Закарпаття. Щоденник експедиції

Початок

24 грудня 2015 року з міста Хуст стартувала експедиція #carpaty1516. Її ініціатор — письменник та мандрівник, автор проекту «Перехожі» Богдан Логвиненко. На особистій сторінці у Facebook Богдан розповідає історії сотень людей, які траплялися йому в подорожах понад п’ятдесятьма країнами світу. Також ці історії можна прочитати на власному сайті Богдана.

Експедиція #carpaty1516 — це перші мандри Богдана Україною з 2010 року. Попередні п’ять років він провів спочатку у Польщі, а потому переважно в Азії (у 2016 році видана книжка «Перехожі. Південно-Східна Азія»про подорожі автора Таїландом, Лаосом, В’єтнамом, Малайзією та Сінгапуром — ред.).

Пошуки цікавих і непересічних людей в різних куточках українських Карпат тривали два тижні. А вже 20 січня 2016 року почалася тижнева мандрівка Наддніпрянщиною. Детальніше про ці подорожі можна прочитати у Facebook за хештегами #carpaty1516 та #naddnipryanshchyna

В результаті перших подорожей у Богдана Логвиненка виникла ідея записувати історії мешканців своєї країни та створити проект про невідому Україну та українців. 21 червня 2016 року був анонсований вихід нового медіапроекту. За добу кілька десятків видань написали про Ukraїner. П’ятьма днями пізніше розпочалася дослідницька експедиція Закарпаттям.

Хронологія подій

26 червня 2016, Виїзд із Києва і дорога

Команда Ukraїner вирушила в експедицію Закарпаттям. Основні її пункти зазначені на мапі:

Учасники першої експедиції:

Автор проекту: Богдан Логвиненко
Оператор: Дмитро Охріменко
Фотограф: Тарас Ковальчук
Місцевий експерт: Траян Мустяце

А також команда, що створювала експедицію офлайн:

Дизайнерка: Юлія Федорович
Координаторка: Наталка Курсик
Режисер: Микола Носок

Цього ж дня у Рівному відбулася перша фотосесія команди Ukraїner.

Перша серія відеоблогу Ukraїner — про 14 годин за кермом до Закарпаття:

27 червня 2016, Великий Березний

Команда Ukraїner провела півдня в ромському таборі у Великому Березному. Знайомство з ромами почалося на річці Уж, вздовж якої розмістився табір. Живучи поруч з етнічними українцями протягом багатьох століть, роми все ще залишаються народом, образ якого повен загадок.

— Ми — роми, а не цигани! Вам же подобається, коли вас називають українці й не подобається, коли, приміром, хохли. Або коли росіяни називають вас «бандери»! Для нас це так само.

Читайте історію «Роми Закарпаття» про веселе і кольорове життя ромів, з усіма їхніми проблемами і складнощами проживання на іншому березі річки Уж. Дивіться відеорепортаж.

28 червня 2016, гора Явірник — урочище Прелуки

Команда Ukraїner піднялася на Явірник, куди більше 40 років ходить Янко Деревляний. Він художник, скульптор і архітектор, але обрав для себе гору як пристанок творчості та єднання з природою. Янко утримує на горі туристичний притулок, де приймає гостей, що заблукали або ж, навпаки, віднайшли себе у горах.

Читайте більше в історії «Янко Деревляний. Рятівник Явірника.»
Дивіться відеорепортаж.

У другій серії відеоблогу Ukraїner Янко Деревляний прямо з ватри пригостив експедиторів місцевим делікатесом — капустою по-яворницьки:

Наступний пункт експедиції Закарпаттям — урочище Прелуки. Тут, на кінній фермі, Олександр Ігнатенко розводить гуцуликів — маленьких, спритних, лагідних карпатських коней. Попри малий розмір, ця порода має добрі спортивні якості. Пара гуцульських коней здатна впоратися з важчим вантажем, ніж деякі ваговози. Два їхні пасовища огороджені електропастухом — дротом під напругою. Тижнями гуцулики можуть пастися самі, без нагляду. Зараз на фермі більше туристів із закордону, аніж з України. Олександр хоче відродити кінний туризм в Україні.

Як команда Ukraїner покаталась на конях гуцульської породи, знайшла біолога-відлюдника Олега Мельниченка та відвідала фотографа Віктора Ковача — про все це і багато іншого дивіться у третій серії відеоблогу Закарпаттям.

