Чим для вас є Україна?

Роман Тичківський, Київ

Роман Тичківський — керівник і засновник Української академії лідерства, платформи неформальної освіти для випускників шкіл та студентів віком від 16 до 20 років. За 10 місяців навчання в академії молодь вчиться бути лідерами в будь-якій галузі — бізнесі, державотворенні чи громадській діяльності.

— Ми для себе вирішили, що Україна — це ми. Це визначення, яке допомагає нам відчувати відповідальність за те що відбувається тут. У цьому є також філософія вдячності тим, хто на фронті в не найкращих умовах відстоює наше з вами право бути тими, ким ми хочемо, право на нашу мрію. Ми маємо бути тут для того, щоб максимально викладатися, аби цю Україну, про яку ми з вами мріємо, було кому творити. Нас захищають, а ми маємо захищати майбутнє через якісну освіту, через глибинний інформаційний процес, який ми тут впроваджуємо.

Історія: Що таке академія лідерства?

Мирослав Пуцентела, Баня Лисовецька, Карпати

Мирослав Пуцентела разом із дружиною вже понад 35 років виготовляють скрипки, альти й віолончелі. Вже маючи дорослих дітей, вони разом поїхали вчитися виготовляти інструменти до Міжнародного інституту імені Антоніо Страдіварі, що в італійському містечку Кремона. Тепер у майстерні неподалік Моршина вони поєднують знання та досвід італійських майстрів із власними нововведеннями.

— У мене Батьківщина одна — Україна. Ми приїхали додому як українці, і ми про це не забуваємо. Тут мені прийшов на пам’ять такий вислів Бернарда Шоу: «Чим скрипка подібна на слона? — Нічим». Аналогічно і тут. Яка би чужа країна не була для тебе рідна, своя — найрідніша. Так само з гостинністю. Які б вони не були гостинні, але як казали в одному анекдоті — а наша пісня найкраща.

Історія: Повернутися до України створювати скрипки

Леонід Пасько, Світловодськ, Наддніпрянщина

Леонід Пасько — радіоаматор і педагог, що розвиває «Пласт» у Світловодську. Він розробляє краєзнавчі маршрути, водить дітей в гори, влаштовує ночівлі біля моря, організовує велосипедні, літературно-виховні та археологічні табори.

— Як ми будемо любити Україну, коли ми її не пізнали? Я можу любити лише ту річ, до якої я причетний. Щоб дитина стала патріотом, повези її в гори, щоб вона в смерековому лісі походила. Дай їй можливість зібрати там чорниці, вишні, полуниці, дай їй контакт із землею, на якій вона живе. Дай можливість з людьми зустрітися. Дай їй якісне: музику, літературу, фільми. І не треба їй про Україну розповідати. Вона вже в ній живе — в її тілі, в її крові.

Історія: Радіо, що об’єднує

Надія Долгова, природний парк «Меотида», Приазов’я

«Меотида» — унікальний природний парк Приазов’я, на території якого з 2014 року почалися бойові дії, частина парку опинилася на території, тимчасово окупованій російськими військами. Надія Долгова — тоді перша заступниця директора «Меотиди» — очолила боротьбу за існування та функціонування парку, територію якого розділив фронт.

— Україна — це земля, на якій я народилась, де живуть мої діти, де живу я. І я не хочу змінювати своє громадянство і їхати в іншу країну. Взагалі, цей регіон, де ми мешкаємо — це унікальне місце, тому що тут не просто живуть українці, тут живуть греки, це велика сім’я. І в нас тут своя культура, свої традиції, свята, і це така самобутність. Тому для мене Україна — це мій рідний дім.

Історія: Окупація та Надія «Меотиди»

Мішель Якобі, Сокирниця, Закарпаття

Німецький еколог Мішель Якобі приїхав в Україну понад десять років тому і оселився на Закарпатті, взявши на себе порятунок популяції карпатського буйвола. Він заснував громадську організацію «Збереження агробіорізноманіття Карпатських гір», що опікується відновленням популяції карпатського буйвола та його поверненням в дику природу, а також розвитком самодостатнього фермерства.

