Дніпро. Новий центр культури

Через ракетобудівну промисловість, яка була головною індустрією Дніпра, місто мало умовно закритий статус аж до кінця радянської доби. Центр культури є своєрідним уособленням Дніпра: так само, як і місто, будівля Центру була тривалий час закритою, але від цього не втратила історичної цінності й зараз потребує переосмислення. У неї організатори вкладають нові, сучасні сенси, відкриваючи культурний центр і Дніпро для світу.

Сьогодні в Центрі культури (Dnipro Center for Contemporary Culture, скорочено — DCCC) є кілька резидентів — громадська організація Kultura Medialna, галерея «Артсвіт», художня майстерня Ksi Prostir, відділ французької громадської організації «Альянс Франсез» і Чеський центр. Засновники безупинно шукають однодумців зі схожими цінностями, аби спільними зусиллями розвивати культурне життя міста.

Reвідкриття Дніпра

У другій половині XX століття Дніпро було відмежованим від зовнішнього світу — місто з пріоритетом на ракетобудівну галузь та вірою в космічне майбутнє не приймало іноземних туристів. У 1950-ті роки почали з’являтись підприємства важкої промисловості — флагман ракетобудування Південний машинобудівний завод (Південмаш), КБ «Південне», Придніпровська ТЕС, пізніше — Завод важких гідравлічних пресів та Шинний завод. Місто розвивалось в індустріальному напрямі, розповідає Катерина Русецька, співзасновниця DCCC та Kultura Medialna.

— Ментальність закритого міста відчувається й досі. Над містом зберігся такий ментальний купол, і всі культурні організації, культурні гравці намагаються працювати як із цією легендою, так і взагалі з цим надбанням, яке нам залишилося ще за часів Радянського Союзу.

Навколо заводів і фабрик будувались вулиці та цілі райони. Зараз частина цих заводів не працює і окремі будівлі пустують. На думку організаторів Центру сучасної культури, якраз у цьому сховано головний потенціал міста для освоєння креативними індустріями, які могли би трансформувати ці простори у галереї, виставкові зали чи хаби.

Команда Центру розповідає, що у культурному житті Дніпра простежується певний феномен: місто-мільйонник має доволі мало ініціатив, у яких є досвід проведення культурних чи мистецьких заходів. Однак проблеми в цьому команда Центру не вбачає, каже Андрій Палаш. Навпаки — такі умови сприяють об’єднанню креативної спільноти.

В Україні вже є низка прикладів, коли сучасні культурні інституції створюють на базі старих чи покинутих будівель. Так, у Херсоні на території машинобудівного заводу відкрився центр креативних індустрій Urban CAD. 2020 року у львівській будівлі-пам’ятці архітектури, яка також довгий час залишалась без уваги, відкрили Муніципальний мистецький центр. До яскравих проєктів ревіталізації також належить «Промприлад.Реновація» в Івано-Франківську — інноваційний простір на базі старого заводу.

DCCC. З чого все починалося

У 2015 році Андрій Палаш разом із однодумцями вирішив, що місту потрібен новий простір для реалізації культурного потенціалу Дніпра. На той момент Kultura Medialna вже організовувала фестиваль «Конструкція» два роки поспіль. Це міжнародний фестиваль аудіовізуального мистецтва та нових медіа у міському просторі, що діє з 2014 року. Тематика перформансів та поп-ап подій кружляла навколо постіндустріалізму та пострадянських реалій.

— Через сучасні формати ми намагаємось переосмислити ці старі будівлі чи привернути до них увагу, щоб там почалось нове життя.

Ідея переосмислення старих будівель завжди супроводжувала діяльність організації. Так само і з «Конструкцією» — події відбувались в різних локаціях Дніпра: філармонії, акваріумі, ботанічному саду, на залізничному вокзалі тощо. Таким чином організатори розповідають містянам історію Дніпра через будівлі, які є відзеркаленням особливостей життя міста в різний час. А нові формати подій вдихають у них нове життя і знову роблять актуальними та потрібними.

Саме в той час, 2015 року, розгорнулись активні бойові дії на Сході України, були захоплені Донецьк та Луганськ і утворені самопроголошені Донецька та Луганська народні республіки. Це, а перед тим — і події Революції гідності, спонукало згуртовувати культурну спільноту Дніпра з дуже практичною метою — не допустити такого ж сценарію в місті.

— Спільно з Луцією Ржегоржіковою з Чеського центру в Україні ми постійно дискутували на тему. Що тут, у Дніпрі, треба будувати форпост культурний від Донбасу і для Донбасу, для людей звідти.

Надихнувшись успіхом фестивалю, організатори вирішили розвивати культурне життя Дніпра більш глобально. З’явилась потреба у платформі для об’єднання під одним дахом різних культурних ініціатив, розповідає Катерина Русецька.

— Десь чотири роки тому ми почали свої перші невдалі спроби, їх було чотири чи п’ять. Ми приходили в різні місця, знаходили нові локації, іноді вдавалося навіть підписувати угоди, що ми будемо заходити в цю будівлю і розвивати її. А іноді тільки прибирали там, і нам казали «вибачте, але вам вже пора».

Із 90-х майже вся нерухомість у Дніпрі належить приватним власникам, а наративи змінились у бік напіволігархічних. Домовляючись про будівлю для Центру, організатори часто стикались із реаліями міста, яке досі живе за старими уявленнями, розповідає Андрій Палаш.

— Це частина, навіть результат нашої історії. Його не вийде повністю стерти, та й навіщо, якщо можна переосмислити і з наявним арсеналом робити нові речі у старих умовах.

З 2016 року почалися активні пошуки приміщення. Перша спроба не вдалась через бездіяльність влади. Організатори почали з ідеї європейського осередку, діяльність якого супроводжувалася б співпрацею із закордонними партнерами та їхньою підтримкою. Умовою від інвесторів була співпраця з муніципалітетами чи територіальними громадами, які мали б надати місце й здати його в оренду на 50 років.

— У нас уже були домовленості з європейськими партнерами, представники з Брюсселю приїхали до Дніпра, домовлялися з муніципалітетом двічі. Але жодного разу ніхто з представників міста (що можуть ухвалювати рішення. — ред.) не з’явився на зустріч.

Через це грант на один мільйон євро організація отримати не змогла.

Серед невдалих були спроби домовитись із приватними власниками, як-от отримати один із поверхів на території швейної фабрики імені Володарського. Третьою за рахунком локацією мала би стати частина будівлі Дніпровської філармонії. У ній Kultura Medialna також робила культурні заходи. Приміщення дуже сподобалось команді, до того ж відповідало всім потребам простору.

— У нас навіть вийшло прийти на зустріч до губернатора, він сказав: «Ми чули, у вас є мільйон євро. Зробіть нам реставрацію філармонії за двадцять мільйонів гривень — і тоді ми вас пустимо безкоштовно в це приміщення».

Після тривалого досвіду спроб та відмов, команда почала розглядати варіант залишити Дніпро. Останнім ривком вирішили зробити бета-версію культурного простору із наявного арсеналу інструментів і локацій, який би не залежав від інвесторських коштів та комунальних підприємств. Так влітку 2017 з’явилась «Сцена». Це краудсорсинговий (передача деяких функцій в проєкті невизначеному колу осіб на добровільних засадах. — ред.) і краудфандинговий проєкт, який створили в закинутій частині парку Шевченка, де раніше був амфітеатр.

Допомагали з плануванням та будівництвом близько 500 людей, зокрема й архітектори та урбаністи з-за кордону. Так створили тимчасову конструкцію з фанери та ДСП, де можна було проводити лекції, кінопокази, воркшопи та просто відпочити.

Головна особливість «Сцени» полягала в доступності для всіх охочих. Простір мав координатора, що формував графік подій, а також людину, відповідальну за технічний супровід. Інколи в проведенні заходу могли відмовити, якщо формат не отримував схвалення, як одного разу відмовили у показі російського фільму.

— Ця конструкція в парку була побудована на дослідженні, яке ми зробили в місті. Просто запитували різних людей: як молодь, так і священників або сусідів, які живуть біля парку — чого тут не вистачає, яку конструкцію вони бачать, які функції вона повинна виконувати? Так ми побудували простір, який дійсно просили люди.

Успіх «Сцени» допоміг команді Kultura Medialna заявити про себе в Україні та на світовій арені. Ідея ревіталізації закинутих територій викликала за кордоном цікавість до українського досвіду, і проєкт отримав спеціальну згадку в Європейській премії міських публічних просторів у 2018 році в Барселоні. Там він увійшов у п’ятірку найкращих поруч із шахтою «Цольферайн» в Ессені (Німеччина) та головною площею в Тірані (Албанія). Ще «Сцену» номінували на премію Європейського Союзу в галузі сучасної архітектури «Mies van der Rohe Award». При цьому на будівництво простору пішло близько 200 тисяч гривень. Для порівняння, шахта «Цольферайн» має річний бюджет 10 мільйонів євро. «Сцена» була зроблена з тимчасових матеріалів, тому через деякий час її довелось розібрати.

Про цей публічний простір почали розповідати європейські медіа. Катерина Русецька пояснює, що це спрацювало на імідж їхньої організації. Як виявилось, є серйозний запит і бажання людей створювати культурний плацдарм у місті. Так, власники будівлі, де зараз осів Центр, запропонували Kultura Medialna будинок в експлуатацію. Це спонукало команду залишитись в Україні та створювати нове місто для себе та мешканців.

— Успіх проєкту «Сцена» дійсно показав, що ми — та команда, яка може працювати над такими кейсами. Що ми — команда, яка може збирати людей навколо себе, і що ці люди взагалі є, що є громада в місті.

Зберегти й переосмислити земську управу

Будівля, в якій сьогодні розташований Центр культури у Дніпрі, — колишня Катеринославська губернська земська управа, на зразок сучасної обласної ради. Приміщення за адресою Крутогірний узвіз, 21А у центрі Дніпра має історичну цінність, і зараз команда DCCC вдихає в нього нове життя. Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення і складається з трьох частин.

Найстаріша — 1852-го року, там була приватна резиденція, розповідає Андрій Палаш. Пізніше її продали місту і зробили Катеринославською губернською земською управою. У ті часи добудували ще два корпуси — один в 1902-му, а інший в 1904-1907 роках. З приходом більшовиків 1917 року земство захопили, а 1925 — зробили тут штаб Червоної армії.

— Якщо подивитись на фасад з Крутогірного узвозу, то він ще червоного кольору. Це колір Червоної армії. А з Успенської площі фасад вже білий, тому що таким було губернське земство спочатку.

Коли Україна стала незалежною, ця будівля перейшла у власність Міністерства оборони, що продало її в приватні руки. З того часу і до 2018 року тут нічого не відбувалось, двадцять років будівля стояла покинута. На її місці планували побудувати багатоповерхівку, потім — торговий центр та інститут для єврейських дівчат.

Колишню земську управу передали Центру в 2018 році. Тоді вона була без вікон, дах сильно протікав, не було жодних комунікацій, води і вентиляції. За два роки ремонтних робіт вдалось відновити майже все необхідне.

— Оскільки ми до цього працювали з різними закинутими будівлями, для нас робота з цією не була викликом. Звичайна локація, в якій вже можна завтра щось робити. Наприклад, у дев’ятнадцятому році ми вже провели тут фестиваль «Конструкція».

Андрій Палаш пояснює, що ремонт вдалося зробити завдяки лояльності власників — благодійного фонду «Центр єврейської освіти». Домовленість була така, що громадська організація «Kultura Medialna» бере цю будівлю в оренду на п’ять років за символічну одну гривню на рік. Ремонт проводять за кошти Фонду, а Центр знаходить фінансування на культурні проєкти: виставки, фестивалі тощо.

— Оскільки в нашої організації дуже гарна грантова історія, то для нас це не було проблемою. Така локація тільки допомагає знаходити додаткові кошти на культурні заходи. Тому ми почали організовувати тут проєкти з нашими партнерами, тобто іншими резидентами центру.

У цьому просторі організатори встигли провести міжнародну резиденцію 2019 року, також тут відбувалася частина Dnipro GogolFest 2020. Була й велика виставка з Британською радою, яку робили разом з галереєю «Артсвіт». А 2021 року тут встигли провести великий фестиваль «House of Europe Festival».

Це міжнародний фестиваль для підприємців та креативних індустрій, який щороку проводиться в різних великих містах України. У межах фестивалю запрошують європейських та вітчизняних експертів, влаштовують лекції, проводять кінопокази та концерти, розповідають про урбаністику, архітектуру та презентують стартапи. Фестиваль став кульмінацією тимчасового хабу «House of Europe», що діяв у Дніпрі протягом березня та квітня 2021 року.