29 червня 2016, Великий Березний — Дубриничі — Кам’яниця — Чинадієво

Команда Ukraїner відвідала будинок колекціонера Віктора Ковача у Великому Березному. Він збирає старовинні предмети: плафони, патрони, підсвічники й кадила. Та найбільше Віктор захоплюється фотографією. Зараз знімає на цифру, але має велику колекцію аналогових фотоапаратів різних років.

Віктор Ковач — учасник різних районних фотоконкурсів, втім не відмовляє знайомим у зйомках днів народжень, весіль чи хрестин. Водночас такі побутові сюжети фотографа не тішать. Команді Ukraїner Віктор показав раритетні знімки зі святкування річниці проголошення Карпатської України на Червоному Полі біля Хуста.

Наступним пуктом експедиції стало село Дубриничі, де експедитори познайомилися з власницею еклогічної велосадиби «Добра нуч». Попри нерозуміння з боку односельців, Аліса Смирна з чоловіком викупили старе зерносховище й створили міжнародний туристичний об’єкт. Щороку сюди приїздять велотуристи та бекпекери з усієї Європи. Тут можна взяти велосипед напрокат і проїхатися мальовничим Закарпаттям. У садибі є хостел, велоремонтна майстерня, бенкетна зала. Дружні до природи господарі зробили окремий готель для комах — «Інсектенготель».

Читайте більше в історії «Велосадиба замість старого зерносховища».
Дивіться відеорепортаж.

Цього ж дня команда Ukraїner відвідала село Кам’яниця Ужгородського району. Тут, у закинутій садибі колишньої бази відпочинку «Скалка», мешкає відлюдник Олег Мельниченко. Як екологу живеться без світла та чим він займається, дізнатися не вдалося. Олег Мельниченко категорично відмовився від інтерв’ю, пояснивши це тим, що не спілкується з журналістами. У пошуках більш привітних героїв експедиція вирушила до Мукачівського району.

Потрапити на територію Чинадіївського замку Сент-Міклош і домовитися про екскурсію не складно, двері тут завжди відкриті туристам і мандрівникам. Проте команді Ukraїner потрібно було дізнатися значно більше, аніж розповідають на екскурсії. Тож експедитори заздалегідь домовилися про зустріч з Йосипом Бартошем.

Йосип Бартош першим в Україні взяв замок в оренду. Ще 15 років тому старовинний замок Сент-Міклош використовувався як автобаза і смітник.

— З Англії приїхала жіночка, 58 років, а з Польщі 70-річний дідок. І взялися з іншими волонтерами за лопати, бо вони люблять Україну.

Замок несподівано почав очищення і перетворення назад на історичну пам’ятку. За 10 років сюди вдалося запросити міжнародні пленери та фестивалі. Тепер тут сотні туристів щоденно, а Йосип Бартош планує врятувати ще кілька замків Закарпаття.

Читайте більше в історії «Сент-Міклош: Замок, що вирішив бути».
Дивіться відеорепортаж.

30 червня 2016, Ужгород

Команда Ukraїner відвідала Гарі Крішнана — індійського студента Ужгородського національного університету. Навчаючись на медичному факультеті, Гарі захоплюється вуличною та фешн-фотографією, завдяки чорно-білим світлинам у місті його багато хто знає.

Гарі добре опанував українську мову та місцеву кухню. Експедиторів він частував варениками.

— Я люблю Ужгород, тут багато цікавих місць. Протягом 10-15 років я жив поряд з океаном. Тепер час гір.

Чому студенти з Індії приїжджають вчитися саме до України і як Україна їх приймає? Що може запропонувати найменший український обласний центр — Ужгород — студентам із другої за кількістю населення країни світу?

Читайте більше в історії «Маленька Індія в Ужгороді».
Дивіться відеорепортаж.

Цього ж дня команда Ukraїner побувала в гостях у «Нашої Файти» — творців сатиричного мультсеріалу про Закарпаття. Його автори першими в Україні втілили ідею перетворення місцевих особливостей на дотепні жарти. Через досить просту на перший погляд анімацію, Михайло Карпенко та Павло Мандзич показують колорит регіону та будні звичайного закарпатця. Тут висміюються такі теми, як пошуки роботи, бюрократія, подвійне громадянство, контрабанда.
«Йсе Мукачево, дєтка», – фраза з інтро до мультика, яка відома чи не всім жителям Ужгорода. Саме завдяки «Нашій Файті» з’явився відомий усім мем: «Совпадєніє? Не думау».

