Як театри і музеї волонтерять під час війни

Культура під час війни — також зброя. Це доводить як Росія, свідомо знищуючи осередки українськості, так і Україна, культурні установи якої використовують весь арсенал своїх можливостей, щоб дбати про українців. У перші дні вторгнення українські театри, музеї та інші заклади оговталися від шоку і там, де це було можливо, почали допомагати забезпечувати людей найнеобхіднішим. Та під час війни музи не мають мовчати, тому з весни дедалі частіше повертаються театральні вистави, творяться нові культурні та благодійні проєкти. Мистецтво допомагає українцям легше давати раду своїм переживанням, освоїтися в новій реальності, гуртуватись і зберігати своє.

Прихисток і безпечний простір для переселенців

Чимало культурних установ по всій Україні з початком вторгнення перетворили свої приміщення на притулки для тимчасових переселенців. Їхні команди і волонтери об’єдналися та зробили на місцях все для того, щоб тимчасовий прихисток став для людей комфортним місцем, де вони можуть поїсти і відпочити — чи то в театрі, чи то в університеті, чи то в бібліотеці.

Часто тимчасовим новим домом ставали театри у віддалених від фронту містах. Один із них — Львівський драматичний театр імені Леся Курбаса, що з 27 лютого почав приймати на тимчасове поселення людей, яким не було де зупинитися у Львові. Головний режисер цього театру Володимир Кучинський у березні прокоментував ці події так:

— Коли відчуваєш відповідальність, то нема коли ахкати й охати. Це фантастика, що таке відбувається в Україні. З одного боку — це війна і людські долі, але з другого боку це очищення для тих, хто боронить свою землю. Зараз Україна просто неймовірна.

У квітні театр імені Леся Курбаса почав відновлювати показ вистав із безпековими застереженнями на час повітряних тривог, а також став місцем проведення благодійних вистав на підтримку ЗСУ.

Марія Кутнякова, жителька Маріуполя і акторка, що стала свідком авіаудару росіян по драмтеатру в середині березня, вибралася з блокадного міста до Львова. Примітно, що її першим прихистком став Львівський театр ляльок, де у перші місяці великої війни діяв штаб для переселенців.

— Після приїзду до Львова, знову опинитися в театрі було, звичайно, страшно. Але, якщо росіяни мене колись обстріляли, це не значить, що я тепер перестану ходити у театри взагалі. У моєму житті за останній час стільки всього страшного сталося, що якщо я буду звертати увагу на кожний тригер, то не зможу з дому виходити.

У Дрогобицькому театрі на Галичині звична робота не припинилася повністю, але до неї додалася волонтерська складова. На початку вторгнення команда театру згуртувалась і обладнала кухонний цех, щоб готувати їжу для військових. Також у приміщенні театру спершу поселили кілька акторських родин, які приїхали з місць ведення військових дій. Таке співжиття призвело до цікавий творчих результатів. Скажімо, професійні актори театрів Маріуполя, Сєвєродонецька, Харкова, Києва та Дрогобича, які раніше ніколи не працювали разом, у серпні створили спільний спектакль Universum на основі творів Бруно Шульца.

Також прихисток для переселенців пропонували театри в Івано-Франківську, Черкасах, Луцьку, Рівному, Житомирі та низці інших міст. Крім театрів, безпечними просторами для тих, хто вимушено виїхав, стають й інші культурні заклади, як-от Муніципальний мистецький центр у Львові. За перші кілька тижнів центр надав допомогу понад 400 переселенцям, після чого повернувся до культурного фронту й виставкової діяльності. А в Луцьку на території розважального центру «Адреналін Сіті» в березні запрацював Центр допомоги біженцям.

Ще один мистецький хаб, створений 2020 року у Львові, після 24 лютого став прихистком для переселенців з усієї України та гуманітарним штабом, що за шість місяців роздав понад 20 тонн одягу. Тут переселенці творять локальну спільноту і розбудовують простір. Люди, які тут живуть, спільно із засновниками простору волонтерять, допомагають одне одному й іншим людям. Половина коштів з продажу мистецьких робіт, які є у артпросторі, йде на розвиток прихистку, а половина — на ЗСУ. Художник і керівник резиденції Александр Зиков мріє, що після війни це буде простір з творчими майстернями, куди зможуть приїздити митці, жити і займатися улюбленою справою, експериментувати, освоювати нові для себе навички.

