Місто Соледар, що на Донеччині, ще у 2014 році намагалися захопити окупаційні війська РФ. Однак тоді їм вдалося протриматися лише кілька місяців. Із 24 лютого 2022 року місто неодноразово зазнавало ворожих обстрілів, а на початку січня 2023 року російські війська посилили штурм, внаслідок чого українські захисники перенесли лінію оборони за межі Соледара. Місто, де працювало одне з найбільших у Європі підприємств із солевидобутку та стрімко розвивався туризм, нині входить до переліку українських населених пунктів, майже вщент зруйнованих російськими «асвабадітєлямі». Продовжуємо розповідати про історію східних міст, які мають українське коріння, а не є «ісконно рускімі зємлямі», як намагаються переконати весь світ росіяни.
Історія міста Соледар, що за 12 км на північний схід від Бахмута, тісно пов’язана з розвитком Бахмутських соляних промислів. Поява перших присілків (хуторів) на місці сучасного Соледара, що розміщувалися на берегах річки Мокра Плотва навколо соляних промислів, припала на останню чверть ХVII — початок ХVIII ст. Ще наприкінці XVI — початку XVII сторіч чумаки приїздили за сіллю на Слов’янські (Торські) мінеральні озера. Це група озер карстового походження на північно-східній околиці Слов’янська, солону ропу (насичена солями вода) яких використовували для виварювання солі. Але ропа розвіданих пізніше Бахмутських підземних джерел виявилася якіснішою від води Торських озер. Тому після зруйнування кримськими татарами соляних варниць на Торі (історична назва Слов’янська) в 1697 році, місцеві жителі почали переселятися в бік Бахмута і займалися солеварінням, пристосувавшись до життя родинами поруч із соляними рудниками. Зокрема поселення Брянцівка (сучасний Соледар) з’явилося в кінці XVII ст., коли в районі річки Бахмутки почали видобувати сіль. Його заселяли козаки Ізюмського полку й переселенці з північних регіонів України.
Перехід до промислових масштабів солевидобутку на Донеччині відбувся у ХІХ — ХХ сторіччах після відкриття родовищ кам’яної солі, коли були побудовані рудники та заводи. У 1876–80-х роках під час геологічних досліджень майбутній академік Олександр Карпінський зауважив, що глибше під гіпсом Брянцівки мають бути поклади кам’яної солі. Свердловина, яку 1879 року пробурили поблизу Брянцівки, показала наявність у землі дев’яти пластів солі. Того ж року виявлені запаси сприяли будівництву першої соляної шахти «Брянцівська копальня», де шар покладів кам’яної солі сягав 40 м завтовшки. В експлуатацію шахту введено 1881 року, метод видобутку солі тоді називався буровибуховий. Після нього утворювалися соляні впадини (що стали експонатами пізніше відкритого підземного музею). Згодом було відкрито ще п’ять соляних рудників, побудовано залізничну станцію «Сіль» і робітничі поселення.
Робітниче селище Брянцівка з 1926 до 1991 року мало назву Карло-Лібкнехтівськ — на честь одного із засновників комуністичної партії Німеччини Карла Лібкнехта. У 1965 році Карло-Лібкнехтівськ отримав статус міста. Під час Другої світової війни його соляні копальні було цілковито зруйновано (у 1947 році їх відновили). У липні 1991 року місто стало Соледаром.
Промисел, індустріальний туризм і оздоровлення в соляних шахтах
Місто стало центром соляної промисловості України. За 300 років експлуатації родовищ Соледара видобули 250 млн тонн солі, а поклади зменшилися, за різними даними, на 1–3 %, що свідчить про майже невичерпність цього природного ресурсу в місцевості. Солевидобування забезпечувало робочі місця та насичення соляного ринку, що сприяло економічному розвитку регіону. Ба більше, із видобутком соляних пластів у копальнях залишався простір, який згодом перетворили на унікальну туристичну атракцію, артпростір і лікувальний центр під землею.
«Артемсіль»
Державне підприємство з видобутку та переробки кам’яної солі «Артемсіль» — одне з найбільших виробників солі у Центральній і Східній Європі, яке до повномасштабного вторгнення Росії в Україну забезпечувало велику частку загальноукраїнського споживання цього мінералу.
Крім того, сіль цього виробника постачали залізницею або через порти річки Дунай, Азовського та Чорного морів 22 країнам світу: Молдові, Білорусі, Польщі, Угорщині, Румунії, Австрії, Сакартвело, країнам Балтії, Африки. До 2014 року українську сіль купувала й Росія.
