Федір Шандор: «Ворог не має існувати як явище географічне, адміністративне й інтелектуальне»

Федір Шандор став ще одним героєм проєкту «Стилет чи стилос» про українську інтелігенцію, що в умовах війни вирішила змінити інтелектуальну працю на військову службу, щоб боротися з ворогом на фронті. Журналістка Дарка Гірна поговорила з ним про університетські пари в землянках, розвиток освіти в Україні, українсько-угорські відносини і бачення перемоги.

Українець з угорським корінням Федір Шандор народився в Ужгороді. Закінчив історичний та юридичний факультет Ужгородського національного університету, працював журналістом під псевдонімом «Ферко Машлик» і вчителем у школі. Згодом повернувся у свою альма-матер уже в ролі викладача соціології та філософії. Федір відвідав 73 країни, проте завжди залишався відданим Україні.

Професор в окопі

Федір до останнього не вірив у можливість повномасштабного російського вторгнення, адже початок великої війни видавався йому алогічним. Він каже, що серед представників органів влади було багато колаборантів, тобто Україну вже певним чином контролювали. Тому викладач не розумів, навіщо здійснювати новий фізичний наступ замість того, щоби продовжувати гібридну війну.

У перший день повномасштабного вторгнення Федір провів пари в університеті, а тоді приєднався до бригади Сил територіальної оборони:

— Ми (Федір із побратимами. — ред.) розуміли: або йдемо захищати свої сім’ї, або ми не здатні ні на що і мовчки збираємо речі, щоби втекти за кордон. Вибрали до останнього битися за своїх жінок, свої сім’ї та батьківщину апріорі, бо кожна маленька сім’я у цілісності — моя держава.

Чому Росія таки почала повномасштабне вторгнення на територію України, Федір пояснює так:

— Агресивний ворог може насилувати, красти, убивати, різати, тому що він ненавидить тебе. Але будувати для себе окопи в чорнобильському лісі, жити у Запорізькій атомній електростанції — це не те, що відсутність логіки, це відсутність освіченості, несприйняття будь-якого соціального інституту. Всьо на «авось». Так само і війна на «авось», або вислови «баби нарожают». Це насправді не вислови — це їхні (росіян. — ред.) реалії.

Чоловік цитує свого командира: «Російська армія — ніяка, але дуже довга».

— Це орда. Орду треба перетерпіти, тому що всі орди закінчувалися, а в Україні особливо швидко.

Виклики для української освіти

Після здобуття незалежності Україна не надто змінила систему освіти, яку успадкувала від Радянського Союзу. Як зазначає Федір, українська освіта не встигає за темпами розвитку глобального суспільства, а у викладанні домінантним є не інформаційний, а життєвий досвід викладача:

— Інформаційним досвідом володіє здебільшого молодь. На фронті це чітко спостерігається: полковники, комбриги, генерали не здатні навіть знищити стільки, скільки хлопчик із фіолетовим волоссям, який має в руках дрон або дрон-камікадзе. Світ змінився. І тому генерали країни-ворога, які заскорузли на своїх яхтах, не здатні воювати з комбригами, майорами, лейтенантами, які командують цілими армійськими групами в Україні. Ми трошки змінюємося. Чому «трошки»? Бо хотілося би швидше цього.

Професор вважає, що значна частка інтелектуальної еліти залишила Україну:

— Для того, щоб її ряди поповнили нова еліта, потрібен час. Ми його, на жаль, не маємо дуже багато. Разом з елітою йде і середній клас, який формує бізнес, економіку, а верхня еліта формує інтелект, прогрес, філософію, футурологію нації. Один без одного не обходяться.

Викладач упевнений, що інтелектуальний ресурс зрештою можна відновити:

— Це буде менше ніж п’ять років. Тому що весь світ зацікавлений. Слово «Україна» — це вже бренд. Із нашого боку (України. — ред.) не тільки якісна, але й кількісна перевага. Тому що на нашому боці абсолютна більшість країн.