— Україна для мене — дуже розмаїта країна з багатьма можливостями. Вона в процесі змін, тому все відкрите, гнучке, і все можливо. Це ніби величезна революція, що просувається країною, тому що ви позбулися старої радянської системи, і тепер віднаходите свій власний дух, своє визначення. І люди з ентузіазмом визначають, що для них є Україна, і як цю територію розвивати.

Історія: Шлях Мішеля. Від буйволів до спільноти

Гамлет Зіньківський, Харків, Слобожанщина

Гамлет Зіньківський малює на вулицях Харкова з 2007 року. За цей час його монохромні графічні роботи з філософськими написами стали невіддільною частиною міського ландшафту.

— Мені фантастично цікаво тут жити, бо у нас дуже швидко все змінюється. Постійно є можливості, і зараз їх тільки більше. Я спілкуюся з досить молодими людьми, що досягли у своїх сферах дуже багато, і це фантастично. Майбутнє насправді за ними.

Історія: Хто такий Гамлет Зіньківський?

Олеся Власова, Сєверодонецьк, Слобожанщина

Після того, як навесні 2014 року їхній рідний Донецьк окупували російські терористичні угруповання, родина Власових пробувала жити у різних містах України і зрештою оселилася у звільненому Сєверодонецьку. На новому місці Олеся Власова з нуля розпочала власну справу. Її родина шиє торби, ковдри та інші вироби зі старих речей, забезпечує місто захисними масками та ініціює переробку сміття.

— Коли ми виїхали з Донецька, ми побували в багатьох містах, багато бачили, спілкувалися з людьми. У нас не було взагалі нічого, ніякої рідні і друзів. І нам дуже допомагали саме українці. Нас безкоштовно возили, нам допомагали грошима, їжею. Українці дуже чудові, і саме вони роблять нашу країну такою, як вона є.

Історія: Шити для міста

Яна Синиця, Крива Лука, Слобожанщина

Керівниця проєкту «Туристична Лиманщина» Яна Синиця переїхала до Кривої Луки з Донецька у 2014 році. Невдовзі вона зайнялася тут розвитком туризму. Яна вважає, що Донеччина — унікальний та малодосліджений туристичний напрям, де умови для подорожей створила сама природа.

— Це як душа, я просто з нею як єдине ціле. От як чую українську музику — в мене мурахи… Для мене це природньо: люблю — значить завжди виправдаю, значить маю захищати. Коли в 2014 році почались перші події, і між собою люди спілкувалися «Ти за кого?», за Україну чи Росію. Якщо чесно, взагалі не розуміла питання. За кого я можу бути, якщо я живу в цій країні? Ну і досі для мене такі питання очевидні.

Історія: Крива Лука. Розвивати зелений туризм

Денис Гречко

Археолог, кандидат історичних наук Денис Гречко ще з дитинства обрав свою спеціальність, коли почав займатись археологією у дитячому гуртку. На Більське городище потрапив у п’ятому класі — це була його перша експедиція з багатьох численних у подальшому житті.

— Я пишаюсь тим, що я українець. Не кажу, що ми якісь там найкращі. Ми, українці, маємо свої характерні риси нації. Мені вони дуже подобаються. Я хочу тут жити. Я хочу робити цю країну сильнішою, красивішою, робити їй більш позитивний імідж як тільки можу. І намагаюсь зацікавити в цьому інших людей. Запалити в них таку саму ідею, оскільки, якщо ми тут живемо, треба робити все в цьому напрямку.

Історія: Секрети Більського городища

Олександр Книга, Херсон, Таврія

Директор і художній керівник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Куліша Олександр Книга вже понад 20 років організовує міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Вистави фестивалю проходять на різних вуличних локаціях, а з 2011 року — і в Олешківському лісі, на базі зеленого туризму «Чумацька криниця», якою опікується Олександр.

