Зимові свята в Україні, зокрема найяскравіші з них — Коляда і Маланка — поєднують у собі давні язичницькі та пізніші християнські традиції. Обряди, костюми, тексти колядок та щедрівок різняться не лише між регіонами, а подекуди і в межах одного села. За радянських часів церква, а отже й усі ці свята були під забороною. Колядників та маланкарів затримували за виконання обрядових пісень. Як наслідок — у більшості регіонів України автентична традиція святкування перервалася на кілька десятиліть. Сьогодні вона поступово відроджується або ж продовжується там, куди радянські заборони не змогли вповні дістатися. Подивіться у нашій фотоісторії, якими ми побачили Різдво і Маланку в різних регіонах України впродовж декількох років.
Колядування — давній звичай різдвяних театралізованих дійств із виконанням колядок. Насамперед це ритуальний обхід дворів із побажаннями господарю і його родині добра та злагоди. Колядники гуртуються вулицями, кутками або й цілим селом. Часто колядницький гурт очолює «береза».
Колядки з’явилися як прославляння язичницького бога Коляди. Потім архаїчна та християнська культури поєдналися, і колядницькі пісні почали присвячувати народженню Сина Божого. Колядки поширені по всій Україні і при цьому кожен регіон має свої особливості сюжетів та мелодій.
Радянська влада забороняла коляду, бо та вважалася проявом релігійності та українського буржуазного націоналізму, ватаги колядників розганяла міліція. Тож різдвяно-новорічні традиції, які можна побачити сьогодні у різних куточках України, збереглися попри намагання радянської системи їх знищити.
Гуцульська коляда з плєсом є унікальним прикладом безперервної співочої традиції у Карпатах. Плєс — своєрідний зимовий ритуальний танець, що є важливою частиною коляди ще з язичницьких часів.
У селі Криворівня 9 присілків, і кожен має свій колядницький гурт. На Різдво колядники поволі сходяться на церковне подвір’я, формують коло (як універсальний символ Сонця), всередині шикуються «берези» та скрипалі. Гурти пританцьовують навколо церкви, а потім — біля хат, вітаючи господарів.
Тоді ґазда (господар. — ред.) вирішує, чи запрошувати колядників у хату. Якщо таки запрошує – колядують кілька годин поспіль всій родині загалом або ж кожному окремо, навіть кожній дитині й тварині.
Фото: Дмитро Бартош
Одним із найкращих різдвяних звичаїв, що зберігся на Закарпатті, є колядування і живий вертеп за участі бетлегемських гуртів.
Бетлегем, або вертеп тут — це колядницький гурт у костюмах, де кожен зображує певного персонажа. Зазвичай це Ангели, Вівчарі, Дідо, одягнений у штани з овечої шерсті і з овечою шапкою на голові.
6 січня вони першими сповіщають по хатах про народження Ісуса Христа. А після вечері йдуть колядувати по домівках родичів, близьких та інших односельчан, розігруючи біблійну сценку.
Символом вертепу є «хижка» — хатинка із вирізаними з дерева яслами та худобою всередині, між якими — статуетка матері з дитиною.
Фото: Сергій Коровайний
Маланка — новорічний обряд з традиційним переодяганням у тварин і фольклорних персонажів. Маланку святкують 13 січня за григоріанським календарем, на який Україна перейшла 1918 року. Він замінив собою юліанський, або, як його ще називають, календар за старим стилем, де Маланка припадала на 31 грудня, тобто була новорічним святом.
Сьогодні немає єдиної версії походження традиції цього свята. Є припущення, що Маланка має дохристиянські витоки, а її персонажі пов’язані з іменами язичницьких божеств. За язичницькими віруваннями переодягання, ймовірно, захищало від злих духів.
Давня назва цього свята — Щедрий вечір, а свою сучасну назву воно отримало через те, що збігалося з християнським святом преподобної Меланії — черниці, яка жила у V столітті в Римській імперії.
В українській традиції головними героями цього свята є Маланія і Василь, ролі яких виконували відповідно хлопець і дівчина, а також Коза, Жид, Лікар тощо. У цей день співають особливих піснень — щедрівок, — і вітають господарів із настанням нового року, бажаючи усіляких гараздів.
Найбільша й найвідоміша з усіх буковинських Маланок відбувається в селищі Красноїльськ, що на кордоні з Румунією. 13 і 14 січня сотні людей у вигадливих костюмах виходять на вулиці селища із виставами, піснями й танцями, святкуючи прихід нового року.
Традиції святкування Маланки в цьому селищі більше споріднені із центральноєвропейськими, ніж з українськими звичаями. Це одна з причин унікальності красноїльської Маланки на території України. Друга важлива причина — Маланка є найважливішим святом для всіх у селищі, тут його завжди чекають, плекаючи столітні традиції.
Очолювана Комендантом маланкарська ватага зазвичай складається з Царів і Цариць, ролі яких найчастіше виконують діти, вбрані в білі костюми, щедро розшиті бісером. Є також персонажі в масках: пузаті Дід і Баба в етнічному вбранні, Лікар, Жид (його легко впізнати за височенним циліндром на голові і великим горбатим носом), Циганка з «дитям» на руках.
