Січ власноруч

Освіта
Перетворення просторів
Слобожанщина
Хутори
4 Листопада 2019 21:35
634

Поки на кордоні з Росією досі не збудовано надійного укріплення, на Слобожанщині, за 10 кілометрів від кордону постає Грунівська Січ – аналог козацької Січі та садиба сільського зеленого туризму. Засновник Володимир Вакула створив простір, де відтворює культуру і побут українського козацтва. Його садиба стала також центром неформальної освіти, адже поряд з будиночками для туристів тут цілий рік працює козацька лицарська школа.

Неформальна освіта, спрямована на різносторонній розвиток молоді в Україні набирає популярності. Існує вже чимало організацій, що займаються патріотичним вихованням молоді та розкривають лідерські якості. Серед них — організації «Пласт» та Українська Академія Лідерства, табір «Козацька фортеця» та інші. З’являються навіть окремі активності для виховання молоді на основі традицій українського козацтва. Наприклад, всеукраїнська дитячо-юнацька гра «Сокіл» («Джура»), а також низка козацьких лицарських шкілв різних регіонах країни. Та Грунівська Січ  унікальна тим, що це поки що єдине місце, де козацько-лицарська школа діє круглий рік на базі садиби зеленого туризму, де можна і відпочивати і вчитися водночас. 

Відео

Садиба

Назва садиби походить від назви сусіднього села — Грунівка. Ідеальну територію для втілення своєї ідеї Володимир шукав три роки. Варіантів місця для створення садиби було кілька. Один з них — село Пустовійтівка, батьківщина останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Але чоловік обрав інше місце — територію закинутої бази відпочинку між двома селами. Ключовим у виборі місця стало розташування на березі річки, адже близькість до води була важливою і для запорізьких козаків. Водночас це — територія Дикого поля* *Дике поле — історична назва незаселеного степу між Дністром і середньою течією Волги, що виникла у XV ст., де колись були малозаселені степи. Володимир вбачає символізм у тому, що в цьому місці ніколи не було кріпацтва. Для нього це місце сили.

Облаштовувати цю територію Володимир почав 5 років тому.

Обрав формат саме садиби зеленого туризму, тому що вважає, що в такому місці можна легко повернутись до культури домашнього побуту, а історію і народні традиції інтегрувати в сучасність:

— Це неможливо зробити в місті, тому що міста і мегаполіси — це штучно створені об’єкти для заробітку. Щоб вміти долати труднощі у своєму житті, потрібно повертатися до простих побутових речей.

Коли Володимир працював над садибою, намагався зрозуміти, чому люди живуть нещасливо на своїй землі, покидають села, країну, чому не цікавляться власним минулим:

— От всі хотять євроінтегруватись, стать людьми світу. Але ж хто не знає свого коріння, той не має майбутнього.

Чоловік впевнений: те, що він створив, показує козацький устрій та культуру. Зараз на території проводяться таборування, форуми та вишколи. За підрахунками Володимира, протягом останніх трьох років у Грунівській Січі побувало понад 15 тисяч людей.

Засновник Грунівської Січі одразу ставив собі за мету автономність, тому бізнесовою складовою і стало створення садиби зеленого туризму:

Ідея була, щоб 12 місяців на рік ми могли існувати і не казали: «Де там гранти? У нас же проекти! Нам держава щось не дає». Це можна ждать ще 50-60 років і не дочекатися. Просто треба брать і робить своїми руками. Отам зробив, сюди вклав. Всьо.

 
Вакула

Володимир Вакула народився і виріс на Слобожанщині. Навчатися в технікумі у нього можливості не було, тому пішов працювати на завод, де опанував токарську справу і в 17 років заробляв більше, ніж батько з матір’ю разом.

Володимир — один із засновників Сумського обласного осередку характерництва та бойових мистецтв. Коли він зацікавився сучасним козацтвом, зрозумів, що немає дійових козацтв, які працюють з молоддю, навчають їх та передають знання про козацькі традиції. Так і з’явився осередок, ідея якого — патріотичне виховання молоді через табори і вишколи. Грунівську Січ він створював уже як територію для їх проведення і водночас — як джерело прибутку для розвитку осередка.

