Як відновлюють Ірпінь

Ірпінь розташовується в передмісті Києва, тож на початку повномасштабної збройної агресії РФ був частково окупованим і став сірою зоною, де велися бої. Багато жителів устигли евакуюватися в перший день, ще частина проходила під підірваним мостом через річку Ірпінь, а були й ті, хто залишився в місті, зокрема в окупованій частині. Вони не мали електрики, зв’язку, води й були змушені ховатися в підвалах, поки окупанти грабували їхні квартири. Після звільнення Ірпеня 28 березня 2022 року туди почали їздити різні медіа, іноземні делегації, щоб на власні очі побачити, що по собі залишає «рускій мір»: смерть і руйнування. За перший місяць повномасштабного вторгнення в Ірпені постраждало 70 % інфраструктури.

Поки що відбудова Ірпеня точкова: мешканці дбають про свої будинки, іноземні партнери реалізовують проєкти, які стосуються переважно соціальної інфраструктури, і так далі. Утім, як порівняти з весною 2022 року, є великий поступ у більш комплексному підході до відновлення. У новому матеріалі мультимедійного проєкту «Відновлення міст» розповідаємо про державну цифрову платформу залучення коштів для відбудови — DREAM, діяльність Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури, зокрема про відбудову й меморіалізацію ірпінського моста. А також про садок «Рута», який узялася відновлювати Литва, і бачення жителя Ірпеня архітектора Олега Гречуха на те, як його місту варто розвиватися далі.

Агентство відновлення

На початку 2023 року в Україні створили Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури на базі Держагентства інфраструктурних проєктів та Держагентства автомобільних доріг. Воно підпорядковується Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури України. Очільник агентства Мустафа Найєм пояснює: міністерство формує стратегію відновлення, а агентство працює над її реалізацією. Теперішніх основних завдань агентства багато, зокрема це дороги державного значення, мости; побудова механічного захисту енергетичних об’єктів від уламків; водогін на Подніпров’ї і Запоріжжі; інфраструктура пунктів пропуску на західному кордоні (артерія доставки вантажів, наприклад, зброї); відбудова соціальної інфраструктури; відновлення житла, зокрема в Ягідному на Сіверщині, Посад-Покровському на Причорномор’ї, Ірпені на Київському Поліссі.

Пріоритетність обраних напрямів Мустафа пояснює на прикладі пункту пропуску: до повномасштабної війни працювали порти, курсували літаки, тож навантаження на дороги й залізницю було в рази меншим: 

— Зараз 80 % усього, що їде з країни, їде дорогами. 

І подібних викликів через повномасштабну війну багато, каже Мустафа: країна ніколи не стикалася з таким обсягом руйнувань, а великі проєкти, як-от 140-кілометровий водогін, реалізовували дуже давно, якщо не за часів УРСР. Так само потрібно налаштовувати відновлення й будівництво житла: держава ще не має відповідних механізмів, оскільки ринок нерухомості був приватним. 

— Зараз ми максимально готуємо машину відновлення, яка після війни займатиметься модернізаціями, новими стандартами і так далі. І це одна з наших місій, щоб бути найбільш стабільним, зрозумілим партнером, якому довіряють усі гравці у сфері будівництва. Тобто і донори, і держава, і місцеве самоврядування, а головне — громадяни. Тому репутація для нас важлива. 

У лютому 2024 року агентство презентувало першу редакцію посібника з відновлення, у якому розписана послідовність дій і перелік документів, потрібних для відновлення. Ним можуть користуватися, зокрема, органи місцевого самоврядування. 

Один із меседжів агентства всередині країни й назовні — що все це необхідно робити зараз, під час війни. Мустафа підкреслює, що йдеться про інфраструктуру, яка потрібна країні, щоб далі жити й оборонятися:

— Поки що ми кажемо про стадію виживання, а не відновлення. Країна має дожити до кінця цієї війни, перемогти. Потім ми будемо займатися відновленням, розвитком і так далі. На цьому етапі, в умовах обмежених людських, фінансових, навіть моральних ресурсів, [маємо] зробити максимально, щоб люди могли жити з тим комфортом, з яким вони можуть жити. 

