Як відновлюють Суми

Про те, якими були Суми до повномасштабного вторгнення, читайте в нашому матеріалі 2021 року. Розповідь про опір окупантам 2022-го — у ще одній мультимедійній історії. У цьому матеріалі в межах проєкту «Відновлення міст» розповімо, як Суми справляються з наслідками російських обстрілів, будують укриття, готуються до можливого ворожого нападу, а водночас не застигають у стані очікування — життя вирує.

Поспілкуємося з директоркою постраждалої від обстрілів лікарні, представниками місцевої влади, архітекторкою, яка долучається до локальних проєктів, і співзасновником сумського онлайн-журналу.

Про укриття, лікування й відбудову

Коли на початку повномасштабної війни місцеві аптеки закрилися, Центральна міська клінічна лікарня ділилася з мешканцями Сум своїми запасами. Особливо важливо це було людям старшого віку. Дехто з пацієнтів жив там, адже вже під час лікування дізнавався, що його село окупували російські війська. 

Директорка лікарні Валентина Домінас розповіла, що їдучи на роботу в перший день повномасштабного вторгнення РФ, переживала не застати працівників. Але страх виявився даремним. 

— Ми от 24-го числа як зайшли всім колективом, так до сьогоднішнього дня всім колективом працюємо. У нас майже ніхто не покинув робочого місця.

Крім того, що лікарі залишились і працювали далі, вони зуміли запустити напрям кардіохірургії. На базі лікарні запрошені фахівці навіть проводять трансплантацію органів.

— Українців стає все менше й менше, і за [життя] кожного українця треба боротися.

Лікарня кілька разів зазнавала пошкоджень через російські обстріли, але відновлювалася й працює далі. Валентина пригадує, як після другого обстрілу до оперативної ліквідації наслідків залучилися і служби, і влада, і самі працівники.

— Розгубленість, можливо, була якихось там пів години, поки всі осмислили, що сталося. Потім усі зрозуміли, що треба йти збирати скло, виймати ті пошкоджені вікна, щось закривати, щось допомагати.

Частину бюджету на розвиток і покращення використовують на відновлення після обстрілів. Валентина розповідає, що хоч дві операційні були пошкоджені, обладнання вдалося відремонтувати.

Заступник міського голови Станіслав Поляков додає: неабияку підтримку відчувають від благодійних організацій, які виїжджають на місце прильоту або беруть на себе частину робіт з відновлення. Це «Добробат», World Central Kitchen, «Право на захист», «Карітас», «Проліска» та інші. Вони допомагають місцевій владі зосередитися на більш глобальних питаннях і не розпорошувати зусилля й ресурси.

Водночас, каже начальник Сумської міської військової адміністрації Олексій Дрозденко, без координації всіх охочих допомогти не обійтися. Раніше траплялося, що волонтери приїжджали швидше, ніж служби, які можуть оцінити, чи там безпечно перебувати.

— Усі налаштувалися, тепер усе абсолютно чітко працює. І я коли приїжджу, то там є з ким працювати, є хто допомагає. І це в нас така риса: усі набігають на місце прильоту, а не розбігаються.

За словами Олексія Дрозденка, загалом по місту ударів дронами, керованими авіаційними бомбами, ракетами 2024 року побільшало. Каже, що перші роботи на місці влучання розпочинають негайно, інколи навіть уночі: розчищають, ліквідовують пошкодження тепло-, електро-, газо-, водомереж.

Ділиться, що місто розбудовує мережу укриттів. Нині в Сумах їх близько 300, а в інших тривають ремонти, виготовлення документацій, затвердження з ДСНС, тож їх ставатиме більше.

— Щодо загальної стратегії, то ми вибираємо інвестувати саме в захист.

Олексій зізнається, що 2022 року до цього підходили з поспіхом і більш поверхово: щоб збільшити кількість укриттів, розчищали підвальні приміщення. А тепер виділяють на сховища частину бюджету й роблять їх за усіма вимогами: з вентиляцією, генераторами, обігрівом, запасом води, каналізацією тощо. А в тих, які при школах чи лікарнях, можна не просто перебути повітряну тривогу, а й далі навчати чи лікувати.

— Наприклад, у пологовому будинку породіллі продовжують консультацію вже в укриттях. Там у них техніка, там навіть можливо народити дітей, і це вже в нас було. Інші заклади охорони здоров’я так само. Тобто укриття використовують за подвійним призначенням. Школи так само: варто подивитися, як там організовуються цілі класи.

У лікарняному укритті обладнані операційні, додає Валентина.