Проте ідею Січі Володимир Вакула почав втілювати ще 10 років тому в іншому проєкті — «Вакулина байка». Цю садибу зеленого туризму він відкрив у селі Бездрик. Вона існує й досі і називається Володимиром «лабораторія».

Декому Володимир видається диваком. Люди вважають, що знання про козацьку культуру, які він передає дітям на заняттях, та й самі заняття — не важливі й не потрібні. Але для Володимира Вакули це робота, яка приносить щастя. Через заснування садиби він хоче розповідати людям, що потрібно реалізовувати себе, ділитися своїми знаннями і досвідом створення власної справи:

Україна починається з тебе, з того, що ти мусиш буть не трутнєм, а робить свій внесок: волонтерський, професійний, будь-який.

Сучасна Січ

Устрій садиби максимально наближений до тих умов, в яких жили запорізькі козаки. Територія поділена на сім куренів,* *Курінь — військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі тобто будиночків, які здають в оренду туристам.

На Січі є також кухня, де вихованці вчаться готувати собі їжу, та бібліотека з історичною літературою. Також тут є футбольний і волейбольний майданчики та багато простору для наметових містечок, які ставлять під час таборування. Взимку в садибі також є чим зайнятися, адже на Січі розташована єдина на Сумщині траса для тюбінгу — катання на надувних санях (тюбах).

І звісно, куди ж козакам без коней? Конюшня мала бути в кожній Січі, тому і Грунівська — не виняток. Щоправда, цілі тепер інші: якщо колись кінь допомагав у бою, то тепер Володимир організовує для відвідувачів кінні екскурсії. Двоє улюблених коней Володимира — Вікінг і Тарас. З ними Вакула вітається щиро, ніби з давніми друзями. Розповідає, що коні — дуже світлі тварини, з якими можна поговорити, коли важко на душі.

Окрім різних активностей та відпочинку на природі, відвідувачі можуть просто спостерігати за життям на Січі — її устроєм, традиціями. Люди приїжджають сюди, щоб відновитися емоційно та фізично:

— Ми вчимо дітей, людей дорослих тримать ложку, побачить і почуть одне одного, тому що цього на сьогоднішній день немає.

Поки що на території Січі немає доступу до інтернету. Володимир каже, що спілкування тут має бути живим, тому хоче, щоб відвідувачі якнайменше часу витрачали на гаджети. Хоча у планах є створення робочого простору, де буде Wi-Fi:

Ми тут зробимо «Вільний хаб» — ви уявляєте? Є «Розумний хаб», а це буде «Вільний хаб», бо ми ж вільні, да?

Зараз на Січі є волонтери, які за власним бажанням приходять сюди жити. Зробити це може будь-хто, але часто приходять через складні життєві обставини. На постійній основі на Січі живе 3-5 таких працівників-волонтерів. Перше запитання, яким зустрічають людей, що приходять на Січ: що таке воля? Відповідей може бути багато, але для Володимира правильна одна: воля — це можливість не залежати ні від кого. Таку можливість дає наявність знань та професійного досвіду. Цю теорію Володимир доводить і своїм прикладом: для створення садиби він застосував весь свій досвід та інтегрував його в громадську ініціативу.

Волонтери живуть тут безкоштовно, але виконують певні обов’язки: наприклад, доглядають за кіньми та територією. Існують і правила. Наприклад, не вживати алкоголь. Деякі люди після 2-3 днів перебування тут їдуть, інші залишаються. Кажуть, якщо хтось протримається тут місяць, то зможе жити далі. За словами Володимира, слово «козакувати» означає не зовсім те, з чим воно асоціюється, адже це не романтика, а праця.

Козацька педагогіка

У Грунівській Січі багато працюють з дітьми. Володимир вважає, що на дорослих впливати важко, а діти сприймають світ просто і не мають ворожого ставлення до нового. Тому він переконаний, що навчання дітей — найкраща можливість реалізувати головну ідею:

— Моя робота полягає в тому, щоб відшукувати зерна нашої нації.

