Небезпечна і важлива робота: як фіксери поширюють українські контексти за кордон

Фіксери (від англ. fix — «виправити», «залагодити») — це люди, які допомагають іноземним журналістам створювати матеріали в іншій країні і водночас виконують функції гідів, перекладачів, водіїв, інтервʼюерів. Вони повинні мати глибоке розуміння місцевих контекстів, культури, історії, політики, мови. У медійному середовищі вважається, що правильним синонімом до слова «фіксер» є «локальний продюсер». 

До повномасштабного вторгнення слово «фіксер» нечасто траплялося в українському інформаційному просторі — здебільшого ним послуговувалися воєнні журналісти. Нині ж українські локальні продюсери — ті, хто показують реалії війни іноземним медійникам.

Робота фіксерів у 2014–2015 роках

В Україні фіксери працювали і до повномасштабного вторгнення. У 2014–2015 роках про Україну заговорили на міжнародній арені через Революцію Гідності, окупацію Криму Росією, АТО. Репортери їхали за сенсацією, висвітлювали події російського вторгнення на сході України. У цьому їм допомагали люди, які знали локальну й іноземну мову, могли безпечно довезти до місця призначення, організувати проживання, спілкування з героями для матеріалів.

Журналістка, фотографка та медіаменеджерка Еміне Зіятдінова опановувала професію фіксерки у 2014 році. Вона говорить, що влучніше називати людей, які працюють в цій сфері, продюсерами чи медіаменеджерами. Еміне співпрацювала з фотографкою-документалісткою Анастасією Тейлор-Лінд, яка висвітлювала Євромайдан у 2014 році. Крім цього, допомагала данським журналістам у роботі на території окупованого Криму. У той час, після російського вторгнення на півострів, діяла пропускна система, яка дозволяла іноземцям та особам без громадянства вʼїжджати з материкової України в Крим і навпаки. 

Еміне домовилася про роботу журналістів у кримській школі. Після зйомки сюжету під час уроку, на якому вчителі поширювали проросійські наративи, медіаменеджерка разом з іноземними журналістами опрацьовувала матеріал в готелі Сімферополя:

— Пригадую, як вони (журналісти. — ред.) голосно обговорювали відзняте. Це були неспокійні часи. Журналісти поїдуть, а я та моя родина залишимося тут — це могло вплинути на наше життя. Хотілося б, щоб медійники усвідомлювали свою відповідальність за певні дії, які можуть відображатися на людях, які їх фіксять.

Еміне говорить, що фіксерство — це важка професія і потрібно, щоб люди, які допомагають іноземним медійникам, мали більше визнання. Річ у тому, що медіаменеджери ризикують життям, супроводжують журналістів, пояснюють контексти. Натомість — у матеріалі не згадують фіксера, який плідно працював і доклав зусиль до його створення.

Питання безпеки — одна з проблем, з якими зіштовхнулась Еміне за роки своєї співпраці зі світовими журналістами. Фіксери не мали страхування, за винятком того, що могли забезпечити самі, водночас запити журналістів часом були необдуманими і надто ризиковими:

— Інколи західні журналісти хочуть більше сенсації і будуть тягти на лінію фронту, але якщо ви досвідчений фіксер, варто вчасно зупинити цю людину, бо він наражає на небезпеку вас та себе.

Еміне вже не займається фіксерством, але розуміє, що робота локальних продюсерів після початку повномасштабної війни стала небезпечнішою. Тому нині потрібно усвідомлювати всі ризики та виклики, з якими можна зіштовхнутися.

Фіксерство в умовах повномасштабної війни

Локальних продюсерів побільшало після початку великої війни, адже в Україну почали приїздити більше іноземних журналістів.

Фіксер та журналіст Артем Перфілов працює з березня 2022 року:

— Усе почалося з того, що мені зателефонувала знайома і попросила забрати італійських журналістів на кордоні — це було моє перше завдання. Коли я з ними працював, вони запитали, чому я не фіксер. Я відповів, що не проти цим займатися, але в мене немає досвіду. Тоді вони мені сказали, що я вже фактично фіксер.

Артем пояснює, що на початку повномасштабного вторгнення локальні продюсери закріплювалися за певними містами, а через пів року працювали вже по всій країні:

— Мій регіон — Одеса. Я знаю все про нього. Але коли я виходжу за межі області, то маю шукати контакти, спікерів, маршрути. 

За час повномасштабного вторгнення ринок фіксерів структурувався, з’явилися спільноти й організації, в яких всі співпрацюють і допомагають одне одному. Артем наводить приклад одеської організації Fixers UA, у межах якої локальні продюсери зробили спільну базу контактів, розробляли маршрути тощо.

Артем певен, що фіксер впливає на те, як Україну представлять світові — від того, як міжнародних медійників зустрінуть, залежить якість та тональність їхнього матеріалу:

— Місія фіксерів — допомогти іноземцям, які не розуміють, що відбувається [в Україні]. Потрібно працювати з безпековою ситуацією, бо є іноземці, які намагаються порушити правила, знімати там, де не можна. Завдання фіксера — пояснити, що так не можна робити, або зовсім не працювати з ними, бо це нашкодить країні. Якщо вони побачили те, що не можна, то треба пояснити, чому це не можна показувати.

