Як відновлюють Макарівську громаду

У цьому матеріалі проєкту «Відновлення міст» розповідаємо, як відбудовують Макарівську громаду. Зокрема — про новий Макарівський центр первинної медико-санітарної допомоги, на будівництво якого допомогла знайти кошти «Київська школа економіки», постійне житло для літніх переселенців «Чудо-містечко», що спонсорував фонд американця Делла Лоя Хансена, й ініціативу місцевого працівника ДСНС Геннадія Погорєлова — благодійний фонд «Відбудуй Макарів».

Макарів — розташоване приблизно за 50 км від Києва селище, яке було на шляху російської армії в наступі на столицю й сильно постраждало під час боїв та окупації, що тривала з кінця лютого до квітня 2022 року. Ворог не тільки обстрілював селище, а й убивав та катував мирне населення. 

У селищі зруйновано й пошкоджено майже 30 % усіх споруд. Найбільше серед них житлових будинків. Росіяни знищили також будівлі закладів дошкільної освіти, шкіл, коледжів, бібліотеку, приватну лікарню, два музеї, церкву, радіовежу, багато продуктових магазинів, закладів харчування тощо. Збитків зазнала й промислова інфраструктура, пошкоджені розмаїті адмінбудівлі, обʼєкти електро-, газо-, тепло- та водопостачання. 

Станом на весну 2024 року чимало із цих об’єктів удалося відновити, зокрема завдяки українським і міжнародним партнерам. 

Макарівська амбулаторія: відбудувати «серце первинної ланки охорони здоров’я»

Макарівський центр первинної медико-санітарної допомоги — сучасний інклюзивний медзаклад, який ущент зруйнувала російська ракета і який спільними зусиллями багатьох партнерів удалося відбудувати й покращити менш ніж за рік. Його директор Сергій Соломенко розповідає, що попередню амбулаторію будували з лютого 2019 до листопада 2020 року в межах проєкту «Доступна медицина» в сільській місцевості. Це був один з перших прикладів утілення проєкту в регіоні.

— Вона була суперсучасною, збудованою за канадською технологією з безпечних для довкілля матеріалів. Тут працювало дванадцять лікарів, із них троє — педіатри.

У громаді було дев’ять амбулаторій, проте Макарівська — ключова, адже надавала найширший спектр послуг і з її лікарями підписано найбільше декларацій. Крім того, вона розташовувалася поруч із багатопрофільною лікарнею, що пришвидшувало надання допомоги. Але пропрацювати амбулаторія встигла лише 16 місяців. 28 березня 2022 року росіяни вдарили в неї ракетою, здійнялася пожежа й приміщення з усім обладнанням згоріло. 

— І для мене як керівника підприємства, і для наших лікарів це була трагедія. Але трагедія це була [і] в масштабі громади. 

Це сталося тоді, коли лікарі евакуювалися, а Макарів перебував під окупацією. Про знищення амбулаторії Сергій дізнався від ЗСУ, передав новину колегам і переживав, як працювати далі. У квітні, коли селище звільнили, люди почали потроху повертатися. 

— Ми приїхали, і перед нами постало питання, як ми рухаєм медицину Макарівщини, первинну ланку охорони здоров’я, без амбулаторії. 

Лікарі, що повернулися, почали працювати в адміністративному приміщенні поруч. Згодом багатопрофільна лікарня виділила їм кілька кабінетів. 

Громада взялася відновлювати критичну інфраструктуру, далі почали думати про об’єкти, які треба відбудовувати першими. 

— І він (голова ОТГ. — ред.) розумів, що люди не повернуться, ми не зможемо повернутися до життя, якщо не надаватимуться медичні послуги населенню, до того ж населення постраждало.

Ішлося також про те, як лікувати людей, що пережили окупацію, і як створити умови для роботи лікарів, щоб вони змогли повернутися додому. 

Амбулаторія стала одним із закладів, які вирішили відбудовувати за принципом build back better (з англ. — «відбудувати кращим, ніж було»). Ідеться, зокрема, про те, щоб відновлені об’єкти інфраструктури відповідали нормам ЄС. 