— Ми ж розуміємо, що в нас не просто мешканці Сум, а люди хворі. Тому в любий момент може виникнути екстрена ситуація. […] Тут є великий запас медикаментів, можливість прийняти лежачих хворих і надати всі умови, щоб людина почувала себе не тільки в безпеці, а й у мало-мальському комфорті.

Валентина називає тамтешнє укриття маленькою медичною державою, яка може надавати різні види допомоги. Власне, така загальна стратегія щодо медичних закладів — зробити укриття максимально автономними, каже заступник міського голови Станіслав Поляков. Станом на середину 2024 року вдалося втілити це майже всюди, ще два такі укриття нині на завершальному етапі. Основне джерело фінансування таких проєктів — місцевий бюджет, утім, є об’єкти, реалізовані завдяки субвенції, тобто цілеспрямованій грошовій допомозі з держбюджету.

За словами Станіслава, представники місцевої влади Сум їздили в Бородянку, щоб дізнатися більше про їхній досвід співпраці з міжнародними партнерами, зокрема Литвою. Планують із цим самим партнером побудувати укриття в закладі освіти, подібно до того, як у Бородянці.

Погляд архітекторки

Олена Довгополова — архітекторка, дизайнерка інтер’єрів, засновниця бюро Inakshi architects. Нині у фокусі її професійних зацікавлень — облаштування громадських просторів і використання біорозкладних будматеріалів на основі технічних конопель.

Олена з Донецька, у Сумах живе з 2014 року, і за цей час у неї з’явилося відчуття дому.

— Це місто прихованих можливостей. Насправді в нас навіть у концепції розвитку є ця фраза. І це стає зрозуміло тільки тоді, коли ти трохи познайомишся з містом.

Каже, що розташування поблизу кордону з РФ неминуче впливає на Суми: насамперед вкладають у захист, а нішеві розвиткові ініціативи не мають належного фінансування. Утім, громада будує довгострокові плани й реалізує проєкти, які на часі. Наприклад, Олена взяла участь в Урбаністичній коаліції Ro3kvit — об’єднанні з понад 100 фахівців України та світу, які розробляють методології для розвитку й відновлення України. Разом створили проєкт житла для переселенців, щоб вони лишались у громаді, а не розглядали її як транзитну. На думку Олени, питання гідного житла для них ще не розв’язане, бо через наплив людей багато рішень були тимчасовими.

Загалом думаючи про майбутнє Сум, вона переосмислила фразу «місто для людей».

— Мені здається, що міста — то не тільки про людей, а ще і про природу, і про тварин, і взагалі про навколишній світ. І зараз це головна ідея міста.

Також Олена долучилася до ще одного проєкту: Сумська міська громада виграла грант на розробку концепції інтегрованого розвитку. Ідеться про основи того, який вигляд матиме громада за 10 років.

— Можливо, комусь здасться, що це не на часі, бо невідомо, що буде за п’ять днів. Горизонт планування, як кажуть військові, — п’ять годин. Але, на мою думку, важливо зараз підготуватися, навчитися, спланувати, опитати, зануритись у проблеми людей, щоб, коли ми будемо готові, це реалізувати.

Нині в місті багато чого відбувається стихійно, не узгоджено між собою ні стратегічно, ні навіть візуально, спостерігає Олена. Планування має покращити ситуацію.

Олена зауважує, що в Сумах достатньо архітектурних об’єднань. Інша справа — чи до них звертаються, коли будують.

— Часто економлять на проєктах і замовники самостійно розробляють дизайн. Вони просто не чіпають несучі конструкції, погодження не потрібне. І люди проєктують за допомогою Pinterest.

Проєкти молодих фахівців, за словами Олени, нерідко волонтерські й так і лишаються невтіленими концептами. 

— Якщо казати щодо професійних колективів, то вони об’єднані саме внутрішньою філософією, бажанням не заробити, а жити в місті, де просто не соромно жити й класно проводити час. І тоді суперцікаво спостерігати, як формуються такі спільноти: з двох-трьох людей через місяць їх стає 10, 20, 30, і це вже виростає у своєрідний рух. 

Серед прикладів спільнот, що прагнуть впливати на місто, Олена називає «Суми майбутнього», які створюють проєкти реконструкції вулиць, облаштування набережних.

Ринок для архітекторів у Сумах лише розвивається, вважає Олена. Замовники не завжди розуміють вартості цієї праці, а також рішень, які пропонують фахівці. Але з її досвіду видно, що люди стають відкритими, коли їм добре пояснити важливість певних рішень.