«Брянцівська копальня»: туристична родзинка Донеччини
На початку квітня 2021 року «Артемсіль» відкрило для відвідувачів «Брянцівську копальню» — найстарішу соляну шахту Донецького вугільного басейну (Донбасу). У двогодинній екскурсії підземними шляхами відвідувачі мали нагоду дізнатися про історію солевидобування, а також відчути на собі лікувальні властивості мінералу.
На глибині близько 300 метрів був розташований Музей соляної промисловості, зали якого вміщували експонати, що розповідали про розвиток солевидобування в Бахмутському регіоні в XVII–ХVІІІ ст. й сучасної доби. Також шахта вміщувала підземні галереї, унікальну підземну церкву, самородний кристал солі розміром із людський зріст, різні автентичні соляні скульптури та спеціальний коридор «Кімната слави» — невеликий музей підприємства «Артемсіль».
Підземний санаторій, концерти і виставки
Соляна шахта також вміщувала лікувальний підземний санаторій, або спелеосанаторій (лат. spelunca — печера) для дорослих і дітей, де лікували хвороби дихальних шляхів, алергію, шкірні та неврологічні захворювання.
Мікроклімат соляної шахти вирізняється підвищеним вмістом у повітрі мікрочастинок солі, що мають протимікробні властивості, високу іонізацію, відсутність алергенів і вірусів. Ці компоненти забезпечували відвідувачам лікувальний ефект. Так, перебування в соляній шахті впродовж двох годин замінювало 15 процедур інгаляції.
Завдяки підземному розташуванню та високим стелям шахт, акустика цього місця неймовірна. Раніше тут організовували концерти симфонічної музики і влаштовували художні виставки. Зокрема у 2004 році тут відбувся фестиваль класичної музики «Соляна симфонія» за участі Донбаського симфонічного оркестру, солістки Віденської опери Вікторії Лук’янець і австрійського диригента й композитора Курта Шміда.
Розсолопровід «Донсода-Карфаген»
На правому березі річки Мокра Плотва, недалеко від сучасного Соледара акціонерне товариство «Любімов, Сольве і Ко» придбало садибу «Карфаген», де 1911 року було створено солепромисел, який пізніше отримав назву «Новий Карфаген». Його розсоли, отримані методом розчинення солі водою, що надходила з поверхні, використовували для виробництва соди.
З 1912 року по 38-кілометровому розсолопроводу подавався концентрований розчин солі з водою з Соледара на завод «Донсода», що біля Лисичанська. Щоб насосні станції розсолопроводу запрацювали, було споруджено першу в регіоні трифазну електролінію напругою 20 тис. вольтів.
Збудований на початку ХХ сторіччя, розсолопровід збанкрутував у 2012 році та припинив своє існування. Залишки труб викопали, а землю зорали й засіяли пшеницею.
Не лише промисловість: природа Соледара
Соледар — це місцевість із самобутньою природою, де розташовані провальні (карстові) озера, індустріальні пейзажі, справжній український степ і «марсіанська» флора.
Солоні озера
Провалля шахт із солоними озерами, що за кілька кілометрів на захід від Соледара, утворилися на місці затопленого соляного рудника, де карстові провалля заповнилися водою. У 1885 році Харламовський соляний рудник було введено в експлуатацію, глибина його виробок сягала 169 м, а за обсягом видобутку солі рудник поступався лише Брянцевський соляній шахті. Під час Другої світової війни відкачування звідти води припинили, почалося затоплення рудника, а деякі його частини було повністю розмито, що призвело до деформації земної поверхні. Так, на поверхні з часом утворилося шість вирв, заповнених розсолом. Цю місцевість, зокрема її найбільше озеро, називають Проваллям.
Дослідники також порівнюють його з водами Мертвого моря. Глибина озера сягає ста метрів. Вода в озері надзвичайно солона, а її щільність дуже висока, що ускладнює дослідження глибини озера. Оскільки озерце розташоване на місці колишньої шахти, існує великий ризик заглиблення вод, що робить дослідження дна озера більш ризикованим.
Для місцевих це гарне місце для відпочинку влітку. Проте купатися в озері небезпечно, оскільки шахта затоплена не остаточно і в будь-який момент там можливі обвали підводного ґрунту.
Юрчина гора
Соледарці називають Юрчиною горою горбисту місцевість, на якій розташовані спальні райони Соледара. Височина захоплює краєвидами неподалік відкритої для відвідувачів соляної шахти, звідки видніються промислові споруди та степи Донеччини. Пейзаж особливо гарний навесні, коли степ квітне та вкривається ковилою (рід злакових).
