Тузловські лимани: дельфіни, птахи і волонтери

Бессарабія
Люди
Місця
23 Січня 2018 17:24
4001

Національний природний парк «Тузловські лимани» — це ланцюг з 13 лиманів у межиріччі Дунаю та Дністра. Лимани, і зокрема найбільший із них називають “пологовим будинком Чорного моря”, оскільки тут величезні ресурси для відтворення біологічного різноманіття. Не зважаючи на це, досить довгий час із заповідної зони намагалися створити відстійник і лише кілька років тому за справу всерйоз взялися екологи, що почали процес природного відновлення території.

 

1995 року систему лиманів включили до переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення. Проте статус парку ця територія набула лише 2010 року.

Ця частина Одеської області зібрала в собі все різноманіття флори та фауни Причорномор’я: у парку можна побачити майже 300 видів птахів, у місцевих водоймах живе близько 60 видів риб, 37 видами представлений тваринний світ.

Для деяких птахів лимани є такою собі перевалочною станцією на шляху до Азії та Африки, деякі — гніздяться та зимують прямо тут, на лиманах.

Більшість — занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку. Пеганки, білолобі гуси, лебеді кликуни, кроншнеп великий, ходулочник, шилодзьобка, стрепет і ще безліч видів, що перебувають на грані вимирання.

IMG_5721

Іван

Іван Русєв, екс-директор парку, опікується заповідною зоною з 2015 року, досконало знає й любить кожен сантиметр цієї території:

— Ми маємо багато різновидів чаплі: велика, мала, біла, жовта, нічна, сіра, руда, бугай. Ми маємо п’ять видів кефалі. Кефаль — це мільйони рибин, які мігрують від болгарського, турецького Чорномор’я до нас. І коли вони збираються великими зграями — це неперевершене явище. Я бачив їх маленькими, коли вони заходили в наш лиман, і великими, коли вони звідси виходили. Вони виходять тисячами: гуртуються в каналі, і не видно води між ними. Моє завдання — зберегти ці види.

2

Особливо трепетно Іван ставиться до дельфінів:

— Вони дуже організовані істоти, дуже розумні, не можуть без свободи, без Чорного моря. І коли я їх бачу іноді в дельфінаріях, то для мене це велика трагедія. Я прийшов сюди, щоби зробити якісь умови для них. Ми маємо 42 км морської акваторії, щоби вони відчували себе там спокійно. Для мене дельфіни — це явище номер один. Товариш аквалангіст розповів мені історію про те, як він приймав роди в дельфінихи, що постраждала від рибалок. Вона була поранена й підпливла під берег, до нього, щоби він допоміг їй народити.

Іван завжди знав, що хоче бути екологом. Попри бажання батьків бачити його лікарем, він став доктором біологічних наук:

— Мати казала: Куди ти ідеш? Який біолог? Доктором повинен бути! Який доктор?! Я не люблю це! Я дуже полюбляв рибалку на вудку. Ми з Дунаю мали штучне водосховище, там була риба. Влітку я прокидався о 03:00 ранку і йшов на це водосховище рибалити. Коли я ловив рибу, то бачив як сонце сходить, бачив який яскравий ландшафт. Тоді я почав думати: а що це таке, як воно зветься.

Вчителька розказувала нам про природу Африки, Австралії, а про нашу — ні. Тому я почав думати про це

Думка Іванової матері, розповідає він, змінилася після одного випадку:

— Одного разу мене запросили виступити по телебаченню, як студента, який любить природу. Хвилювався, тому що перший раз і тому, що мати може побачити мене. Я розказував про проблеми, які існують. Про те, що потрібно охороняти природу. Мама не бачила репортаж, їй розказали сусіди. Потім я прилетів на гелікоптері з інспекцією і приземлився біля хати. Усі діти збіглися до цього гелікоптера. Потім я писав статті в газети. І люди сказали: дивись яка професія у твого сина. Це не лікар, але він справжній!