Два корпуси Центру виконані в стилі еклектики, а один — у стилі «миколаївського ампіру». В будинку збереглося кілька автентичних деталей: мармурові сходи та металеві перила, декор вестибюля з атлантами на другому поверсі, ліпнина у великому залі та прилеглій кімнаті. Більшість залів залишили у початковому вигляді. Відновлюють лише ті приміщення та об’єкти, що мають історичну цінність.

Наприклад, в Центрі є двері, яким вже близько 100 років. Їх також хочуть реставрувати, й водночас зробити сучасну теплову завісу (читайте також про реставрацію дверей в Івано-Франківську). Андрій Палаш пояснює, що в будівлі дотримуються «політики невтручання»:

— Часто в Україні, коли реставрують будівлі, то роблять копію. А у нас концепція інша — ми намагаємось зберегти все, що можливо, і залишити автентичний вигляд.

Коли проєктували план Центру сучасної культури, робили наголос на функціоналізмі. Усі простори сплановані так, аби легко трансформуватися за потреби, наприклад, з виставкової зали в лекторій, або в залу під майстер-класи чи для показу кіно.

Андрій розповідає, що на першому поверсі Центру розташована галерея сучасного мистецтва «Артсвіт», яка вже з початку червня 2021 року почала роботу. Крім цього, тут планують зробити ще бібліотеку, книжковий магазин і невеличке кафе. А на другому поверсі — виставкові простори всього Центру культури. Також тут буде лекторій. Одне із приміщень — Блакитна зала — буде головним простором для подій Центру. Це особлива на вигляд кімната, яка поєднує стиль бароко та еклектики.

Культурний центр. Резиденти

Сьогодні в Центрі є кілька постійних резидентів. Все починалось тільки з команди-ініціаторки Kultura Medialna, але територія управи має аж 2800 м², а також двір і гаражі.

— Ми зрозуміли, що таку велику будівлю не зможемо наповнити та оживити самостійно, тому вирішили робити креативний кластер і збирати однодумців, які також можуть тут розвиватись.

Перш за все Kultura Medialna оцінювала досвід майбутнього резидента та попередні проєкти. Так, наприклад, «Артсвіт» та Ksi Prostir — організації, які працюють у Дніпрі більше п’яти років і близькі за цінностями та контентом. Альянс Франсез та Чеський центр доповнюють Центр культури міжнародними зв’язками та допомагають з інтеграцією в європейський культурний простір.

Kultura Medialna

Kultura Medialna — це організація, яка існує з 2013 року й поєднує менеджерів культури, кураторів та активістів. Вони опікуються аудіовізуальним сучасним мистецтвом та новими медіа, втілюють міжнародні та міжрегіональні резиденції, виставки, фестивалі. Ця ініціатива з’явилася завдяки ентузіазму друзів, а також через невдоволення культурною ситуацією в місті.

— Ми зрозуміли, що в такому великому місті не вистачає експериментальних проєктів, дискурсу навколо сучасної культури. Тому на порозі революційних подій в Україні ми вирішили, що в нас є вибір: або поїхати з Дніпра, або намагатися щось змінити тут. І ми спробували змінити щось.

Керівник Андрій Палаш розповідає про досвід експедиційного вивчення старих культурних інституцій. В Україні є пострадянське надбання — консервативні будинки мистецтв або культури, де зараз майже нічого не відбувається. Андрій разом із друзями вирішив зробити дослідження про ці будівлі в Дніпрі та околицях.

— Іноді нас приймали з короваєм, домашнім вином, розказували, як у них все круто, тому що нас вважали представниками управління культури і думали, що це перевірка «з центра».

Пізніше за результатами експедиції зробили виставку сучасного мистецтва в музеї «Літературне Придніпров’я» (читайте також про ЛітМузей у Харкові). В планах у команди — продовжити дослідження по всій Україні, адже феномен цих інституцій тісно пов’язаний з ідеєю ревіталізації міських просторів.

Сьогодні разом з іншими резидентами Kultura Medialna курує культурні події в місті. Катерина Русецька розповідає, що разом зі зміною напряму діяльності організації, змінилося й сприйняття Дніпра.

— Ідея Kultura Medialna — в авангардних контекстах і думках. Але події в країні повністю змінили напрям нашої діяльності. Тепер це фокус на освітніх проєктах, ми почали більше говорити і думати в соціально-критичному напрямку. Для нас місто — не тільки майданчик для заходів, а й платформа для розвитку громадянського суспільства.

Ksi Prostir

Ще один резидент Центру — Ksi Prostir. Це молодіжна лабораторія, яка влаштовує резиденції для митців-початківців, проводить виставки, концерти і займається неформальною освітою. Кураторки та засновниці Надія Коваль та Іва Найденко з власного досвіду знають, як важливо допомагати молодим художникам та митцям.

— Ksi Prostir — це такий міждисциплінарний культурний хаб. Ми дуже натхненні тим, щоб допомагати молодим митцям, особливо локальним художникам, щоб вони могли розвиватись тут. Для цього ми тут створюємо таку відкриту майстерню у форматі «makerspace». Тут можна буде приходити й працювати над своїми артпроєктами.

Як незалежна ініціатива Ksi Prostir існує з 2014 року, але довгий час команда працювала неофіційно на волонтерських засадах та ентузіазмі. Влітку 2021 року планують провести перший захід на території Центру — артлабораторію, де молоді художники зможуть навчитись новим технікам роботи з деревом і металом, а після цього розроблять власні проєкти.

Команда хоче створити зручні умови для реалізації нових талантів саме в Дніпрі, бо знають, як складно тут знайти «своє місце». Надія та Іва починали ініціативу ще студентками архітектурного факультету. Тоді вони гостро відчули нестачу творчого простору в місті, де б художники могли працювати та спілкуватись. Спочатку знімали для цього квартиру, потім почали думати глобальніше — про місце, де можна буде виставляти свої роботи. Згодом Ksi Prostir переїхав до «Художнього комбінату» — простору від Спілки художників України, куди, за словами організаторок, входять здебільшого консервативні митці.

— «Художній комбінат», на жаль, не виконує свою функцію сьогодні. Тому Ksi Prostir — це як альтернатива такій спільноті. У нас на меті створювати все доступним для максимальної кількості людей, тому протягом шести років ми робили всі події у форматі free-donation, тобто не заробляли з цього нічого.

У Ksi Prostir поєднують мистецтво з інженерією та наукою, роблять проєкти на перетині різних галузей. У молодіжній лабораторії на території Центру митці можуть стартувати із підтримкою, локацією та куратором. Тут впевнені, що кожна людина — це художник і до кожної роботи можна підходити, як до творчої праці.

Альянс Франсез

Громадська організація «Альянс Франсез» у Дніпрі — представництво Паризької Фундації Альянс Франсез, яке популяризує французьку культуру і налагоджує дружні відносини між Францією та Україною. В Україні вже є шість центрів — у Дніпрі, Запоріжжі, Харкові, Львові, Рівному та Одесі.

Тібо Аюн, директор «Альянс Франсез» у Дніпрі, пояснює, що важливо не лише допомагати розвивати міжнародні проєкти в місті, а й таким чином знайомити людей у Франції з Україною.

— Україна для Франції — як terra incognita. Люди не знають, де це, що тут є. А я вважаю, що тут є багато хороших речей. Я хочу, щоб французи, які відвідуватимуть Дніпро, казали потім: «Так, Україна — це дуже цікаво!». Тут люди знають про Францію більше, ніж навпаки. Тому завдання нашого проєкту — виправити це.

«Альянс Франсез» у будівлі DCCC нещодавно, але вже встигли спільно попрацювати в проєкті House of Europe. Тібо Аюн переконаний, що це дуже важлива для обох сторін співпраця.

— У нас багато партнерів у місті — це і філармонії, і музеї. Але такого молодіжного колективу, що працює із сучасним мистецтвом, у нас ще не було. А це надважливо, бо Франція — не лише Віктор Гюго. Так само Україна — не тільки Тарас Шевченко. Зараз тут багато талановитих людей, яким треба допомогти, дати шанс. Я думаю, Центр — це ковток свіжого повітря.

Загалом сформовані три напрями, в яких працює ініціатива: тут вивчають французьку мову й організовують мовний екзамен, проводять культурні події й працюють над покращанням зв’язків між Україною та Францією. Засновник Центру сучасної культури Андрій Палаш бачить у цій співпраці користь не лише для Центру, але й для Дніпра загалом.

— Однією з цілей Центру сучасної культури є побудувати міст між Дніпром, Україною та іншим світом, і тому такі резиденти, як «Альянс Франсез» або Чеський центр — це дуже класний клей, який зв’язує нас, Дніпро, і наших людей з культурою інших країн. Для нас це класний стратегічний хід і, можливо, згодом у Центрі з’явиться більше міжнародних резидентів. У всякому разі — ми завжди відкриті для такої співпраці.