«Рускій мір» на Закарпатті

Закарпаття перебувало під владою багатьох держав, що вплинуло на поширення різних політичних та культурних наративів. Територія регіону входила до складу Київської Русі, Угорського королівства, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, СРСР і в 1991 році стала частиною незалежної України.

Від початку війни у 2014 році в Україні РФ всіляко намагається дестабілізувати ситуацію на Закарпатті за допомогою спекуляцій на історичному й етнічному підґрунті. Зокрема, у 2015 році російське інформаційне агентство «ТАСС» опублікувало заяву самопроголошеного «прем’єр-міністра Підкарпатської Русі» Петра Гецка. Він вимагав надати Закарпаттю територіальну автономію. Петро Гецко, який з 2008 року живе в Москві, перебуває в міждержавному розшуку.

Суттєву роль у виникненні на Закарпатті сепаратистських рухів та кремлівських наративів відіграв вплив так званого московського патріархату. У 2008 році ужгородський священник Димитрій Сидор виступив із публічними закликами надати русинам статус окремої нації й попросив Росію визнати незалежність «Підкарпатської Русі», бо вона «історично не належить Україні».

Утім, Федір Шандор стверджує, що ідеї «рускава міра» й від’єднання не були панівними в регіоні. Це радше стереотипи, які виникли через територіальну віддаленість Закарпаття і нерозуміння його специфіки:

— Дуже багато закарпатців, які голосували за проросійські партії, працювали на заробітках в Росії, в тайзі. Відповідно набиралися звідти інформаційної комунікації. Але друга половина Закарпаття працювала в Італії, Португалії, США, Чехії, Угорщині — і набиралася тієї інформації. Тому Закарпаття не було якимось антиукраїнським чи промосковським регіоном. Це лакмусовий папірець всієї України.

Федір вважає, що домінантність філії РПЦ в регіоні є не свідченням прихильності закарпатців до Росії, а радше наслідком колишньої приналежності Австро-Угорській імперії. Більшість місцевого населення у той час виступала проти католицької і протестантської церкви, адже опинилася під сильним тиском. Водночас Закарпаття залишилося поза контекстом Берестейської унії, що могла полегшити гніт австро-угорських єпископів, тому в 1646 році в Ужгороді була створена окрема уніатська церква. За словами Федора, православний рух на Закарпатті став квінтесенцією протесту проти австро-угорської влади:

— Це був специфічний регіон, який зберіг свій слов’янський менталітет завдяки східній церкві. І ця довіра до (православної. — ред.) церкви пов’язана з тим, що ця церква була куполом, оберегом протягом 800 років.

Як зазначає Федір, Закарпаттю треба час, щоб нівелювати російський вплив:

— Ми (закарпатці. — ред.) ніколи не були колаборантами, ми ніколи не були зрадниками. Єдине, що нас відрізняло від усіх інших — ми дуже довго вичікуємо. Це гори. В горах треба чекати.

Інтеграція Закарпаття в український контекст

Через відсутність великої кількості корисних копалин, масштабних родючих полів, Закарпаття, що розташоване на кордоні з європейськими країнами, зоставалося поза особливою увагою владного апарату України. Залишковий принцип, стверджує Федір, стосувався культурного і політичного життя, що проявлявся в ігноруванні регіону.

Професор наводить приклад: якщо аналізувати підручники з літератури й історії, Августин Волошин позиціонується як регіональний герой. Його не допустили в загальноукраїнський контекст. Так само як письменників Закарпаття — четверо уродженців регіону отримали Шевченківську премію, проте їх не вивчають за шкільною програмою. Федір згадує й художників: американського митця українського походження Енді Воргола й угорця із українським корінням Тівадара Чонтварі Костку, чиї полотна виставляли в Парижі. Не говорять і про Нобелівського лауреата, теоретика теорії монетизації, Фрідмана Мілтона, чиї батьки були вихідцями із містечка Берегове на Закарпатті. Героїв Словаччини, Чехії, Угорщини, які починали свої повстання на території Закарпаття, не згадують в історії України. Федір сприймає це так:

— Це, звичайно, з одного боку емоційно злить, а з іншого — аналізуєш, що, можливо, нас столиця відрізала. І це не є несправедливість: еліта визначає, хто є свій, а хто «за кордоном».

