Share this...
Facebook
Twitter

Бортництво — давній промисел добування меду диких бджіл, що донедавна вважався частково втраченим. Та в густих лісах українського Полісся цю професію досі передають з покоління в покоління, поступово відроджуючи традицію. Раніше ми вже розповідали про бортників із Селезівки та Князівки. Сьогодні ж ми перемістимось до села Хочине на території Поліського природного заповідника, де живе один із героїв нашого повнометражного фільму Ukraїner. The Movie бортник Анатолій Скумін.

У Поліських лісах бортництво розвивалось здавна, про що свідчать тутешні топоніми: наприклад, тут є річка Уборть і село Перга. Кілька століть тому поліщуки жили в хуторах посеред лісів, пристосовуючи свій устрій і побут до навколишніх умов. Мед для них був поживним і корисним ресурсом, адже слугував заміною цукру. Із бджолиного воску виготовляли свічки, якими освічували житло, а прополіс допомагав заліковувати рани. Пізніше мед став своєрідною валютою й особливим елементом місцевих обрядів та звичаїв.

Тож живучи по сусідству з лісовими бджолами, які водилися в дуплах дерев, хуторяни вирішили отримати користь із такого співіснування: замість того, щоб обкрадати бджолині гнізда, як це робили раніше, почали створювати борті — дерев’яні колоди з отворами для комах, які чіпляли високо на дерева та регулярно доглядали. Бортництво як промисел зажило доброї слави і передавалося з покоління в покоління, як і самі домівки бджіл: старі борті нерідко дарували новоспеченим бортникам-односельцям. Люди забезпечували бджолам комфортніші умови існування:

Перга
Ледь оброблений бджолами пилок з квітів, яким вони харчуються навесні, просинаючись у бортях.

— У дереві дупло може бути на висоті 2–3 метри, а бджолам краще визимувать у більш комфортних умовах. Тобто як становити дупло — то на висоті до метра. Воно буде тепліше і їм буде комфортніше виводить нову сім’ю і існувати.

Згодом борті почали встановлювати не тільки в лісі, а й неподалік домівок. Невдовзі стали популярними і рамкові вулики, які можна було розмістити ще ближче до оселі — що ми нині звикли вважати традиційним бджолярством. Попри явну спорідненість з пасічництвом, бортництво має чимало відмінностей, передовсім через різні середовища для життя лісових і вуликових бджіл:

Рамковий вулик
Рукотворне житло для бджіл, основною складовою якого є вуликова рамка, призначена для утримання стільника з кормом або розплодом.

— Бджоли в рамочних вуликах больш спокойні, більше за ними догляду, їм больше створюють комфортних умов, щоб вони працювали. А ця лісова пчола, вона повністю живе в дикому стані. Вона що мільйони лєт назад, а що зараз — то одне і те саме. Вона вже пристосувалася до любих умов виживання.

Окрім вищої виживаності, лісові бджоли відрізняються ще й тим, що мають доступ до більшої кількості трав та квітів, які важко культивувати в сільському господарстві. Тож зовнішній вигляд і властивості їхнього меду інші.

— Дуже має високу цінність цей лісовий мед порівняно із медом, який бджоли зносять у лісостеповій зоні з однієї рослини.

Робота з дикими комахами потребує чіткого налагодження процесу. Спершу треба дістатися до борті з усім необхідним спорядженням, а це: димар, речі для його розпалювання, драбина, посудина для збирання меду і вода, щоб мати чим змити липкість зі шкіри. Якщо вулики пасічників переважно зібрані в одному місці, то борті розташовують на досить великій відстані одна від одної — щоб кожному рою було достатньо площі для поживи. Радіус їхнього розміщення може сягати 20 і більше кілометрів, тому бортники часто переміщаються від борті до борті кіньми.

Відео 360

Бортництво, на відміну від пасічництва, небезпечне не тільки тим, що комахи можуть вжалити: це робота на висоті, яка потребує вправності. До того ж, коли руки бортника зайняті збором меду, він лазить драбиною, не тримаючись руками, або ж користується лебідкою (якщо внизу є помічники). Небезпеку становить і робота з вогнем посеред лісу: димар слід щоразу гасити, а біля наступної борті розпалювати знову.

Анатолій

Бортник Анатолій Скумін у 2019 році став героєм нашого повнометражного фільму Ukraїner.The Movie, у якому ми показали один день із життя країни, спостерігаючи за героями в різних регіонах України. Живучи у селі Хочине неподалік кордону з Білоруссю, Анатолій не уявляє свого повсякдення без промислу, який практикує уже близько двадцяти років. Саме тут, на Поліссі, бортник може займатися улюбленою справою, любов до якої прищепили йому ще з дитинства: бортником був і дідусь Анатолія.

— Хата, де я жив раніше, то там була груша така товста. На цій груші стояв вулик. Пам’ятаю, як дід залазив на це дерево, на цю борть і вибирав мед. І давав мені крихітну жменьку, давав пробувати смачний цей медок. Я його ласував. То в мене в душі ще тоді зародилося, що треба і собі ж так.

