Місто Вугледар, що розташоване за 60 км від тимчасово окупованого Донецька за приблизно 30 км від лінії розмежування, яка була до 2022 року, вкотре намагаються захопити російські загарбники. Після року повномасштабної війни там залишилося кілька сотень людей, а всі будівлі зазнали пошкоджень. Поки сюди не прийшов «рускій мір», Вугледар був перспективним містом, у якому впроваджували соціальні ініціативи та популяризували культуру.
До заснування Вугледара у 1964 році на його території був лише степ. Передумовою для створення тут населеного пункту стало опанування вугільних покладів. У 1960-х роках Донецький державний інститут проєктування шахт вирішує розвивати копальні на теренах півдня Донеччини. Так зароджується шахта «Південнодонбаська» № 1 та, відповідно, селище біля неї. Перший будинок на цій території був заселений через два роки після заснування селища, яке тоді назвали Південний Донецьк.
Під час проєктування одразу думали, що життя тут буде зосереджене в цілому на видобуванні вугілля. Планували розбудувати місто для населення у сто тисяч людей, а шахт мало бути десять. Проте заклали лише дві, адже знайшли «більш перспективний» регіон, а саме російський Кузбас (Кузнецький вугільний басейн на півдні Західного Сибіру), і плани про місто залишилися в кабінетах. У селищі продовжували споруджувати житлові та інфраструктурні об’єкти. У 1960-ті та 1970-ті роки в Південному Донецьку збудували школу, поліклініку, селищну раду, котельню тощо. Селище росло, але так і залишилося компактним — тут немає громадського транспорту, адже все можна обійти пішки за пів години.
У 1969 році на прохання мешканців Південний Донецьк перейменували на Вугледар. Згодом, у 1991 році, Вугледар отримав статус міста.
Розвиток культури та громади
У Вугледарі активно працювали для свого розвитку. Мешканці залучали гранти на реалізацію різноманітних проєктів задля покращення добробуту міста. А локальні громадські організації могли збиратися в Центрі громадських ініціатив SOVA та генерувати ідеї, об’єднуватися за інтересами, працювати над спільними проєктами. Вугледар, життя якого залежало від двох шахт поруч, водночас прагнув стати містом із різними розвиненими галузями економіки, і впевнено до цього йшов.
Фото: Артем Гетьман.
У Вугледарі не забували і про культурно-мистецьку сферу. У 2019 році працівниці місцевої бібліотеки виграли конкурс Мінкультури «Малі міста — великі враження», спрямований на збереження культурної спадщини. Їхній проєкт мав на меті зберегти пам’ять про місцевого незрячого письменника Анатолія Овсієнка. Завдяки ініціативі в місті створили літературно-мистецький простір біля будинку, де жив митець. На стіні його дому з’явився мурал площею приблизно 180 квадратних метрів, автором якого став художник Ян Птушко. Так само у межах проєкту видали збірку робіт Овсієнка, а також уперше опублікували обрані твори гумориста шрифтом Брайля.
Втім, у Вугледарі не один мурал — ще кілька робіт були створені в межах мандрівного культурно-просвітницького фестивалю «З країни в Україну», який сприяє відродженню української культури на Донеччині. Проєкт мотивує міста створювати власні ініціативи та розвивати громаду. На фестивалі представляють українське мистецтво, кіно, фотовиставки. Також популяризують громадську активність та розповідають про історію і традиції. «З країни в Україну» завітав до Вугледара у 2018 і 2019 роках та зібрав навколо себе групу активних волонтерів.
Російсько-українська війна
Після початку російсько-української війни у 2014 році, мешканці Вугледара не могли стояти осторонь та допомагали українцям, що тікали від російських загарбників. Місто приймало чимало переселенців із прилеглих тимчасово окупованих територій. Влада створила оперативний штаб із допомоги внутрішньо переміщеним особам. А мешканці допомагали всім, чим могли: житлом, одягом, ліками тощо. До початку повномасштабної війни у Вугледарі проживало приблизно 15 тисяч людей.
Фото: Олександр Бабенко для Ґвара Медіа.
24 лютого 2022 року російські військові за допомогою касетних боєприпасів влучили в центральну лікарню Вугледара. Унаслідок цього загинули чотири мирні жителі, ще десять було поранено. Із березня російські окупанти систематично обстрілюють Вугледар. У листопаді 2022 було зазначено, що місто та ще кілька населених пунктів із Вугледарської об’єднаної територіальної громади залишились без світла, води та газу. Зараз у місті не залишилося дітей, останню дитину евакуювали в лютому 2023 року. У Вугледарі пошкоджено 100 % житлових будинків, інфраструктура знищена повністю. Люди, які залишилися, ховаються від постійних обстрілів у підвалах.
Місто постійно намагаються захопити росіяни, адже його територія є стратегічно важливою. Вугледар розташований за кілька кілометрів від єдиного залізничного шляху, який сполучає Донецьк із Кримом. У січні 2023 року російські ЗМІ поширювали інформацію про те, що окупанти начебто зайшли у Вугледар. Але місто досі стоїть. Лінія фронту розташована за кількасот метрів від нього, тож українські військові намагаються стримувати російські наступи. Як зазначають у ЗСУ, Росія зазнає великих втрат на Вугледарському напрямку.