Мустафа вважає, що до обговорення майже всіх проєктів за державні кошти потрібно залучати громадськість, крім хіба що військових чи інших закритих об’єктів. Для цього в агентства є різні інструменти, зокрема Рада доброчесності, у яку входять представники громадянського суспільства. 

— Оскільки ми працюємо на місцях, тобто в регіонах, і головний клієнт — мешканець там, […] ми завжди робимо громадські слухання. Є чіткий законом визначений порядок, як воно має відбуватися, люди голосують. 

Так відбувалося, коли обговорювали дизайн-код селища Ягідне й вирішували, чи варто об’єднувати школу, дитячий садок, бібліотеку та стадіон в один комплекс у Посад-Покровському. За словами Мустафи, часом чиновники різних регіонів ставляться до цієї процедури як до формальності, але, на його думку, ідеться про легітимність рішення й довіру людей до влади. 

— Мені здається, довіра — це головний актив, який дасть змогу нашому агентству та країні взагалі в майбутньому залучати більше ресурсів і просуватися швидше. 

Ірпінський міст

В умовах сучасної війни багато важливих подій асоціюються з кадрами репортерів. Одна з таких — підірваний міст через річку Ірпінь 25 лютого 2022 року. Він зупинив рух окупантів на Київ, але унеможливив виїзд людей з Бучі, Ворзеля, Гостомеля, де йшли бойові дії. Фотографії пішої евакуації по дошках під руїнами моста приголомшливі. Мустафа Найєм каже:

— Під мостом стояли сотні людей, був підірваний транспорт, і дійсно це був один із символів тих днів, початку [повномасштабної] війни, коли люди залишилися без можливості виїхати, але це була єдина можливість зупинити окупантів.

Після того як українські оборонці відігнали окупантів з-під Києва, поруч зі зруйнованим мостом швидко збудували неширокий тимчасовий міст-насип, який уможливив рух транспорту, щоб перевозити зброю, медицину, їжу й люди мали змогу повертатися. А водночас ухвалили рішення біля зруйнованої частини побудувати повноцінний міст на кшталт того, що був до руйнування. За словами Мустафи, діяти почали швидко, що для проєктів за державний кошт незвично. 

— Мабуть, у мирні часи такі рішення ухвалювали б набагато довше.

Він пояснює доцільність відновлювати міст не лише комфортом громади (через вузький насип були постійні затори), а й важливістю транспортних артерій, зокрема для ведення війни.

— Треба розуміти, що під час війни логістика — частина військової інфраструктури, частина того, що дає змогу воювати. Коли ми кажемо про мости, дороги оборонного значення, фортифікаційні споруди і так далі, це не протиставляється війні. 

Крім практичного, це будівництво мало символічне значення:

— Для нас це яскравий приклад саме з погляду того, що попри війну ми маємо продовжувати жити. І люди не можуть зупинити життя, оскільки в них усе ще є завдання, зокрема й військові, вони мають воювати далі і якось вижити в цей час. Тому попри те, що війна, це відновлення йде. 

Крім того, команда Мустафи ініціювала створення меморіалу на базі зруйнованого моста. Відбувалися громадські слухання, на яких погодили цю ідею. Планують створити парк, уже є ескізи, які втілюватимуть після завершення війни.

— Ідея полягає в тому, щоб зберегти міст саме таким, яким він був після підриву. Тобто навіть транспортні засоби, які там були підірвані, збережемо, і вони будуть у такому вигляді, нічого не буде відновлюватися саме в цій зруйнованій частині.

Мустафа додає, що розуміє: для людей, які щодня проїжджають повз, ця картина може бути болісною, утім, ідеться насамперед про пам’ять для наступних поколінь українців.

— Я дуже сподіваюся, що наші діти, онуки пам’ятатимуть це, і пам’ятатимуть, якою ціною [дається свобода], і головне — не дозволять повернення тих самих традицій, коли Україна була просякнута впливом РФ на всіх щаблях. Цей меморіал має стати пам’ятником, який не дозволить це зробити ще раз.

