Беремицьке. Відновлювати природу

Ця історія переносить до унікального недержавного природоохоронного об’єкта на півночі України, розташованого на лівому березі Десни. У парку природи Беремицьке рідкісні та загрожені види тварин і птахів безпечно та з ледь помітною допомогою людини відновлюють свої популяції, перебуваючи у звичному для них середовищі.

Ревайлдинг: відновити екосистему

Парк природи Беремицьке (далі в тексті — Беремицьке. — ред.) постав з ініціативи керівника проєкту Антона Неліпа та його друзів-ентузіастів. Ідея створити природоохоронний об’єкт в Україні з’явилась у них 2015 року, проте що саме це має бути, команда тоді не уявляла. Тому, маючи волонтерський досвід у програмах зі збереження довкілля, вони поїхали вчитися в колег до Угорщини та Нідерландів.

За кордоном засновники проєкту познайомилися з фондом Rewilding Europe та перейнялися ідеологією, що ґрунтується на ревайлдингу — відновленні характерних для певної місцевості екосистем через поетапне повернення аборигенних видів.

У природі ревайлдинг відбувається там, де постраждалі від сільськогосподарської діяльності чи знищені екосистеми самостійно відновлюються без втручання людини. Зазвичай для відновлення природного середовища життя тварин, птахів і рослинності потрібні десятки років.

Для створення парку засновники обрали частину Сіверщини поблизу села Беремицьке (неподалік Міжрічинського ландшафтного парку). Низька густота населення та деградація земель, зокрема внаслідок інтенсивних меліоративних робіт, а також природні особливості регіону є сприятливими умовами для ревайлдингу, каже Антон Неліп:

— Ми дивилися різні місця, а тут зацікавив ландшафт. Завдяки йому наш парк можна розділити на дві частини: нижню і верхню, а також є болотяна частина. Тож цю територію обрали через її природні особливості, а також тому, що вона інтенсивно зазнала впливу людини. Очікували, що це буде дуже цікаво і якраз показово в рамках концепції ревайлдингу.

Спершу місцеве населення поставилося з острахом до створення такого проєкту, адже люди не розуміли, що тут буде. Коли вони почали цікавитися діяльністю природного парку, долучатися до освітніх ініціатив Беремицького, ставлення змінилося. Щоправда, допомоги, за словами Антона Неліпа, ні від державної, ні від місцевої влади парк не отримує, адже в Україні не розроблено законодавство щодо приватних ініціатив з охорони природи. Тому наразі парком опікується Благодійна організація «Благодійний фонд «Беремицьке Біосфера» та європейські організації — Rewilding Europe та ARK Nature. Оскільки діяльність Беремицького не є самоокупною, засновники готові до співпраці та залучають спонсорські інвестиції.

Розпочиналося все з 60 гектарів, на яких працівники парку створювали навіть штучні водойми для птахів і тварин. Згодом відкрився доступ до природної водойми — болота, а територія парку розширилася до майже 500 гектарів. Покинутих територій, які мають серйозні відбитки господарської діяльності, зараз дедалі більшає через науково-технічний прогрес. Антон Неліп пояснює, що багато земель уже менш активно використовуються в сільському господарстві:

— Усі ж бачили старі покинуті поля, старі колгоспи, коли поступово розвалюються ферми, поля заростають різними рослинами й на них залишаються зернові. То якраз ця ідея ревайлдингу дослівно означає «назад у дикість». Вона про те, що потрібно почати повертати природні процеси і таким чином відновлюється природа. Ідея — максимально наблизитись до дикого стану, який був до того, як ця земля почала використовуватися людиною у своїх господарських цілях.

Ревайлдинг починається з природного випасу. Адже зі зменшенням випасу деградує степова частина. Травоїдні тварини мають важливий вплив на навколишнє середовище: вони розносять насіння, копитами розпушують землю, що дає початок для росту нових рослин, та удобрюють її. Великі травоїдні мешканці проріджують гущавини лісу, проламуючи його та утворюючи цілі коридори. Це позитивно впливає на довкілля, адже якщо ліс занадто густий, то фази його життя зменшуються:

— Якщо немає випасу на траві, то весь час ростуть нові трави. Восени вони жовтіють, далі за зиму вмирають і з’являється все більший шар старої, збитої трави. І дуже часто нове насіння свіжих трав не може прорости через цю подушку. Так відбувається деградація навколишнього середовища.

На території парку Беремицьке дикі тварини пасуться протягом усього року, на відміну від сільськогосподарського випасу, що має сезонний характер. Найбільші мешканці території природоохоронного об’єкта — туроподібна худоба і тарпаноподібні коні.

Мешканці парку

Колись найбільшою травоїдною твариною Європи був тур, предок сучасної рогатої худоби. Людина знищила його полюванням та витісненням з осередку проживання (тур був конкурентом для випасу домашньої худоби, якій віддавали найкращі пасовиська). Остання туриця загинула в 1627 році в Біловезькій пущі на території Польщі.

Крім турів, на території України проживали предки сучасних коней — тарпани. Здебільшого осередком їхнього існування була степова та лісостепова частина України. Антон розповідає, що людина витіснила тарпанів спершу до території мішаних лісів і далі в дике середовище. Остання самка тарпана загинула на початку ХХ століття:

— Збереглися фотографії цієї кобили, а останні дикі тарпани були вбиті у заповіднику Асканія-Нова десь на 20–30 років раніше. Там ще залишалися дикі, але теж були впольовані людьми. І тому те, що ми бачимо в парку, — це не тури і не тарпани, це вже в ХХ столітті були проєкти з відновлення цих тварин.

Німецькі вчені Хайнц і Лутц Хеки вірили, що доки залишаються нащадки дикої тварини, її не можна вважати вимерлою. Методом зворотного схрещування вони вивели тварину, схожу на тура (нині її називають биком Хека). Саме цих тварин можна побачити в Беремицькому. Замість диких коней-тарпанів у парку представлені тарпаноподобні коні породи «польський коник» (їх вивели на території Польщі).

Туроподібну худобу доставили з національного парку Кемері, що неподалік міста Юрмала. Тарпаноподібних коней у Беремицьке завезли до України також із Латвії, завдяки співпраці з європейською організацією ARK Nature. Разом з ними в природних умовах і проживають муфлони, лані, олені, косулі; сайгаки та кулани, яких закупили в заповіднику Асканія-Нова. Усі нові тварини, яких завозять на територію парку, місяць перебувають на карантині в спеціально визначеній зоні.

Хоч тварини протягом усього року можуть харчуватися самостійно, працівники Беремицького взимку підгодовують їх, щоб ті не віддалялися від парку. Річ у тім, що стада можуть мігрувати в пошуку нових територій. Тварин також убезпечують від можливих ДТП, що трапляються, коли вони випадково опиняються на швидкісних автомагістралях.

Зоозахисники порушують ще одну важливу проблему: в Україні зникають великі гризуни. Приміром, ховрахам, хом’якам та бабакам потрібні території, де люди не ведуть активної діяльності, бо їм шкодить інтенсивне використання пестицидів і гербіцидів на полях і глибока оранка. Гризуни теж є необхідною складовою процесу ревайлдингу — копають ями, їдять траву, — тому в Беремицькому і вони знайшли притулок. Тут можна побачити їхні нори та тимчасові вольєри, де тварини пристосовуються до середовища. Засновники парку планують і надалі заселяти гризунів, які занесені до Червоної книги України.

Крім тварин, у Беремицькому живуть птахи, комахи. Тут у лісі не прибирають дерева, що впали природним шляхом, — тільки ті, які загороджують туристичні маршрути. На старих пеньках чудово ростуть гриби, у мертвій деревині розмножується й живе багато деревоїдних комах — так жуки менше поїдають живі дерева. Такі жуківні можна подекуди помітити в парку. Антон Неліп розповів, що зі збільшенням комах зросла й кількість пташок, що уподобали цю територію:

— У нас найбільший хижий птах — це орлан-білохвіст. З менших — це великий, малий підорлик. А так багато різних яструбів, лунів. За три роки кількість хижих птахів у нас збільшилась утричі, з’явилося гніздо чорного лелеки. Ці дуже рідкісні птахи можуть гніздитися тільки в чистих і дуже тихих місцях. Улітку, коли були пташенята, ми не водили екскурсії, аби вони могли тихенько, спокійно собі жити і вигодовувати пташенят.

Ще в Беремицькому живуть бджоли, адже тут розвивають лісове бджільництво — бортництво. Борть виготовляють з великої колоди, яку трошки випалюють зсередини, щоб вона припинила гнити. Роблять спеціальний отвір, щоб діставати щільники з медом, а потім закривають. У бортях не використовують металеві цвяхи, за нагальної потреби їх замінюють на скоби. Деякі борті в Беремицькому виготовлені з дотриманням усіх традицій.

Борті приманюють диких бджіл медом, спеціально залишеним усередині. Раніше їх встановлювали на високих розлогих деревах, щоб захистити від ведмедів, а люди залазили до них по лезиву. Оскільки тепер, пояснює Антон Неліп, ведмеді в дикій природі в Україні живуть лише в Карпатах і Чорнобильській зоні, борті можна побачити нижче — на великих пеньках або стовпчиках. Так, у Беремицькому одну з бортей розмістили неподалік туристичного маршруту як експонат. На здивування працівників, попри залюдненість місця, саме тут дикі бджоли оселилися найперше:

— Зараз бортним способом мед майже не добувають, тому що так його десь втричі менше, ніж зі звичайного вулика. Набагато більше треба цим займатися. Також мед можна добувати тільки раз на рік, а не двічі і не тричі, як це роблять на пасіках.

Коли природа потребує захисту

Хоча переважно в парку Беремицьке відновлюють екосистему внаслідок попередньої діяльності людини, часом співробітникам доводиться розв’язувати нагальні проблеми. Одна з них — лісові пожежі.

Щороку навесні й восени села та міста України охоплює їдкий дим: палять сухе листя і траву. Палії можуть думати, що це покращує врожайність, проте, говорить Антон Неліп, це не так. Єдине, до чого призводить паління стерні, за його словами, — загибель тварин, птахів і рослин. Неконтрольований вогонь винищує всю мікрофлору, що впливає на важливі біологічні процеси.

Від пожежі постраждав і парк Беремицьке: через підпал трави горіли заплавні луки Десни й вогонь перекинувся на його територію. Тоді, 2020 року, вигоріло 12 гектарів лісу, п’ять з яких — ущент; для локалізації займання залучили авіацію. Унаслідок пожежі чимало дерев почало хворіти, а тварини — загинули:

— Багато гризунів, зайців гине після таких пожеж. Ми знаходили багато обгорілих трупів лисиць. Гнізда птахів і самі птахи, які гніздяться у траві, такі як куріпки, теж гинуть. Це зменшує різноманіття природне, а наша ціль — щоб цього не відбувалося. Земля ще близько двох днів була гарячою. Наступного дня після пожежі, коли ми продовжували гасити, взуття плавилося, якщо ступати на землю.

Антон Неліп пригадує, що, зупиняючи пожежу, були змушені навіть розорювати землю. Після кількаденного гасіння пожежі парк придбав пожежне авто, яке вже не раз використовували.

Інша проблема, яку розв’язують співробітники Беремицького, — реабілітація тварин і птахів, постраждалих через недбальство людини. Вони потрапляють у парк через співпрацю з центрами реабілітації тварин і птахів і службою порятунку тварин міста Києва. Деякі з них проживають у Беремицькому тимчасово в спеціально обладнаних місцях, а потім їх випускають у дику природу. Проте іноді вони вже не можуть повернутись у звичне середовище, як-от лис, що постійно проживає у вольєрі.

У мережі можна знайти чимало оголошень про продаж маленьких лисенят чи вовченят, та коли тварини виростають, люди не можуть дати їм ради. Антон Неліп розповідає, що доволі часто люди купують диких тварин ще маленькими, думаючи, що їх можна приручити й тримати вдома як улюбленців, проте це не завжди так:

— До нас звернулися люди, які завели собі маленьке лисеня. Воно виросло і почало проявляти агресію. Вони не змогли залишити його вдома й усім забезпечити. Зараз стає популярно тримати вдома лисиць, але якщо тварина добута з дикої природи, вона не буде домашнім улюбленцем, адже у неї повністю залишаються дикі інстинкти.

Завдяки службі порятунку тварин у Беремицькому опинились і три косулі, яких люди знайшли посеред лісу. Антон припускає, що цих тварин люди могли забрати з лісу ще маленькими, не розуміючи, що насправді їх не лишали батьки:

— Це теж велика проблема. Дуже часто люди, знаходячи у лісі маленьких косуль, оленят, думають, що їх покинула мама. Але насправді це не так і чіпати їх не можна. Якщо ви побачите колись маленьку косулю або оленя в лісі, і воно просто лежить, не плаче, нормально виглядає, треба розвернутися і дуже тихо піти назад. Ні в якому випадку його не чіпати, тому що людина залишає досить сильний запах, і мати може до дитинчати не повернутися.

Люди в парку

Про те, як не шкодити довкіллю, у парку Беремицьке розповідають школярам і студентам — на екскурсіях та в спеціально оснащеному освітньому класі:

— Зрозуміло, що людина не може жити «в повній гармонії з природою», все одно вона використовує багато природних ресурсів. Людина весь час щось бере в природи, але ідея — щоб щось віддавати назад, або не брати того, що не потрібно.

На вході в парк — брама, а поруч височіє оглядова вежа. З неї розпочинається частина парку, організована для відвідувачів, що охоплює відкриті степові ділянки та мішані ліси.

Екскурсії проводять туристичною та заповідною частинами парку (за потреби можна орендувати будиночки, намети та місця в кемпінгу, конференц-залу). Відвідувачі можуть поїздити верхи, побувати в музеї диких котів, побачити тварин, які проходять реабілітацію, і постійних мешканців парку.

Оскільки засновники проєкту розвивають туристичний напрям (адже це одне із джерел фінансування парку), тут є конюшні та зоопарк. У мінізоопарку живуть корови породи декстер, віслюки сардинські і карликові вівці уессент, свині мініпіг, коні породи фалабелла.

На території Беремицького будь-хто може посадити дерево чи кущ, щоб власноруч озеленити середовище. Щойно посаджені рослини огороджують парканом, щоб тварини не об’їли листя та не зламали гілок (інакше саджанець може загинути). Поруч на галявинах додають таблички з назвами організацій, що долучилися до висадки, чи іменами людей, якщо це чиясь особиста ініціатива.

Ще одна туристична принада Беремицького — капище стародавніх слов’ян. Відвідувачам тут часто розповідають про язичництво, і це дуже символічно для парку, що прагне повернути територію до первозданної природи, коли люди поклонялися язичницьким богам і пояснювали всі природні процеси їхньою силою.

Антон Неліп розповідає, що тоді люди й ставилися до навколишнього середовища інакше, поважали всі природні процеси та використовували зовсім інші методи господарювання:

— Тут у нас основні слов’янські боги. Ми вибрали покровителем нашого парку Велеса, тому що він був богом диких тварин і його тотемними тваринами були стародавній бик і ведмідь. Це дві найбільші тварини, які жили тут, на території України, і взагалі в Європі. Вони були найсильніші, і тому люди їх дуже поважали.

Ще тут можна побачити ідолів Дажбога, Стрибога, Мокоші та Лади. Щоб зберегти дерева, їхні постаті зробили з арматури та бетону; на території лише один дерев’яний ідол — його виготовили з дерева, яке впало саме.

Антон пояснює, що потрібно уникати суцільних вирубувань, а особливо берегти старі дерева:

— Одне старе дерево — це ціла екосистема. Навколо нього ростуть менші дерева, воно затіняє від сонця, і навколо нього можуть рости якісь інші рослини, і це дуже важливо. На болоті в нас взагалі є дуже красиве дерево, і це теж дуже красиво: підійшовши до старого дерева, його доторкнутись.

Додає, що, наприклад, у Фінляндії є навіть така традиція — обніматися з деревами.

Антон розповідає, що для парку важить культурний зв’язок з іншими країнами. На його території відбуваються тематичні фестивалі, як-от «Спис на вістрі» чи «Вовча гора». Крім історичних реконструкцій боїв, іноземні гості та українські клуби показують відвідувачам промисел, одяг, їжу, повсякденне життя своїх предків. Основна ідея таких подій — перенестися у дохристиянські часи.

Заповідники нового типу

З 2017 року парк природи Беремицьке відкритий для відвідувачів. На його прикладі можна побачити новий підхід до роботи природоохоронних об’єктів. Антон Неліп пояснює, що зараз у світі змінюється концепція роботи заповідників. Вони перестають бути місцем, де охороняється природа і більше нічого не відбувається, адже за таких умов тваринний і рослинний світи поступово деградують:

— Прикладом є «Біловезька пуща». Там, де вона найбільше охороняється, поступово стає все менше різних видів тварин, деградує рослинний світ. Тому що, на жаль, територія всіх заповідників обмежена, а природа весь час рухається. Тобто відбувається міграція тварин, які переносять насіння різних рослин.

Тому працівники парку оцінюють, де вони можуть позитивно впливати на територію та її мешканців. Так, у Беремицькому борються з інвазійними рослинами, які витісняють іншу флору; привозять нових тварин, щоб не було кровозмішення всередині одного виду; планують обмінюватися тваринами з іншими проєктами та сприяти умовній міграції тварин.

Зараз про природу в парку Беремицьке дбають 65 працівників. П’ятеро — у Києві, інші працюють позмінно на території об’єкта. Для Антона та багатьох його колег робота в парку стала способом життя. Співробітники Беремицького не збираються зупинятися на досягнутому, прагнуть залучати щораз більше можливостей для реалізації своїх ініціатив. Але для цього, наголошує Антон Неліп, необхідно мати ще й законодавче підґрунтя. Ініціативні люди, які прагнуть дбати про довкілля, мають розуміти, як займатися такою діяльністю, щоб на державному рівні вона була закріплена та захищена.

Антон переконаний, що завжди необхідно ставити великі цілі, тож парк Беремицьке не виняток:

— Ми б хотіли почати працювати не тільки з травоїдними тваринами, а і з хижаками. Це повинна бути територія більше 10 000 гектарів. Можливо, це буде не єдина територія, а певні місцевості, з’єднані міграційними шляхами або природними коридорами. Я хотів би, щоб цей проєкт весь час розвивався. Аби в майбутньому щоб не тільки наша організація, а й люди в Україні підтримували подібні проєкти. І щоб їх все більше створювалося. Тоді це вже буде природоохоронна і ревайлдинг-мережа.