Тут працюють за принципом «козацької педагогіки». Він полягає у рівності між усіма. Так діти почуваються дорослими і несуть відповідальність за свої дії. Звичайно, батьки або волонтери з табору мають більший життєвий досвід, але це не дає їм права ставитися до дітей зверхньо. Ідея в тому, щоб діти приїжджали на Січ, як у село до бабусі. Їм має бути тут комфортно. Це така собі дитяча республіка:

Діти при кожній нагоді їдуть сюди, тому що тут отдушина: тута вони, як дома.

Слова «робота» на Січі також не існує. Вакула говорить, що це від слова «раб». Якщо діти долучаються до якихось процесів, то – свідомо і за власним бажанням. Наприклад, бачать, що є багато яблук, то самі запитують: «Будемо варення робити?». На Січі навіть до негараздів ставляться спокійно і з гумором:

— Ну, Іван звоне, каже: «Миколайович, лазня горить». Я кажу: «Вона мені не подобалася, нічо, поставим іншу».

Основою дисципліни у таборі є самосвідомість дітей. Вони самі просинаються рано, бігають крос або роблять ранкову руханку, тому що зацікавлені у цьому. Основа активностей тут — самоосвіта. Діти самостійно готують їжу. На думку Володимира, саме вміння приготувати їжу є основою самостійності:

— Ідея в тому, що на кухні ми готуєм всі. Якщо не вмієм готувать, то немає сенсу щось вчитись далі.

Діти, які перебувають у таборі, називаються «джурами». Так у XVI – XVIII століттях називали учнів козацької старшини. Джури, які вже пройшли певний етап навчання у Січі, можуть стати ройовими, тобто наставниками для інших дітей. Бувало й таке, що у 14-15-річних наставниками були дванадцятирічні.
Діти проводять час активно: окрім приготування сніданку, обіду та вечері, навчаються верховій їзді, ковальству, купаються у річці. Також вивчають ударну техніку — сукупність засобів, способів і методів виконання ударів у різних бойових мистецтвах. За основу на Січі беруть національні бойові мистецтва — рукопаш «Спас» та бойовий гопак.

Оскільки табір існує на базі садиби, у Володимира є можливість запрошувати на цю локацію спортсменів чи тренерів, які можуть вчити дітей. Діти самостійно обирають секцію: боротьба, бокс чи кікбоксинг. Натомість спортсмени отримують можливість жити і харчуватися у Грунівській Січі, вивчаючи козацьку педагогіку й історію.

Батьків найбільше дивує відсутність фіксованого часу перебування в таборі. Тут намагаються максимально відійти від радянської моделі таборування — 14 чи 21 день. Батьки можуть будь-коли забрати дитину додому або залишитися на Січі, розклавши на території намет чи взявши в оренду будиночок. Єдина вимога, щоб потрапити в табір — довідка про стан здоров’я дитини, тому що перебування тут передбачає фізичну активність.

Велика нагорода для працівників — почути, як дитина відмовляється їхати з Січі.

Найчастіше про Січ дізнаються від знайомих і тоді привозять дітей у табір або приїжджають на Січ як туристи:

— Люди звонять і кажуть: «Наші сусіди (родичі, друзі) були там».

Три роки тому на території Грунівської Січі вперше відбувся триденний вишкіл менторів Української академії лідерства. Відтоді на такий вишкіл щороку приїжджають вже студенти академії. Володимир — один з їхніх наставників:

— Я щасливий, що маю можливість поділитися знаннями, бо вчитися, як і вчити, потрібно все життя.

Над матеріалом працювалиАвторка:Ірина ПельцРедакторка:Марія ГорбачКоректорка:Ольга ЩербакПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Артем ГалкінОператор:Олексій ПанченкоОператор:Олег СологубРежисер монтажу:Юлія РублевськаРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Анна Ємельянова Автор проєкту:Богдан Логвиненко

4 Листопада 2019 21:35