Федір стверджує, що Закарпаття зможе повністю інтегруватися в український контекст лише тоді, коли регіональні герої стануть загальнодержавними:

Українсько-угорські відносини

Попри угорське коріння, Федір ідентифікує себе як українець. Побувавши в багатьох європейських країнах, він вподобав цивілізаційний принцип: попри свою національність, ти дотримуєшся принципів країни, в якій перебуваєш, але при цьому залишаєшся відданим землі, де народився:

— Ця земля належить Україні й автоматично ти — українець угорського походження. Ти живеш на тій землі, тебе годує держава, постійно фінансує з першого класу, зі школи, з університету. Ти зобов’язаний бути патріотом. Патріотизм не в тому, що хтось є ворог — і на нього вказувати пальцем. Треба добре володіти правилами гри: знанням мови, історії, культурних маркерів і повагою до символів та принципів цієї країни.

Угорщина здійснює суперечливу зовнішню політику стосовно України. Під час діяльності прем’єр-міністра Віктора Орбана вона почала посилювати вплив на території країн, що раніше були під контролем Будапешта. Після повномасштабного вторгнення угорська влада вирішила залишатися осторонь стосовно надання допомоги Україні й продовжує блокувати засідання комісії Україна-НАТО.

Федір Шандор стверджує, що угорці підтримують Україну. У 1991 році Угорщина третьою після Польщі і Канади визнала її незалежність. З українцями їх об’єднують Карпати, що пролягають в обох країнах, до того ж три святині угорців розташовані на Закарпатті: Верецький перевал, витік річки Тиси і Мукачівський замок.

Щодо влади Угорщини, Федір не вважає її надто важливою в загальноугорському контексті:

— Конкретні особи — це тимчасовий малесенький проміжок, який навіть не буде в одному абзаці історії самої Угорщини. Головне держава. Є угорський народ. Є український народ. Вони разом. Хмельницький і Ракоці бились на полях битви (Національно-визвольної війни. — ред.). Це історія. Фактично такий собі маркер-свідчення.

Федір згадує, що угорці й українці допомагали одне одному під час революції в Галичині 1848 року й Угорської революції 1956 року. Він стверджує, що багато угорців воюють за Україну і допомагають визволити її територію від окупантів. Федір зазначає, що перший загиблий у 2022 році військовий із Закарпаття був угорцем за національністю, у 2014 році було так само:

— Що ще треба зробити? Яку ще жертву мають принести угорці, щоб довести, що вони з Україною? Вони вже загинули за Україну, з українським прапором і з угорським всередині. Так, вони (угорці. — ред.) поставили і український, і угорський прапор в кількох селах. І вони вели переговори проти російських окупантів угорською мовою в окопах.

Бачення перемоги

Постійні бойові виходи й цілодобове перебування під артилерійськими обстрілами вплинули на світогляд Федора, але викладач ставиться до всіх подій по-філософськи. Йому допомагають праці філософів-універсалістів, які стверджують, що однакові моральні принципи й цінності значною мірою властиві усім людям.

Федір зізнається, що захоплюється послідовниками цієї філософської течії. До прикладу, Насімом Талебом, який відомий своєю концепцією «чорних лебедів», що означають впливові історичні події, які до їх настання ніхто не міг передбачити, але вони здаються прогнозованими. Те саме стосується ізраїльського історика, доктора філософії Ювала Ноя Харарі, автора низки бестселерів науково-популярної літератури. Про бачення перемоги Федір Шандор висловився так:

— Остаточна перемога у нас може бути лише одна. Ворог не має існувати як явище географічне, адміністративне й інтелектуальне. Це має бути сором нації — соромно, що вони росіяни. Ви бачите: ті, хто втікають, їм уже соромно. Тим легше буде наступним поколінням росіян, бурятів, чеченців творити те, що творили їхні предки: культуру, інтелект і самих себе.