Зі зброєю чи без. Українські жінки захищають свою державу

Share this...
Facebook
Twitter

Станом на грудень 2021 року, коли російсько-українська війна на Донбасі уже тривала, але повномасштабний наступ Російської Федерації на Україну ще не почався, у Збройних Силах України були задіяні 57 тис жінок, тобто майже 22 % від усього особового складу ЗСУ. З них близько 32 тисяч – саме військові (понад 12 % від особового складу). Станом на 2020 рік в Україні було 13 тис учасниць бойових дій – жінок. Серед українських військовослужбовиць є танкістки, безпілотниці, артилеристки, командири рот, взводів тощо.

Жінки також служать у Національній гвардії України (минулоріч – 5,5 тис, тобто 9 %; понад 360 займають керівні посади) та Національній поліції (близько 22 % жінок від загального особового складу). У Державній службі України з надзвичайних ситуацій працюють 11 тис жінок, що теж складає п’яту частину від загальної кількості. У Територіальній обороні, що масово почала поповнюватися в останні місяці перед війною з цивільних громадян і громадянок різних професій, на початку року жінок було 8 %.

Усі ці структури нині стоять на обороні України.

93-тя ОМБр Холодний Яр. Оксана допомагає колегам з інших підрозділів бригади організувати евакуацію поранених у найближчий шпиталь.

На сьогодні немає офіційної інформації про те, скільки саме жінок захищають Україну зі зброєю у руках, але їх точно вагома частка.

Окрім того, багато жінок – письменниць, художниць, музиканток, готельєрок, перукарок, учительок, музейниць, жінок багатьох інших професій різного віку, зокрема й пенсіонерок, – роблять усе можливе для того, щоб наблизити перемогу над терористичною Росією. Жінки плетуть маскувальні сітки, допомагають біженцям, готують їжу захисникам і захисницям, возять з-під кордону продукти й медикаменти, надані країнами-партнерами, готують коктейлі Молотова для оборони від ворога, перекладають новини з України для іноземних ЗМІ тощо.

Фото: Міхаіл Палінчак. Київ 28.02

Share this...
Facebook
Twitter

Фото: Міхаіл Палінчак. Київ 27.02

Share this...
Facebook
Twitter

Фото: Mstyslav Chernov

Share this...
Facebook
Twitter

Факти:

· Перша жінка-офіцер у Європі була українка – Олена Степанів (1892-1963), яка воювала у Першій світовій війні, на фронті командувала жіночою чотою Українських Січових Стрільців, відзначилась у боях за гору Маківку (1915).

· З 2008, коли війни не було, і до 2018-го, коли російсько-українська війна вже тривала, чисельність жінок-військовослужбовиць у ЗСУ зросла у 15 разів.

2015 року засновано проєкт «Невидимий батальйон», покликаний не лише документувати й досліджувати участь жінок у війні України проти Росії, а й викорінювати будь-які форми дискримінації у Збройних Силах України. Результати адвокаційної кампанії «Невидимого батальйону» – розширено список бойових посад для жінок, які вони фактично обіймали на війні; 2018 року прийнято Закон України «Щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях».

Фото: Миколай Тімченко. Київ 06.03

Share this...
Facebook
Twitter

Фото: Миколай Тімченко. Київ 06.03

Share this...
Facebook
Twitter

· 2018 р. вийшла книжка «Дівчата зрізають коси» (Girls Cutting Their Locks) – 25 історій жінок-захисниць України (є в англійському перекладі). Авторка – Євгенія Подобна.

· З 2019 р. в Україні діє організація «Жіночий ветеранський рух». У 2020-2021 рр. він створив, зокрема, відеопроєкт «Жінки, які загинули за Україну» – цикл із 8 документальних фільмів про жінок, загиблих на Донбасі, у війні з Росією.

· Щороку 14 жовтня Україна відзначає День захисника України. Минулоріч, у 2021-му, його перейменували на «День захисників і захисниць України» (з вживанням фемінітиву). Коли сьогодні Президент України звертається до тих, хто захищає державу, обов’язково вживає, зокрема, фемінітив: «Дорогі захисники й захисниці».

Світлана Хромалюк

медсестра

— Я прийшла в ЗСУ тому, що зараз я тут потрібна. У підрозділі багато молодих бійців, які потребують професійної медичної допомоги. Ви навіть, не уявляєте, як вони на мене дивляться. За цей час, що я з ними (з 24 лютого) ми вже одна сім’я. Ми пережили холод, голод, всілякі негаразди. Хлопчики мужніють на очах. Перше питання, коли ми опинилися в більш-менш безпечному місці, було – «А Ви нас не покинете…?» В мене просто немає слів…

Юлія Євстратова

офіцер-психолог ЗСУ, лейтенант

— Я з півдня України, багато моїх рідних у Криму, тому в 2014 році, коли Крим окупувала Росія, я не мала вибору, крім як піти в лави ЗСУ захищати свою державу. Зараз я в тилу і з 24 лютого, кожен ранок війни, починаю з того, що пишу своїм друзям-військовим у гарячих точках «Як ти?» і «Я тебе люблю».