Почати Анатолію допомагали односельці, досвідчені бортники та пасічники. Першу борть, яку Анатолій почепив у лісі, йому подарував старший сусід порожньою, але бджоли одразу заселили її. Другу борть подарували вже разом із бджолами. Узагалі такі старі, вже обжиті борті набагато цінніші за нові: зроблені із свіжого дерева, не забезпечують бджолам доброго зимування. Справа в тому, що під час поїдання меду комахи виділяють багато вологи, яку свіже дерево не здатне ввібрати, і у нових бортях може залишатися багато вологи, від якої бджоли масово гинуть:

— Старі борті впитують у себе цю вологу. І вони є, допустим, якщо за сто років запрополісовані, то дуже пахучі, хворобі дуже важко проникнути.

Прополіс
Клейка смолиста речовина, яку виробляють бджоли для заповнення щілин у вуликах чи бортях та ізоляції одних частинок свого житла від іншого.

За багато років роботи із бджолами Анатолій досконало вивчив природній устрій і правила життя бджолиної сім’ї. Найдивовижнішим вважає унікально чіткий розподіл обов’язків у рою: є матка, яка відкладає яйця; є бджоли-охоронці, які сидять на льотку (отворі, через який бджоли залітають до борті чи вулика. — ред.) і не пускають нікого чужого; годувальниці вигодовують молодих бджіл, а збиральники летять на взяток (збір нектару з квіток рослин. — ред.), щоб, повернувшись, повідати решті про трав’янисті місця.

— І любо біля них ходить дивиться, як вони працюють, як у них все слажено. З них треба приклад брати. Бджоли працюють із 5-ї години ранку і до 10-ї години вечора, кожна знає свої обов’язки. Там нема ні сварки, ні скандалу, ні доказу, ні пиятики, нічого. Усе працює, бо так воно склалося за мільйони років. І дійшло до цього часу.

Бортництво залишилося досить поширеним на території усього Поліського заповідника, а також по обидва боки кордону з Білоруссю:

— Займаюся для того, шоб сохраніть лісову бджолу. Це в нас тільки зосталося, на Поліссі, ще з Білорусії займаються і в частині Рівненщини. У цих краях десь до п’ятсот бортей ше є. Я вважаю, шо це (бортництво. — ред.) треба берегти — і для людей корисно, і для себе корисно.

Анатолій вчить бортництву свого сина Андрія. Той вже допомагає батькові з усіма етапами. До справи долучається і дружина Людмила, адже, зізнається Анатолій, самому впоратися тяжко. Сім’я звикла жити серед природи і всі сили покладає на ведення господарства: вирощують городину, доглядають за худобою, заготовляють сіно на зиму. І за усіма турботами не втрачають основного орієнтиру:

— Треба жить, щоб буть корисним. Корисним для людей. Тоді люди тебе і будуть поважать.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Оберігати бджолу

Анатолій Скумін має близько 40 бортей, розкиданих лісом. Щоденні ритуали, а також річні і навіть кількарічні цикли догляду за бортями вже стали звичними. Наприклад, раз на сезон обов’язково треба приїхати й оглянути всі борті: чи шумлять там бджоли, який їхній літ. Якщо з борті вилітають лише поодинокі бджоли, значить, треба дати ще їм вироїтися. Анатолій ділиться, що, окрім знань, багаторічний досвід ще й розвинув особливу інтуїцію, яка часто стає в пригоді:

— Я собі із сорока можу десять вуликів перевірити, а остальні навіть й не дивиться: я тонко знаю, в якому вулику може буть на осінь мед, де треба перевірити, а де я не відкриваю даже.

За бортями треба прискіпливо доглядати та оберігати бджіл: на борті можуть напасти куниці, птахи, мурахи, гризуни. Зашкодити може і негода, тому важливо правильно зачепити борть: щоб вулик не опинявся на сонці, а льоток був захищений від західних холодних вітрів взимку. Узагалі, саме в період зимівлі, коли бджоли перебувають у стані спокою, борті потребують особливої уваги. Їх здавна накривали берестом і корою та клепкою для закріплення, а сьогодні подекуди використовують і металеве накриття. Якщо все зробити як слід і борть щороку буде заселена бджолами (яких за сприятливих умов може бути понад сорок тисяч в одній сім’ї) — тоді і мед буде з року в рік.

Бджоли заселяють борті щовесни під час роїння: спочатку прилітають «розвінчаті» (розвідники), щоб зайняти вулик і відігнати від борті інші сім’ї. Тоді ці бджоли очищають та оберігають борть, доки матка не приведе рій із однієї до іншої борті — так на новому місці виводиться нова сім’я. У другій половині весни бджоли розпочинають свою активну роботу, тоді ж розводяться молоді бджоли, і борть починає наповнюватися медом. Усе літо бортники присвячують догляду за бджолами і лише «як верес перецвіте», починають вибирати мед.