— Відмовляємось від об’єктів, коли замовник не розуміє, навіщо ми це робимо, але такі випадки бувають вкрай рідко. Наприклад, нещодавно навіть удалося [облаштувати] маленьку кав’ярню. Там загалом 30 квадратних метрів, і навіть там ми зробили інклюзивний санвузол, що доводить: було б бажання. Якщо замовникам правильно доносити інформацію, вони ніколи не бувають проти.

Загалом про безбар’єрність у Сумах Олена каже, що все залежить від ініціативності пасіонаріїв.

— Воно рухається в сторону безбар’єрності, але тільки тоді, коли цю ідею, цю концепцію хтось рухає. Коли вона заморожена, вона є замороженою.

На думку Олени, регіон навколо Сум може стати інноваційним у будівництві, адже має напрацювання й можливості впроваджувати біорозкладні матеріали в будівництві. Ідеться і про користь для довкілля, і про врахування теперішніх умов, того, що регіон аграрний.

— У нас недостатньо лісів. Ми вже вичерпали цей ресурс. І просто потрібна альтернатива.

Щоб утілювати такі ініціативи, важлива промоція, вважає Олена. У Сумах майданчик для цього є. Наприклад, незалежне медіа «Цукр» стало популярним далеко за межами міста.

— Думаю, що активісти, які працюють кожен над своїм завданням, своєю темою, дійсно мають говорити більше, мають бути медійними, мають скрізь виступати й просто волати про ті ідеї, якими вони живуть.

Молодіжна кузня задумів і подій

Дмитро Тіщенко — журналіст та активіст, який добре знає своє місто й безпосередньо впливає на його розвиток, зокрема творячи такі локальні проєкти, як медіа «Цукр», «Хаб на Кузнечній», «Дворик на Кузнечній».

З 2014 року на вулиці Кузнечній було приміщення благодійного фонду «Суми», що допомагав тоді сум’янам, які брали участь в АТО. Поруч розташовувався великий простір у занедбаному стані. Він належав державі, і 2017 року Дмитро з колегами домовився з місцевою владою, що цей простір почнуть використовувати для заходів, зустрічей громадських активістів тощо.

— Ми в Києві піддивилися формат, він називався «нетворкінг змінотворців». Подумали, що хочемо таке робити в Сумах. Треба було відкритий простір — чомусь мали таку ідею фікс, що треба на вулиці. І в пошуках локацій нам підказала адміністрація знову ж, тому що ми звертались до них, вони говорять: «Так, слухайте, у вас там дворик, прихорошіть його — і проводьте». «Прихорошіть» — це було м’яко сказано, тому що воно років, мабуть, 15–20 закладалося шарами сміття.

Найактивнішим періодом були 2018 і 2019 роки: волонтери облаштовували простір, відбувалася подія за подією.

— У перший рік ми ледь з глузду не з’їхали: 150 подій провели. Прям нагодували людей тим, чим хотілось, тому що вони голодні були на інформацію про різні речі. Це якраз була реформа децентралізації широкою мірою, і тут це все, власне, обговорювалось. 

Через пандемію у 2020 і 2021 роках заходів було значно менше, а 2022 рік усе перевернув, каже Дмитро.

— 25 лютого зранку я зробив останнє фото хабу в нормальному стані, тому що потім його відразу почали закладати різними гуманітарними потребами.

Усе, що діялося в хабі після початку російського вторгнення, було спрямовано на підтримку місцевих і підсилення оборонців міста: робили «коктейлі Молотова», сортували ліки, продукти.

— Коли вже російські війська відступили (з півночі країни. — ред.), ми нарешті наважились визнати, що треба далі функціонувати, а не сидіти на залишках якихось консервованих помідорів, які просто вже нікуди везти.

Вирішили переосмислювати, що далі робити. Побачили, що після пережитого в містян є потреба бачитись, гуртуватись. Спершу заходи були пізнавальні, освітні: говорили про історію Слобожанщини, зросійщення. А потім додали культурний складник, і тепер у дворику регулярно виступають музиканти, стендапери, театр. Крім того, у хабі записують подкасти, діляться обладнанням з різними проєктами. 2022 року створили форму, яку можна було заповнити, запропонувавши провести захід. 2024-го із цим складніше і через безпекові умови, і через фінансові спроможності (залежність від грантодавців, спільноту донейтерів складно розширювати, адже люди спрямовують більшість коштів на мілітарні потреби).

— На мінімалках існує, але це такі хороші, достойні мінімалки, коли можна і концерт зробити, і провести якусь робочу зустріч.