— А Україна і справді потужна. Я дивлюсь на свою країну очима своїх друзів. От я того ж Тунджера (турецький актор. — ред.), зустрів в аеропорту, він каже: «Слухайте, українці, ви такі розумні. У вас така культура». Приїжджає Руї Мадейра (режисер. — ред.) із Португалії і мені телефонує: «Сашо, у вас неймовірна країна. У вас такі поля, у вас такий потенціал, таке все». Приїхали японці. Телефонує мій друг: «Знаєш, що вони просять? Показати їм поле хлібів». Ми вивезли їх за Херсон. Вони день фотографувались в тих хлібах. Тому будемо жити на Херсонщині. Будемо тут робити гарну країну, щоб друзі приїжджали і знову ж таки віддзеркалювалися ми в їхніх очах, а вони в наших. Мені так хочеться, щоб ми, українці, про свою країну говорили: «У нас в Україні все є». І буде точно.

Історія: Херсон. Зробити театр у лісі

Артем Костюченко, Скадовськ, Таврія

Волонтерський рух «Будуємо Україну разом» почався у 2014 році з відбудови помешкань у звільнених від російської окупації містах на Сході України, і згодом переріс у масштабний проєкт, що згуртовує молодь з різних регіонів. Влітку 2020 року місцем для проведення БУР-табору команда обрала Скадовськ, що на Таврії. Одна з найактивніших громадських організацій міста — «Молоді Ініціативні» під головуванням Артема Костюченка.

— Для мене Україна — це держава, яка має дуже великий потенціал. Я знаю, що ми зараз знаходимося на тому відрізку часу, коли треба зрозуміти, хто ми, проявити себе. Ми маємо показувати світу, що ми є. Тому що багато хто не знає, чим саме Україна може бути корисна всьому світу. А це важливо, тому що глобальна економіка не чекає. Так само потрібні і робітники, і нові історії успіху. Ми вибираємо самі, хто ми — робітники чи нові історії успіху.

Історія: БУР. Змінювати Скадовськ

Андрій Палаш, Дніпро, Подніпров’я та Запоріжжя

Співзасновник та керівник Центру сучасної культури в Дніпрі та громадської організації Kultura Medialna Андрій Палаш разом із командою друзів з 2018 року єднає культурну спільноту міста. Вони надають нового значення занедбаним будівлям, налагоджують міжнародні зв’язки та допомагають молодим митцям почати свій творчий шлях.

— Україна для мене — це, по-перше, люди, які тут народилися і які тут залишаються, роблячи щось цікаве. Якби не було українців, які вірять, що вони українці, то і не було би цієї країни. І ще це дуже красива частина нашої планети. Тут є все: море, гори, яри, передгір’я, степи, дуже круті ліси. Тому я не дуже розумію, що потрібно ще людям, щоб бути щасливими та не залишати цю країну. Тут дуже круто, всім рекомендую приїжджати в Україну.

Історія: Дніпро. Новий центр культури

Мустафа Джемілєв, Крим, Таврія

Родина політичного та громадського діяча, одного з лідерів кримськотатарського національного руху Мустафи Джемілєва пережила розкуркулення у 1930-х і дві депортації з рідного Криму. За політичні погляди Мустафу свого часу відрахували з вишу, а згодом неодноразово судили. П’ятнадцять років він провів у місцях позбавлення волі. З часів незалежності України Мустафа Джемілєв бере активну участь у її політичному житті та є автором десятків законопроєктів.

— Колись значна частина України була в складі Кримського ханства, тепер ми — в складі України. Ми час від часу змінюємося статусами, а якщо відділимося, то Україна для нас буде втрачена, тому ні в якому разі. Ми будемо в складі України. Ми (корінні народи) є основоположниками, частиною Української держави, тому в Україні ми бачимо все наше, своє.

Історія: Мустафа Джемілєв та його Крим

Данило Тонкопій, Київ

Данило Тонкопій — підприємець, що переїхав з Казахстану в Україну і заснував компанію Delfast. 2014 року Delfast запрацювала в Україні як служба доставки, а згодом компанія створила електробайк, що може проїхати на одному заряді батареї довше, ніж будь-який інший у світі. Вони працюють з міжнародними клієнтами та розробляють нові моделі не тільки для розваг, а й для професійного використання.