— Я знаю: війна закінчиться, а це все ще буде існувати. Люди одразу ж звідси не поїдуть. Хтось поїде, звісно. Але все одно залишиться декілька осіб, з якими будемо далі будувати той фонд.

Чимало театрів і культурних центрів стали не просто притулками, а й місцем об’єнання волонтерів, де ті виконують різноманітні завдання: від збору гуманітарки і медикаментів до приготування їжі військовим.

Національний театр імені Марії Заньковецької у Львові на початку вторгнення віддав свою сцену та фойє театру для потреб волонтерів. Актори також плели маскувальні сітки та збирали необхідні речі для військових і людей, які були вимушені покинути свої домівки. У квітні після паузи театр відновив показ концертів і вистав.

На камерній сцені драмтеатру в Івано-Франківську наприкінці лютого організували пункт збору допомоги для бійців і людей з інших регіонів. Актори сортували усе, що приносили люди: ліки, одяг, харчі, засоби особистої гігієни тощо. На одному з поверхів облаштували місця для проживання переселенців. Також у приміщенні театру тоді створили тимчасову перукарню і встановили кухню. А у швейному цеху театру жінки почали шити речі для потреб українських захисників.

Попри волонтерську завантаженість, вже у березні Франківський драмтеатр відновив свою основну діяльність. Перші вистави вони грали в укритті. Актор театру і волонтер Олексій Гнатковський коментує це рішення так:

— Це як психологічна допомога і як реабілітація для всіх. Тому що в Україні зараз немає людей, які не постраждали від війни. Ми всі є жертвами цієї війни. Театр існує задля катарсису, тобто очищення через сльози або сміх. Очищуючи душу, людина готова по-іншому дивитися на цей світ.

У Луцьку незалежний театр «Гармидер» ще 23 лютого планував поставити виставу про війну, але 24-го повномасштабна війна стала реальністю. Із початком вторгнення на базі театру і творчого простору «Гармидер ангар-stage» створили волонтерський штаб «Ангар». Тут збирають продукти, одяг, медикаменти та інші речі для потреб переселенців і людей, які переживають війну у «гарячих точках». Крім того, волонтери закуповують необхідну амуніцію для військових.

Співзасновниця театру Руслана Порицька коментує, що «Ангар» — це громадський простір, який реагує на події та діє. Вже 24 лютого тут почали знімати всі декорації і переформатовуватися на штаб:

— Якщо громада потребує зараз в такий спосіб об’єднуватися, щоб захищатися, відчувати взаємну підтримку, то так і треба зробити. Я думаю, що «Ангар» саме так працює. Я переконана, що волонтерам, які є тут, а це чотири десятки людей, це потрібно, щоб якось триматися один за одного, за віру, що ти не сам.

У червні «Гармидер» розпочав новий мистецький проєкт — «Культурне укриття». Це простір поряд із ангаром у новобудові, де команда взяла в оренду підвальне приміщення, самотужки відремонтувала та обладнала для проведення заходів: майстер-класів, тренінгів, благодійних виступів тощо.

На Полтавщині волонтерство із репетиціями поєднують в Обласному театрі ляльок, Обласному театрі імені Гоголя і Обласній філармонії. Їхні працівники розвантажують і видають гуманітарну допомогу та плетуть маскувальні костюми і сітки. Плетінням сіток і збором гуманітарної допомоги займається і Рівненський обласний театр.

Укриття і виїзні заходи для переселенців і військових

Театри у Харкові, Миколаєві та тих містах, де досі лишається висока небезпека обстрілів і бомбардувань, слугують укриттями, де можна сховатись від небезпеки під час повітряних тривог. Однак укриття в Маріупольському театрі, де переховувалися сотні людей, стало гірким символом злочину росіян.

З часом театри адаптувалися до реалій повномасштабної війни — і стали ставити вистави як на місцях, так і виїзні для вимушених переселенців і ЗСУ. У квітні відновив свою роботу Національний академічний театр драми імені Лесі Українки в Києві, а в травні — Національний драматичний театр імені Івана Франка і Київський національний драматичний театр оперети. Національна оперета й Театр на Лівому березі перераховують кошти зі своєї діяльності на потреби ЗСУ, а театр імені Франка дарує військовим безкоштовний вхід.