У травні 2022 року амбулаторія, Міністерство охорони здоров’я, «Київська школа економіки» та Київська військова адміністрація підписали меморандум про співпрацю. Далі взялися за документацію: потрібно було отримати висновок про непридатність приміщення, дозвіл на демонтаж його залишків тощо.

Сергій пригадує, що спочатку трохи скептично ставився до можливості швидко відбудуватися, але підтримка партнерів переконала, що це реально. За пошук коштів на відбудову взялася команда благодійного фонду «Київської школи економіки» KSE Foundation.

— Вони перші внесли кошти на виготовлення проєктно-виконавчої документації, взяли на себе ініціативу. Вони своїм прикладом показали, як це потрібно робити, залучили своїх партнерів. І це для нас приклад професіоналізму, менеджменту збору коштів, відбудови. «Київська школа економіки» зробила диво, у яке не вірив ніхто.

Сергій розповідає, що в громаді розуміли: медичний заклад потрібно відбудувати одним із перших. Але такий великий проєкт здавався мало не авантюрою, і частина місцевих мала побоювання, що відновлення із часом заморозиться.

— Вони (мешканці громади. — ред.) хвилювалися, що на певному етапі кошти закінчаться й це буде якийсь пам’ятник архітектури. Але все реалізували, все рухалося вперед.

Уже через два місяці після рішення відновити амбулаторію почалося саме будівництво. Воно тривало короткий для таких масштабів час — дев’ять місяців. Дизайн і концепцію розробило українське архітектурне бюро Bogdanova Bureau. За основу для відбудови взяли проєкт амбулаторії, яку зруйнувала російська армія, розширили її на 50 м², покращили вентиляцію, інклюзивний складник. Бомбосховища в закладі поки що немає, тож під час тривоги лікарі й пацієнти спускаються в укриття сусідньої лікарні.

Вартість побудови попередньої амбулаторії склала 12 млн 500 тис., а нової — 29 млн грн. Різниця зумовлена, зокрема, тим, що будівля була з дерева, а тепер — з піноблоку. Ще одна причина — здорожчання будматеріалів, адже під час повномасштабної війни складніше з логістикою, багато великих підприємств зруйновані.

Для відновлення роботи медзакладу, окрім стін, потрібне обладнання. Його закуповували, використовуючи і кошти донорів, і місцевий бюджет.

— Амбулаторія — це приклад симбіозу й співпраці різних видів бюджетів, але 95 % — усе-таки кошти міжнародних партнерів.

У межах проєкту на цій території планують висадити зимовий сад — як символ відродження.

— І ще має буть у теорії навколо амбулаторії пергола з обпаленого дерева — як символ того, що ми втратили.

Повномасштабна війна вплинула на здоров’я українців. Сергій розуміє, що тепер особливо важливо, щоб люди могли мати швидкий доступ до якісних медичних послуг.

— Коли ми втратили амбулаторію, ми втратили серце первинної ланки охорони здоров’я. Коли її відбудували, ми почали працювати над тим, щоб зберегти це серце й покращить роботу.

Сергій народився в Макарові та вважає, що це селище завжди поєднуватиме сільське й міське. Макарів майбутнього бачить як містечко, де живе багато молоді. А для цього, зауважує, потрібна відповідна інфраструктура: якісні медичні, освітні заклади, бізнес, який дає робочі місця. Сучасна амбулаторія — один із кроків до її розбудови. Крім того, місцева влада спільно з «Київською школою економіки» розробляють концепцію розвитку громади, зокрема через залучення іноземних інвестицій.

— У нас є концепція Макарівщини, і вона звучить так: «Макарів — це місто для ідей, людей та майбутнього».

Нова амбулаторія почала працювати навесні 2023 року. Факторами успішної реалізації проєкту Сергій вважає конструктивний діалог керівництва закладу й місцевої влади, їхнє активне включення, відкритість до співпраці — чіплятися за всі можливості, не нехтувати ними. На думку Сергія, відбудова амбулаторії стала прикладом правильного використання коштів, тож надалі партнери сміливіше співпрацюватимуть із громадою. Як лікар, Сергій знає, що у сфері охорони здоров’я в його громаді ця співпраця вже відбувається: завдяки партнерам існують мобільні клініки, лікарні забезпечують певними препаратами.