— Я мандрував багатьма країнами в усьому світі. І саме в Києві я побачив відкритий клімат для самореалізації. Я створював бізнес-проєкти, і коли мені була потрібна допомога, я звертався до людей, які не знали мене, але які мені допомагали. Тут я побачив найбільш відкритих людей, з якими мені дуже приємно працювати, жити і спілкуватись. Україна — це батьківщина, але не та, де ти з’явився на світ, а якій ти віддаєш свої сили, свої роки.

Історія: Українські електробайки підкорюють світ

Антон Булигін, Київ

Антон Булигін — директор компанії Integro-SD, яка розробила технологію біогазової установки, що переробляє пташиний послід на корисне добриво для ґрунту та джерело зеленої енергії. До цього Антон не мав досвіду роботи у агросекторі, але, зізнається, завжди хотів створити бізнес, який би приносив задоволення йому та користь довкіллю.

— Тут дуже цікаво. Я читаю книжки про те, як люди живуть в інших країнах, слухаю розповіді друзів. У них якось все просто, немає того куражу. А мені подобається цей кураж. Якби я точно знав, що буде завтра, через місяць чи через рік, мабуть, у мене вже була б апатія. Коли дивишся на цю ситуацію як на гру, як на частину свого життя, яке має бути цікавим, непередбачуваним, це дуже цікаво. Це мене дуже приваблює.

Історія: Робити газ і добриво з відходів

Паліна Бродік, Київ

Паліна Бродік — правозахисниця, представниця білоруської діаспори в Києві. Родом з Мінська, в Україну переїхала 6 років тому. Організовувала акції на підтримку українських політв’язнів, координувала кампанію LetMyPeopleGo. З 2020 року координує громадську ініціативу Free Belarus Center, створену для надання гуманітарної, психологічної та правової допомоги людям, змушеним залишити Білорусь.

— Україна для мене — це місце, де дуже добре збереглися культурні традиції, де до них ставилися шанобливо, розвивали. Так само це країна, де вдалося цю традицію інтегрувати в усі сучасні культурні напрямки. Так само це країна, яка пишається собою, українці знають, чого вони варті, і готові битися до останнього, щоб досягнути своєї мети. Я думаю, що білоруси, які приїздять в Україну, це дуже добре відчувають і перенесуть це після свого повернення в Білорусь, у повсякденне життя і комунікацію зі світом, почнуть пишатися собою і відстоювати своє національне і культурне надбання.

Олег Мельничук, Чернівці, Буковина

Театральний режисер та актор Олег Мельничук родом з Чернівців. Його батько — румун, мама — росіянка. Коли за радянських часів він робив документи і у графі «національність» попросив вписати «українець», йому відмовили: національність можна було обрати лише батькову чи материну. Українцем за документами став уже за часів незалежної України.

— Коли я довгий період не в Україні, от тільки тоді я можу зрозуміти, відчути що таке Україна. Можливо, коли спортивні якісь досягнення, в мене аж сльоза, думаю: «Ух!» Шось таке, коли гордість тебе бере за своїх. Гордість була після Майдану, думаю: «Невже люди можуть самоорганізуватись і самі шось робити? І такі: владо, сиди собі там, ми знаєм кому треба допомагати: хворим, військовим.» Думаю: «Ми можем самі, ми — нація!» От таке відчуття гордості, причетності: це — моє.

Історія: Угорці України. Хто вони?

Таміла Ташева, Київ

Заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева переїхала до Києва ще 2007 року стажуватися до Верховної Ради України. У 2014 році, разом із громадськими активістами Алімом Алієвим та Севгіль Мусаєвою, вони заснували громадську організацію Крим SOS, яка опікується переселенцями з Криму на материкову частину України, надаючи їм правову, гуманітарну, психологічну допомогу.

— Все, чим я займаюся, воно є на користь України як держави. Україна не може існувати і забути про території Донецької, Луганської області та про Крим, тому що Україна тоді буде неповноцінною. І ми як українці, маємо прагнути до відновлення територіальної цілісності України, до відновлення зв’язків з тими людьми, які живуть на непідконтрольній території.

Історія: Кримські татари. Хто вони?

