Як Україна допомагає світу

Станом на грудень 2022 року Україна входить до 81 міжнародної організації, де вирішує загальнополітичні, екологічні, гуманітарні, економічні, правоохоронні та інші важливі світові питання на рівні з іншими країнами. А близько 45 000 військових ЗСУ за час відновленої незалежності долучилися до щонайменше 27 міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки.

Паралельно з тим, як наша країна зміцнювала свої позиції на міжнародній арені, РФ довго і свідомо ширила дезінформацію про те, що суверенність України — не більше, ніж вигадка. Чого вартують тільки численні закиди росіян про нібито ознаки failed state (англ. неспроможної держави) в Україні і заява Путіна в грудні 2021 року, нібито Україну вигадав Ленін. Із початком повномасштабного вторгнення, коли українські сили оборони несподівано для ворога відбивали численні атаки, а згодом почали успішно освоювати західне озброєння, російські пропагандисти почали ширити ще одну тезу — нібито українці лише і вміють що постійно просити збройну чи фінансову допомогу, послаблюючи таким чином економіку країн-партнерів. 

Російський так званий аналітик Іван Лізан заявляє, що нібито Україна помітного результату не показала, хоча отримала все, про що просила, окрім винищувачів і далекобійних ракет (у вересні 2023 року почала отримувати і їх). Тож Захід, спостерігаючи за її неспроможністю закінчити війну, поступово відмовляється вкладати кошти в цей «стартап», за висловом Лізана. Його так званий колега у поширенні дезінформації, прессекретар президента РФ Пєсков, каже, що Володимир Зеленський «набридає» США та Європі, а його намагання отримати більше допомоги — жадібність, бо «як же зброю, призначену мені (Зеленському. — ред.), віддаватимуть Ізраїлю» (на який 7 жовтня 2023 напало палестинське угруповання ісламського руху ХАМАС).

Схожу, але вже англомовну пропаганду ширить інформагентство TASS, маніпулюючи трагедією у селі Гроза на Слобожанщині, де від російського ракетного удару загинуло близько 50 місцевих, на той час майже половина жителів населеного пункту. Російське медіа стверджує, що Україна звинувачує РФ у злочинах лише під час закордонних візитів президента Зеленського — так, мовляв, легше переконати іноземних партнерів перейти на свій бік і надати допомогу. Для цього, як пише TASS, українське керівництво готове підлаштовувати смерті буцімто цивільних жителів, які насправді були неонацистами. Як бачимо, російська пропаганда вдається до вкрай цинічних і перекручених тез, ставлячи за мету збудувати образ України як такої, що лише вимагає ресурсів, але не відіграє особливої ролі в міжнародній безпековій архітектурі. 

У першому матеріалі серії, що розвінчує неправдиві і шкідливі тези РФ, ми розповімо про те, як Україна допомагала іншим країнам задовго до повномасштабного вторгнення як у складі міжнародних організацій, так і самостійно.

Перша миротворча операція

Упродовж 1992–1995 років Україна брала участь у миротворчій операції ООН на території Югославії. Тоді Словенія, Хорватія та Боснія і Герцеговина прагнули відділитися з її складу, ставши незалежними країнами. Таке рішення отримало міжнародну підтримку, зокрема й від ООН, яка визнала це правом на самовизначення народів. Так розпочалася війна між сербськими силами, які прагнули зберегти державу в тодішньому вигляді, і югославськими республіками.

11 липня 1995 в Сребрениці серби вбили 8 000 боснійських мусульман, наступну масову етнічну чистку вони планували у селищі Жепа, де також проживало багато представників цієї спільноти. Маючи тільки 9 бронетранспортерів та легку вогнепальну зброю, два тижні всього 79 воїнів ЗСУ з 240 окремого батальйону боронили селище від 2000 сербів. Через це сербському генералові Ратко Младичу довелося просити українців про переговори. Полковник Микола Верхогляд домігся дати зелений коридор для жителів. Евакуація розпочалася 25 липня. Тоді виводити людей українським миротворцям допомагали французькі. Було задіяно понад 60 автобусів, на яких перевезли більше ніж 5 000 людей. Цю операцію називають найуспішнішою в історії сучасних українських Збройних сил до 2014 року.

За три роки до миротворчих місій в Югославії долучилося близько 1300 українських військовослужбовців, 15 із яких загинуло. Основним їхнім завданням було сприяти припиненню бойових дій та допомагати стабілізувати ситуацію: бійці патрулювали на вулицях, стежили за громадським порядком, супроводжували вантажі гумдопомоги.

Гуманітарна місія у Сакартвело

У 1993 році Україна вперше взяла участь у миротворчій місії без очільництва міжнародних організацій. На території Сакартвело відбувся збройний конфлікт абхазьких сепаратистів, які прагнули незалежності за підтримки Росії і бойовиків Північного Кавказу. Проти них виступав уряд країни. Наприкінці гострої фази боротьби було створено самопроголошену Абхазьку республіку. У результаті тисячі людей стали біженцями через етнічні переслідування. Вони намагалися дістатися до центру країни гірськими перевалами Сванетії, однак, через раптове похолодання і сильні хуртовини, люди потерпали від голоду, поранень і обморожень. Тодішня влада Сакартвело не мала достатньо вертольотів для евакуації, тому звернулася до країн-партнерів із проханням про допомогу.

Україна відправила загін із 15 вертольотів Мі-8 та 106 вертолітників. Лише за перший день евакуації було врятовано 570 осіб, на другий — 2162. Щодня здійснювали до шести вильотів, навіть під обстрілами. Із 10 по 14 жовтня 1993 року було врятовано близько 8000 людей.

У серпні 2008 року, коли Росія ввела свої війська на територію Сакартвело, Україна відправила системи протиповітряної оборони, зенітно-ракетні комплекси «Бук» і «Оса», а також бойові комплекти до них. Завдяки швидко наданій техніці картвельські військові змогли збити 12 російських бомбардувальників. Тодішній президент Сакартвело Міхеїл Саакашвілі повідомляв, що стримати агресію в перші дні було найважче, але це вдалося, зокрема, завдяки Україні. Незважаючи на підтримку, яку наша країна неодноразово надавала, після початку повномасштабної війни в Україні Сакартвело відмовилася повернути надані раніше ЗРК «Бук».

Збройна підтримка Македонії

У 1991 році Македонія (що з 2019 року має офіційну назву Республіка Північна Македонія) проголосила свою незалежність від Югославії і стала єдиною колишньою югославською республікою, яка здобула самостійність мирним шляхом. Другою за більшістю національною спільнотою після самих македонців стали албанці. Вони створювали політичні партії, брали участь у вирішенні різних політичних проблем. Однак до 2001 року ситуація почала погіршуватися через обмеження використання албанської мови в офіційних установах та навчанні, а також заборону використання прапора Албанії.

Конфлікт розпочався 22 січня 2001 року, коли озброєні албанські повстанці з «Армії національного визволення» напали на поліцейський відділок у селі Теарце, вбивши одного поліцейського й поранивши трьох інших. Коли Македонія, яка натоді ще не входила до міжнародних безпекових альянсів, потребувала більше зброї для захисту від групи бойовиків, країни НАТО пропонували вирішити проблему через переговори.

У березні 2001 року Македонія звернулася з проханням про допомогу до країн-партнерів. Україна підписала двосторонній договір з македонським урядом про продаж озброєння за нижчими цінами. У березні того ж року прибула перша партія українських гелікоптерів: чотири Мі-8МТ, обладнаних кулеметами, та два Мі-24. Пізніше у червні — ще чотири гелікоптери Мі-24 і чотири штурмовики Су-25. Попри невдоволення країн НАТО, які прагнули вирішувати конфлікт політичним шляхом, Україна продовжила постачання озброєнь до Македонії. На початку серпня 2001 року було відправлено до 30 танків і 20 БТР, оновлених на українських заводах. Боротьба завершилася 13 серпня 2001 року, коли македонське правління й албанські політичні сили підписали Охридську угоду.

