ЦЕХ і Щось цікаве: у пошуках львівського скла

Власна справа
Галичина
Мистецтво
5 Квітня 2019 11:39
2890

У 2011 році в одному з центральних двориків Львова відкрилася камерна крамниця-галерея, яка об’єднала навколо себе тих, хто цікавиться мистецтвом, зокрема поціновувачів скляних виробів. Так команда друзів і експериментаторів відкрила простір «Щось цікаве», який на початку 2019  переїхав на площу Коліївщини. Тут скло всюди: від оригінальної мозаїки і дзеркал у дворі до авторських прикрас, світильників і картин. Маючи бажання розширювати територію українського мистецтва, засновники «Щось цікаве» вирішили відкрити простір ЦЕХ на місці покинутої фабрики. Вони вірять, що українське скло має добрі шанси розвинутися від ремесла до справжнього мистецтва, і пропонують містянам відчути цю естетику, спробувавши й собі щось нове у творчості.

5 березня 2019 року співзасновника “Щось цікаве” Романа Мусяли не стало. Попри це, команда продовжує свою роботу.

 

Прихований потенціал Львова

Ще минулого століття Львів був відомий не кавою і шоколадом, а виробництвом гутного скла. Тоді Львівський склозавод був одним із найпотужніших в Україні, а при Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці працювала спеціальна бригада майстрів-гутників, які створювали оригінальні вироби зі скла. Попри те що в історії був період, коли роботи склярів тяжіли до утилітарності, у середині ХХ століття художнє скло стало жанром образотворчого мистецтва. Після розпаду СРСР і переходу до ринкової економіки виробництво скла призупинилося, однак у 90-х роках у Львові був започаткований Міжнародний симпозіум гутного скла. Туди з’їжджалися найкращі художники з усього світу для створення нових виробів у печі, обміну досвідом, а згодом — для проведення виставок і лекцій. Такі заходи відбувалися за ініціативи кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв. Вона від початку свого заснування у 60-ті залишається єдиною кафедрою в Україні, що дає студентам творчу, конструкторську й наукову підготовку. Зокрема, для виробничих процесів там є гутна піч, а їх по Європі налічується всього до десяти. А у 1963 році на Львівській кераміко-скульптурній фабриці був створений експериментальний цех художнього гутного скла, який став своєрідним осередком творчості. Саме завдяки академічній кафедрі створювався образ Львова як центру  художнього скла всієї України.

1

Роксолана

Роксолана Худоба — одна з власниць простору «Щось цікаве» та ініціаторка створення Ц.Е.Х.у; закінчила Львівську академію мистецтв, отримавши освіту на єдиній в Україні кафедрі з художнього скла. Рішення навчатися за цією спеціальністю було досить спонтанним, але вдалим. Розповідає, що на час її вступу надзвичайно популярним був напрямок «дизайн інтер’єру», але хтось із знайомих порадив піти на скло, де менший конкурс:

— Я така: «Скло? Шо робити там?». — «Ну, потім переведешся». Але я дуже тішуся тим, тому шо були супер-класні викладачі, все дозволяли, експерименти. Ти там ліпиш, і плоске скло, і гутне скло, і супер-багато технік: і кольорове, і прозоре, тому дуже тішуся.

2

Роксолана любить свою справу та каже, що саме роки навчання на кафедрі й конкурентне середовище дали поштовх рухатися далі:

— Мені подобалося тим, шо в нас навчання було більш не по технології нюансах, а тому, як придумати класний ескіз, щоб зробити його по композиції кльовим, як його поділити. Тобто, з художньої частини. Як нарізати пляшку — ти можеш будь-де навчитися чи піти у вітражну майстерню, де там не вміють малювати, але навчать, як шліфувати, паяти і саме технології легко навчитися. Знайти, придумати, що класне зробити, що буде відрізняти тебе від інших — це трохи академія дала свій початок. В нас теж супер-класна група була, сильна конкуренція, і всі так один одного підштовхували, що «Ага, треба більше зробити! Ти це робиш, а я зроблю ще 5 робіт додаткових».

Відкривати «Щось цікаве»

Почалося все з того, що навчаючись в академії, Роксолана з подругою виготовляла прикраси. У той самий час її давній товариш зі шкільних років Роман займався продажами і запропонував Роксолані продавати свої вироби та возити їх на фестивалі. Після довгих розмов і вмовлянь вони розпочали спільну діяльність. Попит тоді виявився дуже великим. Дівчина згадує, як зароджувався їхній стартап:

— Ми з ним продавали: це такий був столик 70х70, це всякі фестивалі, студентські роки, двіжі… Потім наша кухня, де з подружкою жили, перетворилася на майстерню. Коли заходиш на кухню, а там все ріжеться.

4

Роман стверджує, що були і проблеми з тиражем прикрас, зокрема через співпрацю з різними українськими магазинами, які не завжди виявлялись доброчесними. Та зрештою почався сам процес — ідею зі скляними виробами оцінили люди, які приходили на концерти, ярмарки чи конкурси. Тож наступним етапом стало створення магазинчика «Щось цікаве» на площі Ринок, де можна було втілювати будь-які амбіції. Роксолана й Роман почали планувати виставки просто неба, наповнення крамниці, проведення майстер-класів у цьому місці. Назва закладу з’явилася досить просто і невимушено:

Коли треба було відкривати магазинчик і написати, зробити якусь афішу і поставити на площу Ринок, ми такі: «Ой, назва ж треба!». І просто в когось випадково випало: «Треба щось цікаве!» і —  «Щось цікаве», а (згодом — авт.)
«Ц.Е.Х.» — як «Цікаві Експерименти Художників».

Відповідно до назви тут реалізувалося багато експериментів і активностей, а окрім крамниці, функціонувало кафе. Магазин поступово наповнювався різними мистецькими виробами з дерева, текстилю й металу, але все-таки було вирішено сконцентруватися на склі:

— Тому що скла у Львові мало, але колись, з історії, саме Львів був дуже потужний у виробництві гутного скла, і в нас є кафедра —єдина в Україні — художнього скла. Зараз представлені і мої роботи, молодих художників-склярів, які ще вчаться, які вже випустилися, які зі мною співпрацюють.

Та все ж, окрім скляних картин, посуду і аксесуарів, тут є й керамічні, ювелірні вироби, куточок з листівками, українськими журналами, наприклад, La Boussole, Fish, Гарбуз. А ще — книжкова полиця. Засновники закликають пропонують відвідувачам приносити туди  свої книжки.

Арт-переробка

Філософія засновників простору «Щось цікаве» базується на ідеї раціонального використання ресурсів. Як і в інших сферах, виробники таким чином отримують чималу вигоду від переробки вторсировини  — це не тільки зменшення викидів і продовження терміну служби обладнання (печей), а й економія енергії. Скло ідеально підходить для переробки (майже до нескінченної кількості разів), оскільки його структура при цьому не погіршується. В останні десятиліття, коли зростає  інтерес до екотематики, митці Європи й США почали розробляти технології використання цього матеріалу. Так, зі старих пляшок чи вікон почали виробляти декоративні речі: склянки для вина, вази, миски, різні контейнери, банки для свічок, дозатори для мила. Згодом старовинний склобій  і скляну cировину художники використовували для створення вітражів, яскравих скульптур і арт-інсталяцій. А в британському університеті навіть з’явився спеціальний курс, присвячений креативній переробці вживаного скла «Creative Recycling of Waste Glass as a Tool for Teaching and Leaning». Його автори   розглядають скляні відходи як  матеріал для творчих проектів.

Для «Щось цікаве» Роксолана створила цілу серію під назвою «Аrtrecycling» (арт-переробка — ред.), до якої входить посуд і декор: підсвічники, підставки, серветниці, тарілки, ємності для зберігання круп, світильники, флораріуми. Усі ці вироби виникають у результаті вторинної переробки скляних пляшок. Дівчина прийшла до арт-ресайклінгу після того, як у неї з’явилася муфельна піч. То був період суцільних експерментів шляхом проб, помилок і пошуків, під час якого вона дійшла до відкриття технології спікання пляшок.

8

Сам процес переробки відбувається в кілька етапів. Коли вживані пляшки чи слоїки потрапляють до майстрів «Щось цікаве», спершу відбувається дезінфекція, а тоді спікання в муфельній печі при високій температурі. Далі справа за майстрами, які надають виробу форму залежно від задуму.

Сьогодні, зважаючи на екологічні проблеми та розповсюджене явище споживацтва, серед частини населення набирає обертів рух за збереження довкілля. Йдеться про так званий закон трьох R: recycle, reuse, reduce (переробляй, використовуй повторно, зменшуй), що  допомагає заощадити природні ресурси, зменшити забруднення та кількість сміття на звалищах. Роксолана розповідає, як разом з колегами поступово стала більш екосвідомою, роблячи свій внесок у збереження навколишнього середовища.

— Ми вирішили, що якщо ми вже займаємся склом, то це теж є сміття і його дуже багато. Ми завжди полюємо… Ще в академії почала спікати ці пляшки і просто по вулиці йти і біля смітника: «О, клас, форма така гарна! З неї вийдуть такі штуки» і складала, збирала. Хата перетворювалася в смітничок. І всі друзі знали. В кого діти маленькі, то з пюрешечок всі мені збирали пляшки. Таке об’єднання. Багато хто з клієнтів знає, що ми перероблюємо.

Виробничий процес «Art-recycling» здійснюється на території Ц.Е.Ху. Там є величезна коробка, де зберігаються зібрані пляшки. Роксолана сподівається, що як тільки збільшиться потужність простору, вийде перероблювати ще більше cировини:

В нас є там окреме приміщення, де ми збираємо усі пляшки. Збираємо, привозимо з площі Ринок (контактуємо з різними кав’ярнями з ресторанами). Завозимо їх сюда, миємо  і тоді як я показувала вам, або ставимо в муфельні печі і спікаємо — це можна використовувати як підставки, тарілки; або ріжемо, шліфуємо   і є баночка-скляночка. Є ще невеличка гутна пічка із битого гутного скла. То якщо хтось має плафони, тарілки скляні такі   ще з радянських, які стояли на поличках — ми їх знову виварювали і робили гутні хатинки такі декоративні маленькі.

10

Роман погоджується, що питання вторинної переробки і надання речам другого життя — надзвичайно важливі. Розповідає, як разом із однодумцями вигадує різні способи   повторного використання речей в приміщенні ЦЕХу:

— Технології міняються. От були колись звичайні вікна, ми даємо йому інше життя, але скло немає сенсу викидати. Тобто ми його не викидаємо… Даємо йому друге життя. Тобто що це таке: ми даємо скло звичайне  воно не ідеально рівне, воно не ідеально чисте, але воно дає шумоізоляцію, і ми на міжкімнатні стіни його ставимо для теплоізоляції, для гідроізоляції. Ну, тобто деякі речі ми принципово лишаєм. У нас нічого не викидається. У нас постійний перманентний ремонт. Всюди: де може й не може.

Цікаві експерименти художників

Зараз у Європі поширена практика повернення покинутих промислових об’єктів до життя, відновлення та організація простору довкола них. Зовнішній вигляд таких будівель залишається незмінним, трансформується саме призначення заводу чи фабрики, які найчастіше стають арт-центрами, музеями, креативними просторами. (Читайте наші історії про ревіталізацію просторів у Івано-Франківську та Львові). Ц.Е.Х. є одним із українських прикладів надання нового життя занедбаній фабриці.

Роксолана говорить, що  раніше орендували складське приміщення на фабриці, стягуючи туди все, що можна  було би використати для реставрації чи переробки. А Роман додає, що це місце дало новий напрямок розвитку ідей:

— Наш Ц.Е.Х. — це є нова назва, це зараз всього 300 з лишком квадратних метрів, а сама локація — це є Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика (площею 8 га – авт). Там якраз і були гутні печі: варили експериментальне скло і кераміку робили. Вона вже більше ніж 10 років не працювала і це було закрите приміщення. Зараз ми намагаємося його якось розкачати в нове бачення. Фабрика була закрита, тепер ми працюємо виключно на публіку. Отож, люди хотіли бачити (щось іще — авт.), окрім бару, крім футболу. І бар, і футбол не є погано, але треба бачити більше. Ми хочемо максимально збільшити площу доступу до цієї фабрики… Навіть сходи поставили до Шевченківського гаю на всякий випадок. Коли їм буде скучно, щоб вони там до нас зайшли.

13

Роман ділиться історією, яка передувала створенню Ц.Е.Ху:

— Власником фабрики є Львівська спілка художників. Це є 5,5 тис. власників. Просто довший час тут не було конкретного управління. Пару років назад вони знайшли дуже крутої фірми управління, яке має дуже толкові мозги, людей. І тут нарешті знайшлися фінанси, люди зацікавлені, ну тобто все чудесно почало працювати.

Хлопець впевнений, що для реалізації своїх візій важливо діяти і докладати максимум зусиль:

Всьо впирається в зацікавленість команди: хтось може постійно нити, що все погано і президент хрєновий, а ми поставили вікна терміново, бо коли зайшли в об’єкт, де зараз Ц.Е.Х., ми ше навіть не встигли домовитись з управлінцем, а вже вікна поставили. Є люди, які постійно ниють, а дехто щось роблять.

14

Головна мета засновників — просувати українське мистецтво, промисловий дизайн і художню освіту. Сам простір розташований у центральному адміністративному корпусі фабрики, який колись був їдальнею для художників і майстрів. Територія Ц.Е.Х.у ділиться на робочі й відпочинкові зони, де можна займатися творчими виробничими процесами, розвиватися у професійному плані або просто надихатися. Так, одна з кімнат призначена для майстер-класів, інша — для лекторіїв, а поруч у кав’ярні можна випити філіжанку чогось смачного. Роксолана також зробила місце для свого бренду Haluzka.

Роман розповідає про різноманітні  події, що відбуваються у ЦЕХу, та їхнє наповнення, а також про те, як це пов’язано із  суспільними змінами. Тут охочі можуть не лише навчитися створювати вироби зі скла, глини, текстилю і дерева, а й подивитись  фільм чи взяти участь у дискусії:

Ми вже можемо зробити майстер-класи, лекторії, зустрічі, презентації, не знаю, на ровері їздити… Тому що люди не тільки хочуть бути в інституті і не тільки в одній професії. Вони кожен час хочуть бачити себе більше, час змінився. Якщо в совковій системі вивчився на один інститут, пішов на один завод і там 80 років працюєш. Зараз не так: люди хочуть кожен день щось цікавіше. У нас немає єдиного майстер-класу. Тобто, ми можемо працювати з одною і тою самою людиною разів 70–80, щоб кожен раз запропонувати щось цікавіше. Щоб сама фраза «Щось цікаве» було для неї рідним.

Навчатися новому

Простір Ц.Е.Х. пропонує освітній напрямок: майстер-класи на будь-який смак, залежно від інтересів гостей. Тут можна навчитися гончарству, кераміці, вишивці, ткацтву, писанкарству, роботі по дереву, і, звісно, склу, щоб створити щось своїми руками:

— Ми вчимо людей, як робити прикраси, дзеркала, світильники. Буває, збирається дуже багато людей; буває — просто одна особа.

Раніше організатори   провели цикл  зустрічей, присвячених   вторинній переробці скляної тари. На них можна було навчитися, як зрізати й спікати пляшку, як створити вітражний флораріум або змайструвати світильник із винної пляшки:

Ми з такими майстер-класами якраз по порізці пляшок, потім шліфовці їздим вже на різні корпоративи виїзні. Були в нас найбільше це 100 людей брало участь. І це класно, що людям дуже цікаво. Зараз ми пляшку поріжемо, а потім її треба буде відшліфувати, бо воно гостре лишається; а шліфовочні усі ці машинки — це перероблені соковижималки в нас, і всі такі: «О, клас! Круто!». А до зимового сезону тут розписують новорічні кульки.

Засновники найбільш зацікавлені в тому, щоб показати гарячий спосіб роботи зі склом з використанням  муфельної й гутної печей. Роксолана тішиться, що аудиторія ЦЕХу дуже різноманітна і за віком, і за рівнем підготовки. У планах — навіть зробити своєрідний практикум зі склярства:

16

— До нас приходять молодші, ті, що в школі вчаться. В майбутньому ми теж думали, щоб відкрити міні-курс по склу, щоб так більше практика і теорія, щоб якщо хтось не має часу, бо ж буває і старші люди заходять… Біля нашого бізнесу люди, які диктують, що їм треба, а ми паралельно хочемо навчити цьому.

Із маленької фантазії та чималих  зусиль друзів виросла велика справа, яка продовжує розвиватися. Зараз діяльність Романа й Роксолани захоплює багатьох. Частина з них заходить у «Щось цікаве» по каву, оригінальний аксесуар чи сувенір, інші допомагають збирати пляшки для подальшої переробки, а хтось іде повправлятися на майстер-класи чи послухати цікаву  лекцію, аби розширити межі своєї креативності.

Над матеріалом працювалиАвторка:Василина ГараньАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Таня РодіоноваПродюсерка:Ольга ШорФотографиня:Аліна РудяОператор:Павло ПашкоОператор:Макс ЗавалляМонтажерка:Діана СтарецькаРежисер:Микола НосокСценаристка:Карина ПілюгінаБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Софія БазькоЗвукорежисер:Павло ПашкоКоректорка:Ольга Щербак

5 Квітня 2019 11:39