Житомир. Як ревіталізують завод «Електровимірювач»

Серед іншого тут можна виготовити прототип свого продукту, взяти участь у кількаденній резиденції для роботи з електронною музикою, попрацювати за верстатом з різними типами матеріалів, знайти нове застосування застарілим деталям і приладам, створити крафтові аксесуари. В амбітних планах «Вимірювача» — допомагати запускати якісне серійне виробництво, масштабувати локальний бізнес і запустити потужну освітню платформу для Житомира та України загалом.

Вимірювач: Історія

Завод побудували у центрі Житомира 1956 року: після виснажливої Другої світової війни потрібно було відновлювати промисловість у країні, виготовляти військову техніку — тому вирішили звести підприємство з максимально універсальним виробництвом. Тут створювали все, на що був попит: від суднових радіопередавачів, комплексів контролю запуску ракет, спецтехніки для військових — до електронних музичних інструментів і панелей управління автомобілів.

Завод обслуговував не тільки СРСР: продукцію експортували в понад 40 країн світу. Сьогодні основа виробництва «Електровимірювача» — електровимірювальні пристрої, навчальні набори для студентів вишів і шкільне обладнання для STEAM-лабораторій і кабінетів природничих наук, яке, до речі, теж експортують за кордон (зокрема в США). Андрій Чибуровський, генеральний директор заводу, пояснює, чому їхню продукцію купують у світі:

— Попрацювавши рік з обладнанням, там проводять тестування учням і дивляться, як у них зростає успішність. І, порівнюючи з іншими школами, вирішують, чи воно працює ефективно. І той факт, що в нас зростає запит, говорить, що наша продукція потрібна, функціональна, сучасна і якісна.

На думку Андрія, Україні важко конкурувати з китайським виробником в обсягах виробництва та ціні продукції, тому від початку роботи на заводі керівник зосереджений на перетворенні суто виробничого підприємства на винахідницьке. Він очолив «Електровимірювач» 2016 року: після занепаду заводу в 1990-ті, приватизації, скорочення працівників, його і Віталія Кузьміна запросили як кризових менеджерів. Вони мали звільнити ще частину людей і розпродати майно підприємства.

Натомість менеджери домовилися з попереднім власником, що викуплять підприємство протягом кількох років. Андрій розповідає, що найвигідніше було б побудувати на його місці торговий центр чи житлові комплекси, але вони вирішили створити інноваційний, значущий для суспільства простір:

— На сьогодні ми є співвласниками й мріємо зробити проєкт, який, крім фінансового прибутку, приноситиме ще й соціальну користь. Цей проєкт — не масштаб Житомира, це масштаб всієї країни. І якщо все, що ми задумаємо, збудеться — це буде якоюсь мірою унікальний проєкт і для Європи, для світу.

«Не від усього старого треба відмовлятися», — вважає Андрій. Тому, замість починати з нуля, нові власники вирішили об’єднати напрацьоване десятиліттями (цінності, ставлення до виробництва, інтелектуальні здобутки, хай і застарілу, але досить серйозну матеріальну базу) з новими течіями в бізнесі, освіті, промисловості, у розвитку країни загалом.

Шукаючи однодумців, Андрій і Віталій звернулися до архітектора й автора науково-мистецької платформи «Острів» Романа Саха за допомогою в проєкті реконструкції фасаду однієї з будівель заводу (колишнього інструментального цеху). Говорили про переосмислення та шляхи наповнення вільного простору, зокрема про офісні приміщення, однак Роман просував більш екосистемний підхід. Почали обговорювати ризики для фасаду, якщо просто здати приміщення в оренду, Дійшли висновку, каже Роман, що тут повинна знайтись інша цінність, ніж просто квадратні метри і право на нерухомість:

— З цього почався діалог про цю екосистему, про комплексний проєкт з цінностями, який гуртує людей і створює середовище, в якому цікаво щось робити. Тоді ще не було конкретного фокуса. Це було моє знайомство, перші кроки у «Вимірювачі». Ще навіть не була сформована назва, а був просто проєкт фасаду.