За три роки діяльності знято п’ять серій «Нашої Файти», які переглянуло на YouTube понад мільйон глядачів. Подивіться й ви!

Читайте більше в історії «Наша Файта: ціле Закарпаття в одному мультсеріалі».
Дивіться відеорепортаж.

Також в Ужгороді команда Ukraїner провела прес-конференцію для закарпатських ЗМІ. Розповідали про перші враження та подальші плани.

У четвертій серії відеоблогу Ukraїner: про екологічну велосадибу, прес-конференцію в Ужгороді, зустріч зі студентами з Індії та знайомство з творцями першого мультсеріалу про Закарпаття.

1 липня 2016, Пацканьово

П’ятий день дослідження Закарпаття. Експедитори Ukraїner їхали на запрошення до сільського музею, яким керує колишня голова села Марія Панько, а знайшли значно цікавішу тему. Історію про те, як із невеличкої ділянки і кількох старих хат з нуля створюється справжнє екопоселення, що приваблює людей приїжджати і залишатися тут.

Ініціатор екопоселення у Пацканьово Володимир Вашко пригадав часи, коли йому було п’ять років і він випікав у печі на дровах хліб разом із бабусею. Такий хліб не псувався, отже уся сім’я їла його два тижні. Тепер Володимир хоче зробити так, щоби люди мали можливість їсти справжній хліб:

— У житті бувають переломні моменти, коли світ перевертається з ніг на голову. Варто жити і треба жити там, де є чисте повітря, чиста вода, а найголовніше, де можна харчуватися екологічно чистою їжею.

Як влаштоване життя у екопоселенні, а також про досвід створення справжнього домашнього хліба — читайте історію «Пацканьово: врятувати дідівський хліб».

Дивіться відеорепортаж.

Подивіться відеоблог про те, як команда Ukraїner їхала до Пацканьово, а ще про те, як у Ukraїner не вийшло зробити сюжет про годинникаря, бо за ним рік не ходили.

По дорозі у Нижнє Селище до команди приєднався ще один учасник:
Фотограф: Валентин Кузан

2 липня 2016, Нижнє Селище — Нижній Бистрий — Нижнє Селище

Нижнє Селище потрапило до маршруту команди Ukraїner не випадково. Тут одночасно існує і м’ясна ферма француза Ореста, і сироварня, якою опікується Петро Пригара, і чудовий сільський клуб, де можна посидіти за кавою.

У 2002 році в Хустському районі відкрилася «Селиська сироварня». Місцеве молоко тут перетворюють на сир найвищої якості, виготовлений за тисячолітньою традицією Швейцарських Альп. Все почалося зі стажування у Франції та Швейцарії одного із засновників сироварні Петра Пригари. Тепер сироварня дає можливість селу проводити культурні заходи, відновлювати водопостачання та сільський клуб.

Коли селиський сир спробував швейцарський міністр, він вирішив допомогти сироварні та селу стати ще кращими. Для багатьох місцевих жителів виробництво коров’ячого молока стало можливістю отримати другу зарплату або пенсію. Сироварня дала поштовх для культурного розвитку Нижнього Селища.

Читайте більше в історії «Швейцарська сироварня, що змінила життя села».
Дивіться відеорепортаж.

За порадою Василя Росохи, команда Ukraїner вирушила до села Нижній Бистрий, що розташоване між Хустом та Міжгір’ям. У цьому селі немає мосту, ще за радянських часів люди самі зробили канатну дорогу. З одного боку села на інший спочатку транспортувалися телята і свині, а тепер ще й туристи, що проїжджають повз село. Подивіться у шостому відеоблозі, як команда Ukraїner випробовує цей закарпатський транспортний засіб.

Прокотившись у кориті через річку, команда Ukraїner повернулась до Нижнього Селища, на еко-ферму «Зелений Гай». Її засновник — француз Орест Дель Соль — понад 20 років живе в Україні. Чисті екологічні продукти — справжня цінність, яку дає природа. Це основа концепції господарювання Ореста. На фермі живуть корови, свині та кози, що харчуються натуральними кормами.

— Я вибирав, як стати щасливим. Не кожен має таку змогу: через батьків, культуру чи традиції. Мати власну думку — дуже важко.

Сьома серія відеоблогу присвячена Нижньому Селищу — селу, що стало початком одразу багатьох успішних історій.

3 липня 2016, Виноградів

Сьомий день експедиції Закарпаттям. Команда Ukraїner розпочала його на вокзалі міста Виноградів. Тут досі їздить колоритний тепловоз ТУ-2, а сама станція слугує ще й місцем зустрічей та торгівлі.