Відновлений міст відкрили 2023 року в День гідності і свободи.

— Це, до речі, символічна історія. 21 листопада ми відкрили рух по ньому, це якраз був день початку Революції гідності. Це ми не спеціально, так склалися обставини.

DREAM: цифровізація та прозорість проєктів з відновлення

Олександра Азархіна з грудня 2022 року до травня 2024-го була заступницею міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України. Вона каже, що на початках повномасштабної війни, після перших деокупацій і контрнаступів, циркулював термін «швидке відновлення». Мовляв, поки є атаки, то ремонтуємо, а виженемо окупантів — і відбудуємось. І коли партнери запитували про стратегію відновлення, міністерство не мало об’єктивних даних про руйнування, тож не було на чому будувати її. Відповідно, прийшло розуміння, що ці дані потрібно збирати й оновлювати, адже з’являються нові руйнування. 

— Якщо під стратегією немає нормальних даних, то це що завгодно, тільки не грамотна стратегія. 

2023 року Олександра їздила в Японію, яка має напрацьовані механізми відновлення, адже через розташування потерпає від цунамі й землетрусів.

— У них навіть є спеціальна форма контрактів: коли руйнування ще не відбулася, у них вже вибрані приблизні контрактери, які відразу зобов’язані починати роботу, щоб ні на що не витрачати часу, тому що все одно треба відбудовувати. І вони нам сказали, що пріоритети відновлення — це психологічна стабільність населення й робочі місця. Психологічна стабільність населення пов’язана з тим, чи є в людини робота. І потім тільки соціальна інфраструктура і так далі. Для нас це теж було певним переосмисленням.

Підхід японців підсвічує, що відновлення — комплексний процес і робота над економікою так само важлива містам, як відбудова стін: якщо є де працювати, то люди повертаються, платять податки і громади мають бюджети.

Систему DREAM придумали навесні 2022 року після перших за час повномасштабної війни деокупацій населених пунктів. Було розуміння, що потрібно контролювати багато проєктів, стежити за термінами, якістю, щоб усі закупівлі були прозорими, а партнери могли довіряти Україні.

— Суперсила цієї системи якраз-таки в тому, що вона народжена силами і держави, і громадськості, і міжнародних партнерів.

Її втілили, спираючись на попередній досвід, зокрема керування проєктами урядової програми «Велике будівництво» (онлайн-платформа E-Road) і розробки закупівельної системи Prozorro, а також на вже наявні реєстри й екосистеми, як-от «Дія», Єдина державна електронна система у сфері будівництва, Реєстр пошкодженого та знищеного майна, Єдиний веб-портал використання публічних коштів Spending.

«DREAM» — це абревіатура, що розшифровується як digital restoration ecosystem for accountable management, тобто цифрова екосистема відновлення для підзвітного управління.

— Ця система — єдиний шанс [для] нас як громадян України, [для] наших партнерів отримати повну прозорість і підзвітність процесу відбудови. Якби наша команда не придумала цієї системи, то їх хтось би в Україні все одно придумав. Тому що ми як держава вже пройшли доволі серйозний шлях, пов’язаний з Prozorro, «Дією». І в нас уже, мабуть, у коді державотворення є цифровізація.

Для втілення системи створили проєктний офіс, який працює завдяки підтримці британських та німецьких партнерів. А міністерство дає правову рамку, у якій можна працювати, адже йдеться не лише про те, як технічно втілити цю систему, а й про те, як зробити її дієвою.

— У міністерстві цим опікуюсь не тільки я, а й інші заступники, сам віцепрем’єр. Щоб [система] працювала доречно із цифрового погляду, за цим ще має бути належне законодавче підґрунтя, належні процедури, щоб це було не просто для красоти, а дійсно пов’язано з нашою реальністю.

Публічно презентували DREAM у червні 2023 року на лондонській конференції, присвяченій відбудові України. Навесні 2024-го команда готується до подібної берлінської конференції, де розповість про оновлення, які вдалося втілити за рік.