За рішення Львівської ОВА, театрально-концертні установи, музеї та заповідники регіону з 1 квітня повернулися до звичного, наскільки це можливо в умовах війни, режиму роботи. Так, у травні у Театрі імені Марії Заньковецької почали показ документальної драми «Життя P.S.» — вистави за автобіографічною книгою ветеранки російсько-української війни Валерії Бурлакової. А актори Львівського музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича почали грати вистави зокрема і для переселенців, які оселилися безпосередньо в театрі.

Актори театрів Подніпров’я (зокрема Дніпропетровський академічний український молодіжний театр) навесні провели серію благодійних вистав у медзакладах, центрах для переселенців тощо. Вони називають ці виступи терапією для дорослих і дітей. У Дніпровському театрі «Віримо» почали записувати аудіовистави і аудіоказки, щоб підтримати українців. Прослухати історії для дітей і дорослих можна у телеграм-каналі «Аудіотореадори». У липні їхня команда виступила на Європейському театральному фестивалі у Румунії. Акторам вдалося зібрати гроші на підтримку українців у Румунії.

Житомирський академічний музично-драматичний театр імені Івана Кочерги відкрив проєкт «Театр в умовах війни». Актори безкоштовно ставили вистави в укриттях, волонтерських центрах, лікарнях і на залізничному вокзалі.

Актори Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка готують виїзні вистави, які показують вимушено переміщеним особам і військовим.

Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька відновив свою роботу з червня у форматі «театр в укритті». У театрі режисер Максим Голенко поставив виставу за п’єсою Наталки Ворожбит «Саша, винеси сміття».

«Той, хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни. Тож пізнаваймо себе краще завдяки мистецтву задля наближення Перемоги», — зазначили в театрі, запрошуючи глядачів.

Трапляються випадки, коли бомбосховища стають мистецькими просторами. Одне з таких творчих укриттів облаштували в Черкасах і вже провели там понад десятки заходів: вистав для дітей-переселенців, концертів зі збором коштів на ЗСУ тощо.

У Миколаєві з 27 по 31 липня проводили в укритті кінофестиваль «Тактична пауза. Українське кіно в Миколаєві». У програмі кінофестивалю показали українські кінострічки «Додому», «Стоп-Земля», «Мої думки тихі» тощо.

Наприкінці лютого Музей сучасного мистецтва в Луцьку почав проводити безкоштовні курси «Тактичної медицини і бойової підготовки» для всіх охочих. А в березні у музеї запустили проєкт «Артбатальйон» — мистецький марафон, який триватиме до перемоги України. 8 червня музей відновив свою роботу, усі кошти з продажу квитків направляють на виготовлення турнікетів, формування аптечок і тактичних наплічників медичних інструкторів на передову.

Релокація і допомога колегам з інших міст

Разом із українськими культурними пам’ятками Росія послідовно знищує життя і здоров’я людей, які там працюють. Тому ще один важливий волонтерський напрям роботи культурних закладів — це допомога колегам із постраждалих міст і релокація у разі потреби. Зокрема, це стосується музеїв, які особливо потребують захисту своїх музейних колекцій як культурної спадщини.

У березні як реакція на ці виклики і потребу допомогти музеям в Україні виникла низова ініціатива Музейний кризовий центр, заснована культурологинею і директоркою меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» Ольгою Гончар.

— Місія організації зараз — це залишати видимою проблему людей культури. Вони так само важливі складові культури, як спадщина і фізичні експонати, бо є носіями унікального знання.

За словами Ольги Гончар, організація стала таким собі містком між тими, хто хоче допомогти, і тими, хто потребує цієї допомоги. Зараз головний фокус — допомога музеям на півдні України.

До команди кризового центру запити надходять як інституційні (підтримка музеїв у «гарячих точках»), так і індивідуальні (допомога музейникам, які продовжують там працювати). Залежно від потреб оцінюють, яка потрібна допомога. Це можуть бути, наприклад, евакуація людей з окупованих територій, амуніція для музейників, яких призвали на фронт, речі першої необхідності працівникам, які залишилися працювати в музеях, фінансова підтримка музейникам, які мають труднощі з зарплатою в «гарячих точках» тощо. Надіслати запит про допомогу можна представнику Музейного кризового центру Андрію Шесталюку ([email protected]).

