Бердянський напрямок: як починався український наступ?

На початку червня 2023 року в соціальних мережах поширювалася інформація про початок українських наступальних операцій. Одним із показових моментів, що може свідчити про спроби окупантів завадити просуванню українських військ, став масштабний злочин на півдні України — підрив дамби Каховської ГЕС. Пізніше, 10 червня Президент України Володимир Зеленський підтвердив, що наступальні дії таки відбуваються. Основні удари були на Донецькому та Бердянському напрямках. Відтоді наші захисники поступово почали пробивати лінії оборони противника та звільняти окуповані населені пункти. 

Із початку звільнення українських територій у 2022 році Ukraїner розпочав проєкт «Деокупація». Протягом весни-осені 2022 року наша команда відвідала звільнені міста та села Сіверщини, Полісся, Слобожанщини та Причорномор’я. Документальні історії з цих поїздок доступні на нашому сайті та ютуб-каналі.

11 червня 2023 року Україна повідомила про звільнення села Благодатне, що неподалік селища Велика Новосілка на Донеччині. Того ж дня заявили про деокупацію села Нескучне поруч. А вже 13 червня стало відомо про звільнення Макарівки. Деокупація цих населених пунктів між Донецьком і Запоріжжям може стати поштовхом до звільнення подальших територій в напрямку Бердянська. У липні наша команда вирушила до лінії фронту поблизу цих населених пунктів і поспілкувалася з військовими, що просуваються на цьому напрямку.

Підготовка до штурму: розмінування та налагодження переправи

Бійці 37-ї та 35-ї окремих бригад морської піхоти Військово-морських сил Збройних сил України (ОБрМП ВМС ЗСУ) брали участь у звільненні Нескучного, Макарівки та Благодатного на Донеччині. Вони розповіли команді Ukraїner, як це відбувалося, і поділилися історіями про розмінування місцевості та штурми під час наступу.

Люди іноді дивуються, чому морська піхота відпрацьовує сухопутні операції. Існує міф, що це бійці, які воюють лише у морі. Насправді ж вони працюють і в повітрі, і на морі, і на землі, пояснюють військові. Морські піхотинці ведуть наступальні бої на морському узбережжі, обороняють військово-морські бази та важливі об’єкти на березі. Це справді універсальні бійці з хорошою підготовкою, тому й виконують бойові завдання там, де необхідно. Військові підкреслюють, що морська піхота відрізняється від інших відділів ЗСУ.

— Ми елітні війська, ми найкращі. Тому що це морська піхота, ми вірні та йдемо завжди перші.

Олександр «Маестро» — інженер-сапер 37-ї ОБрМП, до армії працював керівником народного танцювального ансамблю в Болграді, що на Бессарабії. Згодом у 2018 році вирішив щось змінити у своєму житті — пішов служити. 

Українські бійці розповідають, що заїхали на позиції наприкінці травня 2023 року, а вже 5 червня розпочали наступальну операцію. Сапери розміновували підступи до дамби, переважно вночі або під ранок. Маестро — один з них. 

— Приїжджаємо на машині на точку. Уся решта шляху пішки. Як мінімум, двоє чи троє бійців пересуваються з міношукачами. Позаду йдуть інші, які помічають пройдений маршрут. Якщо щось знаходимо, то працюємо над цим, прибираємо міни вбік, щоб не знищувати на місці, тому що будь-який зайвий вибух одразу ж привертає увагу. Тому намагаємося не шуміти та робити все тихенько.

Коли шлях до дамби очищений, до роботи приступають інженери-сапери — налагоджують переправу, тобто розміновують, засипають та укріплюють, аби там могла пройти важка техніка. Такі облаштовані переправи допомагають бійцям одразу штурмувати ворожі позиції.

— У складі з іншими інженерними підрозділами налагоджували переправу через саму дамбу. Вона перекопана противником, там був протитанковий рів, і безпосередньо в ніч перед штурмом ми засипали його, щоб наступного дня колони бронетехніки змогли піти. А коли був контрнаступ, то буквально з перших посадок, прямо за річкою, переїжджаючи, форсуючи цю переправу, хлопці одразу ж попадали на штурм.

Навіть одна пропущена міна на дорозі може зупинити всю колону техніки. Тобто якщо перша машина потрапляє на неї, позаду залишається вся колона. Тоді вона стає легкою мішенню для ворога, оскільки на вузькій дорозі неможливо розвернутися.

