм життям і робимо надзусилля, щоб жити в незалежній і сильній Україні.
Богдан Колесник
актор, військовослужбовець
Тарас Жеребецький
депутат, старший сержант
Народився в місті Червоноград (Галичина). У 2014 і 2015 роках воював на сході України. 2020-го обраний депутатом до Львівської районної ради, а 2022-го став старшим сержантом у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. У червні 2022 року нагороджений орденом «За мужність».
Загинув 18 липня 2022 року, рятуючи поранених побратимів.
— У нас більше не може бути дискусій про двомовність, братерство чи «хороших росіян». Сьогодні ми повинні пам’ятати, що в нас одна мова, одна армія, одна країна і один ворог. І лише усвідомивши це, ми будемо здатні його здолати.
Тарас Жеребецький
депутат, старший сержант
Карім Гуламов
військовослужбовець, ведучий
Етнічний азербайджанець народився в Обухові (Наддніпрянщина). З 2014 року був учасником АТО. Потім працював в Обухівському та Броварському військкоматах, а з 2018 по 2021 рік — ведучим «Військового хіт-параду» на телеканалі М2. Із початку повномасштабного вторгнення року знову став на захист України.
Загинув 17 липня 2022 року.
— Україна — земля наших батьків, яка стала для нас Вітчизною. Ми знаємо та віримо, що все буде добре, що ніхто та ніщо не зможе розділити український народ та його довговікову історію. Одна велика родина, одна могутня країна та одна велика мрія — мир над головою.
Карім Гуламов
військовослужбовець, ведучий
Володимир Петренко
журналіст, військовослужбовець
Народився в місті Малин (Полісся). Навчався в Українському державному університеті ім. Михайла Драгоманова. Працював редактором у медіа «Полісся.today». Також волонтерив: допомагав дітям-сиротам, учасникам АТО тощо. Вів розмовний клуб української мови в Малині, а в грудні 2023 року вступив до лав ЗСУ, де служив у механізованій роті.
Загинув 22 лютого 2024 року.
— Російські окупанти, як зайшли до нас, так і підуть, а ми залишимося і побудуємо дійсно європейську, демократичну, процвітаючу Україну. Я вірю і знаю, що так буде.
Володимир Петренко
журналіст, військовослужбовець
Андреас Галоцці
французький військовослужбовець
Андреас родом із Бургундії (регіон у Франції). 2020 року він долучився до французького 17 інженерно-парашутного полку, а коли в Україні почалося повномасштабне вторгнення РФ, вступив до Інтернаціонального легіону ЗСУ.
Загинув 16 лютого 2023 року.
— Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине, про що жалкую, можливо, це те, що не мав часу покохати когось усім своїм серцем. Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за праве діло.
Андреас Галоцці
французький військовослужбовець
Тарас Лемешко
викладач, військовослужбовець
Навчався в Київському політехнічному інституті. Працював викладачем у спеціалізованій школі №252 ім. Василя Симоненка, був наставником у «Козацькій лицарській школі». З початку повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на київському, миколаївському, херсонському та донецькому напрямках.
Загинув 29 лютого 2024 року.
– Війна одна на всіх. Це як торт, який нам нарізає доля. Комусь солодкий шматок попався, комусь кислий, комусь пригорівший коржик, комусь гіркий. І чим більше нас, тим швидше ми цей торт з’їмо! Тим ближче перемога!
Тарас Лемешко
викладач, військовослужбовець
Андрій Зеленчук
депутат, військовослужбовець
Родом із Верховини (Карпати). До війни — депутат Верховинської районної ради, працював директором комунального підприємства Білоберізької ОТГ. Після початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт. Був старшим сержантом, командиром розвідувального відділу. Нагороджений відзнакою Президента України та пам’ятним нагрудним знаком «За оборону України».
Загинув 27 лютого 2024 року.
– Цей досвід, отриманий на передовій, змінює свідомість кожного. Ти вже не можеш бути таким, яким був до 24 лютого. В тобі більше сміливості, менше страху і єдине бажання: зробити все, щоб захистити свою сім’ю, свій народ та свою Батьківщину.
Андрій Зеленчук
депутат, військовослужбовець
Діана Савіта Ваґнер
бойова медикиня, доброволиця з Німеччини
Під час повномасштабного вторгнення була студенткою і жила в німецькому місті Галле, але поїхала в Україну, щоб волонтерити. Проте на початку літа 2022 року, після побаченого на деокупованих територіях, вирішила стати бойовою медикинею в добровольчому батальйоні «Карпатська Січ».
Загинула в кінці січня 2024 року на сході України.
— До біса лікування симптомів, треба викорінювати причину. […] Якщо Україна програє цю війну, то Путін не зупиниться, і вся Європа матиме величезну проблему.
Діана Савіта Ваґнер, бойова медикиня, доброволиця з Німеччини
джерело
Дмитро Сінченко
журналіст, громадський активіст, військовий
До того, як у лютому 2022 долучитися до Української добровольчої армії, він був полiтичним аналiтиком, публiцистом, журналiстом-розслiдувачем, громадським активістом і волонтером, писав для «Українського тижня» і «Радіо Свобода».