Один із взірців відновлення — ірпінський дитячий садок «Рута», про який розповімо детальніше далі. На сайті DREAM є контекст, уся інформація про проєкт, його бюджет (закупівлі, операційні витрати, джерела надходжень), етапи відбудови, фотографії тощо.

Наразі основними користувачами DREAM є постраждалі від обстрілів громади й донори, які готові вкластись у відновлення. Проте згодом команда Олександри планує розширити це коло, щоб участь могли брати громадські організації, бізнеси. Вона коментує: агентство відновлення в цій історії — великий клієнт, адже в його фокусі флагманські проєкти держави, які неможливо втілити ресурсами окремих громад.

Поки що використання DREAM є опцією для громад, а не обов’язком, але, каже Олександра, команда працює над тим, щоб надалі всі великі інвестиції в громади проходили через систему, щоб цей процес був прозорим.

— Коли я, [умовно як] очільниця громади, створюю проєкт, починаю з питання про визначення завдання. Наприклад, у мене розбомблена школа, але сама система питає: «А тобі точно треба відбудувати саме цю школу в такому самому форматі, як вона була? Чи, можливо, тобі можна купити автобуси й забезпечити підвезення дітей у населений пункт, який по сусідству? Чи, можливо, побудувати нову модульну, в якій буде менше простору, але хороше укриття?». Тобто система дає можливість працювати над якіснішим рішенням уже на старті.

Олександра наголошує, що DREAM — це спосіб не централізувати відновлення, а радше, навпаки, підтримати цей живий процес. Коли все в одній системі, не буде таких ситуацій, як сталася в Бородянці, коли один садок були готові відновлювати відразу шість донорів і всі витратили свій час, щоб розібратися із цим питанням.

— Я вважаю, нам усім пощастило, що відновлення України — це супердецентралізований процес. У нас, з одного боку, купа фактичних бенефіціарів, отримувачів: і громад, і шкіл, і комунальних підприємств, і партнерів, і донорів. Причому від однієї держави це може бути якесь агентство розвитку, приватний інвестор, міжнародна фінансова організація. І ці всі організації взаємодіють, мають пріоритети.

Інструмент пріоритизації працює так: є донор, якому в контексті відновлення важлива, наприклад, тема інклюзивного простору для ветеранів або ж зелені технології чи освіта, і система DREAM допомагає йому відібрати відповідні проєкти. Система вплине й на громади: їм буде вигідно відповідально ставитися до відновлення, працювати прозоро, щоб надалі залучати все більше спонсорів. До того ж громади можуть додавати в систему стратегію свого розвитку, щоб відбудова відбувалася системно, а не точково. 

У міністерстві дбають про кібербезпеку, не викладають чутливої інформації про руйнування, особливо стратегічних об’єктів, використовують хмарні сховища і так далі. Олександра розповідає, що, коли російські хакери атакували сайт міністерства, її команда сміялася, адже він виконує радше функцію інформування, а не містить дані, які могли б бути цікаві ворогу, бо Росія не розуміє, що таке справді децентралізована система. 

— Ми кажемо: це приблизно так само, як росіяни бомблять «центри прийняття рішень». Але в нас центр прийняття рішення — це всі громадяни.

За словами Олександри, систему стараються зробити зручною для всіх користувачів, зокрема для донорів, які можуть створити свою сторінку в ній, куди підтягнуться їхні проєкти.

— Найбільший виклик — щоб таку прозорість і підзвітність, як показує Україна, показали також наші партнери. І не всі до цього готові. Для них багато в чому це «[виходить], ми самі маємо реформуватися?». І Литва тут показує просто чемпіонство.

Крім того, DREAM є джерелом інформації для журналістів-розслідувачів та активістів, які стежать за процесом відновлення. Олександра жартома каже: якщо буде корупція, то її помітять онлайн. Тобто прозорість системи стане своєрідним запобіжником. Це розуміють і міжнародні партнери.

— Чотири найбільші міжнародні фінансові інституції — Світовий банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та Банк розвитку Ради Європи — підписали меморандум, у якому сказали: «Ми беремо DREAM за основу управління інвестиціями у відбудову в Україні». Тобто віра й довіра до системи вже дуже високі.