— Коли йдуть наступальні дії, то все відбувається швидко та рішуче. Я навіть не знаю, яку треба сміливість мати, щоб «залітати» туди. Військові знають, що вони «залітають» безпосередньо в лоб до ворога. Ми розуміємо, що нас можуть побачити, по нас можуть відпрацювати, але ти концентруєшся на роботі, тому що знаєш — якщо будеш відволікатися, усе буде ще довше.

Штурм: повітряна розвідка, артилерія, піхота

Одна з частин 37-ї бригади висувалася на штурм саме переправою через річку Шайтанка. Спочатку на позиціях працює повітряна розвідка. А перед самим штурмом артилерія відпрацьовує для прикриття бійців. Українські військові наступали з кількох напрямків одночасно, аби взяти ворога в кільце. І вже в перші години окупанти були змушені тікати з посадок, тому що не витримали натиску, розказує Маестро.

— Можливо, вони й не очікували такого різкого штурму, тому що підготовка була досить таки тривалою, але непомітною. Мені здається, вони просто не очікували такої навали одразу.

Штурм — не найскладніший етап, адже росіяни лишають багато смертоносних «сюрпризів». Найважче — відступ противника, вважає Маестро. Уся посадка може бути замінована, адже росіяни заздалегідь розкидають протитанкові та протипіхотні міни біля позицій. Тож бійці мусять рухатися однією стежкою метр завширшки. 

— Може бути і, як ми називаємо, кустарне мінування. Це коли якийсь піхотний Вася приліпив гранату до дерева, розтягнув шматок проволоки й пішов. 

Як триває зачистка деокупованих територій?

Богдан «Дикий», військовослужбовець 35-ї ОБрМП, був одним із тих студентів, хто у 2013 році вийшов на Майдан, щоб виступити за європейську інтеграцію України, і так став учасником Революції гідності. Пізніше пішов добровольцем у ЗСУ, беручи приклад із батька. 

Він розказує, що після штурму військові відпочивають, але лише кілька днів. Адже попереду ще зачистка відвойованого. Хтось із окупантів тікає, а хтось — не встигає. Тож на покинутих позиціях залишається багато вбитих російських військових. 

— То зачистка, щоб цей «рускій» Ваня залишався тільки в такому вигляді. Вони казали «рускіє нє уйдут». От бачите, вони і не йдуть. Слово тримають. Хоча в такому вигляді, але тримають слово. 

Поки українські захисники зачищають деокуповану територію, росіяни використовують тактику «гучномовця», як німці під час Другої світової війни:

— Ми взяли Макарівку, зайняли батальйоном повністю три вулиці, уже закріпилися. І вночі вони почали «люстрами» (освітлювальний артилерійський снаряд. — ред.) кидать, а потім увімкнули [на гучномовці] музику та дитячий плач. Він усю ніч грав. Також кошмарили словами «Здавайтеся» і «З вами поводитимуться за правилами Женевської конвенції» (перекладено з рос.).

Дикий розповідає, що росіяни не завжди здаються в полон, бо їхнє керівництво налякало, що українські військові катуватимуть їх. Хоча відомо, що Україна бере на себе зобов’язання в рамках підписаних міжнародних угод, тому надає російським полоненим усе необхідне: харчування, одяг, засоби гігієни, ліки та навіть можливість зв’язатися зі своїми рідними. Однак окупанти все одно називають бійців ЗСУ «укропами», фашистами та навіть німцями.

— Такий цирк. Але мені більше «подобається», як вони німцями називають наших. Я кажу «я — українець», а вони постійно називають німцями. Або німці, або «сінєнькіє». «Сінєнькіє», тому що скотч носимо синій.

Українці та росіяни дуже різні

Дикий вважає, що керівництво РФ не шкодує своїх людей, вони їх кидають на фронт, як «гарматне м’ясо». Хоча й самі сім’ї окупантів чекають лише виплат — 10 тисяч рублів, а не батька чи сина.

— Це нація така. Вона безкомпромісна. У неї немає нічого людського. Коли в нас (в XI столітті. — ред.) церкви були, вони там [на території сучасної Росії] хрущів ловили, щоб їсти, та не знали, що таке писемність. Історія має циклічність. Тому вона повторюється в такому сучасному обличчі. Ми цю паскуду покараємо та прогонимо зі своєї землі. А Росія розпадеться, будуть там окремі а-ля держави, які виплачуватимуть нам репарації до кінця життя мого та моїх дітей.

