Роми Золотоноші

Роми ходять разом з іншими мешканцями в одні школи, церкви, магазини та на базари. Вони активні учасники міських і регіональних заходів, але досі залишаються не повністю інтегрованими в суспільство.

Як роми з’явилися в Золотоноші

У Золотоноші роми поселились у 1970-х роках після підписання угоди, що забороняла кочівництво (1956). Засновник першої комуни циган «Аме Рома» Володимир Бамбула розповідає, що до війни у містечку представників цього етносу не було:

— Може одна-дві сім’ї, але мої не знають, в історії нема. І я запитав циганку стару, я був молодий, а циганка стара вже роках. Кажу: «Чого в Золотоноші не жили цигани раніше?», а вона каже: «Володько, до циган було таке відношення у Золотоноші до війни, таке відношення — хуже, ніж до собаки. Не можна було навіть циганській собаці пробігти по вулицях. Люди ненавиділи циган».

Зараз ставлення змінилося, хоча над позитивним іміджем доводилося працювати роками. Спочатку мешканці Золотоноші боялися, коли біля них селилися роми, їх не хотіли брати на роботу. Та згодом зрозуміли, що інколи такі сусіди навпаки допомагають:

— Колись я брав будинок первий там, і сусіди перелякалися: «Ой, рома переїжджають. Пропали ми, покрали все». А цей чоловік робив на державній службі, високопосадовець, і по времинах звозив усе в цей будинок. Сховище, так би мовити, його було там ранше. І коли його в інших місцях почали обкрадать, а тут все було на місці, будинок пустий стояв, він прийшов і признався: «Володя, я думав, коли ви переїхали, шо тут я все потіряю і всьо тут пропало, а вишло наоборот. Повсюду пропадає, а тут все на місці».

Золотоніські роми займаються переважно торгівлею та приватним підприємництвом. Володимир (батько) також свого часу починав із торгівлі. Мав свою свиноферму, зізнається, що думав гарно заробити на цьому бізнесі, та згодом таких підприємців знайшлося декілька. Чоловік закрив справу й почав виготовляти й продавати картини:

— Робили гарненьку картину і виїжджали на базар. Брали патенти і їздили по Україні. Тисячі циган займалися продажем картін. Гроші були непогані, побудував один будинок, другий і дітей так своїх навчив, по-чесному, по-правильному щоб жили.

Останнім часом багато ромів у Золотоноші почали скуповувати курей на птахофермах і продавати їх по селах. Деякі поїхали до Львова та Канева працювати на заводах та фермах, інші ж займаються підприємницькою діяльністю, торгують на ринках, працюють офіціантами.

Громадські організації ромів

У місті Золотоноша з населенням близько 30 000 осіб проживає 2000 ромів. Вони заснували дві громадські організації — Черкаська обласна громадська організація «Романі Рота» і Золотоніська комуна циган «Аме Рома», а також вже рік функціює єдиний в Україні центр для ромів «Діалог між поколіннями». Однак відвідувати його можуть не тільки роми.

Останні 17 років офіційно громадською діяльністю, пов’язаною із соціалізацією, освітою та правовою підтримкою, займаються Володимир Бамбула та його син Володимир.

2001-го року Володимир Бамбула (батько) зареєстрував комуну циган «Аме Рома». Зараз «Аме Рома» і Черкаську громадську організацію «Романі Рота», які знаходяться в одному офісі, очолює син Володимира.

Чоловік зізнається, що громадську організацію передусім робив з метою допомоги один одному. Володимир тоді й не уявляв, чим може займатися організація:

— Я даже не розумів, що є громадські організації, що можна створиться, організуваться і діять у межах правового поля. Ми зробили просто, бо в нас дуже часто бувають випадки, коли людина хворіє, коли нада підтримка якась. Ну, рішив я зібрать всіх, не всіх, а більшість ромів міста Золотоноша; на той час менше їх проживало тута. Давайте, шоб зробить общину. Ми не думали реєстрірувать нічого. Розповім, для чого ми хотіли — щоб створить касу взаємопомощі, щоб ця каса діяла, щоб допомагали один одному.

Зареєструвати громадську організацію Володимиру запропонували представники єдиної в Україні ромської газети «Романі Яг». Спочатку листувались поштою, а згодом пішли в міську раду, і 2001-го року офіційно зареєстрували громадську організацію.

Три роки потому в місті з’явилася ще одна організація «Романі Рота». Завдяки тому, що створили громадські організації, ромська громада долучилася до декількох програм, пов’язаних з освітою та соціальним забезпеченням малозахищених груп населення.

Постраждалі від Голокосту роми отримали разову виплату, деякі — мінімальні пенсії. Володимир (син) намагається постійно шукати програми й гранти, їздити на різноманітні конференції та прагне для ромів кращого життя.

Він розповідає, що громадська організація активно співпрацює з міською радою. Ромські колективи є учасниками міських та обласних фестивалів, а також беруть участь у житті громади міста:

— Влада нам завжди йшла на підтримку, тому що коли є організація контролююча, якась громада єсть, коли шось нада вирішить, вони всігда звертаються до нас і ми намагаємося вирішити це питання. Або коли нам треба якусь підтримку міста. Ми як посередники домагаємося вирішення якихось питань, воно більш ефективно виходить.

Центр «Діалог між поколіннями»

На початку цього року в Золотоноші за фінансової підтримки німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ) відбулося офіційне відкриття ромського соціального центру «Діалог між поколіннями».

Центр був створений ще в лютому 2017 року, відтоді там проводили ремонтні роботи, встановлювали меблі, проводили комунікації. Проте через буревій, що суттєво пошкодив будівлю минулого літа, довелося починати всі роботи заново.

Інколи зустрічі старшого покоління ромів Володимир проводить у себе вдома. Туди приїздять і гості з Переяслав-Хмельницького. Спілкування проходить за великим столом із музикою, співами й навіть танцями:

— Вони розуміють, що ще комусь потрібні. Тут є учителя, директора шкіл, є просто робочі, але немає жодної людини, щоб не була задіяна у професії.

Про ставлення до ромів у Золотоноші

І батько, і син розповідають, що ставлення до ромів у місті досить неоднозначне. Вони мають багато друзів серед містян, ходять у гості один до одного. Є змішані сім’ї, діти відвідують звичайну школу, інтегруються в міське життя. Проте часто трапляються й неприємні випадки. Зокрема, Володимир (син) розповідає, що їм постійно доводиться захищати свої права навіть через суд, моніторити місцеві ЗМІ та відслідковувати новини про ромів, здебільшого негативного характеру з акцентом на кримінал:

— Хороше чути легко, а погане чогось краще чути. Ми ж і багато фільмів про ромів знімали, мій батько написав дві книги, але про це не пишуть.

Кочових ромів у Золотоноші немає, але є вимушено переселені особи, які живуть стихійно та подекуди в антисанітарних умовах. Володимир (батько) розповідає, що їх не хочуть брати на роботу та здавати їм житло, бо вони не мають документів й погано інтегруються в місцеве середовище.

Окрім цього, ще залишилися соціально незахищені місцеві роми. Володимир (син) розповідає, що вони в громадській організації намагаються знаходити гуманітарну допомогу за кордоном та всіма можливими шляхами змінити цю ситуацію.

Місцевим ромам також довелося пройти шлях асиміляції. Батько Володимира згадує, що раніше багато ромів працювали на будівництві, та для того, щоб отримати роботу, потрібно було знати українську мову. Унаслідок такої вимоги, сьогодні молоді роми Золотоноші переважно говорять українською, а ромську можуть і не знати:

— Молодь зовсім не знає своєї мови, а старіки пару слів знають. Раньше чоловіки-цигани ходили покривали хати, то як ти прийдеш, чорний циган, і ще мови не знаєш, то треба ж навчитися мови української. Вони вже звикли до цього і почали вчити.

До сім’ї Бамбулів місцеві зараз ставляться з повагою, проте досі залишаються й ті, хто зневажає всіх ромів:

— А зараз, ви знаєте, у нас дуже багато друзів у Золотоноші. Я як вихожу на базар, я йду побачиться зі своїми друзями. 99 % — це дуже хароші, порядні люди в Золотоноші, но 1 % — це молодь, шо попідростала, які нічого не розуміють в політікі, в житті нічого не розуміють, шо воно за життя, для чого ми живемо в цьому світі. Вони не розуміють, шо прийде час — і вони помруть, і ми повміраємо, і колись, може, перед Богом будем стоять, отчитуваться за наші поступки. От я ж не виноват, шо я циганом на цей світ прийшов.

Книги та дослідження

Володимир (батько), окрім того, що створив першу в місті ромську громадську організацію, є автором двох книг: «Циганська доля — що вітер в полі» та «Нерідні діти світу». В основі — історичні факти, зібрані та переказані історії ромів від 1930-х років і до сьогодення. Велику увагу в книгах приділено періоду Голодомору й Голокосту: де й як роми переживали ці складні часи. Чоловік досліджував шлях ромів-сервів, адже й сам відноситься до цієї етнічної групи ромів (про ромів-сервів читайте у матеріалі «Роми Вінниці»). Автор згадує роки свого дитинства, коли жив у селі:

— Оце йду, бува, дитиною по селу, прохожу, село здорове… А це вийдуть женщини і подивляться на мене зляканими очима якимись непривітливими, хоч я дитина-школьнік була, хоч я був старостою класа, авторітєт школи. Я без книжки ніколи не ходив, де я не йду — у мене книжки, художня література. І згодом написав сам, випустив свої.

У своїх творах Володимир описує історії ромів, розповідає про їхні долі. Звідси й назва однієї з книжок:

— Чого я так назвав «Циганська доля — що вітер у полі»? Ну, вона така непредсказуєма просто. А другу книжку назвав «Нерідні діти світу». Я вважаю, шо це цигани. У каждої країни є свої люди: в українців Україна є, в росіян — Росія, у американців — Америка, у Германії — німці, у Японії — японці. У каждої нації є своя країна. Країна — це рідна мати, а коли циган, в якого немає батьківщини, живе у цій країні, він ніби нерідна дитина.

Книги Володимира Бамбули — одні з небагатьох виданих саме українською мовою, адже переважна більшість написана російською. Читачі та критики з ромської спільноти підтверджують, що історії написані майстерно та правдиво.

Хоча й офіційно ромів уже давно не називають циганами, Володимир ще вживає це слово у своїх текстах. Розповідає, що перший офіційний з’їзд ромів відбувся 1971-го року у Великобританії, а до того в різних країнах світу їх називали по-різному:

— Наприклад, в Україні, в Росії на нас казали «цигани», у Срєдній Азії казали «люлі», у Індії казали «доми», в Англії — «джіпсі». І от у кожній країні називали по-разному. На цьому з’їзді було вперше прийнято, шоб називать циган однім словом — «роми» (читайте також наш матеріал «Роми Павлограда»).

Роми — це вільний народ

Про ромів існує багато стереотипів, особливо пов’язаних із кочівництвом. Зараз це вже не є масовим явищем, але в кожній сім’ї є ті, хто застав цей період хоча б у дитинстві. Володимир (батько) розповідає притчу про те, чому роми живуть всюди:

— А взагалі є така притча: в Україні кажуть, коли Бог роздавав землю людям, то всім там подавав, а українці десь загулялися, туда-сюда обшем, не вспіли. Прибігають, кажуть: не вспіли. Думають: «Ми запізнилися, нам нада. Бог, поможи нам». Ну, Бог каже: «Я держав для себе саму кращу землю, кусок землі — беріть, це Україна». Вона дійсно така, що все єсть, тільки приведіть все нормально. А роми ще більше забігалися, понімаєте, і прибігли до Бога: «Так і ми є, і нам дай. Побігалися, проспали…» А Бог глянув — нема, то каже: «Я вам віддаю всю землю. Живіть віздє». Отак ми, навєрно, і живемо по всьому світу.

За словами Володимира, деякі роми й зараз продовжують кочувати — хтось у пошуках іншого життя, хтось на декілька днів виїздить з наметами заради романтики і з метою згадати коріння:

— Роми — це взагалі такий вільний народ, шо любить передвигаться. Він не може на одному місці, він любить романтіку, скажем так, все время в пошуках може й не кращого життя, но іншого. Розумієте, все время так воно, коли ці стихійні поселення. Це більш на Закарпатті вони нікуди не їдуть по краще. Їх винужда це, щоб покращити соціальний стан на місці (читайте також наш матеріал «Роми Закарпаття»).

Володимир вважає, що посприяти припиненню кочівного життя ромам можуть робочі місця та забезпечення мінімального прожиткового мінімуму:

— Люди не їдуть од щастя на мусорку жить або на лісосмугу жить з дітьми, без всяких умов. Вони шукають вижить, не жить, а вижить хоча б. Я думаю, коли забезпечить їх трудоустройсвом, коли надать їм прожиточний мінімум хотя би, шоб вони могли забезпечить свою сім’ю, то не їздили б.

Освіта та соціалізація

Усі ромські діти в Золотоноші ходять до школи. На базі громадської організації «Романі Рота» діють курси для дошкільнят. Проте, як і в багатьох інших громадах ромів, існує одна проблема: не всі діти закінчують школу та йдуть у вищі навчальні заклади. Незважаючи на те, що сьогодні є програми, спрямовані на навчання ромських дітей, вони обирають інший шлях.

Володимир (син) говорить, що діти просто не бачать перспективи в освіті, адже, провчившись 5–6 років в університеті, йдуть займатись торгівлею на ринках. До ромів ще є певна недовіра, тому й обирають вони переважно фізичну працю:

— Я не знаю у Черкаській області ні одного рома, який би був десь при власті. Стереотипи досі існують.

Таке упереджене ставлення Володимир пояснює тим, що в суспільстві не проводять просвітницької роботи, а за певних часів цю стереотипізацію підкріплювали шкільними підручниками:

— Я пам’ятаю, у 2008 чи 2009 році був підручник: як себе вести дітям в школі — 4 чи 5 клас. І тут показується, як циганка звонить в звонок у двері і каже: «Не відкривайте незнайомим двері». Там і ромська ідентичність, і одежа. Дитина дивиться і думає: «Ооо, циган — не можна впускать», бо вже намалювали. Щас ми добилися — і немає нічого такого. Ну, всьо равно в людей складується така думка. І коли робиш сто раз хороше, і раз зробив погане — зразу все, шо сто раз зробив хороше, усе перечеркується.

Є проблема в ромів і з низьким рівнем життя, що взаємопов’язано з освітою та розвитком підприємницької діяльності. Проте роми в Золотоноші намагаються підтримувати один одного й не ділять людей на бідних та багатих:

— В нас такого нема, шо якшо він бідніший, то ми з ним не дружим або він хужа людина. В нас всі рівні.

Роми тут прагнуть бути рівними й з усіма українцями на всіх рівнях. Відкриваючи для інших двері свого центру та будинків, вони очікують такого ж ставлення з іншого боку, та намагаються робити задля цього все, що в їхніх силах.

— Ціль — соціалізувати ромів в українське суспільство, і як я рахую себе українцем ромського походження, так само щоб усі себе рахували так. Як є українець із Західної України, зі Східної — і всі ми українці, нам треба будувати державу, будинок для себе й не піддаватися цим провокаціям.