Юлія, позивний «Вега»

військова

— В перший день воєнного стану я пішла у військкомат. Зараз я мобілізована в ЗСУ від 80 ДШВ. Цей крок був логічним продовженням мого перебування на війні в 14-16, як і більшість добровольців ми були готові піти знову, коли це буде необхідно. Зараз я знову зі своєю улюбленою зброєю, РПГ-7. З початком воєнного стану зустріла більше знайомих, друзів та родичів у війську, аніж за всі роки після демобілізації в 2016.

Фото: Tais Yastremska

Богдана Романцова

редакторка, від початку війни волонтерка Червоного Хреста

— Я садила на автобус бабусю, яка плакала, бо від її будинку не лишилося ні х*я. Молоду маму з 5-місячною дитиною, яку вона міцно притискала до себе однією рукою, а іншою тримала крихітну валізку. Маму з хлопчиком-підлітком, яка дуже хвилювалася за кота, що його вони по черзі несли в переносці. Чи точно пропустять цього кота? Як йому буде на кордоні?.. Ми бачили батька, який хотів поїхати з дружиною, що ось-ось мала народити. І ми чесно сказали йому, що за кордон чоловіка його віку не випустять. Він просто стояв поруч, розгублено роззираючись: «Як же вона там без мене, вона ж невдовзі народить, ось-ось, це ж чужа країна, як вона сама?». Я бачила за ці дні стільки сліз і надії, скільки не бачила за всі 30 років.

Євгенія Нестерович

менеджерка культури, з початку війни – волонтерка; 28 лютого 2022 р.

— Сьогодні на вокзалі за 7 хвилин ми роздали літрів 12 борщу. Дітлахи й мами були дуже раді, і борщу можна було нести ще так само двічі, але вже оголосили їхній поїзд. Наші люди тримаються дуже гідно. Вони кажуть: «Дай вам Боже здоров’я», жартують, топчуться і підстрибують. Вони відмовляються від ковдр, бо їм скоро вже їхати, може, комусь більше пригодяться. Дякую вам за стійкість. Стояти з вами пліч-о-пліч – велика честь.

Фото: Ольга Закревська

Галина Титиш

очільниця ГО «Смарт освіта», волонтерка

— Зараз діти позбавлені можливості навчатися. І зараз діти не почуваються в безпеці, тому не можуть якісно навчатися. При цьому вони поруч зі стресованими батькам, яким зовсім не до них. Тому ми вирішили влаштовувати для них пізнавальні зустрічі. На цих зустрічах вчителі абсолютно різного фаху спілкуються з дітьми, розповідають їм щось цікаве й захопливе. На кожній зустрічі у нас дуже різна кількість дітей (зазвичай 100-200, але буває 300, 500). До нас щодня долучаються нові вчителі та ініціативи. Наприклад, наступного тижня будуть розповіді підліткам про ООН, SWIFT. Це точно не програмний матеріал, але їм це зараз важливо й цікаво. Ми також запускаємо офлайновий центр арт-терапевтичної допомоги. Ми знайшли школу з бомбосховищем і завтра починаємо ці зустрічі з першими двома групами дітей.

Фото: Катя Акварельна

Оксана Кісь

дослідниця жіночої історії, докторка історичних наук, волонтерка

— Останні два дні я волонтерила на сортуванні гуманітарки, яку привезли фурою з Польщі… Розпаковуючи і сортуючи ті пакунки, я раптом усвідомила, що їх збирали саме ЖІНКИ. Дитяче харчування різного типу для немовлят різного віку вкупі з новими пляшечками і пустушками та іншим дріб’язком, памперси, вологі серветки для немовлят, дитячий одяг та іграшки — хіба це все готували чоловіки?.. Засоби для миття посуду і губки — хіба ж це чоловіки зметикували?

Але що мене вразило особливо — це величезна кількість найрізноманітніших засобів жіночої гігієни (прокладок і тампонів всіх типів і розмірів). Тільки жінки могли подумати про те, що їхнім посестрам у біді будуть вкрай потрібні ці речі, і що навряд чи рятуючи своє життя, з дітьми на руках і з тривожною валізкою, оті біженки подбають про запас прокладок… і як їм буде нестерпно переживати місячні за їх відсутності десь у тимчасових притулках. Серце моє переповнює така вдячність і любов і віра у сестринство, яких я — переконана активна феміністка з 25-річним стажем — не відчувала ніколи. Оце і є вона — жіноча етика турботи: жінки дбають про всіх (вояків, поранених, старих, хворих, дітей, тварин), однак про всіх них почасти піклуються також і чоловіки. Але жінки і тільки жінки дбають про інших жінок.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Анастасія Левкова

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик