Повоєнне відновлення України. Стати кращими, ніж були

Розповідаємо про різні можливості й виклики повоєнної відбудови України та розглядаємо досвіди відновлення інших країн, що пережили війну.

Документування наслідків війни

Уже більш як пів року російська армія щодня нищить об’єкти військової та цивільної інфраструктури. Станом на 22 серпня 2022 року прямі збитки від руйнувань фахівці оцінили в понад 110 млрд доларів (~2,9 трлн грн). А вже у вересні в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України заявили про екологічні збитки розміром близько 1 трлн гривень. Загальні втрати України, пов’язані з руйнуванням інфраструктури та втратою економічного потенціалу становлять до 4 млрд доларів на день.

За даними Київської школи економіки близько 860 тис. родин втратили житло від початку повномасштабного вторгнення. Знищено або пошкоджено понад 40 млн м² житлового фонду, також постраждали десятки медустанов і навчально-виховних закладів, торгових центрів і нафтобаз, тисячі метрів автомобільних доріг і залізничного полотна. Окрім прямої шкоди є і супутні втрати, пов’язані з руйнуваннями: зменшення ВВП, відтік інвестицій та робочої сили, зниження туристичної привабливості країни тощо.

Різні українські та іноземні ініціативи фіксують збитки, завдані окупантами, за допомогою спеціально розроблених онлайн-карт. Відтак щоденні злочини російських окупантів бачить весь світ, тому цього разу Росії не вдасться викрутитися фразами на кшталт «нас здєсь нє била».

Низка ініціатив надають змогу одразу фіксувати нанесену шкоду. Скажімо, для документування руйнувань в Україні створили платформу «Росія заплатить». Тут можна сповістити про нанесену шкоду, прикріпити фото- чи відеодокази руйнувань. Інформацію про пошкоджене майно можна подати і за допомогою цифрового застосунку «Дія». У майбутньому такі ініціативи можуть допомогти притягнути злочинців до відповідальності й отримати компенсації.

Допомога з усього світу

Із початком повномасштабного вторгнення низка країн світу (як-от Канада, США, Австралія, Велика Британія та ін.) заморозили закордонні активи російських банків, олігархів та бізнесів, що підтримують та/або фінансують діяльність Кремлівського режиму. Загальна сума складає близько 1 трлн доларів, з яких близько 300 млрд доларів становлять активи Центрального банку Росії. Суми збільшуватимуть у майбутньому, зокрема за рахунок продажів підсанкційної закордонної власності Росії. Ці кошти планують використати для відновлення України.

У соцмережах українці періодично обговорюють перспективи повоєнної відбудови населених пунктів. Спостереження за такими дописами показують, що в суспільстві, окрім рішучої налаштованості відновити інфраструктуру міст і сіл, є чітке бажання зробити її ще кращою, ніж вона була до великої війни. Однак є і чимало побоювань. Наприклад, що після завершення бойових дій Україна залишиться без фінансової підтримки, а тому не зможе розпочати повноцінне відновлення. Але цей страх поступово розвіюється, адже ще в перші місяці повномасштабного вторгнення уряди низки країн заявили про свої плани долучитися до відбудови України, надавши кошти або ж підтримку фахівців.

На п’ятий місяць від початку великої війни уряд Естонії заявив про можливу участь у відбудові 15-ти об’єктів цивільної інфраструктури у Житомирі й довколишніх населених пунктах. Зокрема, розпочалося будівництво зруйнованого дитячого садка у місті Овруч.

Тривають переговори щодо участі Данії у відбудові міста Миколаєва та довколишніх населених пунктів: йдеться про відновлення конкретних об’єктів та надання будівельної техніки.

17 червня на британсько-українському саміті в Лондоні було підписано меморандум про готовність Великої Британії взяти участь у відновленні Києва. А 25 серпня міністри транспорту обох країн підписали спільний план дій із відбудови транспортної мережі України. Він передбачає фінансову й експертну допомогу у відновленні залізниць, портів і летовищ. Окрім того Велика Британія передасть Україні кілька автобусів і обладнання для ремонту маршрутів, що мають стратегічне значення для експорту зерна. Загальна сума підтримки становитиме майже 4 млрд фунтів стерлінгів (близько 170 млрд грн). Також уряди Польщі, Чехії, Італії, Греції, Японії та інших країн заявляли про бажання допомогти з відновленням окремих міст.

Разом із тим президент України 15 червня підписав указ про створення Національної ради з відновлення України від наслідків війни. Команди українських архітекторів також не стоять осторонь. Наприклад, в архітектурному бюро АІММenergy запустили онлайн-платформу з пошуку рішень для відновлення знищених будівель. Тут публікують варіанти будівництва та реконструкції споруд із застосуванням новітніх технологій енергоефективності й екобудівництва, а також збирають матеріали про різні проєкти повоєнного відновлення України.

Деякі українські організації вже працюють над пропозиціями відбудови окремих споруд. Наприклад, компанія loft biuro запропонувала кілька варіантів відновлення Миколаївської ОДА, зруйнованої російськими військами наприкінці березня 2022 року. Також було створено спеціальну робочу групу, яка разом з Архітектурною палатою Національної Спілки Архітекторів України (НСАУ) розроблятиме нові стандарти будівництва житла, враховуючи досвід великої війни. Водночас урбаністи створюють путівники з відбудови міст.

Усе це переконує, що «давайте після перемоги» — не український сценарій. Українці роблять усе можливе вже зараз. Зокрема, низка державних і волонтерських ініціатив відремонтували чи продовжують відновлення й будівництво пошкоджених окупантами споруд. Йдеться, в тому числі, про модульні будинки, що стануть тимчасовим прихистком для тих, хто втратив домівки через повномасштабну війну.

Чим Україні важливий повоєнний досвід Європи?

Деякі держави, як-от Польща, Німеччина та Нідерланди, після закінчення війн переживали так званий посттравматичний ріст, коли вдавалося не лише побороти наявні труднощі, а й перевершити довоєнні показники якості життя. Їхній досвід повоєнного розвитку може допомогти Україні швидше відновити свою інфраструктуру й повернутися до нормального життя.

Важливо підкреслити, що досвід повоєнної відбудови в країнах Європи не завжди був вдалим. Однак саме аналіз помилок минулого допоможе українцям уникнути власних, врахувавши всі можливі ризики. Наприклад, в Боснії і Герцеговині, після завершення Боснійської війни (1992–1995 роки), не відбулося значного економічного зростання, незважаючи на фінансову та різного роду ресурсну допомогу від інших країн, що прагнули допомогти країні в майбутньому інтегруватися в Європу. Серед тогочасних помилок називали брак загальної стратегії розвитку, відсутність єдиного центру для координації програм із реконструкції, дублювання зусиль різних організацій, нецільове використання коштів, низький управлінський потенціал владних органів тощо.

Для країни, що відбудовується після війни, важливі моніторинг та контроль фінансових потоків, спрямованих на розвиток промисловості. Це допомагає уникнути зосередження коштів в руках однієї корпорації чи фірми, що дбатимуть тільки про власні прибутки. Щось схоже відбулося в Італії по закінченню Другої світової війни. Тоді значною часткою фінансових активів заволоділи представники великого бізнесу й окремих кланів, що сповільнило економічний розвиток країни.

Україні необхідно буде вирішити низку соціальних питань, зокрема фінансових компенсацій постраждалим. Це ще раз підкреслює важливість своєчасного документування й оцінки завданих ворогом збитків. Звичайно, тут не вдасться обійтися без фінансової допомоги від інших країн. Поки можна лише здогадуватися, чи буде це новий «план Маршалла», пільгові позики чи компенсації країни-агресорки. Щодо останнього, то Україні доведеться пройти довгий шлях. Варіанти можуть бути різними: від добровільної згоди Росії виплатити репарації (повне або часткове відшкодування збитків країною-агресоркою, які вона завдала іншій країні чи країнам, почавши війну. — ред.) до примусового стягнення заморожених активів країни-агресорки через міжнародні судові позови. Варто враховувати, що процеси відшкодування можуть тривати роками. Зокрема, у випадках компенсацій за рахунок закордонних активів Росії та Білорусі, кожній із країн, які володітимуть такими ресурсами, доведеться напрацювати власну законодавчу схему, щоб зробити ці виплати для України.

Також загальна стратегія відновлення та розвитку країни має відповідати завданням, необхідним для вступу в ЄС, адже 23 червня 2022 року Україна нарешті отримала цей бажаний статус кандидата. А низку програм і стратегій, пов’язаних із повоєнною відбудовою України повинен координувати єдиний центр, діяльність якого, в свою чергу, потрібно моніторити, залучаючи міжнародних партнерів та експертів.

Так на Міжнародній конференції з питань відновлення України, яка проходила 4–5 липня 2022 року у швейцарському місті Лугано, одним із пунктів обговорення було створення державного банку розвитку України. Ідея не є новою і може реалізуватися за прикладом схожих інституцій, які діяли у країнах Європи по завершенню Другої світової. Основна мета такого банку — контролювати фінансові надходження, створивши перешкоди для нецільового використання коштів. Також банк може зіграти важливу роль у відновленні економіки країни завдяки кредитуванню проєктів стратегічного значення, рівень ризикованості яких буде великим для звичайних банків чи інвесторів. Таку ключову роль виконував банк KfW у Західній Німеччині після Другої світової війни. KfW і зараз продовжує залишатися одним з найуспішніших державних банків.

Підняти економіку та промисловість

Велика війна завдала відчутного удару по економіці України. Лише на третій місяць повномасштабного вторгнення загальні збитки сягнули 100 млрд доларів, що дорівнює 50 % від загальної суми ВВП 2021 року.

Вдалим рішенням для відновлення країни стане інтеграція української економіки до економічної системи ЄС. Допомогти в цьому можуть різноманітні європейські логістично-інфраструктурні проєкти. Наприклад, включення українських логістичних шляхів (автомобільних, залізничних, повітряних і водних) до європейських логістичних мереж за програмою TEN-T (у липні 2022 року Європейська Комісія включила українські логістичні шляхи до індикативних мап проєкту), реконструювання діючих і відкриття нових нових пунктів пропуску на кордонах з європейськими державами, перехід залізниці на стандарт колії європейського формату тощо (у світі розповсюджена стандартна колія шириною 1435 мм., тоді як українська залізниця наразі має кілька таких ділянок, передусім на прикордонних територіях, а решта залізничного полотна має колії шириною 1520 мм. — ред.). Допоки тривають бойові дії, Україна та країни ЄС ведуть переговори про лібералізацію вантажного транзиту з України в Європу, створення «Шляхів солідарності» для експорту зерна й імпорту необхідних товарів, підтримку українського експорту товарів європейськими портами тощо. Всі ці напрацювання залишатимуться актуальними й після завершення війни.

Російська армія прицільно обстрілює українські підприємства різного профілю та потужностей. На щастя, багато підприємств встигли евакуювати обладнання та/або сировину чи готові товари, продовжуючи працювати. Однак деякі частково чи повністю були вимушені зупинити роботу: металургійний комбінат імені Ілліча та металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі, авіабудівний завод «Антонов» у Києві, нафтопереробний завод у Кременчуці, науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря — Машпроект» у Миколаєві та інші.

Наразі дуже складно оцінити точні збитки від руйнувань цих підприємств, однак це матиме наслідки не тільки для України, а й для світу. Наприклад, завод «Азовсталь», що з початком повномасштабного вторгнення став форпостом оборони Маріуполя, щорічно виробляв мільйони тонн чавуну, сталі та металопрокату (деякі його види виробляли тільки тут). Завод забезпечував понад 12 тис. робочих місць для маріупольців. Востаннє «Азовсталь» був повністю зупинений 1941 року через війну проти нацистської Німеччини і відновив роботу у 1943 році. У квітні 2022 року російська армія розбомбила та практично знищила завод.

Також унаслідок російської агресії припинило роботу держпідприємство «Артемсіль» у місті Соледар на Донеччині. Після цього в Україні на якийсь час виник дефіцит солі, адже це найбільше солевидобувне підприємство в країні, що працювало і на внутрішній, і на зовнішній ринок.

У контексті повоєнного відновлення виробництва варто розглянути приклад Кореї. Після закінчення Корейської війни (1950–1953 роки) країна розділилася на Південну та Північну частини. Промисловість у Північній Кореї ще до війни була більш розвиненою, проте південній частині по завершенню бойових дій довелося ж поступово переорієнтовуватися на експорт, інвестувати в розвиток науки і технологій. Завдяки фінансовій протекції США Південній Кореї вдалося поступово відновитися, хоч цей розвиток відбувався не надто швидкими темпами.

Схоже після закінчення Другої світової війни розвивалася Японія. В цьому випадку США взяли під опіку переможену країну: боролися з місцевими олігархами і намагалися розвивати вільний ринок. Повноцінному розвитку країни передувало чимало реформ у земельній, податковій і трудовій сферах.

Важливою умовою повноцінного повоєнного розвитку для України може стати локалізація виробництва — не менше 60 % продукції має вироблятися в межах країни. Цей пункт, до речі, зазначений у плані відновлення України після війни, який затвердив профільний комітет Верховної Ради у травні 2022 року. План розрахований на 10 років і націлений посилювати євроінтеграцію та підтримувати приватні ініціативи.

Відбудова як шанс на покращення

Під приціл російської армії потрапляють не тільки житлові будинки, а й культурні, релігійні споруди, що є пам’ятками архітектури, пам’ятки природно-заповідного фонду тощо. Однак відбудова може стати хорошим шансом для України відійти від неефективних чи морально застарілих практик як радянського, так і сучасного планування публічного простору, враховуючи історичний спадок і сучасний контекст: реальні потреби людей, ландшафтні особливості, екологічність та естетику.

Відомі десятки прикладів, коли зруйновані внаслідок війни населені пункти ставали кращими, ніж до неї. Це яскраво ілюструють відновлені міста з багатою архітектурною спадщиною — Варшава (Польща), Мюнхен (Німеччина); відбудови з переплануванням, де історична архітектура гармонійно поєднана з сучасною — Лондон (Велика Британія), Кельн (Німеччина); «оживлення» промислових міст із незначною кількістю історико-архітектурної спадщини, коли акцент робили на відбудові довоєнних виробничих потужностей — Дортмунд (Німеччина).

Врахування невдач і ризиків інших країн допоможе Україні краще впоратися з викликами відбудови як під час великої війни, так і після її завершення. Показовим може бути приклад не надто вдалого відновлення Сараєва — столиці Боснії та Герцоговини — після Боснійської війни 1992–1995 років. Влада припустилася помилки, не створивши єдиної платформи для координування організацій, які допомагали місту. Незважаючи на значні інвестиції — донорські конференції, організовані Світовим банком у співпраці з ЄС з 1996 по 2002 роки зібрали близько 5,1 млрд доларів для проєктів — відбудова Сараєва, по суті, обмежилася лише косметичним ремонтом. Хоча тільки на відновлення Національної й університетської бібліотеки в Сараєво, яка є символом міста і всієї країни, пішло 850 тис. доларів. Через ці помилки нині місто складається з низки химерних районів, подекуди зі щільною висотною забудовою. Характерні проблеми сучасного Сараєва — перенаселеність, затори й екологічні негаразди.

Урбаністам (особливо іноземним), які долучатимуться до планування відбудови населених пунктів України, важливо зважати на специфіку життя українського міста й села. Через те що вона дуже різниться, одні й ті ж рішення можуть не спрацьовувати для конкретної спільноти. Тому дуже важливо розуміти, як і чим живе той чи той населений пункт, а для цього потрібно налагоджувати співпрацю з громадою.

Подекуди варто переосмислювати суть і доцільність відбудови конкретних зруйнованих чи пошкоджених споруд: Україна має чимало застарілої радянської спадщини, наприклад мостів, заводів, готельно-оздоровчих комплексів тощо. Їхнє утримання дороге і часом недоцільне. Також варто згадати про практику Радянського Союзу будувати міста навколо промислового об’єкта, що мала зворотній бік медалі: після занепаду фабрики чи заводу місце ставало безлюдним (скажімо, Орбіта, Цукроварів, Степногірськ, Теплодар тощо). Зараз українці можуть відійти від такої парадигми.

За прикладами міст Європи, замість того, щоб відбудовувати з руїн колишнє летовище, можна інвестувати в розвиток швидкісного залізничного сполучення регіону. Так пасажири отримають змогу швидко пересуватися на потрібні відстані, а за необхідності зручно дістатися аеропорту в найближчому великому місті. Показові тут досвіди європейських країн із розвиненим залізничним сполученням, як от Австрія, Німеччина, Італія чи Франція. Летовища в цих країнах часто розташовані далеко від великих міст і з’єднані з ними залізницею. Так влаштовані міжнародні аеропорти «Бове» (Париж), «Меммінген» (Мюнхен), «Кельн-Бонн», «Лейпціг-Галле» та ін. Водночас наявність сітки маршрутів швидкісних поїздів дозволяє пасажирам користуватися альтернативними варіантами пересування.

Проте чи не найбільший виклик для України — недружні країни-сусідки (Росія та Білорусь), які можуть вести себе непередбачувано. З ними доведеться межувати й надалі, тому наявність достатньої кількості укриттів, зміцнення конструкцій будівель, створення природних перешкод на кшталт пагорбів, каналів, річок, стратегічне планування розміщення військових і складських об’єктів ще довгий час залишатимуться актуальними. Від якості цих рішень залежить не тільки вигляд і комфортність населених пунктів, а й безпека українців. Зокрема, уряд у липні 2022 року схвалив закон необхідність облаштування укриттів під час проєктування й будівництва нових споруд.

Повернути своїх громадян

Відбудова країни — це не лише відновлення фізичних об’єктів. Уже зараз Україна потребує кваліфікованих і досвідчених працівників, а після перемоги це питання стане ще більш нагальним. А отже уряд має зробити все для того, щоб українці могли гідно жити у своїй країні, а не закордоном.

За різними даними, чисельність українців у країнах ЄС складає приблизно 5,5–7 млн осіб. Близько 3 млн перебували за кордоном на роботі або навчанні й раніше, до повномасштабної війни. Згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», 90 % громадян України не планують виїжджати за кордон для постійного проживання. Однак лише половина опитаних українців бачить майбутнє своїх дітей у рідній країні, якщо небезпека залишатиметься й надалі, — свідчить опитування Київського міжнародного інституту соціології.

Із квітня 2022 року, кількість тих, хто повертається в Україну більша, ніж тих, хто покидає її. Серед причин: бажання повернутися до родини, відчуття, що регіон проживання став безпечнішим тощо. Хтось повертається, бо не має постійного житла й роботи за кордоном. А дехто все ж залишається в інших країнах. Соціологи називають різні цифри: від 5 % до 10 % від загальної кількості тих, хто виїхав. Ці люди, ймовірно, залишатимуться за кордоном й надалі.

В українському уряді обдумують варіанти заохочення громадян повертатися на Батьківщину: ведуть переговори з країнами ЄС про можливість надавати біженцям фінансову підтримку впродовж певного періоду після повернення в Україну. Також обговорюють надання додаткового фінансування для найму українців на роботи, що сприятимуть відбудові держави, а також створення тимчасових програм базового доходу для тих, хто повернеться додому. Зокрема, деякі з цих аспектів вже передбачені у проєкті Плану відновлення України.

Окремої уваги потребує реабілітація тих, хто залишився в країні: психологічна адаптація та залучення ветеранів до мирного суспільного життя, реабілітація людей із набутими під час війни інвалідністю чи посттравматичним синдром, допомога внутрішньо переміщеним особам тощо.

Україна після початку російської війни у 2014 році вже має є певний досвід у реабілітації військових. Зараз діє низка організацій, що надають юридичну, соціальну та психологічну допомогу військовослужбовцям та їхнім сім’ям, займаються медичною реабілітацією та професійною перекваліфікацією військових, допомагають у здобутті освіти та реінтеграції в суспільство. Це, зокрема, програми благодійної організації Української греко-католицької церкви «Карітас України», ГО «Побратими», Благодійний фонд «Міжнародна Асоціація підтримки України» (МАПУ), фонд компетентної допомоги армії «Повернись живим» та ін.

Низка медико-реабілітаційних закладів і центрів психічного здоров’я допомагають військовим безоплатно або за знижками, маючи підтримку уряду. Програми з лікування та реабілітації доступні військовослужбовцям і закордоном. Такою можливістю українські воїни вже скористалися у Литві і Нідерландах. Невдовзі схожі програми та центри реабілітації можуть з’явитися у Норвегії та Німеччині — переговори про це почали на четвертому місяці від початку повномасштабної війни.

Для цивільних мешканців також діють різні програми з психологічної допомоги й консультування. Вони доступні як у різних регіонах України, так і за кордоном. Чимало з них є безкоштовними або ж надають послуги за символічну плату. З’являються психологічні центри та шелтери для внутрішньо-переміщених осіб, осіб з інвалідністю, спільноти ЛГБТК(ІА+) людей тощо.

Відбудова інфраструктури України та повернення її громадян до нормального життя — процес тривалий, непростий, але цілком реальний. Уже зараз українці згуртовані та мають потужну підтримку від світової спільноти. Вивчення наявних досвідів повоєнної відбудови європейських країн допоможе більш осмислено взятися за облаштування благоустрою країни. Важливо, що цей процес розпочався вже — під час перебігу російсько-української війни. І він продовжуватиметься після перемоги України, адже українці рішуче налаштовані розбудовувати свою державу, долаючи всі загрози.