Також кризовий центр допомагає українським музеям співпрацювати один з одним. Один із ключових напрямів роботи організації — інформаційний. Ольга Гончар на різних майданчиках (З’їзд міжнародної мережі музеїв, ЮНЕСКО, медіа тощо) намагається робити проблему культурних закладів під час повномасштабної війни більш видимою і ділиться своїм досвідом.

— Цей проєкт драйвить мене. Надихає, що багато коштів надходять з дуже різних джерел, від якихось міжнародних фундацій, які займаються допомогою в зоні військових дій, до персональних внесків, аукціонів, які організовані в різних частинах світу, де люди об’єднуються, продають картини і перечисляють кошти нам. Це також про об’єднавчу ідею і мережування, про те, що ми разом у цій війні.

У липні актори Донецького драматичного театру з Маріуполя почали грати в Ужгороді виставу «Крик нації» про Василя Стуса. Прем’єру призначили на 16 липня, рівно за чотири місяці по тому, як росіяни скинули на Маріупольський драмтеатр бомбу. Так частина трупи, якій вдалося вибратися з Маріуполя до Ужгорода, вирішила заявити про себе гучно і українською «Ми живі!» Перед прем’єрою вистави у фоє театру відкрили фотовиставку військового кореспондента з Донеччини Сергія Ваганова.

Деякі музеї Галичини стали безпосередніми прихистками для музеїв, які опинилися під більшою загроженістю, і прийняли їхні фонди на збереження. Так, на базі музею «Територія Терору» тепер працює Луганський обласний краєзнавчий музей. Йому допомогли відновити статутні та фінансові документи, а тепер спільно займаються програмою діяльністю і подачею на гранти. Раніше ми також розповідали про директорку Луганського обласного краєзнавчого музею Олесю Мілованову та її історію.

Харківський літмузей спільно із резиденцією «Слово» проводить низку заходів у Львові. Так, 23 червня у Львівському муніципальному центрі музей відкрив виставку про Харків. На відкритті були поетичні читання, кураторська екскурсія і настільна гра «Будинок Слово». Частину фондів залишили в музеї, а частину евакуювали. Працівники Львівського природничого музею допомогли з обладнанням для зберігання цієї колекції.

Також допомагає колегам і театральна спільнота. Так, у Львові прийняли XXIIII Міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії», який до цього проводили в Херсоні. Фестиваль відкрили під гаслом «Мельпомена Таврії — Голос Херсонщини».

«Фестиваль вдався масштабним. Я вдячний всім друзям, всім театрам з України, всім театрам з-за кордону — вони підхопили цю ідею. Взяло участь 64 театри із 34 міст України та з 11 країн світу. Усі ці 10 днів (з 10 до 19 червня) вони грали вистави, говорили про херсонців, за можливістю збирали кошти для підтримки. У Франції, Японії та США цілі акції присвятили Україні й Херсонщині. Тож наша дівчинка “Мельпомена” підняла весь світ для того, щоб наш голос був почутий», — розповів директор Херсонського театру Олександр Книга.

Деяким організаціям вдається відновлювати роботу свого волонтерського штабу після евакуації в безпечніші міста. Так, наприклад, у Маріуполі ще з початку повномасштабної війни діяв освітньо-мистецький центр «Халабуда». У перші тижні більшість волонтерів організації продовжувала працювати під обстрілами, надаючи гуманітарну й інформаційну допомогу. За цей час центр допоміг близько 25 000 маріупольцям, військовим, шпиталю, лікарням і шелтерам. Попри те що спільнота «Халабуди» розкидана по всій країні, вона змогла відновити свою діяльність у Запоріжжі. Команда з волонтерами почала забезпечувати необхідним вимушених переселенців як з Маріуполя, так і з інших місць, де відбувались бойові дії. Крім цього, допомагає військовим продуктами, медикаментами та іншими необхідними речами й нещодавно запустила мобільну майстерню для ремонту безпілотників.

Українські культурні установи після початку широкомасштабного вторгнення Росії продемонстрували, що вміють адаптовуватися, дбати про спадщину, допомагати культурній спільноті та всім українцям, що цього потребують. Їм також потрібна наша увага та підтримка. Тож за можливості відвідуйте культурні заклади та їхні події, слідкуйте за їхніми анонсами та долучайтеся до ініціатив.