У вихідний день на станції у Виноградові утворюється справжній базар. Люди розкладають вздовж колій, а подекуди і прямо на них, свій товар, який, до речі, цим же потягом і привезений. Місце оживає. Торгівля триває, доки не починає їхати наступний потяг. Тоді продавці швидко згортають парасолі і забирають клунки, звідусіль чути вигуки. Щойно потяг віддаляється, базар миттєво оживає знову. Боржавську вузькоколійку місцеві називають лагідно «Анцею».

Читайте історію про одну з небагатьох діючих вузькоколійок в Україні — Закарпатська вузькоколійка майбутнього.
Дивіться відеорепортаж.

На ночівлю у Виноградові команда Ukraїner зупинилась у Ольги і Роберта Тіводорів. Художниця і відмінний кухар Оля показала, як готувати справжнє закарпатське лечо, а музикант і лідер гурту «Чаламада» Роберт розповів про андеґраунд міста Виноградів.

4 липня 2016, Королево — Великі Береги

Дорогою до поселення ромів у Королево команда Ukraїner заїхала до української родини, яка живе там вже понад 60 років і має свою, не менш цікаву історію. Про це і про заможних ромів у Королево дивіться у наступному відеоблозі:

У поселенні в Королево Виноградівського району мешкає понад 3700 людей. Це один із найбільш облаштованих ромських таборів. Будинки тут цегляні, подекуди й багатоповерхові. Дорога усіяна гравієм. На вулиці бігають чистенькі діти. На дівчатках традиційні ромські сукні. Жінки багато уваги приділяють одягу, у такий спосіб підкреслюючи свій статус. До металевих ниток та мережив для спідниць додають позолоту, прикрашають одяг штучним камінням. Дорогоцінними можуть бути родинні прикраси, які зазвичай виготовляють на замовлення. Вони є посагом для нареченої, символом достатку роду, з якого вона походить.

Наступний пункт експедиції Закарпаттям — село Великі Береги, де мешкає винороб Іван Урста. Чоловік стверджує, що куштує вино щодня, але тільки те, яке виготовляє сам. Пан Іван показав виноградники, що перейшли йому у спадок від діда, а також власну винарню. Про секрети якісного вина, а також про те, як експедитори проїхалися Боржавською вузькоколійкою разом із її захисником Денисом Добра — у 13-й серії відеоблогу із Закарпаття.

5 липня 2016, Виноградів — Мукачево

Ранок команди Ukraїner розпочався зі смакування закарпатських лимонів. Окрім цитрусових у теплицях Віолетти Слободяник ростуть інжир, ківі, банани, фейхоа, ананаси і навіть кавове дерево. Про екзотичні теплиці у Виноградові дивіться у десятому відеоблозі із Закарпаття. Також у цьому відео фудблогер Траян Мустяце та лідер гурту «Чаламада» Роберт Тіводор готують популярну у регіоні страву рокот-крумплі.

Дегустація закарпатських вин — звична туристична атракція. Але потрапити до справжнього майстра, який не поставив все на конвеєр і принципово не приймає гостей із автобусних екскурсій — інша річ. Команда Ukraїner відшукала одного з таких майстрів — Юрія Клованича, господаря «Кельтського Двору».

«Кельтський двір» — садиба зеленого туризму на схилі гори Ловачка, поблизу Мукачева. Тут займаються історичною реконструкцією старовинних напоїв, які вживали кельти. Виноград у цих краях вирощують з 14 століття. На території садиби ростуть ківі, гранат, олива, лавр, мушмула та дикий лимон. Господарі садиби доглядають за єдиною в Україні, найпівнічнішою в материковій Європі, чайною плантацією.

Юрій Клованич і його «Кельтський двір» — у наступному влозі:

6 липня 2016, Пилипець

Цього дня команда Ukraїner знімала світанок над Пилипцем, а потому відвідала найстаріший неформальний фестиваль України — «Шипіт». Подивіться, як експедитори потрапили у дощ із градом й були врятовані студентами з гітарою та паштетом.

(обережно, ненормативна лексика)

Ввечері того ж дня експедитори завітали до власниці чайовні «Сурія» Юлії Омельченко. Ця чайовня з’явилася на горі Гемба ще взимку 2013-го року та одразу почала притягувати мандрівників, мов магніт. В хатинці, що пахне дровами, можна посмакувати млинцями із ягодами та грибами, зібраними у гірському лісі, випити масали, імбирного або іван-чаю, зібраного на Гембі.