Володимир «Дайвер» — кулеметник 35-ї ОБрМП. Псевдо відповідає його колишній роботі — до вторгнення займався дайвінгом на одеських курортах. Але вже 25 лютого 2022 року прийшов у ТЦКСП. Згадуючи події штурму ворожих позицій, розказує, що на підході до російських бліндажів закинули в них дві гранати, тоді почули крики. А вдруге — уже була тиша.

— Тоді я підійшов ближче. Кажуть пацани, що там уже сто процентів «200-й» (жарг. загиблий. — ред.). Я кажу, що піду перевірю. Спускаюсь сюди в окоп, до нього в бліндаж, а він там лежить. Він там і зараз лежить, до речі. Половину криси засипали землею. Трошки їдять його.

Маестро каже, що Росія ще досі живе в кам’яному віці. Там немає свободи, а лише нав’язані владою думки.

— А ми, українці, — люди вільні. Вільних людей не зупинити. У нас немає бар’єрів. Ми хочемо жити вільно, щоб нам ніхто не вказував.

«Контрнаступ — цивільний термін»

Денис «Журналіст», пресофіцер 37-ї ОБрМП, до повномасштабної війни працював медійником. Він каже, що військові певною мірою відчувають тиск з боку українського суспільства та західних партнерів. Усі чекали стрімкого наступу, як було на Слобожанщині та частині Причорномор’я. Але наразі ситуація інша, пояснює Журналіст, — у ворога був час ретельно підготуватись.

— Заміновано майже все: посадки, поля, своїх «200-х» вони також не брезгують мінувати. На цей напрямок вони ще резерви підтягнули. Для прикладу, коли ми починали тут операцію, авіації їхньої не було, а вже під вечір і наступного дня вони підключили авіацію. Якщо коротко, то це просування дуже важко далося. Я розумію — повільно, але цей кожний метр дається великою працею. І хлопці, штурмовики, сапери — це просто герої.

Військові не називають ці штурмові дії контрнаступом. Це більш поширений серед цивільних людей термін, зазначає Журналіст. Для бійців це бойові завдання, які треба виконувати.

Натомість Дикий вважає, що надії на контрнаступ та значний розголос серед людей тиснуть більше на російських бійців, аніж на наших. Росіяни постійно чекають наступальних дій ЗСУ на нових напрямках.

— Зараз (у липні 2023 року. — ред.) проходить приблизно 20 % від того наступу, що чекає росіян. Але не потрібно це все накручувати, як нещодавно показав наш Головнокомандувач — усе робиться в тиші. Усі ці населені пункти були звільнені так швидко та тихо, що про них дізналися тільки коли четвертий звільнили. А Макарівка просто впала буквально за добу. Їх (росіян. — ред.) накрила морська піхота, там зажала й вони просто втікли.

Маестро вважає, що наразі є розвиток у просуванні ЗСУ. Українські військові використовують нову техніку, сучасні технології, аеророзвідку, а підхід до бойових завдань став чіткіший.

— Іноземна штурмова техніка, бойові машини дуже добре себе зарекомендували, насамперед у плані збереження життів. Тобто була така ситуація, що три машини підряд підірвалися на протитанкових мінах, і не було жодного пораненого члена екіпажу. Машини ці дійсно рятують життя. Зрозуміло, що ми хочемо зробити якомога більше корисної роботи, але збереження життя — це пріоритет.

Дикий каже, що техніки та боєприпасів вдосталь, особливо коли є підкріплення «російського лендлізу».

— До такої міри всього вдосталь, особливо «лендліз російської армії» нам дуже сильно подобається. Ось ці їхні трофеї: СВДешки та «вінторєзи» (гвинтівки. — ред.), «покемони» (кулемети. — ред.) тощо. Ми дуже обожнюємо «пєчєнєгі» (кулемети. — ред.) їхні збирати. Не так наші західні партнери допомагають, як допомагають наші крайні сусіди [сміється].

Загалом Силам оборони дуже допомагають волонтери, каже Дайвер.

— Хочу відзначити Марту Луманець зі Львова. Я був пропав зі зв’язку, змінив номер, вона мене шукала скрізь і всюди. Усі ці списки «200-х», полонених переривала, але була в неї надія. І вона знайшла мене через дружину. Тепер знову ми почали працювати. Вона нам допомагає, а ми відправляємо їй всякі подарунки, трофейчики.

Дикий наголошує, що і від західних партнерів надходить відчутна допомога. Не лише завдяки техніці, а й навчанню.

— Партнери допомагають, навчають. Якщо будемо йти в таких темпах, то, я думаю, перемога за нами і тільки за нами. Бо вони (росіяни. — ред.) — тупе стадо. Ми воюємо за країну, а вони воюють за царя.