Сьогодні в команді інноваторів, які створюють багатофункціональний простір «Вимірювач» на базі заводу, понад десять людей. Вони адмініструють простір, залучають зовнішнє фінансування. Частина — житомиряни, але переважно це представники київської платформи «Острів», творчого простору та майстерні на базі Київського національного університету будівництва і архітектури. Команда багато в чому рухається інтуїтивно: хоч у світі й в Україні є вдалі приклади ревіталізації промислових об’єктів (як-от «Промприлад»), у таких проєктах не можна просто копіювати чужу модель відновлення — необхідно зважати на наявні потужності, умови тощо:

— Це про виявлення унікального набору інгредієнтів, які є на старті, щоб готувати ось цю унікальну страву. Консультуватися можна, приваблювати експертів, але це завжди унікальна історія.

Тому перша концепція ревіталізації «Електровимірювача» з’явилась десь через рік після початку співпраці з заводом (тоді йшлося тільки про одну будівлю). Але й у 2021, коли йде третій рік від початку роботи над інноваційним парком, Андрій не має остаточного бачення, як це буде:

— Точно ми ідемо в спільному напрямку і робимо правильні кроки. Головне — не зупинятися. Можливо, ми прийдемо не до того, що думали на початку, це може бути набагато краще навіть. Але ми точно прийдемо до тих цілей, які ставимо перед собою.

Наразі команда виокремила для себе два фокуси: освіту як фактичне першоджерело інновацій і розвитку та промислове виробництво, яке досі можна успішно експлуатувати.

Віту Базан у проєкт запросив Роман 2020 року: раніше вони разом працювали в програмі розвитку міст «Код міста». Агентка Спільнокошту, експертка з фандрайзингових стратегій і розвитку спільнот, вона допомагає залучати кошти та реалізовувати ініціативи «Вимірювача», зокрема через створену громадську організацію «Творчий вимірювач»:

— Завод — це така величезна махіна. Цікаво розібратися, як це працює, і зрозуміти, як це все трансформувати. Зараз у нас є ідея — завод як сервіс. Тобто як завод (такий закритий радянський, як башта) може стати більш відкритим, де можна експериментувати над ідеями, проєктами.

Інноваційний парк має змішану, або, як каже Віта, колаборативну модель фінансування. Частину території орендують за символічні кошти, до того ж завод інвестує в ремонти та підготовку приміщень. Також завдяки ГО команда вдається до краудфандингу, співпрацює з фондами (ПРООН, Український культурний фонд, «Відродження», House of Europe). Роман доповнює:

— Переважно ми фандрейзимо на контент, події, проєктні речі, а завод покриває практично всі інфраструктурні витрати. Маємо надію, що в найближчий час почнемо виходити на модель хоча б самоокупності деяких просторів, які ми вже запускаємо. Нам важливо в цьому тренуватися.

Оскільки в частині заводських приміщень досі діє виробництво, інноваційний парк розміщується на площах, які збезлюдніли через його істотне скорочення. На початку ці приміщення просто розчищали від сміття, коли потребували простору під події. Однак поступово їх ремонтують, замінюють комунікації. Але Андрій Чибуровський вважає, ремонти й обладнання — це не головне. Важливо побудувати зрозумілі процеси, які б магнітом затягували сюди людей, щоб вони могли тут щось створити, обмінюватися думками. Тому на «Вимірювачі» створюють середовище, де буде комфортно працювати в різних напрямах: проводять школи для архітекторів, предметних дизайнерів, музикантів, запрошують митців на резиденції.

«Лабораторія звуку»

Віта Базан говорить, що саме місце підказує напрям, у якому рухатися. Крім того, що в Житомирі народилося кілька відомих музикантів (Борис Лятошинський, Юліуш Зарембський, Натан Перельман, Святослав Ріхтер), ще й завод був причетний до музики: з 1960-х тут виготовляли музичні інструменти (електрооргани, ефектори й драм-машини, мікшерні пульти, підсилювачі та ревербератори) — а у 1980-х роках чверть усієї продукції становили клавішні електронні інструменти. Найбільше працівники заводу пишалися електроорганом «Оріон-084» з лінійки «Естрадін»: перший у СРСР, він міг заміняти музиканту навіть піаніно та барабани, такий собі орган-оркестр за вартістю машини. Навіть кафе на території заводу назвали «Естрадіном». Ця історична тяглість, каже Віта, і привела команду до першого проєкту інноваційного парку — «Лабораторії звуку»:

— Через проєкт «Лабораторія звуку» ми, з одного боку, працюємо з тканиною міста, яка була розірвана після розпаду Радянського Союзу. Ми книжки познаходили, стінгазети — відчувається енергетика розвитку, тут був класний колектив. Зараз таке враження, що ми можемо бути самостійні, експериментувати з цим всім.

Так команда «Вимірювача» разом з приміщеннями для роботи отримала прилади та неліквіди, які можна використовувати для роботи зі звуком. Вирішивши працювати зі спадком, який можна відродити, взялися розвивати сектор електронної музики.

Відтак у липні-серпні 2020 року у форматі резиденції V:UNCASE / Вимірювач: розпаковка запустили «Лабораторію звуку». Куратором проєкту міг стати Андрій Палаш, проте якраз тоді він проводив фестиваль «Конструкція» в Дніпрі. Нині проєкт курує ГО «Інститут Звуку», яку очолює Олександр Долгий.

Це був 10-денний експеримент, під час якого 16 учасників з різних міст (зокрема і з Великої Британії та Польщі) жили та вчилися на території заводу, записували звуки роботи машин, працювали над своїми проєктами. Одна резидентка написала оперу для електробаяна, інший студент під час походів на виробництво синхронізував гру на саксофоні зі звуками верстата — і назвав свою роботу «Алюмінієвий джаз». Віта згадує інсталяцію ще одних учасників резиденції:

— На місці, де колись стояв Ленін, лишився постамент, обплетений зеленню, і там є дірка, що можна дістатися до землі. Вони туди поставили прожектор, який світив наче в нікуди, у небо, і ще записали звуки комах, — ця звукова інсталяція дуже ефектно виглядала.

Ще музиканти вподобали технологічний басейн на території заводу, який колись використовували для охолодження промислової води: скориставшись специфічною акустикою всередині басейну, там влаштували концертний майданчик, де виконавці грали сети електронної музики.

Роман Сах пояснює, що найбільша цінність їхнього проєкту в тому, що є можливість пробувати найрізноманітніші формати й підлаштовувати їх під запит та бачення цільової аудиторії:

— Це експериментальний майданчик електронної музики та майстерня інженерії аналогових синтезаторів. Ми кожен рік намагаємось все нові сектори та сегменти запускати, щоб збільшувати багатогранність нашого проєкту.

Житомирська публіка знайома з електронною музикою, оскільки з 2016 року в приміщенні Музею космонавтики імені Сергія Корольова тут проводиться АТОМ — міжнародний фестиваль експериментальної та електронної музики (серед гостей — виконавці з Великої Британії, Німеччини, Польщі, Угорщини, Японії). Крім музичних сетів і перформансів, під час фестивалю можна відвідати лекції про музику та креативні студії.

Команда «Вимірювача» запропонувала меру Житомира ввести у культурну стратегію міста напрям електронної музики та інженерії електронних музичних інструментів:

— Міста мають ставати тематичними. І якраз-таки електронна музика може створити для Житомира таку собі точку тяжіння.

У квітні 2022 року у співпраці з House of Europe заплановано міжнародний проєкт колаборацій австрійських та українських композиторів та саунд-артистів «The Rooms». Кураторка проєкту — Аліса Кобзар разом з професором Ґерхардом Екелем та асистент-професором Францем Цоттером (Інститут Електронної Музики та Акустики), менеджерка — Гала Чибуровська. Випускник Університету мистецтв Ґрацу берлінський саунд-артист Ґерієтт Шарма проведе заняття з унікальним звуковим обладнанням, спеціально привезеним для «The Rooms». Вісім артистів з Ґрацу досліджуватимуть віртуальні простори «Електровимірювача», і стільки ж українських митців працюватимуть із віртуальними копіями просторів Інституту. Ці віртуальні звукові простори буде розроблено саме під час проєкту. Результатом колаборацій мають стати твори у форматі 360 для виконання в реальних просторах «Електровимірювача» та Інституту Електронної Музики та Акустики.

Вимірювач: Конструктор

Головна особливість інноваційного парку — трансформація заводу в процесі створення «Вимірювача». З одного боку, йдеться про модернізацію заводського обладнання, з іншого — про створення лабораторій та інших активностей, які діють разом з промисловим виробництвом і не витісняють старе, а наповнюють простір новими сенсами. Тепер «Електровимірювач» — це ще й місце, де люди можуть навчитися працювати з різними матеріалами та втілити свої ідеї. Роман розповідає, що з перших днів на заводі команда відчувала тут потенціал до творчості:

— Нам зараз дуже всім бракує якоїсь фізичної роботи руками. Все перейшло в цифру, роботу за комп’ютером, і це дуже сильно впливає на те, що створюється фізично в просторі. Це впливає на те, як проєктують архітектори, дизайнери — без розуміння, як це фізично втілюється. На заводі збереглося виробництво, яке ще працює: процеси є, спеціалісти є, і можна багато чого на основі цього зробити.

Ідея втілилась улітку 2021 року — на «Вимірювачі» проходила Школа предметного дизайну. Шістнадцять учасників працювали з різним інструментарієм: 3D-принтингом, шовкодруком, текстильним і паяльним обладнанням тощо. Працюючи над своїми об’єктами, резиденти розбирали техніку (фотоапарат, застарілу заводську продукцію) на запчастини, досліджували сполучуваність матеріалів і їхню реакцію під час дослідів, навчалися нових технік дизайнування. Учасниками були люди з різним досвідом: у когось уже є власне виробництво, хтось має конкретний запит і потребує певної матеріальної бази.

Часто резиденти знаходили ідеї та робочий матеріал на складі неліквідів. Це місце, де зберігають закуплені ще за радянських часів комплектації, призначені для масового виготовлення приладів, але не використані через різке скорочення виробництва. Сьогодні більшість з цих елементів застаріли та просто припадають пилюкою на складах. Натомість для інноваційного парку такі ресурси є цінними. Роман розповідає, що, маючи за принцип роботи апсайклінг, резиденти розбирають неліквіди та роблять з них елементи декору чи дизайнерські аксесуари.

— Багато учасників приходило на Школу предметного дизайну зі своїми проєктами, але зводилось до того, що брали старі деталі, резистори, транзистори і щось з цього моделювали, тому що це якраз той унікальний досвід, який не купиш в торговому центрі.

Уляна, резидентка Школи, серед таких неліквідів знайшла деталі для свого світильника:

— З нічого завжди виходить хороше щось. І завод цей — це дуже класне «нічого», хоча це величезне «щось». У неліквідній кімнаті зберігається усіляке барахло, яке збираються викинути. Але це не барахло, там стільки часу людського, сил, життів витрачено. Я зайшла в цю кімнату, там були металеві пластинки. Я подумала, що річ, взагалі-то, хороша, і зробила з цього лампочки.

Роман Сах каже, що школи серед інших завдань якраз мають знайти рішення, як з наявним обладнанням і матеріальною базою можна створювати цікаві продукти:

— Школа — це інструмент тестування багатьох гіпотез, які ми собі ставимо, і джерело інсайтів, які ми вбираємо для подальшої роботи над ревіталізацією заводу в цілому.

«Вимірювач» разом з роботами учасників першої Школи предметного дизайну частково представив житомирянам свої майстерні, де відтепер кожен охочий може розробляти свій продукт. Величезна перевага винахідницької роботи в цьому просторі — що завод досі працює і є майстри, до яких можна звернутися за порадою. Цей проєкт навпіл профінансували програма ООН та «Електровимірювач».

Віта Базан вважає «Лабораторію виробництва» способом перестрибнути деякі етапи промислової революції: від індустріального штампування одразу взятися за виготовлення та тестування продуктів, сконструйованих під потреби споживача. Для цього потрібен фізичний простір — і інноваційний парк якраз те місце:

— Він за схожою системою працюватиме як фаблаби, такі майстерні колективні. Мейкери, виробники, дизайнери зможуть користуватися ними і створювати свої власні продукти, і, крім того, мати доступ до виробництва загального.

У просторі прагнуть сформувати таку екосистему, де людина, яка хоче створити свій продукт, зможе отримати повний супровід: від логістики до складів, управління, до виробництва, різних технологій, бухгалтерії, пояснює Роман Сах.

— Ми прагнемо зробити інфраструктуру, де різні креативні інженери, архітектори, дизайнери й інші люди, які бажають створювати щось, матимуть усі можливості, щоб свою ідею прокачати, зробити перші пробні партії, прототипи, свою ідею виготовити матеріально.

Команда «Вимірювача» свідома того, що не всі ідеї матимуть цінність, проте для них важить те, що учасники отримають досвід і таким чином прискоряться в своєму розвитку. І, можливо, додає Андрій, після участі в черговій програмі в межах інноваційного парку в них з’являться нові ідеї, вони зрозуміють якісь нові речі, навчаться чогось нового. Для цього в колишньому інструментальному цеху в майбутньому функціонуватиме освітнє ядро інноваційного парку, обладнане для презентацій, виставок і навчальних подій.