Олександра вважає DREAM перспективною розробкою не лише для України.

— Я хочу, щоб мої батьки, коли вони в Бучанській громаді гуляли й бачили якусь недобудову, могли йти в систему, бачити, де будівництво, нема будівництва, є підрядник, нема підрядника, гроші оплачені підрядникам за ці типи робіт, а ліхтарі не встановлені, хоча написано, що встановлені. Тобто це величезний механізм попередження корупції. І реально ми тут як країна вже можемо пишатися, тому що в найрозвиненіших країнах такого ще немає. Ми їх потім навчимо.

Садок «Рута»: справжнє відновлення — коли в місті ростуть діти

Ксенія Катрич — директорка дитячого садка «Рута» в Ірпені. На початку повномасштабної війни в підвалі садка ховалися люди із сусідніх будинків. 6 березня 2022 року російська армія обстріляла заклад, зайнялася пожежа, що зруйнувала дах і частину будівлі разом із меблями, обладнанням. Від цього й подальших обстрілів, а також замокання через опади руйнування виявилися такими значними, що не можна було обійтися просто ремонтом, виникла потреба у великій реставрації. І за неї в серпні 2022 року взявся уряд Литви. Відновлений заклад відкрили 24 серпня 2023 року. На знак подяки литовцям перейменували його на «Руту», адже ця рослина символічна для Литви, а її назва звучить однаково обома мовами.

До відбудови заклад називався «Радість» і був одним із найбільших у місті: близько 400 дітей у 12 групах, чотири з яких — для дітей з аутизмом, синдромом Дауна, психічними розладами. У ньому працювало близько 70 людей. Будівля була двоповерховою, а тепер поверхів три. Додали більше кабінетів (зокрема для занять з логопедом, дефектологом, психологом, самопідготовки педагогів), перепланували харчоблок, пральню, а головне — розширили й обладнали підвальне приміщення під укриття із шістьма виходами, опаленням, вентиляцією, туалетами. Там є килимки для ігор, меблі.

— Крім низької стелі, усе облаштовано так, як і в групових приміщеннях.

Якщо повітряна тривога лунає під час обіду, діти їдять в укритті. Крім того, там облаштовані три спальні кімнати.

— За погодженням із батьками, дворічні й трирічні діти сплять одразу в укритті. Вони обідають, організовано спускаються, хто хоче, то піжамку надягає. І малята свою тиху годину проводять безпосередньо в укритті. Дуже комфортно тут, темно й тихо. Якість повітря відповідає, температура така, яка має бути для сну. І вони вже звикли, не відчувають стресу. І найголовніше, що не потрібно цю малечу сонну піднімати під час тривоги, на руках спускати. Тому ми дуже вдячні, що в нас є така можливість.

Садок відновив роботу в жовтні 2023 року. Тоді набрали 8 з 13 передбачених груп. Ксенія каже, що серед дітей чимало тих, хто ходив у цей садок до руйнування.

— Звісно, вони знають історію свого садочка, але діти по-інакшому все переносять. Вони проживають своє дошкільне дитинство, на яке мають право: з радістю, з новими емоціями, з друзями, які в них залишилися ще з довоєнного періоду (до повномасштабної війни. — ред.). Усе найкраще вони принесли й запалили іскорку відновленого цього садочка. 

Станом на початок весни 2024 року в садку 230 дітей (10 груп). Працює електронна черга, і групи потроху наповнюються. 

— Вихователі телефонують [батькам дітей]: «Добрий день, ми вас запрошуємо в садочок». Цю радість неможливо передати. Вони (батьки. — ред.) чекають, тобто є велика потреба. У нас багато діток ще чекає.

Приміщення готові, але це не все: потрібні фахівці. За час, поки садочок відновлювали, педагоги знайшли інші роботи або ж залишилися за кордоном, тож формується новий колектив. Власне, Ксенія сама повернулася з евакуації: разом із дитиною вона пробула рік у Польщі, де знайшла роботу за професією.