Зв’язок із Дмитром зник у серпні 2023 року на Донеччині, на початку березня 2024-го експертиза ДНК підтвердила його загибель.
— На жаль, досі є люди, які не розуміють важливості української мови, української культури, української національної пам’яті. Але це тривалий і болісний процес, і кожен має пройти свій шлях прозріння і переродження. А всі, хто його вже пройшов, мають зробити свій внесок у загальну справу. Саме так ми переможемо.
Дмитро Сінченко, журналіст, громадський активіст, військовий
Петро Цурукін
телеведучий, редактор, військовий
Народився у Трускавці, працював на телеканалі СТБ головним редактором проєкту «Один за всіх», був ведучим телеканалу Kyiv Live. Служив у війську з осені 2022 року, воював під псевдо СТБ.
Загинув 9 червня 2023 року.
— Гартується моя люба Україна. Гартуюся і я. Щоб перемогти, щоб викорінити все зло з нашої землі! Раз і назавжди! Тому навчаюсь, стараюсь. Хвилююсь допустити хибу, бо вона може бути фатальною (навіть не для мене) у реальній роботі. Як пише Пташка: «…помиляюсь, спотикаюсь, встаю і йду, прикульгуючи, далі. Я боротимусь усіма методами.Усіма силами. До кінця!».
Петро Цурукін, телеведучий, редактор, військовий
Іван Фесенюк
майстер спорту з кікбоксингу, військовий
Іван любив спорт, займався з молоддю й був уболівальником футбольної команди «Динамо». Долучився до війська після повномасштабного вторгнення, був бійцем 3 окремої штурмової бригади, мав позивний Бонус.
Про його загибель стало відомо 18 березня 2024 року.
— Як каже мій дядько, Герой України Євген Пронюк: «За хліб не платять свободою».
Іван Фесенюк
Костянтин Мірошниченко
громадський діяч, військовий
Був активістом і сприяв розвитку Черкас, де жив: просував ідеї щодо розбудови міста, брав участь у мітингах проти незаконних забудов, балотувався в депутати міської ради, очолював Молодіжний ресурсний центр. Долучився до війська у травні 2022 року і служив у гранатометному відділенні 3 окремої штурмової бригади під позивним Мірош.
Загинув 10 березня 2024 року на Донеччині.
— Війна дозволила нам самоідентифікуватися, стати сильнішими, відокремити від себе непотрібних людей. Але шлях до вимогливості у громадсько-політичному житті, бачення прекрасного і людської вихованості нам ще потрібно буде пройти.
Костянтин Мірошниченко
Надія Войцишин
військова
Народилася в місті Попасна на Донеччині, 2014 року переїхала в Любомль, що на Волині. Навчалася на педагогічному факультеті в Рівному, а паралельно — на військовій кафедрі. 2020 року долучилася до ЗСУ, стала капітанкою.
Загинула 30 березня 2024 року біля села Тарасівка на Подніпров’ї та Запоріжжі.
— Хочеться вірити, що бажання всіх українців може стати дійсністю. Але не під бажання курантів, а лише якщо ми всі зробимо вклад. Перестанемо ховатися від воєнкоматів, будемо продовжувати донатити, припинимо вигадувати неіснуючі фронти. Трішки історії: Україна завжди перемагала, але лише згуртованістю і силою всіх українців. Давайте ставати гідними нащадками тих, завдяки кому ми маємо мову та країну.
Надія Войцишин
Данило Денисевич
студент, військовий
Навчався на режисера, зняв документальний фільм «Народження». Після повномасштабного вторгнення разом із батьком долучився до ТрО. Воював на сході під позивним Дозор.
Загинув на початку травня 2023 року під Бахмутом.
Я метелик,
я щастя,
я співчуття,
і ніхто ніколи
їх в мені не знищить,
бо мої молекули
насичені атомами любові.
І мої кістки ніколи не затремтять від гніву!
Данило Денисевич
Микола Оранський
інженер, військовий
Працював інженером обладнання для зйомок у медіа «Громадське». Після повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ, був оператором безпілотника у 118 окремій механізованій бригаді.
Загинув 22 березня 2024 року під селом Роботине на Подніпров’ї та Запоріжжі.
— Наша зброя — це правда. Ми не маємо права дати окупантам написати нашу історію за нас.
Микола Оранський
Жан-Франсуа Ратель
канадський доброволець
Родом із Квебека, спецназівець, служив у Французькому іноземному легіоні, ветеран Збройних сил Канади. В Україні воював із позивним Хрульф, був командиром «Нормандської бригади», підрозділу, сформованого 2022 року з добровольців-ветеранів з Канади, Великої Британії та США.
Загинув у бою на Слобожанщині у квітні 2024 року.
— Українці готові на все, щоб захистити свою землю. Якби я був росіянином, я би двічі подумав, перш ніж [сюди] приїхати.
Жан-Франсуа Ратель
Катерина Шинкаренко
снайперка
Родом із Краматорська на Донеччині. Мала позивний Віскі, служила в 53 окремій механізованій бригаді. Була нагороджена орденом «За мужність» третього ступеня, відзнакою Головнокомандувача «Золотий хрест» та відзнакою Міноборони «Хрест доблесті».