Від початку повномасштабної війни в Україні Північна Македонія надала різні види боєприпасів і зброю. Загальна кількість допомоги становила близько 16 % річного оборонного бюджету держави. Також Північна Македонія повернула Україні чотири військові літаки Су-25, які були придбані 2001 року.

Військова операція в Іраку

Після повалення режиму диктатора Саддама Хусейна ООН звернулася до низки країн, щоб відновити стабільність в Іраку спільними зусиллями. У травні 2003 року в Ірак відправилася 5 окрема механізована бригада ЗСУ у складі Міжнародної коаліційної сили, проти якої ісламські бойовики вели партизанську війну. Після завершення завдання українських військ навесні 2005 року, США запропонували Україні продовжити операцію в Іраку у ролі військових радників і спостерігачів.

Військова операція в Іраку є однією з наймасштабніших закордонних місій за всю історію незалежної України. За п’ять років, до 2008-го, у ній взяло участь понад 1600 військовослужбовців ЗСУ, 18 із них загинуло, а 40 отримали поранення.

Українські науковці в Японії

Коли Україна пережила Чорнобильську катастрофу, найбільшу ядерну аварію в історії, Японія стала одним із найбільших донорів, що фінансували укриття над блоком АЕС і гуманітарні програми. Тому, коли сталася ядерна катастрофа в Японії, наша держава не змогла залишитися осторонь.

11 березня 2011 року внаслідок потужного землетрусу і цунамі на АЕС «Фукусіма-1» була пошкоджена система охолодження реакторів. Унаслідок високої температури ядерного палива протягом кількох днів на енергоблоках сталися вибухи водню і пожежі. Національне поліцейське агентство Японії зафіксувало, що від природних лих та їхніх наслідків загинуло близько 15 900 людей, а майже 2523, станом на 2023 рік, вважаються зниклими безвісти.

Японія почала створювати різні наукові установи для дослідження радіоактивності, а експертів шукала саме в Україні. Вони були зацікавлені у досвіді країни, яка пережила схожу катастрофу, досліджувала вплив радіації на навколишнє середовище, а найголовніше — знає, як захиститися від неї. Наприклад, колишній головний інженер Чорнобильської АЕС Микола Штейнберг розповідав японським фахівцям про те, як в Україні захищали персонал станції від радіаційних хвиль. А науковець й академік Дмитро Базика ділився досвідом лікування постраждалих від Чорнобильської аварії. Наших фахівців запрошували виступити з лекціями в інститутах і міністерствах.

Також 4 серпня 2011 року у відповідь на офіційне звернення уряду Японії через неурядові організації Україна відправила гуманітарний вантаж з індивідуальними засобами радіаційного захисту: дозиметри, дозиметри-радіометри, протигази.

Україна у боротьбі з коронавірусом

Під час пандемії CoViD-19, коли хвороба вражала країни одна за одною, Володимир Зеленський підписав указ, щоб відправити бригаду лікарів та медичне обладнання на допомогу Італії, де були одні з перших хвиль масових захворювань. Всього до Італії прибуло 20 медиків різного спрямування: лікарі-інфекціоністи, реаніматологи, хірурги, анестезіологи, медсестри та медбрати. Багато італійських ЗМІ повідомили про прибуття спеціалістів, зазначивши, що Україна разом із Албанією і Польщею надає конкретну підтримку Італії.

У час пандемії коронавірусу Україна транспортувала медичні засоби з Китаю до різних країн Заходу. Найбільший натоді у світі транспортний літак Ан-225 «Мрія», що постраждав від російського вторгнення у Гостомелі, допомагав іншим країнам у боротьбі з пандемією. Наприклад, у ньому доставили понад тисячу кубометрів захисного обладнання до Польщі і Франції.

Українські рятувальники у Туреччині

Вперше Україна прийшла на допомогу Туреччині під час сильних лісових пожеж у липні 2021 року. Два пожежні літаки Ан-32П прибули до провінції Мугла, щоб допомогти зупинити розповсюдження вогню. Через декілька днів авіація ДСНС вилетіла гасити осередки в провінції Анталія, що також поширилися на територію міст Османіє, Кайсері, Коджаелі, Адана і Мерсін. Пожежу вдалося остаточно приборкати 12 серпня того ж року.

У 2023 році південна і центральна частина Туреччини постраждала від сильних землетрусів: загинуло понад 50 000 людей. Від України відправилася пошуково-рятувальна група з 87 рятувальників. За десять днів було врятовано жінку, деблоковано з-під завалів тіла 58 загиблих, із них дев’ятьох дітей. Також наші спеціалісти обстежили близько 500 будівель, допомогли розібрати завали й надали медичну допомогу постраждалим.

Евакуація людей з Афганістану

Після повного виводу військ НАТО з Афганістану в серпні 2021 року бойовики Талібану захопили Кабул. Тоді чимало людей, зокрема іноземних громадян, намагалися вибратися з країни. 19 афганських перекладачів, які працюють з канадськими військовими, мали доїхати зі своїми сім’ями до літака в місті Кабул, а потім полетіти до Канади. Проте через теракт в аеропорті столиці, організований терористичною організацією ІДІЛ, було оголошено, що громадяни Афганістану з відкритими візами не можуть покинути країну без супроводу іноземців. 

Після кількох невдалих спроб домовитися про повернення перекладачів канадська влада звернулася до Державного департаменту США і Катару, але і їхні зусилля не покращили ситуацію. Тож Канада звернулася за допомогою до України. Група українських військових відправилася у центр столиці Афганістану, де відшукала на території місцевого базару мікроавтобуси з перекладачами та супроводила їх до аеропорту. Після успішного польту перекладачі і їхні сім’ї прибули до Києва, звідки потім повернулися до Канади.

Загалом у ці місяці українські військові евакуювали з Афганістану більше ніж півтисячі громадян різних держав, у тому числі українців.

Остання місія в Конго

6 квітня 1994 року загинув президент Руанди Жувеналь Габ’ярімана, який повертався з міжнародної конференції. Етнічна спільнота хуту, в руках якої перебувала основна влада, звинуватила у всьому тутсі, меншу етнічну спільноту. Так розпочався конфлікт, внаслідок якого за три місяці загинуло 800 000 представників тутсі і хуту, які відмовлявся вбивати. Винуватці злочину втекли у східні провінції Конго, де створили збройні угрупування і продовжили нападати на мирне населення.

Із 2012 року 18 окремий вертолітний загін ЗСУ у складі контингенту ООН взяв участь у миротворчій місії зі стабілізації ситуації в Демократичній Республіці Конго: долучилося 156 військових, а українські вертольоти складали третину залучених засобів ООН. Основним завданням була евакуація поранених і хворих, розвідка та патрулювання. Усього за 10 років українські вертольоти провели понад 22 473 годин у повітрі, перевезли понад 116 280  пасажирів і вантажу, загальною вагою 5600 тонн. За цей час було здійснено 12 ротацій наших військових.

Завершити місію українським миротворцям завадила повномасштабна збройна агресія РФ — за наказом президента Володимира Зеленського вони вийшли з Конго 2022 року. 

Від проголошення незалежності Україна брала участь в міжнародних місіях, спрямованих на порятунок постраждалих, вирішення конфліктів, збереження миру. Попри труднощі й боротьбу з ворогом, українська держава не тільки отримує міжнародну допомогу, а й продовжує бути повноцінною частиною світової спільноти, що готова прийти на поміч країнам, які цього потребують.