Мешканці Пилипця довго не могли зрозуміти секрет успіху, про чайовню досі не було жодної публікації в медіа. У «Сурії» ж впевнені, що й без цього знайдуться свої: ті, що йтимуть сюди снігами спеціально, або ж випадково зайдуть в хурделицю чи літню зливу і відкриють для себе домашню атмосферу неспокійної гірської вершини. Краєвид з вікна на висоті 1 км 164 м — найбільша магія цього закладу.

Читайте більше в історії «Чайні традиції повертаються до Карпат».
Дивіться відеорепортаж.

7 липня 2016, Гемба — Колочава — Синевир

Щодня команда Ukraїner відвідувала кілька локацій та героїв, це близько 200 гігабайтів відзнятого матеріалу на добу, емоційно ж ці неймовірні зустрічі ніяк не виміряти. Наприклад, цього дня ранок експедиторів розпочався з підйому на висоту 1 км 164 м 50 см 5 мм над рівнем моря задля зйомок чайовні «Сурія».

Вже в обід команда дісталася до Колочави, найбільшого села Закарпатської Верховини. Тут Василь Макар утримує власний пташиний парк, де зібрані найрізноманітніші види папуг і голубів. Пташине господарство налічує понад 700 пернатих, і до кожного з них господар має особливий підхід.

Наступний пункт — озеро Синевир, розташоване за 30 км від Колочави. Фотографам та операторам Ukraїner довелося неабияк попріти, аби зафіксувати найбільше гірське озеро України з цікавого ракурсу. Синевир часто називають Морським Оком через острівець посередині та блакитний колір води. З висоти пташиного польоту ця дивовижна водойма саме так і виглядає. Переконайтеся на власні очі.

В межах Національного природного парку «Синевир» знаходиться також Реабілітаційний центр бурого ведмедя. Тут доглядають за тваринами, які зазнали жорстокого поводження у цирках, зоопарках і навіть на заправках. За словами співробітників реабілітаційного центру, ця територія за ландшафтними та кліматичними умовами відповідає природному середовищу існування бурих ведмедів.

У 14-й серії відеоблогу: команда Ukraїner потрапила на Синевир, колекціонер птахів у Колочаві показав свої багатства, а також як експедитори об’їжджали дорогу узбіччям та підібрали автостопом першого пасажира.

8 липня 2016, Ділове — Луг — Росішка

На дванадцятий день експедиції Закарпаттям команда Ukraїner дісталася Рахівського району. Рахів — найбільш високогірне місто України, а в сусідньому селі знаходиться найвідоміший центр Європи. Центрів Європи є кілька, за різними топографічними даними. Один із них саме у селі Ділове Рахівського району.

Село Луг Рахівського району відоме сироварнею, якою керує переселенка із Криму Світлана Злобіна. Пані Світлана захоплюється відтворенням давніх рецептів. Наприклад, налагодила виробництво гуслянки — автентичного гуцульського продукту з овечого та буйволячого молока. Свою сироварню Світлана Злобіна називає науково-виробничим центром, де можна пізнати смаки традиційних для регіону, але забутих кисло-молочних страв.

Також цього дня команда Ukraїner побувала у селі Росішка, де познайомилася із 77-річною ґаздинею Василиною, до якої приходять дикі кабани. Детальніше у 15-й серії відеоблогу.

9 липня 2016, полонина Пересліп — Нижня Апша

Про еколога-відчайдуха Мішеля Якобі знає чи не все Закарпаття. Він приїхав до України з Німеччини, аби рятувати українську екосистему та традиції скотарства. Мішель почав займатися утопічною справою — розводити на Закарпатті буйволів, яких люди вже встигли замінити на більш зручних корів і сільськогосподарську техніку.

Вперше Богдан Логвиненко та Траян Мустяце зустрілися з ним біля стайні в селі Чумальово, котра взимку лише була добудована. Зараз у Чумальово в Мішеля вже друга ферма, перша у Стеблівці. А на літо буйволи вирушають на полонину Пересліп у Рахівській район.

Читайте більше в історії «Мішель. Найкращий друг буйволів.».
Дивіться відеорепортаж.

На фермах у Чумальово та Стеблівці Мішель опікувався тваринами, вів племінну книгу. Завдяки йому ці буйволи сьогодні живуть також у напівдикій природі на берегах Дунаю.