Рослинність
Солерос (солонець трав’янистий) — однорічна рослина з родини амарантових, яка росте винятково на солоному ґрунті, вздовж морського узбережжя, у лісостепу (на південному сході), в степу і в Криму. Солонець трав’янистий називають супутником солі і соляних покладів: кажуть, що саме за нею наші предки колись шукали сіль.
Восени солерос набуває яскраво червоного забарвлення, що утворює мальовничі багряні галявини. За такий екзотичний зовнішній вигляд солонець прозвали «марсіанською рослиною».
Шлях, позначений сіллю
У 2019 році було розпочато туристичний проєкт «Шлях, позначений сіллю», створений громадською організацією «Крила» під керівництвом Яни Синиці — ініціаторки багатьох схожих проєктів, зокрема «Туристична Лиманщина». «Шлях, позначений сіллю» висвітлював і популяризував туризм соляними регіонами сходу України. У межах проєкту створено однойменну книгу, інтерактивну мапу й імерсивну (віртуальну) подорож соляними шахтами, зокрема у промисловій зоні міста Соледар, що дає можливість віртуально відвідати рудники.
Платформа культурних ініціатив «Ізоляція»
З 2020 року в Соледарі базувалась «Ізоляція». Фонд «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив» створює проєкти на перетині сучасного мистецтва й громадянського суспільства та працює в напрямах дослідження, проєктної та виставкової діяльності.
Платформа заснована 2010 року в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, якому завдячує своєю назвою. До артпростору приїжджали митці з усієї України та з-за кордону, презентуючи свої креативні ініціативи. У 2011 році відомий китайський художник Цай Гоцян створив проєкт у соляних шахтах Соледара «1040 метрів під землею», який було презентовано «Ізоляцією» в Донецьку. Художник співпрацював із місцевими митцями, шахтарями та волонтерами, створюючи порохові малюнки на полотні.
2014 року приміщення фонду захопили окупаційні війська РФ і перетворили його на сумнозвісну тюрму «Ізоляція». Відтоді фонд переїхав до Києва, а потім повернувся на Донеччину — у місто Соледар. У 2022 році внаслідок постійних обстрілів міста окупантами фонд втратив своє приміщення. В одному з російських телеграм-каналів опублікували фото зруйнованого офісу фонду «Ізоляція» в Соледарі разом зі скульптурою митця Антона Логова «Ангел Соледара», яку він спільно з місцевими волонтерами створив у 2021 році. Згодом з’явилися ще фото офісу з понівеченими скульптурами «Люди-акули» українського художника Астіана Рея.
Російсько-українська війна
Ще у 2014 році Соледар намагалися захопити російські окупаційні війська, де вони залишалися із початку травня до 22 липня, коли українські воїни витіснили загарбників із міста.
З початком повномасштабного російського військового вторгнення 24 лютого 2022 року місто регулярно обстрілювали росіяни. ДП «Артемсіль» продовжувало працювати, проте припинило роботу у квітні через неможливість вивозити залізницею готову продукцію з Соледара. Внаслідок постійних обстрілів цехи підприємства згоріли, обладнання було знищене, будівлі зруйновані, а понад 2,5 тис. працівників підприємства, чиї життя були нерозривно пов’язані з соляними шахтами міста, залишили свої домівки у невідомості.
На початку січня 2023 року посилилися бої за місто, росіяни спрямували сюди значні сили, назвавши його захоплення ключем для подальшого оточення Бахмута. Так, втрата міста означає ослаблення лівого флангу української оборони Бахмута та відкриває російським військам шляхи для наступу з півночі. Крім того, прагнення очільника ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина заволодіти соляними шахтами пояснюють його особистими бізнес-інтересами — отримувати дохід від видобутку та фінансувати війну.
25 січня, за словами речника Східного угруповання військ Сергія Череватого, українські військові вийшли із Соледара задля збереження життя особового складу й закріпилися на заздалегідь підготовлених рубежах оборони. Відтоді місто перебуває під тимчасовим контролем військ РФ.
21 лютого 2023 року ДП «Артемсіль» разом із фандрейзинговою платформою United24 випустили спеціальну партію солі «Міць» із Соледара до річниці війни, розділивши вцілілі 20 тонн солі на 100 тис. символічних пачок, щоб передати зароблені кошти на дрони-камікадзе для Головного управління розвідки. Партію «Міць» проілюстрував український художник і графічний дизайнер Артем Гусєв.
Соледар, який споконвічно був багатим на корисні поклади та працьовитих українців, а в останні десятиліття став відомою туристичною атракцією, нині перетворено на згарище. Та попри значні збитки, які ворог наніс місту, ми знаємо, що неодмінно звільнимо захоплені території, а також відновимо зруйноване після нашої перемоги.