— Я думав, що буду в цьому парку десь рік, але так сталося, що я вже тут 3 роки й не знаю скільки ще пробуду, бо відчуваю, що потрібен цьому парку та колективу, який я створюю.

У серпні 2017 року він пішов із посади директора, проте дуже скоро, у вересні цього ж року, повернувся. Та наприкінці 2017 Іван написав ще одну заяву про відставку і вже остаточно полишив керівну посаду. З початку 2018 року директором парку «Тузловські лимани» є еколог Ірина Вихристюк.

Браконьєри

Територія парку постійно потерпає від браконьєрів та забудовників. За словами Івана Русєва, уже відкрито понад 50 кримінальних впроваджень, але жодної справи ще не розкрито.

Місцева влада, каже Іван, віддає землі в рекреаційній зоні. Досі не завершене зонування території «Тузловських лиманів». Браконьєри влаштовують ралі в заповідній зоні, знищують інформаційні щити, нападають на представників служби охорони парку, підпалюють цінні території, розорюють цілинні ділянки прибережних зон.

14

— На нас пишуть скарги браконьєри, тому що міністерство їх «кришує». Ми відписуємось. Були випадки, коли чиновники міністерства дзвонять браконьєрам і розказують, як боротися з нами.
Браконьєри закривають прорви* *вузькі канали, через які відбувається водообмін між лиманами Тузловської групи та Чорним морем та виловлюють рибу. Робітники парку своїми силами та з допомогою волонтерів знову відкривають прорви.

Жадібних до риби, розповідає Іван, дедалі більшає:

— За нашими оцінками, близько 2 тисяч сіток зараз у цих лиманах. Звичайно, ті люди, які живуть у цих селах, мають право ловити рибу й ми підтримуємо це. Але є й ті, хто браконьєрять: роблять ці канали незаконно, і виловлюють основну частину риби. Із цим ми будемо боротися.

Частішають випадки, коли робітники парку приїжджають зрізати незаконні сітки, а їм напереріз виходять прикордонники:

— Браконьєри у зв’язці з прикордонниками, вони їх «кришують». Ми приїхали для того, щоби зняти сітки, і прикордонники повинні були допомагати, бо в нас є договір — план взаємодій між державними організаціями. Замість того вони почали складати протокол на начальника державної служби охорони парку й на інспектора.
Конфліктують природоохоронці також і з військовими. Керівництво парку, згідно свого уставу, опікується Тарутинським степом. Це ландшафтний заказник місцевого значення, що не має власної адміністрації:

— Коли заказник не має установи (тільки національні парки мають за законом адміністрацію), він стає «лакомою» ділянкою. Є документ аж від 1946 року що це полігон для радянської армії. Але сучасної документації щодо цієї ділянки немає. Між тим, степ почали руйнувати, щоб отримати прибуток, перетворити його на сільськогосподарські угіддя. Вони кажуть: ми повинні отримати прибуток для армії, тому що армія бідна. Так навчайте там солдатів, а не розорюйте. Тому що як розорите, ви назавжди лишаєте можливості відновити степ. Зараз 10 тис га степу в Тарутинському районі ще не зруйновані. Але ми можемо його втратити, якщо не буде політичної волі міністерств оборони та екології.

4

Сасик

Сасик — найбільший із лиманів на західному Причорномор’ї.

— Сасик — означає смердючий. Коли тут був лиман, відбувався процес розпаду органічних сполук, перш за все водоростей, і сформувалося лікувальне болото. Раніше місцеві мешканці тут купалися. Зараз же ви не знайдете нікого, хто б відпочивав на березі лиману. Тому що це небезпечно. Вода вже не така якісна.

За радянських часів біля Сасику був санаторій-грязелікарня. Він не міг вмістити всіх бажаючих, тому люди зупинялися в найближчому населеному пункті — у Борисівці.

— Це село раніше процвітало за рахунок великої кількості відпочиваючих. Лікували опорно-руховий апарат, серцево-судинні захворювання, хвороби шлунково-кишкового тракту, а також гінекологічні захворювання.