Завдання локального продюсера

Фіксери не лише супроводжують журналістів — вони доносять іноземцям важливі контексти, деталі, як-от про події, що передували війні. 

Марʼян Присяжнюк вже півтора року є локальним продюсером, який співпрацює з іноземними медіа, зокрема, The Wall Street Journal, The New York Times:

— Усе почалося в січні 2022 року — уже тоді була напружена ситуація. Мене попросили допомогти перекладати. Оскільки я працював у громадському секторі, то знав контакти активістів, політиків, військових. Це були журналісти з Польщі, мої друзі, а потім мене попросила знайома працювати для The Wall Street Journal — це було моє друге серйозне видання. Узагалі я не знав, що це робота (фіксерство. — ред.), я просто допоміг друзям.

Марʼян пригадує, що тоді знайома пояснила йому: те, що він робить — це робота для тисячі людей в Україні. Тому це нормально — працювати і брати за свою допомогу гроші.

На думку Марʼяна, локальний продюсер має не лише показати, а й прояснити ситуацію, щоб в іншій країні побачили цілісну картинку:

— Якби нас (фіксерів. — ред.) не було, то журналіст би не знав, що важливе і чому, який контекст. Ми [працюємо] для того, щоб пояснити, чому військовий у побуті говорить російською, а коли вмикається камера — українською. Бо [він] не хоче, щоб його ототожнювали з російськомовними, з якими він зараз воює. Якби нас не було, то журналіст би не зрозумів і подав інформацію викривлено.

Ольга Подорожна була локальною продюсеркою для Daily Mail, The Time, The Welt, France Televisions. Серед її доробку матеріали на теми деокупації, розмінування, викрадення дітей, фермерства, зернової угоди, екоциду, психологічної допомоги та інших соціальних спрямувань:

— Журналістів цікавлять не лише події на фронті, а й те, як плине життя українців, розвиток культури, аграрне питання. До прикладу, були запити щодо розвитку балету в умовах війни. Фіксер — гнучкий в часі, у переміщенні і в темах.

Діяльність фіксерів, на думку Ольги, вимагає знань, начитаності та обізнаності в ключових історичних, політичних аспектах держави:

— Ми маємо усвідомлювати важливість інформаційної боротьби. Пропаганда, інформаційна і гібридна війна — беззаперечна сила ворога. Журналісти приїжджають з різних країн, зовсім інших контекстів. І на це треба зважати. Що вони чують у себе в новинах? Яка зараз політична ситуація? Що турбує їхнє суспільство? Про що вони говорять, чим цікавляться і що для них важливо?

Місія фіксера — допомогти розібратись в ситуації, пояснити передумови, різні кути зору. Саме локальний продюсер, за словами Ольги, має пробиратися через необізнаність і незнання, пояснити контекст:

— Це як гра в «Зіпсований телефон». Потрібно, щоб на іншому континенті почули правильно, щоб людина, умовно, в Америці, яка ніколи не була  в Україні й не так багато чула про неї, прочитавши статтю, мала максимально правдиве уявлення про реальне життя тут (в Україні. — ред.).

Здебільшого люди, які займаються фіксерством, мають досвід роботи в медійній сфері чи дотичні  до неї. Це допомагає при виконанні завдань і обов’язків фіксера, серед яких можна виокремити:

– Розуміння контекстів історії, політики, мови, культури, щоб за потреби виправляти транслітерацію, терміни, помилкові визначення, вибудувати правильні акценти.
– Пошук актуальних і важливих тем для висвітлення.
– Знання іноземних мов, що допоможе налагодити комунікацію з іноземними журналістами, правильно транслювати думки.
– Планування логістики, навички водіння і координація дій (до прикладу, пошук і бронювання житла, акредитація журналістів тощо).
– Дотримання інформаційної гігієни.
– Комунікація з джерелами, інформаторами.
– Дотримання правил безпеки.

Безпека фіксерів

Працюючи в гарячих точках, локальні продюсери ризикують власним життям. З початку повномасштабного вторгнення стало відомо про кілька загиблих українських фіксерів. Серед них Богдан Бітік, який працював з італійським журналістом газети La Repubblica Коррадо Дзуніно. Богдана вбив російський снайпер 26 квітня 2023 року біля Антонівського мосту, що зʼєднує Херсон із лівобережжям Дніпра. Роком раніше, 14 березня 2022 року, поблизу Києва загинула фіксерка, яка співпрацювала з Fox News, Олександра Кувшинова, коли автомобіль знімальної групи потрапив під ворожий обстріл. У цьому ж екіпажі загинув оператор американського телеканалу П’єр Закжевський.