— Мені там працювалося добре. Я влаштувалася також у дошкільний заклад, викладала іноземною мовою, діток дошкільного віку навчала. Був і авторитет, і співпраця, усе чудово. Але серце тягнуло назад у нашу громаду, наші садочки. І от з нашого управління освіти надійшла пропозиція очолити цей проєкт, новий садочок «Рута». Досвід я мала: працювала в іншому садочку нашої громади з 2017 року.

Чоловік Ксенії з перших днів повномасштабного вторгнення служить у ЗСУ, хоча сам мав успішну кар’єру маркетолога.

— У нашій родині ми живемо за покликом серця.

Ксенія очолила садок у травні 2023 року, коли ще тривав процес реставрації. Вона розуміє, скільки роботи стоїть за відновленням, вдячна Литві за допомогу й наголошує, що справжнє відновлення відбувається тоді, коли повертаються люди.

— Те, що наші партнери з інших країн дають можливості, це прекрасно. Але маємо все зробити ми, українці.

Візія майбутнього Ірпеня

Архітектору Олегу Гречуху сподобалося, що Ірпінь — зелене й низькоповерхове місто, тож 2014 року він купив там квартиру. На початку весни 2022 року під час окупації та боїв Олега в місті не було. Повернувшись додому, як тільки Ірпінь деокупували, він побачив, що вікна в його багатоквартирному будинку були побиті майже у всіх квартирах, понищені фасад, окремі квартири й дах. Добре, що голова ОСББ й кілька мешканців ще в березні 2022 року, одразу після руйнування прикрили дах целофаном, каже Олег. Адже тоді було багато опадів.

— Якщо зробиш швидко, не будеш платити за ремонт того, що внизу.

Олег пам’ятає вигляд міста після деокупації: усюди обпалені будинки, руїни, але люди прибирають скло, накривають дахи клейонкою.

— Я просто не міг себе опанувати: як так? Місяць тому тут було таке перспективне європейське місто. […] І тут таке сталося, що люди на вогні гріють їжу, світла немає вже місяць, води немає, газу немає. Голодні собаки бігають. Гуманітарну допомогу роздають.

Пізніше, коли росіян вигнали з-під Києва, мешканці будинку об’єдналися, щоб відновити його: поремонтувати дах, фасад, вивезти будівельне сміття, замінити парапети. Їм це обійшлося в 100 тис. грн, тобто приблизно по 1 тис. грн з квартири.

— Мешканці скинулися. Плюс деяку роботу ми робили власними силами, тобто не витрачаючи на це кошти.

Після визволення Ірпінь був містом тисяч розбитих вікон. До Олега звернулося медіа «Тексти», щоб він описав, як замінював свої, поділився досвідом. Крім того, у чаті будинку Олег заохотив сусідів:

— Кажу: «Дивіться, я вікна поміняв». І до мене починають дзвонити: «Слухайте, а як ви це зробили? А можете нам, бо ми за кордоном, ключі вам передамо. А де ви замовляли склопакети? А що, це проблема зараз? А скільки коштує?». Я так своєю енергією приблизно трьох сусідів запалив, щоб вони собі вікна поміняли.

Олег каже, що заміна склопакетів обходилася в 10–20 тис. грн для одної квартири. Люди чеків не зберігали, тож компенсації не чекають. Проте не всі мали змогу замінити вікна відразу, деякі зробили це в грудні 2022-го. Навесні 2024 року люди вже повернулися й весь будинок засклений.

Щодо очікування допомоги держави Олег каже, що є сенс спочатку оцінити ступінь пошкоджень і, якщо вони порівняно незначні, починати відновлення власними силами.

— Я взагалі за ініціативу, за те, щоб люди були господарями та брали на себе відповідальність. […] Навіть носити цеглу, навіть допомагати в розбиранні: це якось залучає в роботу, долучає до спільнотворчості, і людина тоді розуміє, що вона не сама. Звичайно, що для одного це може бути важкою ношею чи важким ударом, а коли багато людей разом беруться до роботи, то це не складно. І це гуртуватиме громаду, щоб вона ставала сильнішою і могла розв’язувати внутрішні проблеми.