На запитання про взаємодію з місцевим самоврядуванням Дмитро відповідає, що зазвичай удається знайти спільну мову з окремими представниками влади, які зацікавлені в конкретному питанні. Наприклад, під час наших зйомок улітку 2024 року громадськість і влада готувалися до обговорення інформаційного простору. 

— Не обов’язково це буде прям якесь супергеніальне рішення відразу, але почати звіряти годинники, говорити про це все дуже цінно. Тому тут немає такої надмети типу подружити всіх, перевернути світ з ніг на голову. Але є історія про те, щоб знайомити людей між собою. 

Ініціаторами стало медіа «Цукр», яке розвинулося під час пандемії, коли, каже Дмитро, «це був єдиний спосіб зв’язку з людьми, які хочуть бачити щось хороше в місті». 

— Зараз це така спільнота самокерована. Люди підтримують нас фінансово, потроху активізуються, об’єднуються. Хтось може подавати петиції, хтось може покликати на зустріч представника влади. 

Дмитро помітив, що кризи створюють можливості для проактивних проєктів, дають поштовх до змін. Зокрема, медіа «Цукр» 2019 року було нішевим медіа, яке мало нагадувало традиційну журналістику. 2020 року вони почали простою мовою розповідати про перебіг пандемії, а 2022-го, не планувавши, стали комунікаторами, які інформаційно підсвічують потреби містян.

— Ми тут намагалися підтримувати дух незламності. Хоч би як пафосно це звучало, але реально людям треба було казати: «Ми на місці, ми працюємо, ми от зараз це робимо, давайте разом, приєднуйтесь сюди, надсилайте донейти, ми закуповуємо це».

За словами Дмитра, їхнім завданням було зберегти інформаційний простір проукраїнським.

— Приходять волонтери, кажуть: «Відкрите нам хаб, ми тут робимо штаб». Приходять волонтери, які кажуть: «Давайте ми будемо модерувати чат, бо в людей істерика». Приходять психологи, приходять люди, які починають допомогу надавати, і твоє завдання — оці всі компоненти скласти в щось робоче, в якийсь організм.

На думку Дмитра, зосередження на безпеці виправдане, але концепція вкладати тільки в захист йому не близька. Щоб пояснити свій погляд, він наводить у приклад подію березня 2022 року: стендап у бомбосховищі. З одного боку, каже Дмитро, це парадокс, адже місто в небезпеці, а люди прийшли посміятися, організатори витратили час на це. А з іншого — годі передати почуття спільності й об’єднаності, яке там панувало.

— І водночас це дуже й дуже такий величезний середній палець русні, яка намагається нас оточити, зупинити, окупувати ще щось, а ми збираємося й про них сміємося. Я впевнений, що вони не дивляться цей продукт безпосередньо, вони не ображаються на це. Але з погляду того, як ми почуваємося в цьому.

Промовистий також випадок, що стався в серпні 2023-го. Його Дмитро описав у своїх соцмережах. Після вистави у «Дворику на Кузнечній» на сцену вийшов військовик. Він на день приїхав додому, де нікого немає, бо сім’я за кордоном. Сказав, що культура важлива, і подякував, що зміг цей день провести тут.

До того ж, каже Дмитро, культура зазвичай не потребує величезних бюджетів, і жартома додає: інколи достатньо, щоб не заважали. Наявність культурного життя, можливостей відпочити, наповнитися впливає на містян. Якщо закриватимуть заклади, перестануть проводити події, не відновлюватимуть пам’ятки, то це позначиться на психологічному стані тих, хто лишається в місті, і може стати сигналом, що потрібно евакуюватися. 

— Ми йдем спілкуємося з власником кав’ярні, і він каже: «Я просто розумію свою відповідальність. Я зараз не [тільки] підприємець, і те, що я роблю, — просто лакмусовий папірець». Якщо людина побачить завтра зачинену кав’ярню — все, [подумає], виїжджай. 

Говорячи про те, яким бачить місто Суми в майбутньому, Дмитро назває два ключові слова: затишок і динамічність. 

— Ми робимо все можливе, щоб Суми залишились такими само затишними, як вони є. Я думаю, що тут багатьом сум’янам буде зрозуміло, про що я, а тим, хто не з Сум, я, мабуть, не опишу словами: тут просто треба побувати. Я вірю, що Суми мають точно знайти якусь нову формулу, у чому ми можемо бути кращими за міста-мільйонники. У маленьких міст є багато переваг, просто ми не навчились їх бачити, звикли, що ми периферія. І ми боремося із цим комплексом меншовартості.