Загинула 22 лютого 2024 року під час виходу українського війська з Авдіївки.
— Дивлячись на небо, не забувайте за тих, хто дивитися на нього з окопів.
Катерина Шинкаренко
Вадим Кондратюк
командир взводу БпЛА
Навчався на юридичному факультеті ДонНУ ім. Василя Стуса, ініціював проєкти для молоді у Вінницькій молодіжній раді. Мобілізувався 2023 року. Воював у складі об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» із позивним Юрист.
Загинув 14 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
— Неважливо, де ми народилися: у Києві чи Севастополі, Львові чи Донецьку, Полтаві чи Одесі. Неважливо, скільки нам років. Тільки одне має вирішальне значення: наша спільна Батьківщина і наше спільне майбутнє. І тільки разом ми можемо його змінити на краще.
Вадим Кондратюк
Олександр Бакликов
колишній очільник Лебедина
Родом із міста Лебедин на Слобожанщині. Працював токарем, учителем, був підприємцем. Із 2015 до 2022 року обіймав посаду Лебединського міського голови. Долучився до війська восени 2022 року, служив у 47 бригаді ЗСУ.
Загинув 15 квітня 2024 року.
— Ми переможемо, бо іншого вибору нам ворог не залишає.
Олександр Бакликов
Василь Мармус
музикант, військовослужбовець
Син дисидента Володимира Мармуса, члена Росохацької групи. Родом із Чорткова на Поділлі. Писав вірші, грав на кількох інструментах: бандурі, тромбоні, акордеоні. Долучився до війська напередодні повномасштабного вторгнення, мав позивний Музикант, служив у 80 десантно-штурмовій бригаді. Незадовго до загибелі йому привезли акордеон на фронт і він грав для побратимів.
Василь Мармус. Джерело фото УП.Життя
Василь Мармус. Джерело фото УП.Життя
— То були часи нелегкі, москаль панував.
Українську мову, славу, церкву руйнував.
Хлопці не хтіли терпіти, добре вони знали,
Що не все ще в України москалі забрали.
Синьо-жовтий прапор на святий день Злуки
В старому Чорткові хлопці взяли в руки.
Уривок пісні Василя Мармуса про Росохацьку групу.
Воїн загинув на Слобожанщині 12 вересня 2022 року
Сергій Коновал
велосипедист, громадський діяч, оператор, військовослужбовець
Джерело фото: фейсбук-сторінка Сергія Коновала.
Джерело фото: фейсбук-сторінка Сергія Коновала.
Із Тернополя на Галичині, 2014 року доєднався до «Госпітальєрів», 2016-го став військовослужбовцем. Знімав кіно, зокрема про загиблих побратимів. Проїхав 10 тис. км на велосипеді Канадою та США, щоб зібрати гроші на підтримку людей, що постраждали від війни. Співзаснував «Дім Ветерана» та організував Марш захисників у Тернополі. З 2022-го був командиром «Сталевої Сотні» 67 ОМБр. Мав позивний Норд.
— За кожним імʼям стоїть велика людина, яка могла б зараз насолоджуватися життям, але вона віддала життя за Україну.
Сергій Коновал
загинув 6 квітня 2024 року на Донеччині
Іван Кузьмінський
мистецтвознавець, дослідник старовинної музики, військовослужбовець
Джерело фото: фейсбук-сторінка Івана Кузьмінського.
Джерело фото: фейсбук-сторінка Івана Кузьмінського.
Родом із Бердичева, що на Волині. Навчався, а потім викладав у Київській консерваторії. Писав наукові праці про давню українську музику. Працював режисером на телеканалі «Малятко TV». Доєднався до війська після початку повномасштабного вторгнення. Служив у 67 окремій механізованій бригаді.
— Всім нам просто не можна здаватися, не зважаючи ні на що. Призвичаюватися до нових обставин і залишатися людьми, тобто бути людяними один до одного, навіть якщо в аналогічній довоєнній ситуації ми би повелися якось по-іншому.
Іван Кузьмінський
загинув 17 травня 2023 року на Слобожанщині
Артем Колбасинський
артист балету, військовослужбовець
Артем Колбасинський. Джерело фото: KVMT.
Артем Колбасинський. Джерело фото: фейсбук-сторінка Олексія Ратманського.
Осиротів у 4 роки, згодом його всиновили. Ходив у професійну школу танців, вивчився на хореографа й переїхав у Литву працювати у Клайпедському державному музичному театрі. Йому було 22 роки, коли почалася повномасштабна війна, він повернувся до України й долучився до війська.
— Я фізично сильний 22-річний хлопець, тож можу допомогти не лише думками, а й тим, що перебуваю у своїй країні, борюся. Фінанси, моральна підтримка теж важливі, але я буду більш корисний своєю реальною допомогою. Хто буде захищати Україну, якщо всі надсилають кошти і підтримують лише словом, а не ділом? Хто буде використовувати зброю, куплену на зібрані гроші, якщо всі люди втечуть з країни?
Артем Колбасинський
загинув у вересні 2024 року