Відсутність страхування чи правового статусу є проблемою, з якою зіштовхуються українські фіксери. Артем Перфілов рекомендує локальним продюсерам страхуватися самостійно:

— Гарантій безпеки нема, її навіть нема для журналістів, які приїжджають [в Україну]. Вони дуже халатно ставляться до своєї безпеки, іноді приїздять з бронежилетами без плит. Звісно, є страховка, але ми повинні зробити її самі. Навіть якщо ви працюєте з відомим ЗМІ, це не є гарантією, що вас не вб’ють.

Фіксери отримують різні запити від медійників. Інколи це стосується цивільного життя, розвитку культури в умовах війни, а іноді — репортажів з фронту, гуманітарних місій, деокупованих територій. Артем пригадує випадок, що стався на Донеччині:

— Ми поїхали за супроводу пресофіцерів в один із населених пунктів, де нас накрили обстріли. Стріляли касетними снарядами. Ми ховалися у смердючій трубі від обстрілів, тікали кущами, потім виїхали з багнюки і буксували. Потім нам пояснили, що ймовірно нас «випас» ворожий дрон. Після цієї історії журналісти відмінили свої запити поїхати в інші прикордонні міста Донеччини.

Що має знати український фіксер?

Щоб працювати локальним продюсером, треба знати кілька правил. Експерт «Фонду 24.02», що займається терміновою підтримкою журналістів в Україні, і тренер з оцінки ризиків Антон Скиба поділився базовими порадами для фіксерів, які допоможуть працювати ефективно.

Звʼязок між журналістом та контекстом

Фіксери — це люди, які допомагають іноземним медіа, але вони не мають впливу на редакційний контроль за матеріалом. Антон говорить, що є різні варіанти, наскільки локальні продюсери можуть заглиблюватись у контекст і впливати на історію. Проте здебільшого вони — проміжна ланка між журналістом і контекстом, з яким працюють. Це один із ключових моментів, який фіксери повинні усвідомлювати.

Домовленості

Домовленості про роботу, формат, оплату, поїздки в небезпечні зони Антон рекомендує проговорювати на початку:

— Щоб потім не було сюрпризів. Також рекомендую це робити електронною поштою, а не в месенджерах, де це легко видалити. Усі домовленості треба фіксувати — можна підписати документ, на кшталт контракту.

Безпека

Фіксер має усвідомлювати небезпеку, зокрема в зоні бойових дій. Тому варто мати шолом, бронежилет, аптечку. Також необхідно пройти курси домедичної допомоги — це може врятувати життя. Крім цього, локальний продюсер має оцінювати всі ризики, продумувати наперед свої дії в критичних ситуаціях. Для цього Антон радить пройти курси з оцінки ризиків у «Фонді 24.02» чи опанувати будь-які курси для журналістів, які працюють в небезпечних середовищах.

Також Антон акцентує на такому аспекті як «парадокс досвідченості»:

— Це така історія, коли журналісти, які не мають достатнього досвіду у висвітленні війни в Україні, приїжджають вперше і дуже сильно покладаються на людей, яких вони винаймають на місці. Трапляються такі випадки, що, наприклад, локальний продюсер не дуже досвідчений: чи перекладач, чи хороший водій, який без проблем може проїхати 1000 км, але жодного разу не був у зоні бойових дій. Це може призвести до критичних помилок, ба більше — до фатальних випадків.

Документи фіксера

Локальні продюсери повинні мати документи, що посвідчують особу, та акредитацію від Міністерства оборони України. Також може бути необхідним лист від редакції, що ця людина дійсно виконує редакційне завдання та є членом команди. Іншим варіантом може бути документ, який засвідчує членство у певних організаціях, зокрема в Національній спілці журналістів.

Співпраця з військовими

Взаємодію між Збройними силами України та засобами масової комунікації (ЗМК) регулює 73-й наказ головнокомандувача ЗСУ. За словами Антона, цей наказ — основа взаємодії з військовими. У ньому розписано, що заборонено показувати, яка інформація може призвести до обізнаності ворога, що може бути причиною позбавлення акредитації або більш жорстких наслідків, також регулюється правило ембарго.

Антон Скиба наголошує, що при роботі на фронті важливо уточнювати й проговорювати деякі моменти з військовими, до яких приїхали журналісти:

— Військові можуть повідомити, з якого ракурсу краще зняти, що варто чи не варто показувати. Іноді доводиться змінювати голос і приховувати особу людини, яка дає коментар. Усе це з міркувань безпеки.

Страхування

Страхування — одна з найбільших проблем професії фіксера. Досі немає дієвого інструмента, який би міг її розв’язати. Антон рекомендує мати хоча б розширену медичну страховку, яка може частково покрити якісь витрати, якщо настане страховий випадок:

— На жаль, зі страхуванням зараз все погано. Деякі страхові компанії періодично анонсують, що розробляють якісь страхові механізми, але я ще не бачив жодного діючого механізму професійного страхування. До слова, під час довгострокової співпраці з великим медіа відкриваються опції страхування і ними треба користуватися. Я рекомендую не мати ілюзій, що смерть не близько. Це дуже небезпечна робота, саме тому варто прораховувати всі негативні наслідки.