Артсвіт

«Артсвіт» — ще один резидент Центру. Це галерея сучасного мистецтва, яка діє з 2013 року. Тут є модерні та радянські колекції, але головний фокус галереї — популяризація сучасного українського мистецтва в Україні та в Дніпрі зокрема. Також «Артсвіт» видавали кілька книжок. Це, наприклад, «Дніпровська школа фотографії» — фотокнига, де опубліковані роботи митців, дотичних до «Молодіжної секції» фотоклубу «Дніпро», що існував у 90-х роках ХХ століття (читайте також історії про відомих київських фотографів).

Команда Kultura Medialna співпрацює з «Арсвітом» ще з одного із фестивалів «Конструкція». А кілька років тому вони залучили директорку галереї Ірину Полікарчук до розробки стратегії, бізнес-плану та контент-плану для Центру сучасної культури.

Проєктна менеджерка Ірина Харламова розповідає, що «Артсвіт» (як будь-яка галерея) має постійну програму, працює з виставковими проєктами. За рік проводять близько 7-8 виставок. Велику увагу приділяють освітнім проєктам (наприклад, лекціям про мистецтво) як для дітей, так і для дорослих. Центр став для галереї серйозним кроком уперед, адже тепер є достатньо простору і для виставок, і для лекторіїв.

«Довга стежка»

Громадська ініціатива «Довга стежка» ревіталізовує зелені зони Дніпра, зокрема — Довгу Балку, яка перебуває в занедбаному стані. Для її відновлення команда не використовує ані асфальт, ані пластик — лише дерево та інші матеріали, які знайшли на території Балки. Цей проєкт виграв грант від програми «Youth Active City», зініційованої Kultura Medialna. «Довга стежка», за словами Андрія Палаша, — одна з найкращих ініціатив, яку вони вирішили підтримати.

Команда «Довгої стежки» тимчасово використовує гаражі на території Центру для столярних робіт. У радянський час ці гаражі були призначені для військової техніки. В майбутньому організатори планують зробити тут майстерні, студії і фондосховища Центру сучасної культури. Координатор Олексій Орлов вдячний Центру за відкритість до співпраці та доступність.

— Для Дніпра культурний центр важливий тим, що це ще один, а можливо, це єдиний привід не виїжджати з Дніпра, залишатись тут і створювати якісь сенси. У колаборації з митцями й активістами.

Розвивати культуру через освіту. Андрій

Голова організації Kultura Medialna Андрій Палаш також працює в Дніпропетровському фаховому мистецько-художньому коледжі культури керівником відділу інновацій та міжнародної співпраці. Розповідає, що з 2020 року у відділі з’явилась нова спеціальність «Менеджмент соціокультурної діяльності». Для закладу вона дуже важлива, адже до цього в місті не було спеціальностей, на яких могли б навчатись менеджери культури. А з фаховою освітою більше людей зможе реалізовувати масштабні проєкти.

— Ми називаємо Дніпро «культурною цілиною», тому що тут можна робити все. А якщо буде більше менеджерів культури або артменеджерів чи кураторів, то тут розвиватиметься і культура. Буде більше урбаністичних проєктів, виставок, концертів, фестивалів.

Освіту Андрій має технічну, а культурну отримав вже у 2016 році, коли навчався у Вишеградській академії культурного менеджменту. Після цього були ще стажування в Дрездені, Любляні, але каже, що завжди була потреба повернутись до України.

Засновник Центру розповідає, що через колишню закритість у певних галузях сьогодні Дніпро є хорошим майданчиком для розвитку креативних індустрій. Так у місті досі немає музею сучасного мистецтва, і є тільки одна така галерея. Також у коледжі культури Андрій працює над проєктом створення Академії культури та мистецтв, адже у Дніпрі досі немає закладу вищої освіти з цією спеціалізацією.

Андрій Палаш впевнений: щоб побудувати нові смисли, спочатку треба зрозуміти і дослідити свою історію. А щоб досліджувати історію, її потрібно зберігати. І відкриття Центру культури є прямою ілюстрацією цього.

— Культура — це не тільки про мистецтво, виставки, художників. Це також про неформальну та якісну освіту. Це про обміни. Культура — це про надбання, яке залишилось, про історію.