Олег досліджує відновлення в Україні й пише про нього. Один із пунктів його зацікавлень — кошторис проєктів. Зокрема, зараз на замовлення європейських партнерів він працює над дослідженням будівництва мостів в Україні.

— Здається, що війна кругом, грошей немає і ніде нічого не будується. [Але] що стосується мостів, то в нас є активне й серйозне будівництво. І щодо фінансових потоків досить мало структурованої інформації в інтернеті.

Він розуміє: воєнний стан вимагає, щоб певна інформація була засекреченою, але там, де це можливо, усе ж варто показувати суспільству, скажімо, як відбуваються тендери. Наприклад, Олег порівнює бюджети будівництва схожих за довжиною, шириною, висотою та іншими параметрами мостів у ЄС і в Україні. За його підрахунками, у нас будівництво нерідко виходить дорожчим.

За спостереженнями Олега, Ірпінь почав відновлення ще навесні 2022 року, одразу після звільнення, хоча цей процес досі не системний, а теперішній генплан — продовження радянського.

— Було багато ентузіазму, але не було розуміння, як це все зробити комплексно, швидко, з нормальними тротуарами, з якоюсь інфраструктурою. І в більшості випадків так є і зараз. Це точкові моменти, на ентузіазмі. Люди просто хотіли тут жити.

Але перші кроки до системного підходу вже зробили, зокрема за ініціативою Інвестиційної ради Ірпеня архітектори, проєктанти, урбаністи, дизайнери, інженери та інші фахівці з різних міст об’єдналися в робочу групу з питань відновлення інфраструктури Irpin Reconstruction Summit. За ініціативою місцевої влади з 2022 року діє «Фонд відновлення Ірпеня» й інформаційний ресурс Irpin Help, де зібрані офіційні дані про руйнування соціальної та житлової інфраструктури внаслідок російської агресії, кошториси відновлення та інформація про долучення міжнародних партнерів до відбудови міста. У розробку стратегії розвитку Ірпеня залучена велика архітектурна компанія Gensler.

Олег каже, що генплан — важливий документ, з якого варто починати, а потім уже говорити про локальні вау-ефекти, як-от щось найвище, найширше тощо. Натомість складається враження, що Ірпінь прагне такими точковими здобутками компенсувати свою провінційність проти Києва, а варто було б, навпаки, робити ставку на відмінність від столиці.

— Ірпінь може дати щось більше або щось інше, чого немає в Києві, тому це має стати основною фішкою: так, ми ніколи не станемо Києвом і не хочемо стати Києвом.

Через те що містом курсує транспорт, який везе до найближчої станції київського метро, люди стоять у заторах, щоб виїхати, Олег жартома порівнює Ірпінь зі спальним районом столиці.

— Перевага Ірпеня — сосни, прогулянкові зони, пішохідні двори. Але так зроблена [транспортна] інфраструктура, що вона просто кричить людям: «Купіть машину!».

Також комплексний підхід допоможе зробити місто самодостатнім: щоб було більше робочих місць, сервісів, способів дозвілля тощо. 

— Що стосується культури, то ні кінотеатру, ні театру [в Ірпені] немає. Типу нащо вам тут це все мати? Поїдете в Київ. […] Сьогоднішній спосіб розвитку Ірпеня — це коли ділянку з приватними будинками викупляють у власність і переводять її цільове призначення під багатоповерхову забудову чи таунхауси. Будують, продають — і з’являються нові мешканці. А чи з’являються нові робочі місця, чи з’являються садочки, чи з’являються якісь об’єкти інфраструктури?

Сервіси все ж з’являються, бо є попит: люди створюють приватні дитячі садки, перукарні, масажні салони тощо. Але Олег мріє, щоб було як у Львові, де забудовники перебувають у конкурентному середовищі, дбаючи про якість дитячих майданчиків, наявність поблизу садка, школи, культурних закладів, зручного сполучення, тобто квартира має додану вартість.