Наступний пункт експедиції Закарпаттям — Нижня Апша. Це село часто називають найбагатшим в Україні. Тут рідко зустрінеш двоповерхову хатинку. Але палаци переважно пустіють недобудованими, або ж вікна закриті фіранками серед дня. Власники живуть у Словаччині та інших країнах Європи. У 90-х вони піднялися на контрабанді спиртом і просто не знали, куди подіти гроші. Багато таких маєтків мають по 10-30 спалень, а у дворах — оранжереї та басейни.

10 липня 2016, Калини

Команда Ukraїner побувала у приватному етнографічному музеї Юрія Куцина, що у селі Калини Тячівського району. Тут зібрані сотні зразків старовинних предметів побуту закарпатців. Та, певно, найбільш цікавим ”експонатом” є сам пан Юрій.

Ще за часів СPСР він відвідав понад 70 країн. Власник музею показав власноруч виготовлений глобус із позначками, де він побував. Крім того, пан Юрій ще й художник, столяр та чудовий оповідач. Разом із дружиною вони вирощують марокканський часник і лимони, мають пасіку та роблять вино, яким радо пригощають своїх гостей.

Читайте історію про радянського розвідника, який відкрив музей на Закарпатті — Зв’язковий Цезар із Закарпаття.
Дивіться відеорепортаж.

11 липня 2016, полонина Шаса, масив Свидовець

20 кілометрів горами — за 3 години. Автівка Ukraїner заїхала на висоту півтори тисячі метрів. Туди ходять здебільшого лісовози, джипи на великих колесах і старенькі УАЗики. З погодою пощастило й експедитори дісталися до табору волохів, де провели цілу ніч.

Волохи — одна з самобутніх етнічних груп, що мешкають на теренах України. Живуть вони громадами й займаються переважно обробкою деревини та вівчарством. Одна з хатинок вівчарів розташована під горою Підпула, на масиві Свидовець. Щороку по кілька місяців вони випасають тут худобу та готують автентичні страви зі свіжих молочних продуктів.

Подивіться, чим живуть волохи Закарпаття у відеоблозі:

12 липня 2016, Дубове

В село Дубове Тячівського району команда Ukraїner познайомилася з Олексієм Мельником. Він винахідник, інженер і художник. Свого часу працював конструктором на єдиному в Україні заводі з повним циклом випуску вертольотів. Колись у Дубовому виготовляли агрегати для радянських вертольотів та складові до літаків сімейства ТУ, монтували спортивний гелікоптер МІ-34 та збирали річковий транспорт. Після 90-х обсяги замовлень на заводі скоротилися у десятки разів. Коли ж де-факто робота підприємства припинилася, тутешні вироби були продані, найчастіше як металобрухт.

Проте Олексій Мельник продовжує творити у власному гаражі. Більше 20 років тому інженер сконструював автомобіль, який багато від’їздив по радянських виставках і салонах. Майстер і зараз враховує останні тенденції моди автомобілебудування. Пан Мельник вважає, що не варто шкодувати за зруйнованими радянськими заводами, адже головне, що є люди, які готові натхненно працювати.

Цього ж дня команда Ukraїner відвідала ромське поселення, розташоване у Дубовому ще з 1950-х років. Будинки ромів помітні здалеку — їх можна впізнати по розвішаних на тинах штанях, сорочках, білизні. До дерев’яних халуп над річкою на пагорбі веде асфальтована дорога. Є тут і декілька цегляних будинків. Найбільш розкішний із них — в Івана, який 9 років був місцевим бароном.

Іван виконує пісні під гітару. Це його заробіток, він грає на весіллях. Високий, огрядний, з вусами, бородою та довгим волоссям. Він говорить українською та російською. Мови вивчив у духовній семінарії, де отримав чин диякона.

Дізнайтесь про життя ромів у Дубовому в історії «Роми Закарпаття».
Послухайте пісню у виконанні Івана:

У 17-й серії відеоблогу команда Ukraїner відвідала одне з найбільш бідних поселень ромів, що у Великому Березному, а потому – найбагатше румунське село Нижня Апша. Також експедитори попрощалися з Траяном Мустяце у Дубовому і вирушили до заключного пункту свого маршруту Закарпаттям – Нижнього Селища.

13 липня 2016, Нижнє Селище

В останній день експедиції Закарпаттям команда Ukraїner повернулася до Хустського району, у Нижнє Селище. У цьому селі існує кілька фестивалів, постійно відбуваються концерти, діє будинок культури, проектується хостел. І це ще не все!