Та найяскравішими героями Маланки в Красноїльську є, безсумнівно, Циган і Ведмідь. Костюми Ведмедів робляться із сіна або соломи, яку спеціально заготовляють ще з літа. Цигани ж перемазані сажею та обвішані шкурами й хутром тварин.
Усю ніч ватаги маланкарів ходитимуть обійстями, віншуючи й розважаючи господарів. У кількох заздалегідь підготовлених для цього хатах зупиняються на довший час, аби перепочити і як слід підкріпитися. А під час параду Маланок ватаги з різних кутів одна за одною виходять на центральну вулицю селища і йдуть, розігруючи свою новорічну виставу.
Фото: Сергій Коровайний
Кожен населений пункт на Буковині, який так чи інакше долучається до маланкування, має власні особливості проведення дійства, своїх персонажів та унікальну історію святкування Маланки. Вашківецька Переберія змогла не лише вижити в умовах імперських та радянських заборон, але й набути унікальних рис і трансформуватися відповідно до викликів сучасності.
У Вашківцях є шість кутів (частин міста): Долішній, Горішній, Затепличний, Гнатишин, Кошково і Старий. Щороку на Маланку кути змагаються між собою за найвигадливіші костюми і маски, а також придумують нові образи.
Маланкувати у Вашківцях починають ближче до вечора 13 січня. На вулицях потроху збираються молодші учасники, трохи пізніше до них приєднуються старші, звучить музика. Пізнього вечора усі сходяться на кладку на межі Гнатишиного і Горішнього кутів на «борінку» між Ведмедями та Циганами. Після «борінки» маланкові гурти починають ходити по хатах, колядувати і танцювати.
Зранку 14 січня починається фестиваль «Вашківецька Маланка». Ряджені знову збираються у центрі міста, співають та розважаються. Якщо у цей час по вулиці проїжджає машина, святкова процесія спиняє її та залучає водія до своїх розваг. Тут же проходить конкурс на найкращу маску.
Фото: Василь Салига
Космач — одне з найбільших гуцульських сіл, що має 32 присілки. 13 січня тут святкують Маланку, яку місцеві називають Щідрою. Готуючись до дійства, маланкарі шиють собі костюми і виготовляють маски. У давнину маски оздоблювали вишивкою, розфарбовували, нашивали хутро. Сьогодні маски роблять також із силікону, особливо сучасні варіації традиційних образів.
Головними персонажами космацької Маланки, як і скрізь, є Маланка і Василь. Сьогодні їх все частіше трактують як пару молодят, і вони, хоч і очолюють ходу, не завжди є найактивнішими її учасниками.
Маланкарська хода — це свого роду театр, де кожен має свою роль. Та на відміну від традиційного українського вертепу, де все відбувається навколо сюжету народження Ісуса, космацька Маланка не використовує сценарій.
Зараз в селі є приблизно п’ять-шість маланкарських гуртів. Дійство розпочинається вдень 13 січня і триває до самої ночі. Гурт відвідує всі домівки на своєму присілку, обов’язково щедрують біля тих хат, представники яких є у гурті. А там, де немає представника, Чорти йдуть питати, чи можна защедрувати.
Традиційна Маланка мала своїм завданням побажати добробуту і розвеселити господарів. У кінці дійства обов’язково мали затанцювати перед хатою танок «на коноплі». Ним викликають майбутній урожай і бажають господарям, щоб все добре вродило.
Фото: Олександр Хоменко
Село Осички на Поділлі зберегло давні традиції у святкуванні Маланки майже без змін. Три основні персонажі свята: сама Маланка (перевдягнений у дівчинку хлопчик у традиційному жіночому костюмі і з рум’яними щоками), Козак у старій військовій формі і з намальованими вусами і традиційні для Осичок Дідки.
Маски Дідків виготовляють зі шкіри та пір’я. На ноги вони одягають білі полотняні штани, які набивають сіном або соломою. Зверху — плащ, який на спині також набивають соломою, щоб утворився великий горб, а знизу причіплюють хвіст із рогози. Обов’язковими атрибутами вбрання є також два залізні дзвони, великий дерев’яний молоток і гумовий батіг.
В Осичках всього дві Маланки: одна в Кемпі, інша в Бондарівці, тобто в різних краях села. Маланку виводять і майже одночасно з двох сторін села починається хода. Поки щедрівники співають на порозі, Маланка з Дідком і Козаком заходять до хати та засівають. Після того як щедрувальники заспівають, всі заходять до хати та сідають за стіл.
14 січня Дідки встановлюють за допомогою колодки чіткий кордон, за який глядачі не можуть переступати. Кордон повільно рухається до центру села, де обидві маланкарських гурти зустрічаються. Їхню ходу чути здалеку через гуркіт, брязкання і вигуки. Всі сходяться на так звану межу між Бондарівкою та Кемпою, на велику сцену. На дійство збираються майже всі жителі Осичок, а також з’їжджаються гості.
Фото: Дмитро Бартош