— Російська Федерація хоче нас поламати, знищити, залякати. Ми маємо рухатися вперед, ми маємо віднаходити можливості. І, як показує досвід співпраці з міжнародними партнерами, це все реально, тільки треба над цим питанням працювати. Цілі досягає той, хто рухається, і велика подорож починається з маленького кроку. […] Є така українська мудрість: під лежачий камінь вода не тече. І тому треба рухати.

«Чудо-містечко»: постійне житло для літніх переселенців

«Чудо-містечко» — комплекс у Макарівській громаді для літніх людей, які не мають куди повертатися, бо їхні домівки зруйновані або перебувають на тимчасово окупованих територіях. Будівництво й сплата комунальних послуг містечка відбуваються коштом благодійного фонду американського бізнесмена Делла Лоя Хансена «Місія Хансена в Україні», який допомагає людям, що втратили дім через війну. Офіційно відкрити комплекс планують у травні 2024 року.

Будівельні роботи в містечку ще тривають, проте самі житла вже готові і в них уже живуть люди. Їх побудували в період з червня до жовтня 2023 року. У 20 будинках є трохи більше ста квартир (по 4 або 8 у кожному), вони окремі: з власними кухнями, санвузлами, терасами. Люди проживають там безкоштовно, мають різні варіанти дозвілля. 

Олександра Кондрашева — керівниця «Чудо-містечка». До того як воно з’явилося, вона, працівниця фонду, бувала в багатьох прихистках переселенців і помітила, що літнім людям там найскладніше, бо переважно про них нема кому потурбуватися. Власне, саме вони переважно найдовше залишаються на небезпечних територіях, адже їм складно даються переїзди. 

— [Літній переселенець —] це дерево, яке вирване з корінням і віднесене, пересаджене на інший ґрунт. Як ми всі знаємо, великим деревам дуже важко прижитися на новому ґрунті.

Звідси й специфіка «Чудо-містечка»: у ньому живуть лише літні люди. Щоб його заселити, фонд створив анкету й розповсюдив її в місцях компактного проживання переселенців. Вибір був складним, адже пенсіонерів, які потребують житла, значно більше, ніж місць у містечку. Вибирали тих, у кого найскрутніша ситуація. 

— Десять тисяч заявок ще необроблені. Добір дуже складний морально. Збирається комісія: четверо українців, четверо американців. Кожну родину обговорюємо, питаємо, телефонуємо, перевіряємо через державні органи, чи немає додаткових квартир, будинків, де людина могла б жити. І так виходить, що сюди потрапляють саме ті, хто вже точно ніяк не може собі допомогти, не має підтримки рідних.

Нині в містечку проживає 150 людей з Бахмута, Сєверодонецька, Соледара, Вугледара, Лисичанська, Авдіївки, Берислава, із сіл поблизу Херсона. 

— Таких поселень в Україні більше немає. Я не знаю, чи є такі поселення у світі, але для України це новий досвід.

Поселення не є тимчасовим: жителі «Чудо-містечка» можуть проживати в ньому до кінця свого життя. 

— Звісно, якщо люди колись захочуть або зможуть повернутися додому, ми будемо щасливі. Ми будемо проводжати їх із квітами, з піснями і з музикою, тому що це велике щастя — повернутись додому. Але ми реалісти, розуміємо, що [в] 95 % людей, що тут проживають, житла вже нема. І немає не тільки житла, а й міст, у яких вони мешкали. 

Відповідно, житла створені так, щоб прослужити багато років. Проєкт розробив засновник благодійного фонду Делл Лой Хансен, який має багаторічний будівельний досвід. За словами Олександри, його місія — дати людям не лише житло, а й гідні умови та надію на краще життя. 

«Чудо-містечко» розташоване на околиці села Колонщина. Олександра розповідає: щоб люди не почувалися відірваними від міст, адміністрація містечка закупила автобус, який возить їх у Макарів і Київ. Логістику хочуть удосконалити. Можливо, удасться домовитися з великими бізнесами, щоб вони допомагали, — керівництво відкрите до пропозицій. 

Адміністрація містечка дбає, щоб людям було чим зайнятися. Сімох мешканців влаштували на роботу в самому містечку, іншим пропонують доєднатися до волонтерських ініціатив: в’язати шкарпетки чи виготовляти смаколики військовим. Для цього Олександра у своїх соцмережах збирає кошти, на які закуповує сухофрукти, мед тощо.

— За останні два тижні (ідеться про лютий 2024 року. — ред.) ми відправили 100 кілограмів тільки пасти Амосова на різні ділянки фронту.

Час від часу до містечка приїжджають лікарі, щоб потурбуватися про фізичне здоров’я його жителів. На території планують відкрити стоматологічний кабінет. Дбати про психічне здоров’я допомагають групи підтримки. Їх організовують різні благодійні організації, і є декілька груп, одна з яких — для батьків військових. Відбуваються також заняття з арттерапії, спортивні: двічі на тиждень охочі займаються з інструктором зі скандинавської ходьби.

Кожен мешканець матиме свою невелику земельну ділянку, де зможе садити городину чи декоративні рослини. На території будують теплицю, щоб спільно вирощувати овочі й зелень.

У містечку є банк одягу, де люди можуть безкоштовно брати собі його, швейна майстерня. Центр містечка — клуб, який ще в процесі будівництва (у травні 2024 року обіцяють завершити). У ньому будуть салон краси, перукарня, кінотеатр, кімната для настільних ігор, велика бібліотека (нині в одному з приміщень є маленька). Планують також відкрити навчальний простір і домовитися з тутешніми школами, щоб мешканці містечка розповідали дітям про свої регіони.

Олександра каже, що війна багато в чому роз’єднує, люди концентруються на негативі, а комфортні умови й спільна діяльність сприяють вибудовуванню добрих сусідських стосунків, взаємоповаги.

— Ми хочемо, щоб тут було місце спокою, безпеки, комфорту, місце, де починається зцілення. Це основна наша мета, і ми над нею працюємо.

Олександра спостерігає, що люди об’єднуються не тільки за територіальним принципом (умовно, ті, хто з Бахмута), а й за інтересами. 

— На це потрібно певний час, я не скажу, що це відразу відбувається. Але коли люди опиняються в безпеці, у теплі й умовах, коли не потрібно виживати, вони починають відтавати. Наша мета тут — створити активну спільноту, в якій люди взаємодіють друг з другом, допомагають друг другу.

Мешканці «Чудо-містечка»

Галина Постоєва з Бахмута. Попри обстріли й небезпеку для життя, вона довго не виїжджала й готувала нашим військовим.

— Пів року годувала, втратила слух і отримала контузію. Але нічого, я рада, що мене не вбило і їх теж, що вони не голодували.

Каже, якщо в містечку буде їдальня, вона піде туди допомагати.

Ще одну жительку містечка звати Надія Корицька. Вона мешкає там зі своїм чоловіком Костянтином.

— Ми із найкрасивішого міста на землі (для мене, для нас) — міста Часів Яр, що під Бахмутом, де зараз ідуть страшні бойові дії. Наш будинок постраждав 5 травня 2022 року: у сусідський дом прилетіла «Точка-У», його рознесло на кусочки, наш дом теж постраждав дуже, ми із чоловіком чудом остались живі.

Після того сім’я переїхала в батьківський будинок. Збиралися там зимувати, але згодом обстріли стали такими щільними, що довелося виїхати в Запоріжжя. Там обоє пережили складні операції. Потім жили в гуртожитку, а тоді заповнили анкету на проживання в «Чудо-містечку». Пара не могла повірити, що їх обрали, Надія плакала, їй здавалося, що все занадто добре, щоб бути реальністю.

Жінка розповідає, що по продукти їздять машиною, мають спільний чат, де пишуть, коли до містечка приїжджають постачальники, також записуються на безкоштовний автобус, щоб їздити по продукти чи ліки в місто. 

У містечку живе знайома пари, яка колись працювала з ними на одному заводі. Потоваришували і з іншими мешканцями. 

— Машина нас підвела, поломалася, наша «пятьорочка», щось не завелась у Кості. Ну нічого, так він сьогодні пішки далеко в магазін ходив і там спросив у магазіні, чи продають вони мед. Сьогодні прийшов Леонідович — живе тут в домікє 16/3 — і каже: «Я вам мед принесу, сходю в село, ви туди не дойдете». Узяв баночки. Бачите, яка доброта душевна.

Фонд «Відбудуй Макарів»: залучати кошти партнерів для відновлення селища

Геннадій Погорєлов — офіцер ДСНС, засновник і керівник фонду «Відбудуй Макарів». З липня 2022 року чоловік шукає кошти й підрядників для відновлення того, що поруйнувала російська армія в Макарівській громаді.

Коли росіяни зайшли в Макарів, Геннадій з безпекових міркувань не одягав службової форми, але допомагав евакуювати людей.

— Лозунг нашої служби [ДСНС] — «Запобігти, врятувати, допомогти». Коли почалося повномасштабне вторгнення, то запобігти ми вже не могли нічому, а врятувати, допомогти — я спіймав себе на думці, що будем пробувать.

Після звільнення Макарова чоловік розвозив гуманітарні вантажі по громаді, а також допомагав знаходити й транспортувати в морг тіла вбитих під час боїв за селище українців.

Улітку 2022 року Геннадій заснував фонд «Відбудуй Макарів», познайомився з представниками об’єднання організацій Oxfam International і почав з ними співпрацювати.

— Вони дають досить гарні бюджети, гнучкі умови, проєкти різноманітні. Певний час попрацювавши, ми маємо [їхню] довіру, авторитет, тому нам дозволяють змінювати певні умови проєктів. Якщо ми один проєкт не можемо реалізувати або в ньому немає потреби, то маємо право перенести бюджет на іншу статтю витрат, яка в нас актуальна в громаді.

За час співпраці партнери переконалися, що фонду можна довіряти, а кошти він використовує ефективно. Геннадій каже, що інколи навіть удається перевиконати план, вклавшись у передбачений бюджет. Наприклад, Oxfam International виділили кошти на встановлення 300 конструкцій вікон та дверей, а завдяки домовленості з підрядником удалося за цей самий бюджет встановити 700.

За словами Геннадія, ідея заснувати фонд належить голові Макарівської громади Вадиму Токарю.

— Він у якийсь момент після бойових дій сказав: «Слухай, потрібно десь шукати кошти, тому що в державному бюджеті їх у принципі немає». І запропонував заснувати й очолити фонд.

Фонд почав діяльність у липні 2022 року. Офіційно в ньому працюють лише Геннадій і бухгалтер. Геннадій не отримує зарплати, оскільки, як чинний держслужбовець, не має на це права за Законом України «Про запобігання корупції».

— Багато організацій дивує такий підхід: як ви можете працювати й за то не отримувати заробітної плати? Я вам скажу — можна. Треба просто розуміти, що зараз такий період.

Фонд створили, щоб знаходити ресурси на відновлення громади загалом: і критичної інфраструктури, і комунальних та житлових будинків. Спершу розбирали завали, ставили вікна, робили дрібні ремонти. Згодом, каже Геннадій, стало помітно, як до відбудови долучилася держава, тож подібних завдань стало менше.

— Ми орієнтуємося на людей, які не можуть отримати допомогу від держави. І дуже добре, що держава сьогодні реально ввімкнулася на 101 % (полюбляю цифру 101, тому що це наш робочий номер телефону), маю на увазі [програму] «єВідновлення».

Руйнування є в кожній сфері, і це впливає на життя громади, каже Геннадій.

— Велика частина бізнесу постраждала, відповідно, знищені робочі місця. […] Певна кількість підприємств перемістилася в інші області, в основному на захід країни. А підприємства, які були на півтори-дві, а то й три тисячі робочих місць, зруйновані повністю. Уже майже два роки, як деокупація [відбулася], тобто два роки повноцінного функціонування, життя в громаді, але вони не відновлюються. Зрозуміло, що потрібні великі кошти й, найімовірніше, люди просто бояться вкладати.

Тому один із проєктів фонду був спрямований на підтримку малих підприємців: на виділені партнерами гроші закупили обладнання для більш ніж 20 бізнесів. Це безпосередньо вплине на відновлення громади, адже буде більше податків і робочих місць.

Окрім дрібніших ремонтів, встановлення дверей і вікон, фонд долучився до будівництва каркасного будинку для сім’ї з двома дітьми. Ця історія особлива для Геннадія. У період бойових дій у Макарові уламки снаряда влучили в дах будинку цієї сім’ї і почалася пожежа. Тоді ДСНС уже не виїжджала на виклики через обстріли. Геннадій дізнався про пожежу, бо йому подзвонили сусіди. Оцінивши ситуацію, він зрозумів, що не можна зарадити пожежі, але скликав сусідів, щоб перенести цінні речі в гараж.

— Як настав момент деокупації, коли вже починав функціонувати наш фонд, я доволі часто думав про цю сім’ю. І розумів, що я, співробітник ДСНС, не зміг урятувати будинок, що горів. Це моє внутрішнє переживання. Думаю, я мав цим людям чимось допомогти.

Допомогти таки вдалося: Геннадій домовився з партнерами, щоб вони взялися за цей проєкт.

— На черговій зустрічі я перепитав: «А у вас не буде випадково зайвого бюджету? Ось є така сім’я, треба їй будинок побудувать». А вони: «Ти знаєш, давай вивчимо питання». Ми приїхали, познайомилися з дівчатками (сім’я, чий будинок зруйнований, має двох доньок. — ред.), американці розчулилися, кажуть: «Ти знаєш, давай допоможемо, скільки треба?». Я приблизно прикинув, кажу: «Мільйон гривень є?» — «Та є» — «Клас, будемо працювати».

Геннадій сам придумав каркасний будинок, намалював його й замовив проєкт, знайшов підрядників:

— Від заливки фундаменту до моменту, коли ми відкривали [будинок] і перерізали тут стрічку, пройшло 44 дні.

Ольга, якій його збудували, каже, що місця в ньому для сім’ї достатньо, хоч він і менший за той будинок, що зруйнувала російська армія. Їм довелося понад пів року жити в сусідів, потім тіснитись у своїй літній кухні, тож вони радіють тому, що є.

Геннадій каже, що масштабувати ідею такого будинку немає потреби, адже фонд працює лише в межах Макарівської громади, а в ній завдяки різним партнерам уже немає такої потреби. Натомість його фонд закриває гуманітарні запити жителів громади: тверде паливо, продукти, побутова хімія тощо. Утім, повністю перемикатися на цю діяльність не планують.

— Я виходжу із завдань, які горять. Стараюсь навіть подивитися в завтра, [передбачити] коротке майбутнє й шукати та реалізовувати проєкти, які актуальні сьогодні.

Як представник ДСНС, Геннадій звертає особливу увагу на наявність укриттів. За його словами, їх критично не вистачає в освітніх закладах: багато де замість них облаштовують підвальні приміщення або підвалів немає зовсім і потрібно будувати з нуля. А укриття критично необхідні для продовження навчання офлайн, до того ж люди повертатимуться, якщо розумітимуть, що цей безпековий аспект закритий. І все це впирається в кошти.

Геннадій упевнений, що багато можна зробити завдяки співпраці мешканців громади, місцевої влади й міжнародних партнерів. У ситуації, коли стільки роботи через руйнування, він закликає не чекати, поки хтось вирішить допомогти, а брати ініціативу у свої руки, долучатися до тих, хто вже щось робить.

— Мені хотілось би, щоб місцеві вивчали питання, проблематику місцевої влади й завжди підставляли своє плече їм, долучалися до справ нашого фонду, інших фондів і влади. […] Не завжди це фінансове [залучення], іноді навіть словом можна допомогти, щось просто підказати.

Завдяки своєму розташуванню поблизу Києва Макарів — чудове селище для сімей, які працюють у столиці, але хочуть жити в тихому місці. Геннадій мріє, щоб кількість жителів громади зросла в рази, бо це вплине на її розвиток, рентабельність театру, кінотеатру та інших просторів. І для того, щоб це стало можливим, потрібно працювати над відновленням.

— Мрію про момент, коли наш фонд змінить свою назву: стане не «Відбудуй», а «Розбудуй [Макарів]».