Йосип Горбас, Усть-Чорна, Закарпаття

Йосип Горбас — корінний австрієць. Йому майже 80 років, і він досі їздить на своїй синій «Волинянці» (народна назва радянського ЛуАЗу), посадив великий сад, має п’ятнадцять онуків та трьох правнуків.

— Я тут родився. Де моя колиска стояла — там моя Батьківщина. Я говорив би вічно про нашу природу тут. Це схоже на маленький рай: воздух прекрасний, вода така, шо якби в город провести, то очередь була б така. Не є дуже холодно зимою, а літом не дуже жарко. Не є всяких насікомих ядовитих. Не є тих змій, крокодил, опасних. І тут ягоди любі ростуть, гриби.

Історія: Австрійці України. Хто вони?

Станіслав Іващенко, Чернігів, Сіверщина

У 2018 році свідомі мешканці Чернігова вирішили рятувати свої архітектурні перлини — так виник проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова». Волонтерів об’єднав ідеєю Станіслав Іващенко. Спадщину міста, яка невпинно руйнується, вони зафіксували спочатку на фото, потім зняли відеоролики. А паралельно почали рятувати садиби понад сторічної давнини. У їхньому доробку — відреставрований декор вже шести старих будинків. Команда не просто відновлює архітектурні пам’ятки, але й змінює ставлення до них господарів маєтків.

— В Україні просто непахане поле того, що можна зробити. І в Україні жити цікаво, тому що тут куди не ткнися — усюди проблеми, а це означає, що кожен може знайти собі нішу, яку можна розвивати, покращувати, рухати вперед. І це насправді наповнює наше життя. Мені здається, що в Україні за рахунок цього жити мега цікаво, бо є куди рухатися, до чого себе докласти.

Історія: Дерев’яне мереживо Чернігова

Любов Кравченко, Лиман, Слобожанщина

Любов Кравченко живе у селі Лиман на Слобожанщині. Вона народилась і виросла в Харкові, але приїхала до села і почала працювати тут учителькою. Згадує, як вони з мамою часто приїжджали до Лиману влітку і завжди потрапляли на святкування Івана Купала. Зараз Любов Кравченко організовує свято Івана Купала для дітей.

— Для мене Україна — це моя батьківщина. Це оце село, в яке я повернулася. Розумієте, оця земля… Оце виходиш на город — тобі як на душі не скрутно, хочеться плакати — вийдеш, викричишся і поплачеш, і поспіваєш, і жайворів рано-вранці послухаєш, комарів погодуєш. Але розумієте, рідна земля… от якийсь дух у неї є. І я вважаю, що, як кажуть, де родився — там і згодився. От мої рідні по мамі з Лиману, і мені здається, що от сила тяжіння мене назад повернула.

Історія: Співи Слобожанщини

Євгенія Губкіна, Харків, Слобожанщина

Євгенія Губкіна — архітекторка та дослідниця історії радянської архітектури міжвоєнного та післявоєнного періодів, співавторка книги «Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Buildings and Structures in Ukraine 1955–1991» та співзасновниця громадської організації «Urban Forms Center»‎ (Київ).

— Україна для мене — це, перш за все, про людей. І вони вартують того, щоб у нас була архітектура, яка їх відтворює, яка відповідає саме на питання дійсності, що їх турбують саме сьогодні. Високого рівня — не просто копія чогось, що хтось побачив у Данії чи Нідерландах. Ні, не тільки так.

Історія: Архітектура Харкова

Денис Бігус, Київ

Денис Бігус — український журналіст, керівник проєкту Bihus.Info. Автор ідеї, редактор та ведучий телепередачі «Наші гроші з Денисом Бігусом» (з 2013-го), член міжнародної мережі журналістів-розслідувачів OCCRP (з 2013-го).

— Я не вмію на таке відповідати. Я справді не знаю, як говорити про подібні речі. Я дуже проста, приземлена людина, яка не лізе в глибинний аналіз внутрішніх відчуттів, які там відбуваються, коли ти чуєш слово «Україна». Україна — це своє. Я плоть від плоті свого народу. Тут ми хазяйнуєм. А інші — ні.