На територію екологічного лиха лиман перетворив проект водногосподарського комплексу «Дунай-Дністер-Дніпро». За цим проектом у 1978 році тут збудували 14 км бетону дамбу, що відгородила Сасик від моря. Це, за словами Івана, спричинило ряд проблем:

— Перекривши водообмін із Чорним морем, вони фактично перетворили Сасик на такий акваріум у якому в літній період відбувається цвітіння синьо-зелених водоростей, виділяється токсичний газ. І, фактично, ця територія стала такою, на якій у літній період неможливо проживати через дуже високий рівень небезпеки в санітарно-епідеміологічному плані.

Через зведення дамби в селах з артезіанських свердловин зникла вода, висохли дві річки, які впадали в Сасик — Сарата й Когильник, а села стало регулярно підтоплювати.

— Причиною проблем дійсно була авторитарна держава, але також в основі всього цього лежить гріх. Коли людина вважає, що вона є мудріша природи.

Коли людина вважає, що може управляти природними процесами. Це називається гординя. Трагедія Сасика — це яскравий приклад того, як не можна жити й діяти на цій землі.

Волонтери

За словами Івана Русєва, волонтерська допомога — найважливіший ресурс, завдяки якому виживає парк.
Так, за допомоги ентузіаста з нідерландського Королівського товариства охорони птахів, у парку з’явилися біноклі й телескопи для спостереження за птахами та виявлення браконьєрів.

Волонтери допомагають розчищати прорви та будувати острови для птахів. Острови потрібні для того, щоби пернаті могли збудувати гнізда:

— У нас дуже багато води — 12 тисяч га, але практично немає островів. Тільки коси, через які пробираються хижі наземні ссавці — лисиці, борсуки, шакали, єноти. Вони руйнують гнізда і знищують маленьких пташенят. Й ось коли ми будуємо острів, до нього не можуть підібратися хижаки. На цих островах одразу оселяються птахи, тим самим ми даємо їм можливість відродитися. Зараз ми маємо маленьку вже завершену програму: є 42 гнізда дуже рідкісного птаха шилодзьобка, що в Червоній книзі України.

12

Наступного року планують створити острови для кучерявих пеліканів.Острови будують із виноградної лози, яку доставляють до місця будівництва гнізд у прибережній зоні, а звідти на плотиках везуть на мілководдя. На місці їм надають потрібної форми:

— Наповнюємо їх виноградною лозою, утрамбовуємо. Потім, залежно від того, яких птахів ми хочемо залучити, викладаємо або сіном, або ракушками, або очеретом. Такі спорудження довго служать, оскільки там солона вода й лоза не гниє. А знизу формується інше поселення — наприклад, актинії (різновид коралових поліпів), мальки риб живуть.

Також волонтерів тут залучають до будівництва екологічних бун* *перпендикулярні до берега споруди, які захищають його від обвалу, облаштування стежок для туристів, формування місць для стоянок, анкетування туристів і відпочиваючих.

Дехто допомагає не лише фізично, але й на законодавчому рівні захищає інтереси парку:

— Є волонтери, які мешкають у Києві та Одесі. Вони спілкуються з чиновниками, знімають репортажі, організують пікети, якщо потрібно.

— Ми співпрацюємо з багатьма школами, з вчителями, з діточками, які відвідують наш парк і вивчають ті чи інші об’єкти, птахів, рослини. І ми робимо ставку на цих людей. Це майбутнє й нашого парку. І великої громади — району.

Погляньте також як це знімалося у нашому відеоблозі:

Над матеріалом працювалиАвторка:Вікторія СавицькаАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаФотографиня:Поліна ЗабіжкоОператор:Павло ПашкоОператорка:Марія ТеребусМонтажерка:Марія ТеребусМонтажер:Микола НосокРежисер:Микола НосокПродюсерка:Ольга ШорБільд-редактор:Олександр ХоменкоДопомагав:Сергій Гузенков

23 Січня 2018 17:24