З однієї борті за один раз можна зібрати 5–10 кілограмів меду, а якщо вибирати раз на рік — то і 20 кілограмів. Мед бортники беруть не як з рамкових вуликів — медогоном, а випресовують, адже він дуже тягучий за своєю консистенцією. Передовсім це зумовлено тим, із яких лісових цвітінь він зібраний:

— Мед в основному йде з лісової малини, із чєрнікі, горобина теж цвіте, дуже багато лісових ягід.

Взяти мед у бджіл можна за допомогою задимлювання борті. Анатолій наповнює димар «гнилушками» з верболозу — каже, що вони не так сильно чадять, як, наприклад, дубові, та й мають м’якший вплив на бджіл. Бортник одягається у захисний одяг, впускає трішки диму в льоток і знімає з борті бічну накривку — «слє». У борті може бути багато меду: зверху до самого низу, особливо у вуликах, які активно рояться.

Бортники в Поліському заповіднику спілкуються між собою, адже мають спільні цілі та інтереси: діляться новинами про напади на борті, медовий урожай, стан бджіл і бортей. Допомагають також у спільних скрутах та приглядають за бортями один одного:

— Буває такий случай, шо там чи борть упала там з дерева, чи якийсь пожар, то ми обкопаємо оце, шоб не подійшов, не згорілі борці. Ми одне другого підтримуємо в селі, аякже. Чи там хтось відкрив вулика, хтось заліз, шось украв. То вже інших попереджає: «Я там по гриби ходив, у тебе там борть открита, йди подивися».

Загалом у Хочиному близько 20 людей займаються цим промислом, кожен має по 3–4 борті. Особливо тішить, що серед бортників багато молоді, адже це запорука підтримки і розвитку промислу. У бортництві процес важливіший за результат, та й сенс ремесла полягає в якомога меншому втручанні у процес вироблення меду. Але через затратність зусиль, які потребують борті, добитися більшої кількості меду — задача не з простих:

— Так на якусь бізнесову основу перенести це, то вже давно невигідно, потому шо меду сюда зноситься від бджіл мало. Хай буде там п’ять кілограмів. Може, десь і більше, а в деяких і зовсім не буде цього року.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Промисел, що не зникає

Складність праці з дикими бджолами призвела до все інтенсивнішого заміщення бортництва рамковим бджолярством у вуликах. Проте через масові обробки сільських угідь хімікатами бджоли втікають роїтися назад до лісів. Сьогодні там є багато сприятливих чинників для їхнього продуктивного роїння: старі ліси прочистили і вирізали, на їхньому місці виростає багато молодняку, а також квітучих медоносних рослин у заповіднику. Навіть там, де бували пожежі, росте іван-чай — корисна трава, з якої бджоли збирають нектар. А от зміна клімату вплинула на активність бджіл радше негативно:

— Тоді природа була набагато краща (я маю на увазі більш вологий клімат), то і розвиток бджільництва був дуже високий, бджоли наносили багато меду. А зараз похолодання весняні, рання осінь така… Не так бджоли мед наносять, набагато менше.

З одного боку бджоли залежать від діяльності людини, а з іншого — успіх нашого сільського господарства залежить від них. Саме вони допомагають зберегти різноманіття флори в поліських лісах, зокрема і в заповіднику, адже саме бджоли запилюють більшість тутешніх рослин. Крім того, люди використовують вощину (воскова основа стільника, а також видобутий з неї неочищений віск. — ред.), яку можуть виробити тільки лісові бджоли. Саме тому бортництво як промисел та професія набувають нового значення, зберігаючи особливих — лісових — бджіл.

Анатолій каже, що впродовж останніх десятиліть спостерігає розвиток бортництва: у порівнянні з періодом шістдесятих років у поліських лісах з’явилося вдвічі більше бортей.

Щороку бортництво входить до рейтингів світових видань як професія, що зникає. Читаючи окремі матеріали про розвиток бджолярства, можна натрапити на хибні висновки про те, що бортництво вже зникло з території Європи. Насправді ж промисел викликає дедалі більший інтерес дослідників та практиків. Зокрема, у грудні 2020 року культуру бортництва Білорусі та Польщі внесли до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства, а українське бортництво з 2018 року — у Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

На українське Полісся все частіше приїздять дослідники з Польщі, Латвії та Німеччини. Анатолій Скумін приймає гостей та допомагає їм зрозуміти, що відбувається із бортництвом в Україні.

— Ні, ми лісовій бджолі не дамо тут вимерти. Вона в нас буде все больше і больше оживати.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Проєктна менеджерка:

Анастасія Жохова

Авторка:

Софія Анжелюк

Шеф-редакторка:

Євгенія Сапожникова

Редакторка:

Софія-Ольга Кунгурцева

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Інтерв’юерка:

Карина Пілюгіна

Фотограф:

Микола Король

Оператор:

Павло Пашко

Олексій Панченко

Режисерка монтажу:

Ліза Літвіненко

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Крісті Кравченко

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик