Сватове: місто козацької волі

Заснування міста Сватове на теренах Слобожанщини датується 1660 роком. Землею володіли козаки-переселенці Ізюмського полку, що оселилися на березі річки Красна. Підтвердженням цьому є царська грамота із підписом Петра I від 1704 року. Козаки боронили південні кордони тодішньої Російської імперії від набігів кримських і ногайських татар, мали свої права та самоврядування, а головне — були вільними від кріпосного права.

До 1765 року Сватове було слободою (поселення, жителі якого тимчасово звільнялися від податків) Ізюмського полку і називалося Сватова Лучка, рідше Сватова Пристень. Однак коли Катерина ІІ ліквідувала Гетьманщину та полковий устрій, цю територію під’єднали до новоствореної Слобідсько-Української губернії Російської імперії, а її жителі — козаки — отримали статус «військових обивателів» і втратили всі свої привілеї. Подібні процеси посилення контролю і русифікації відбувалися в багатьох українських східних регіонах.

Землеробство і скотарство було одним із головних видів праці слободи, мешканці якої також займалися винокурними й дігтярними промислами. Виготовляли вози, колеса, плуги, шили одяг та взуття. Поступово почали з’являтися ярмарки, на які приїжджали купці з різних куточків України та інших країн. Місцеві жителі продавали хліб, солону рибу, горщики, дьоготь, коней та інше.

На початку ХІХ століття у кріпосній Росії розпочався режим необмеженої поліцейської влади, відомий під назвою «аракчеєвщина», в межах якого села та міста змінювали на військові поселення. Сватова Лучка не була винятком, ба більше, слободу перейменували на Новокатеринослав. Однак після реформи 1857 року землі козаків повернули стару назву.

Економічному розвитку поселення сприяло прокладання залізничної колії Куп’янськ-Лисичанськ у 1895 році. У 1902–1903 роках в слободі побудували паровозне депо (транспортне виробниче підприємство, яке обслуговує рухомий склад, такий як вагони чи локомотиви).

Більшовицький тоталітарний режим

Внаслідок Першої світової війни Російська імперія розпалася, натомість постали нові національні держави, зокрема Українська Народна Республіка (УНР). Але росіяни не хотіли допускати автономії поневолених народів. Так, вже 1917 року почалася Перша радянсько-українська війна за контроль над територіями колишньої імперії, які етнічно належать українцям.

У ході збройного протистояння Сватову Лучку окупували більшовики. Згодом через складні умови війни УНР підписала Берестейський мир, який зобов’язував союзників допомогти Українській державі звільнити її території. У бою за Сватову Лучку 1918 року більшовицькі загони зазнали поразки та відійшли до Кремінної, однак звільнення було тимчасовим. Зрештою місто опинилося під радянською окупацією.

Із 1923 року поселення Сватова Лучка — районний центр Харківської губернії — перейменований у селище Сватове. У 1938 році стало містом районного підпорядкування Луганської області.

Населення Сватівського району значно потерпало від штучного голоду. Внаслідок геноциду українського народу, вчиненого СРСР у 1932-1933 роках, у Сватовому та околицях офіційно зафіксовано від 511 до 2717 померлих від голоду людей згідно зі списками, наданими Луганським обласним архівом. Цим трагічним подіям також присвячений документально-публіцистичний фільм «Закляття безпам’ятства: Голодомор 1932–33 років на Луганщині» (2009), знятий Іриною Магрицькою та Олександром Крамаренком.

Під час Другої світової війни, 1942 року, Гітлерівська Німеччина захопила Сватове і встановила в місті свій режим, який протримався близько року. З перших місяців окупації сватівчани чинили спротив: влаштовували диверсії, виводили з ладу обладнання, гальмували вивезення окупантами зерна та рятували військовополонених у таборах, таємно передавали їм їжу або допомагали втікати та переховуватися. Остаточно звільнити весь Сватівський район від фашистів вдалося 2 лютого 1943 року.

Для післявоєнного розвитку міста показовим є відбудова втрачених об’єктів промисловості, розширення наявних підприємств і будівництво нових. Адже низку об’єктів виробничої інфраструктури після Другої світової війни було перетворено на руїни: олійний завод, машинно-технічну майстерню, зерносховище. У 1947 році почалася реконструкція олійного заводу, що вважається одним із найстаріших підприємств масложирової галузі України. У 1966 році в місті збудовано цегельний завод. Станом на 1983 рік діяли також маслозавод, швейне виробництво, харчова фабрика, м’ясокомбінат, комбінат хлібопродуктів тощо.

Сватове часів незалежності України. Початок російсько-української війни

Зі здобуттям незалежності Україною у 1990-ті, у складних економічних умовах містяни збирали врожаї та намагалися стабілізували галузь тваринництва, локомотивне депо та будівельні організації.

Також сватівчани підтримали ідею Революції Гідності та повалили в ніч на 30 вересня 2014 року пам’ятник Леніну. Згодом в тому місці побудували сквер. За два роки у місті встановили погруддя Тарасу Шевченку, автором якого є скульптор Ігор Семак.

Із початком російсько-української війни у березні 2014 року, в Луганську та околицях, зокрема у Сватовому, російські загарбники провели незаконний «референдум» за відокремлення області від України. Однак підкорити Сватове бойовикам не вдалося: мешканці самостійно дали їм відсіч, а місцева влада чітко показала свою позицію, склавши списки добровольців, кількість яких зростала. Таким чином місцева влада намагалася не допустити захоплення та зміни влади та ввести в оману противника, деморалізувавши чисельністю.

Після невдалого для РФ референдуму спроби російських та підконтрольних їм військ захопити населений пункт продовжувалися. У травні 2014 року до Сватового приїздило незаконне збройне формування «Прізрак» з ватажком Олексієм Мозговим. Озброєні бойовики «ЛНР» намагалися захопити приміщення райдержадміністрації, але мешканці міста не дали цього реалізувати, об’єднавши всі свої сили. Так, Сватове — чи не єдине місто в околицях Луганська, де не підіймався прапор угруповання «ЛНР» та Росії до 2022 року.

У липні 2014 року до Сватового тимчасово переїхала Луганська обласна державна адміністрація та обласне управління Міністерства внутрішніх справ України. Бойових дій в місті не було, крім інциденту, який стався 29 жовтня 2015 року. Тоді у Сватовому вибухнули склади ракетно-артилерійського озброєння. Понад 3 тисячі тонн снарядів розривалися всю ніч, тому пожежу почали гасити вже під ранок.

Сватове було розташоване за понад 100 кілометрів від тодішньої лінії розмежування, що відносно стабілізувалася. Як і інші звільнені міста регіону, воно вчилося жити і потроху розвиватися поряд із новими небезпеками, а також приймало переселенців із тимчасово окупованих територій. Тут потроху вдосконалювали інфраструктуру, відкривали локальні бізнеси, волонтерили для військових, проводили дослідження. Скажімо, у червні 2021 року в околицях Сватового між селами Хомівка та Преображенне археологи провели розкопки кургану скіфської доби. Дослідники розкопали шість давніх поховань, яким від чотирьох до п’яти тисяч років.

Пам’ятки, якими пишаються у Сватовому

Храмовий печерний комплекс

Преображенські печери розташовані в околицях Сватового, між селами Наугольне і Преображенне на вершині схилу у так званій Татарській балці. Детально вивчати це місце почали у 2011 році, після відкриття у печерах монастиря. Науковці стверджують, що печери було засновано приблизно наприкінці ХІХ століття в декілька етапів. Їхнім будівництвом, на думку історика Леоніда Королька, займався відставний козак Георгій, який вирішив присвятити своє життя духовному подвигу разом з місцевими жителями.

Унікальність Преображенського монастирсько-печерного комплексу підтвердили фахівці Інституту археології Національної академії наук України. Загальна довжина печерних лабіринтів складає 230 метрів, а висотою вони біля 2 метрів. Всередині містяться унікальні зображення: хрести, підписи ченців й інші християнські символи. Також висічений вівтар, трапезна кімната і приміщення церкви.

Козацька сторожова вежа

У 2015 році до свята Покрови (14 жовтня) громада разом із представниками місцевої громадської організації «Козацький полк Сватове-Січ» та військовими, які тоді дислокувалися у районі, встановили 12-метрову дерев’яну вежу на одній із найвищих точок Сватового. Її створили на згадку про реальну вежу, яка, на думку істориків, існувала на цьому місці у XVII столітті. Завдяки їй охоронці слободи Сватової Лучки попереджали про набіги татар. До окупації міста російськими військами у 2022 році, щороку у травні біля вежі проходили районні змагання військово-патріотичної гри «Джура». Також тут базувалися учасники потягу єднання «Труханівська Січ» (всеукраїнська акція для підтримки національної єдності, яка тривала з 2016 до 2018 року).

Храм Різдва Іоанна Предтечі

Один із найстаріших в околицях Сватового храм, розташований в селі Мілуватка. Його історія почалася з молитовного будинку, який наприкінці XIX ст. збудували козаки полтавського полку Андрій Катрухін і Іван Бугайов. Згодом, у 1904 році архітектор Володимир Немкін завершив проєктування нового, цегляного храму. За два роки почалося будівництво, а з кожного жителя села за бажанням збиралася пожертва у 5 копійок (вартість однієї цеглини). Незабаром, у 1912 році, стіни храму вже велично височіли в центрі села.

Міський парк відпочинку

За рейтингом місць у Сватовому, які містяни впізнають із першого погляду, на шостому місці — міський парк, що став улюбленою точкою відпочинку для мешканців міста різних поколінь. Перші дерева у парку висадили у 1925 році. З того часу він підлягав реконструкції декілька разів. А з 2006 року почалася глобальна перебудова — відновили пішохідні доріжки, провели освітлення, встановили лавочки, висадили молоді дерева, побудували спортивний майданчик. До повномасштабного вторгнення в парку проводили різноманітні заходи, спортивні змагання, тут мешканці просто відпочивали та проводили час із рідними та друзями.

Традиційне ремесло

Бджільництво є давно поширеним заняттям для мешканців Сватового і околиць. У стародавніх грамотах йдеться, що пасіками в долині річки Красна володіли ще на початку XVIII століття. Навіть на гербі Сватового зображена квітка соняшника, у якій сидить бджілка, яка вважається символом працьовитості мешканців міста.

Україна є одним із найбільших постачальників меду, особливо на західні ринки. Відомо, що до повномасштабного вторгнення ця галузь активно розвивалася на Слобожанщині та Донеччині. На сході України багато бджолярів займалися цією справою саме у Сватівському, Старобільському та Щастинському районах, що опинилися під окупацією. Вочевидь, значна частина пасік лишилася просто покинутою господарями, які через обстріли і загрозу життю залишали свої домівки. Пасічництво на сході України опинилося під загрозою подальшого існування.

Повномасштабне вторгнення. Окупація міста та терор місцевих

Сватове — центр територіальної громади на Слобожанщині, що перебувала під контролем України до березня 2022 року. 24 лютого росіяни намагалися важкою технікою пробити українську оборону на Сватівському напрямку, але успіхів не досягли.

1 березня до міста заїхало декілька ворожих машин із військовим складом. Місцеві зібралися біля будівлі поліції, де ті перебували. Тоді мешканці змогли відстояти місто шляхом перемовин, і російські загарбники відступили. Однак вже за тиждень окупанти повернулися з більшою кількістю військового складу. Вони вже не вели перемовин, а вигукували до мешканців міста, що чинили спротив (перекладено з російської): «України тут не буде ніколи, розходьтеся. Відтепер це ЛНР». Так відбулося повне захоплення Сватового.

Про життя в окупації розповідають сватівчани, які змогли виїхати з населеного пункту і підтримують зв’язок із родичами. Жителі Сватового певний час використовували проукраїнські телеграм-канали для висвітлення інформації, приховуючи дані учасників задля безпеки. Згодом канали заблокували, а місцевим заборонили зв’язки з вільною Україною. Окупанти зупиняли їх або виловлювали, перевіряли телефони та затримували, якщо знаходили заборонені фото чи листування. Подальша доля цих людей, а також захоплених військових та ветеранів АТО, невідома. За час окупації російські військові також встигли перейменувати вулиці й державні органи, відкрили банки «ЛНР» та податкову.

Місяцями на лінії Кремінна-Сватове тривають важкі обопільні бої. На початку 2023 року росіяни намагалися знову наступати, щоб відбити українських військових подалі від головних міст цього напрямку, однак без значних успіхів. Для ЗСУ ця дорога важлива, адже відкриває шляхи до інших міст: Старобільська, Рубіжного та Сєвєродонецька. Тож Сватове, як і інші тимчасово окуповані міста і села, чекає свого звільнення.

Попри міфи й пропагандистські наративи про належність цих територій до Росії, ми знаємо, що Слобожанщина — невіддільна частина України та її етнічної ідентичності. За весь час свого існування місту вдалося відстояти навали татар, більшовиків, гітлерівців, радянський режим та російську армію. Історія свідчить, що Сватове — це земля хоробрих та нескорених українців, які впродовж століть готові захищати рідне місто та боротися до останнього.