Люди і завод: ніжна інтеграція

Перше, що зачепило Андрія Чибуровського, коли він прийшов на «Електровимірювач», — відданість працівників своїй роботі в масштабі такого великого підприємства:

— Я вперше зіткнувся з підприємством, в якому працюють люди, для яких це перше і досі єдине місце роботи. Дехто тут уже 40 чи навіть 50 років. Для них ця робота — життя. Тож хотілося якось це модернізувати, щоб досвід певним способом передався новим кадрам.

Ставлення працівників до змін називає «насторожено-цікавим»: працівники бачили складні часи, коли зарплату не платили пів року або видавали продукцією заводу — тому для них це експеримент, у який вони ще й залучені:

— Їм цікаво, коли, наприклад, молоді дівчата працюють зі зварювальним апаратом, для них це така новинка. У них вогники в очах загоряються: нічого собі, от я тут пропрацював 40 років (і такого не бачив). Вони дуже сприяють, намагаються допомагати.

Андрій прагне витягувати позитивні риси старої культури. Каже, що відчуває, ніби є, за чим ностальгувати, відчуває дотик до тієї атмосфери. Додає, що трансформація цього духу — непростий і тривалий процес, але він відбувається, і резиденти виявляють бажання тут щось робити, працювати (так, наприклад, після резиденції тут залишився одеський медіаартист, інженер Ерех Соу, який шукає застосування неліквідам, працює над своїми звуковими пристроями).

Роман каже, що всі, хто приїжджають сюди, «просто тащаться від текстур, фактур, залишків і старих приборів». На резиденції подається багато людей: кількість заявок — 3–5 на одне місце. Люди приїздять з Харкова, Одеси, зі Львова, і готові тут працювати в не зовсім комфортних умовах, бо для них цінне середовище, у якому щось створюється. І зокрема, можливість поспілкуватися з працівниками заводу, які знаються на конструюванні, матеріалах та способах обробки, брали участь у виготовленні музичних інструментів, розповідає Віта:

— Є молоді працівники в конструкторському бюро, які цікавляться музикою, то вони підключалися до наших активностей. Один з них давав навіть лекцію про синтезатори. Є намагання інтегруватися.

Один з вдалих прикладів співпраці резидентів і працівників заводу — майстерня шовкографії. Валентина Козлюк, заступниця директора складального виробництва «Електровимірювача», від «Лабораторії виробництва» курує цієї дільницею, допомагає учасникам з налаштуванням обладнання та виробничими процесами, радить, як зробити вироби якіснішими. Каже, молодь часто заходить порозглядати, як працює завод. Віта вважає, що через таку взаємодію простір якраз і стає відкритішим:

— Це така еволюційність процесу: спочатку одна подія, потім — інша, потім там знесли паркан, і вже тут відкрито, і вже тут такий міський парк. Це краще, ніж коли воно пустує і в такому занепаді. Мені здається, що воно оживає, і те, що ці всі інструменти витягуються — з цим оживає дуже багато історій.

Так, наприклад, команда «Вимірювача» має свої кодові назви для заводських локацій: «Ґрот», «Альтанка», «Басейн». Коли вони говорять, що матимуть в «Басейні» концерт, на заводі уточнюють, що це не басейн, а колишній фонтан, і розповідають свої історії про нього, ділиться Віта:

— Нас тут називають «космонавтами». Якось одна працівниця, це так було кумедно, випадково говорила з директором на гучномовці. Він каже: «Треба десь посадити Віту в приміщенні», а вона йому — «А, цю, з космонавтів?». От, Віта-космонавт, і в нас уся команда «космонавтів».

Щодо житомирян, то для багатьох місцевих мешканців ревіталізація заводу — це можливість потрапити за мури, які раніше відкривалися лише за спецпропусками. Коли 2020 року команда «Вимірювача» влаштувала «Відкриті дні», Віта говорить, що їх відвідали різні люди: і зацікавлені побачити режимний об’єкт, і споживачі культурного контенту, «богемна тусовка». У червні 2021 року в інноваційному парку житомиряни могли переглянути стрічки «Української Нової Хвилі» Довженко-Центру:

— До нас прийшло на перший кінопоказ близько тридцяти людей. Дуже класна аудиторія, тому що там ще годину чи півтори було обговорення з режисерами. Вони такі спраглі до подібних подій.

Серед місцевої молоді багато волонтерів, які допомагають «Вимірювачу», як-от у створенні майстерні шовкографії. Дехто з житомирян очікує, що ж буде далі, хтось домовляється про оренду майстерні, а є, звісно, противники змін. Щоб привнести в простір міста новий контент, якось інноваційна команда влаштувала «інтервенцію» експериментальної музики на головній вулиці Житомира і мала конфлікт (мовляв, «ми не розуміємо вашої музики, будемо витягати штекери»). Люди, каже керівник заводу, не дуже сильно обізнані з тим, що відбувається на заводі, і він не хоче запускати про це медіакампанії:

— Ми хочемо показати реальні результати і таким чином про себе заявити. І щойно ці результати стають реальними, ми поступово цю інформацію надаємо.

Вимірювач: Ревіталізація Житомира

Колись Житомир був потужним інженерним центром. Тут діяли масштабні підприємства, серед яких «Хімволокно», «Льонокомбінат», «Верстатуніверсалмаш», «Промавтоматика», «Автозапчастина». Сьогодні на їхніх місцях — житлові комплекси, торгові центри, автостоянки, склади чи просто руїни. «Електровимірювач» хоч і зберіг частину виробництва, втратив левову частку прибутку. Кількість його працівників скоротилася до 300 людей (колись на заводі працювало понад 6 тис. осіб).

У Житомирі близько 28 тис. студентів, це майже десята частина населення міста. Попри низьку вартість життя, логістичну простоту та екологічні переваги (проти Києва), місто залишається, за словами Андрія Чибуровського, «інкубатором» ресурсів для столиці:

— Як тільки тут хтось з’являється більш-менш активний, прогресивний, Київ, як великий пилосмок, висмоктує з Житомира ці кадри.

І додає, що місто може стати бізнес-центром поруч з Києвом (відстань між ними — 140 кілометрів). Однак, щоб втримати прогресивних мешканців, Житомиру потрібні інноваційні рішення — і «Вимірювач» є одним з них. Плюс, інноваційний парк зручно розташований: у кроковій доступності від нового бізнес-району на вулиці Київській, адмінбудівель, закладів культури, ресторанів, магазинів, готелів.

Концепція створення інноваційного парку передбачає, що тут буде центр розвитку освіти, подієвий майданчик, дослідницький відділ, простори для роботи, зелені зони, готель, кафе. Завдяки подіям «Вимірювача», як-от резиденціям, Андрій вважає, люди з інших міст обмінюватимуться досвідом, хтось залишиться жити — і таким чином місто оновлюватиметься, розшириться його інтелектуальна складова.

Для цього команда вивчає ті напрями, які планує запускати. Роман каже, що вони братимуть кращі практики, інтерпретуватимуть їх, перекладатимуть на свої реалії, шукатимуть партнерів. Поїхати працювати кудись — це одне, а робити щось удома, їздити переймати досвід — йому цікавіше:

— Ми через роботу з Житомиром відкриваємо для себе цілий світ. Коли я почав працювати з проєктом, ми говорили про експериментаріум, я почав шукати, що це може бути, поїхав у Центр науки «Коперник» в Польщі та відкрив для себе напрям інтерактивних інсталяцій. Зараз у нас музична тема, і ми плануємо поїхати в Австрію, подосліджувати.

Ревіталізація заводу «Електровимірювач» — це побудова нового соціально значущого простору з урахуванням наявних потужностей, можливостей простору для задоволення інтелектуальних, виробничих потреб містян і зацікавлених українців, іноземців. Команда «Вимірювача» прагне максимально зберегти все цінне, що є тут, доповнити чимось сучасним, що посилить цю цінність, і трансформувати її, переосмислити в щось нове:

— Не просто зробити швидкий сухий девелопмент, де просто все вичистити і заповнити новими комерційними площами, а зробити з якоюсь тяглістю історичною. І це така сама основна верхня лінія, а дальше нанизуються музична, освітня, мейкерська, виробнича теми.

Команда сповідує такий підхід: якщо можна щось зберегти, то краще зберегти; якщо треба щось перероблювати, то варто його переробити. Для Андрія, керівника заводу, це ще й спосіб побудувати соціальне підприємство:

— Є прості стандартні схеми, що робити з нерухомістю в центрі міста, і купа пропозицій приходить до сьогодні, які дозволили б зробити фінансову подушку до кінця життя. Але напевно, якийсь досвід і бачення, розуміння процесів ставить вищі цілі по створенню чогось такого, що ніхто не створював.